Фанфіки українською мовою
    Попередження щодо вмісту: Ч/Ч

    За столом одного тихого книжкового магазинчика, що причаївся серед тисячі інших, сидів ангел, нарешті взявщий свій вже охоловший какао. Останнім часом Азірафель досить рідко вибирався зі своєї кімнати, виходячи лише допомогти відвідувачам. Він теплими днями і холодним до тремтіння ночами вивчав свою бібліотеку, у пошуках потрібної інформації про те, як йому знайти цю дитину, яка випадково створила Армагеддон. Відкинувшись на спинку стільця, він поправив свій піджак і тихо зітхнув. Цікаво, чим зараз займається Кроулі… — швидко в голові пробігла думка. Ангел взяв трубку телефону, і набравши потрібний номер, чекав відповіді.
    — Доброго дня, чим ти зайнятий? — запитав Азірафель, не замислюючись, з чого це йому захотілося дізнатися, чим демон зараз зайнятий. На другому кінці дроту почувся різкий звук, схожий на швидке гальмування машини та шурхіт. — Привіт, ангеле, здається, я знайшов коли і де я передав сина диявола, їду зараз туди. — швидко промовив Кроулі, абсолютно байдуже. — Зараз я проїжджатиму біля твоєї бібліотеки, якщо хочеш… Але ангел уже не чув. Як там його назвав демон? Хоч ця кличка і була в нього з самого початку всього живого, з вуст Кроулі це звучало так… особливо. Він міг назвати його на ім’я, але…Ангел звучало так приємно, для тисячолітнього служителя Божого.
    — Так, звичайно, вже виходжу. — з оптимізмом видав ангел і скинув слухавку. Кроулі, що сидів у машині, подивився на радіо, через яке секунду тому говорив з недругом, хмикнувши, він змінив передачу, і натиснув на педаль газу. Він продовжував їхати, не розуміючи відколи він зупиняється, щоб з кимось просто перекинутися словами, тим більше по радіо. Під’їхавши до магазину він побачив поруч чоловіка в чистих, білих піджаку і штанах, і крикнувши йому, той відрив двері сів на переднє сидіння, і пристебнутись не забув, чим викликав у демона смішок. — Це звичайні запобіжні заходи, Кроулі, тобі теж слід про це подумати. — глянувши на демона, сказав Азірафель. Сам того, не помічаючи, Кроулі взяв ремінь безпеки і пристебнувся, чим дуже здивував ангела.
    Проїхавши досить багато, ангел весь час дивився на цей бідний пас безпеки, ніби це відповідь на всі його запитання, і він боїться цю відповідь втратити. Нарешті помітивши погляд Азірафеля Кроулі, запитав: — Куди ти дивишся всю дорогу? — Та так, неважливо… — ангел вирішив нарешті залишити ремінь у спокої і піднявши погляд випадково зустрівся їм з Кроулі. Ангел дивився на окуляри, видивляючись там чудові, жовті очі. Окуляри були не матові, так що він міг з легкістю розглянути за ними очі з зіницями, що повільно розширювалися. Кроулі ж навіть не зрозумів, як вийшло, що він завис, потопаючи в цих блискучих сірих очах. Вони могли сидіти так вічність, якби не повз проїжджаючий камаз, який уже втретє їм подавав сигнал. Схаменувшись, Кроулі взявся за кермо і різко повернув убік, чим змусив ангела втиснутися в спинку сидіння. Всю наступну дорогу вони їхали мовчки, не разу не кинувши на одне одного погляд.
    Нарешті під’їхавши до будівлі, вони обидва вийшли з машини і як не в чому не бувало пішли до входу. На їхній подив, на подвір’ї було тихо, і вони попрямували до входу до будівлі. Почувши шарудіння в кущах, вони напружилися і через секунду в Кроулі прилітає снаряд. Доторкнувшись кінчиками пальців до місця, куди нападник потрапив, він побачив на них червону рідину. Азірафель, що не на жарт злякався, зробив крок до демона і в нього так само потрапили.
    Завмерши на місці він доторкнувся до плеча ззаду і на пальцях залишилася синя рідина. — Це фарба. — сказав ангел і тихо видихнувши, помітив, що він міг і захистити демона, і тоді був би справжнім снарядом, він потрапив би саме в нього. Стоп, що? Ангел викинув з голови ці думки, не розуміючи, відколи йому важливіше життя демона, ніж своє. —Чорт, він же такий новий, — глянув на свій піджак Азірафель, — я тримав його в ідеальному стані 180 років. Кроулі підійшов до ангела і легко дмухнув, чим змахнув усю фарбу з його піджака і підняв куточки губ у легкій усмішці. — Дякую… — тихо сказав Азірафель щасливо посміхнувшись і пішов за демоном прямо до входу до будівлі.
    Хлопці йшли досить красивою будівлею, розуміючи, що це ніяк не може бути церква і люди в будиноку точно не монашки. Справді. Цьому будинку понад одинадцять років. Вони йшли другим поверхом, коли ангел почув постріли. — Ти дав їм справжню зброю!? — нервово спитав Азірафель, кидаючи злий погляд на демона. — Ага, тільки вони якось виживають, було б не весело, якби всі вмирали. — абсолютно спокійно відповів демон і продовжив іти коридором, іноді кидаючи зацікавлені погляди у бік ангела. У ангела стався приплив ніжності і вирішив відповісти на це. — Знаєш, я завжди знав, що в душі ти не злий.
    Демон різко зупинився і не на жарт розлютився. Хоч йому і було приємно, що друг так вважає, але ніхто й ніколи не посміє сказати, що він добрий. Кроулі розвернувся і щосили впечатав ангела в стіну. Азірафель ще ніколи не був так близько до Кроулі, він міг так чітко бачити очі демона, що горіли вогнем від злості, через окуляри. Кроулі не прорахувавши удар виявився так близько, що він буквально стикався кінчиком носа з ангелом, від чого в обох пройшов розряд мурашок до кінчиків пальців, а руки ангела почали трохи тремтіти. Єдине, що зараз сприймав ангел це сильні руки, що міцно тримають його за комір піджака та приємний приплив метеликів унизу живота.
    — Я демон. Я завжди злий! І ніхто, і ніколи не наважиться сказати, що я добрий. — крізь зуби сказав Кроулі, згадавши навіщо він це зробив. Насправді йому дуже подобалося ось так легко маніпулювати почуттями ангела, демону дуже подобалося як тремтів голос Азірафеля коли Кроулі стояв так близько, або, як зараз, коли його дихання на стільки збите, що здається, зараз він зовсім перестане дихати і повністю розтане в його руках. Кроулі намагався приховувати свою симпатію до ангела, адже це цілковите марення. Ангел та Демон разом? Ні. Вони обидва хлопці та абсолютні протилежності. Так думав демон. Рівно до того моменту, коли він був такий близький, що боровся з сильним бажанням впитися в такі прекрасні губи ангела. — Вибачте, панове, що перериваю такий інтимний момент… — сказала жінка, що вийшла з-за дверей, явно помітивши собі ангела. — Вибачте… — тихо сказав схвильований Азірафель, поправляючи піджак, який нарешті відпустив Кроулі. — Нічого такого, знаєте, ми взагалі двоє надприродних істот. — намагався виправдовуватися такий же схвильований демон краями ока спостерігаючи за ангелом. — Чортів невинний янголятко. — тихо прошепотів Кроулі, той лише на власні очі його завів. — Що? – перепитала жінка. — Ми тут новачки говорю, можете показати нам тут все? — спокійно сказав демон.
    — Ох, ви такий милий, Азі! — всю дорогу по будинку жінка сипала на ангела купу компліментів, чим не слабко дратувала Кроулі. — Гаразд, дякую вам велике, але нам напевно час. — попрощався Азірафель, отримавши легкий поцілунок у щоку від дівчини, він попрямував до виходу, де на нього чекав демон. — “Ох, ти такий милий, Азі, такий гарний, Азі!” — кривляв жінку всю дорогу додому Кроулі. — Може вистачить? Вона просто виявляла ввічливість. — вкотре відповів янгол. — Чемна яка… — про себе сказав демон.
    Нарешті доїхавши до магазину Азірафеля Кроулі не полінувався вийти і відчинити ангелові двері, чим його здивував. — Слухай… не хочеш випити зі мною чашку какао…? — тихо запропонував ангел, тиснучи на прощення руку Кроулі. На вулиці були тільки вони двоє, було досить темно, бо вже пізно, а небо покривали мільйони зірок. — Я не проти. — так само тихо відповів демон. Хлопці підійшли до магазину і ангел відчинивши двері сказав лише одне. — І все ж вона була досить милою.
    Ангел усміхнувся, коли побачив, як демон різко зупинився і щось прошипів собі під ніс. Азірафель встиг лише зачинити двері і розвернутися, як його одразу впечатали у двері. Вдруге вже, мені подобається. Цього разу Кроулі не думав про відстань між ними, йому хотілося якнайменше. Демон зупинив своє обличчя якомога ближче і посміхнувшись вписався в губи такого збудженого і милого ангела. У Азірафеля буквально зносило голову від почуттів, що напливали, все стислося всередині, а знизу живота знову так приємно тягнуло, що не хотілося залишати цей момент.
    Ангел почував себе з Кроулі таким недосвідченим. Цього разу ангел тримав за комір плаща демона. У поцілунку демон повів ангела до столу і повільно посадивши його на туди, він зрівняв їх за зростом. Поклавши руки по обидва боки ніг Азірафеля, демон з легкою посмішкою дивився ангелові в очі. — Я жартував взагалі… — хрипким голосом відповів на погляд ангел і посміхнувся, чим змусив так само хрипко засміятися демона. — Вставай, ангеле мій, пішли пити твоє какао. — допомагаючи злізти промовив Кроулі, і вони обоє прийшли на невелику кухню.
    Ймовірно, ваша свідомість просто не має доступу до причин потягу до певних людей.

     

    0 Коментарів