1

Сьогодні дощило. Це були не просто мілкі каплі з неба, а непоганий такий початок справжньої бурі. Все небо палахкотіло прозорими кулями, які з вбивчою швидкістю летіли вниз. Здавалося, що якщо ти вийдеш під цей дощ, то він роз‘їсть тебе повністю. Але Гаррі спостерігав за ним з не найбільш комфортного місця.

Одного похмурого осіннього ранку, Гаррі отримав дивного, на перший погляд, листа. Акуратні літери червоним кольором викреслювали «Від Фредріка Мельсона, головного засідувача з прав ув‘язнених у Азкабані».

Тоді Поттер втомлено видихнув, читаючи цей лист, а потім його бров здивовано піднялася вверх. Один із ув’язнених просив 5 хвилин розмови з ним. Звісно, Гаррі міг би легко відмовитися, але щось змусило його відправити лист з позитивною відповіддю.

За межами Азкабану простір засліпила півсекунда блискавка, протягуючи за собою гучний гуркіт грому, і Гаррі здригнув. Це місце і справді жахало: крижані стіни з темного каменю, в кутках вже декілька розросталася пліснява, сморід якої впивався у ніздрі.

⁃ Дякую, що прийшли, містере Поттер, – Фредрік миттєво з‘явився позаду Гаррі і простягнув йому руку. Той потиснув. – Ходімо, він на Вас вже чекає.

Поттер кивнув і повільними кроками йшов за низеньким чоловіком у доволі дорогому чорному костюмі. Вони звернули і пройшли вниз слизькими сходами, продовжуючи свій шлях до потрібної камери.

Гаррі був спокійним: він майже не звертав увагу на крики з сусідніх камер, на людей, що кидалися на ґрати і істерично сміялися. Гаррі просто продовжував йти.

⁃ Ми на місці, – Фредерік поглянув на годинник і розвернувся, щоб піти. – У вас є рівно п‘ять хвилин.

Поттер поглянув на потрібну йому камеру. Вона майже нічим не відрізнялася від коридору: такий же камінь, пліснява та незрівнянний ні з чим холод, що від нього йшов. Невелика кімната, в якій знаходилося брудне ліжко і не менш брудний туалет. І фігура, що скрючилася в кутку і помітно дрижжала.

⁃ Що ж, ти все-таки прийшов, – скрипучий голос неприємно вдарився у вуха. Фігура не поворухнулася. – Я, можна сказати, радий.

Гаррі гучно видихнув і поглянув на годинник, що зручно знаходився під рукавом його пальто.

⁃ Насправді, я тільки що й робив, що думав про те, що скажу тобі, Поттер, – фігура істерично засміялася, що відразилося на Гаррі холодним потом на спині. Він може піти в будь-яку секунду. Але все одно продовжує стояти. – Знаєш, тут небагато розваг. Спочатку сніданок у вигляді брудної холодної каші і чаю з піском. Потім катування від дементорів. Якщо пощастить, то такий же холодний душ. Потім вечеря і знову катування. Якщо не пощастить.

Поттер мовчки дивився на брудне ліжко з білою (вже чорною) постільною більзною з плямами крові. Його долоні були стиснуті, а очі забували моргати, через що нестерпно пекли. Позаду горлали інші ув’язнені, але він слухав тільки один скрипучий голос свого давнього знайомого.

⁃ Що ми про мене і про мене, так? – голос продовжив, а фігура затряслася ще сильніше. – Чув, ти одружився на цій…Візлі. Що ж, очікувано, прийми мої вітання. В когось життя склалося, правда?

З камери пролунав гучний всхлип, за ним ще один і ще. Гаррі стурбовані поглянув на годинник. Минуло півтори хвилини.

⁃ Давай перейдемо до суті. Я багато думав, Поттер, дуже багато. Ці два роки я тільки і робив, що думав. І це зводило мене з розуму, – фігура замовкла на декілька секунд, а потім продовжила. – Можливо, в кінці кінців, і звело. Але зараз це неважливо. Зараз нічого не важливо, крім одного питання, яке я хочу тобі задати.

Фігура повернулася. Повільно, з неймовірним дрожінням. І Гаррі перестав дихати.

Понівечений,скалічений, вбитий. Цими словами і не тільки можна було описати Драко Мелфоя у цьому брудному рваному сірому одязі, з мішками під очима майже на все сухе лице. Так виглядала смерть. Саме як Драко Мелфой.

⁃ Скажи, Поттер, – Мелфой істерично посміхнувся і Гаррі бачив, як нервово сіпається його заплакане око. – Ти настільки мене ненавидиш?

Запанувала тиша. Усі ув‘язнені зацікавлено притиснулися до ґратів, очікуючи продовження. Напевно, не так часто побачиш Гаррі Поттера, якого всього калатає.

Який вже навіть не дивиться на годинник.

⁃ Я розумію, що вчинив тобі багато болю, але чи заслуговую я на це, – він провів рукою, що виглядала наче палиця, по приміщенню і закричав. – Чи справді я заслуговую?

З його очей знову полилися сльози і він затулив обличчя руками, шатаючись зі сторони в сторону. Гаррі здалося, що він не дихав вже декілька хвилин. Тіло оніміло, а мозок намагався переварити те, що відбувалося. Хтось тихо зацокав позаду.

⁃ Ти міг забрати в мене будинок, викинути на вулицю і змусити жебракувати, – Драко ридав і істерично викидав ці слова. – Міг принизити мене на весь світ, побити та все що завгодно, але не це.

Кістлявий Мелфой підвівся і повільно підійшов до ґрат. В його сірих очах переплівся жах, сум, відчай і розпач, який не можна було підробити. За тонкою проріззю у стіні, що можна було назвати вікном, блимнула блискавка і ще один гучний гурків вилився у кімнату. Але Драко наче не чув. Він дивився тільки на Гаррі. Очами божевільної скаліченої людини.

⁃ Скажи, чому ти ненавидиш мене більше, ніж Його? – Він прошепотів і бліді пальці впилися у ґрати. – Він помер швидко, ти вбив його швидко і без болі. А мене ти вбиваєш повільно і з катуваннями. Чому я гірший за Нього?

Гаррі не помітив, як його обличчям покотилися сльози. Він мало що розумів зараз, але найбільше жалкував про той випадок два роки тому. Коли він не захистив родину Мелфоїв у суді.

– Суд визнає Нарцису Мелфой та Драко Мелфоя винними і надає покарання у вигляді 7 років перебування в Азкабані з конфіскацією всього майна і збережень…

Тоді Гаррі навіть не явився на слухання. Йому було начхати, що буде з цієї невдалою родиною.

І зараз він абсолютно не розуміє, чому себе так поводив.

⁃ Але ти можеш це виправити, Гаррі, – сірі очі впилися в нього молебним поглядом, а сам Мелфой майже шепотів, неначе розповідав якусь до біса особисту таємницю. – Ти можеш це виправити, якщо вб‘єш спочатку мене, а потім мою матір.

Гаррі з жахом відшатнувся від ґрат. Він гучно дихав і дивився на Мелфоя, який з щирим проханням продовжував говорити до нього.

⁃ Ніхто і слова тобі не скаже, всі тільки подякують, – Драко дико посміхнувся і витер сльози, що розмазали бруд на його обличчі. – Я вже не можу слухати, як вона кричить і плаче, як її катують, а я нічим не можу допомогти. Вона просила її вбити.

Гаррі почувався так, ніби з нього вибили все дихання і змусили дивитися на катування маленької дитини. Все, що він відчував зараз – провина, яка в‘їлася йому в серце, душу і все тіло. Хотілося закричати, просити вибачення на колінах та плакати, але він лише мовчки стояв і дивився на понівеченого Мелфоя.

⁃ Я прошу, Гаррі, – Драко розридався і відійшов від ґрат. – Я вже не можу так, благаю, вбий.

З боку почулося гучний топіт і з-за кутка вийшов Фредерік, що своїм виглядом виражав повну неприязнь до цього місця.

⁃ Ваша аудієнція скінчена, містере Поттер, – він підійшов поближче і побачив на обличчі Гаррі сльози і суцільний жах. – Все добре? Він Вам зашкодив? Ходімо звідси.

Фредерік рішуче рушив вперед, а Гаррі застиг на місці і дивився на Мелфоя, який перейшов на шепіт, але й досі благав вбити його.

Поттер не пішов, він побіг геть.

Через декілька днів на першій обкладинці кожної газети було дві найголовніших новини тижня: Драко і Нарцису Мелфоїв було виправдано і звільнено з Азкабану з поверненням всього майна, і невдала спроба суїциду Гаррі Поттера.