1

Бомґю один із тих, хто не виходить без навушників із дому, слухаючи музику 24/7. Однак він не із тих, хто не тікає від своїх думок за допомогою музики. Хлопець насолоджується співом улюблених голосів, кожного разу розбиваючись на тисячі молекул. Музика підносить його до самого неба, де він простягає руку до пухнастих хмар і впадає у вирій солодкої апатії.

Пісні Чхве Йонджуна саме так впливали на Бомґю. Юнак настільки заслухав виконавця, що якщо його розбудять по середині ночі і запитають власне ім’я, то він скоріше проспіває якийсь рядок пісні Чхве, чим згадає як його звати.

Йонджун із тих виконавців, яких недооцінюють в світі музики. Його пісні, немов живі, наповнені глибоким сенсом, якого розгадати не кожен може. Проте Бомґю зміг зламати замок від Йонджунової лірики і потрапити в тісний полон кайданів мелодійного співу.

Краплинки дощу вдарялись об мокре скло холодного тролейбусу, наче померши, вони скотувались вниз.

«Ти десь далеко від мого серця, і я гублюсь по серед дороги, не знаючи куди мені бігти»

Новий альбом Йонджуна змусив Бомґю здійснити свою давню мрію ще зі школи. Він знає, що в важливий момент, який буде наповнений страхом, з ним буде Техьон — сусід по кімнаті, і разом з тим найкращий друг. Ця думка змушує заспокоїтись, і видихнути на повні груди.

«Я не боюсь впасти, бо знаю, колись ти триматимеш мене за руку»

Саме тому він зараз сидить в твердому кріслі, прямуючи в страшне місце. Єдине що заспокоює хлопця і змушує не драпанути назад до теплого ліжечка — це нова пісня Чхве, яка лише день тому явилася в Spotify і вже стоїть на дзвінку у Бомґю.

«Невідома мені мрія, яку я не можу все ніяк зустріти»

Ось скоро потрібна Бомґю зупинка. Він накидає капюшон на свою голову, щоб не так сильно намокнути і проходить до виходу. Двері роз’їзджаються в різні сторони і мокрий асфальт зустрів ще одну буденну людину, яка тремтячими ногами від хвилювання прямує лише вперед.

«Але серце все одно вкрито іменем твого тату»

Якби не ця пісня, Бомґю ніколи б не наважився на тату про яке так мріяв колись. Однак хлопець, начитавши страшних історій про інфекції від голок, викинув мрію в старий смітник. Він не бреше собі, що боїться тату салонів, а точніше того приладу, який вбиває фарбу в шкіру. У юнака вона ніжна й чуттєва, тому він постійно в синяках, наче його хтось лупцює.

Тікати вже нікуди і він заходить в салон. В приміщенні пахне вишневим дезодорантом, і хлопцю на мить становиться спокійно. Всього на один крихітний проміжок часу, до того моменту, коли він не зустрічається поглядом із майстром, тіло якого було у всіх різних візерунках. Голова відразу ж запоморочилась, а горло пересохло.

— Мене звуть Хьонджін, — майстер привітно посміхнувся йому та поправив своє червоне волосся, що прикривало очі. Його тіло було вкрито різними тату, погляд хитрий, наче у лисиці, і вся його аура була, немов він грубий метал. Однак почувши його ніжний та лагідний голос, що був солодким, як мед, Бомґю зробив упевнений крок вперед.

— Я Бом… — юнак злякався свого тремтячого голосу, тож прочистивши горло, повторив, — Бомґю!

Горло страшенно пекло, і здавалось, що наче й губи хлопця пересохли від напруги. Хван Хьонджін — майстер з досвідом і його салон найнадійніший у всьому місті. Він набив високий авторитет у сфері тату мистецтва, і хоч колись чоловік працював на людей, то зараз же працюють на нього. У салоні разом з ним ще один майстер, який вже чекав свого клієнта.

Все таки, Хван може легко заспокоїти новачка, адже не вперше бачить переляканих ягнят, і до кожного зможе знайти підхід.

У цілому спільну мову з Бомґю він знайшов, але ось тату машина з клієнтом — ні. Хлопець та й робив, що висмикував руку, коли прилад був занадто близько до його шкіри.

— Слухай, чуваче, — Хван поглянув на нього, знесилено опускаючи руки. Бомґю злякався, що той зараз його вижене, і більше ніколи не прийме сюди. — Якщо ти боїшся, то може я тобі дам заспокійливе? Так робити не можна, але я боюсь, що ти втратиш свідомість.

— Ні! Тобто… Я чекаю друга, він має мене підтримати, — телефон Бомґю розірвався мелодією, змушуючи підскокнути всіх у залі: Хьонджіна, іншого майстра з клієнтом і його самого. — Якраз і він. Вибачте, я зараз!

Зістрибнувши з крісла, хлопець вийняв телефон з карману, і тремтячими руками підняв слухавку. Телефонував дійсно Техьон.

— Тобто ти не приїдеш? — очі хлопця наповнились слізьми. Він покладав усі надії на Террі, але чув голосні вибачення в слухавку.

— Прошу вибач мені, Бомґю-я! Так сталось… — Чхве натиснув на червону кнопку. Все що він міг зробити, це ковтати грудку образи.

Бомґю захотілося голосно завити, як вовк на місяць від відчаю та болі. Кров відхлинула від щік хлопця, і тепер він виглядав як Мара¹, що тільки вийшла на полювання до кладовища. У нього тряслось все тіло, і як він дійшов назад до крісла — лише Фортуна² знає.

[1] – сутність із слов’янської міфології. Справжнісінька богиня зла та темряви.

[2] – Римська богиня щастя, долі, добробуту, успіху.

А може ну його це все? Може ще є можливість втікти? Хоча соромно перед Хьонджіном, який намагався ховати свій гнів, а навпаки заспокоїти Бомґю. Юнак знову сів у м’яке крісло, простягнув поголену руку та стиснув кулаки. Тривога і страх били все його тіло зсередини, а очі затуманились через переляк і образу на друга. Проте це не завадило бачити як Хван вмикає машинку, як вона страшно гуде, наче грім посеред зливи, що розриває небо. Ось голка нарешті торкнеться його шкіри, і блискавичний біль розповзеться по всім клітинам.

Бомґю знову рефлекторно висмикнув руку, і опустив рукав светру. Ні, він не готовий. Нахуй все це.

— Давайте мені таку ж саму тату, — через скляні очі Бомс побачив чужу кисть руки, простягнуту до Хьонджіна, який ледь тримався за крок до атомного вибуху.

Хлопець підняв свій погляд і його очі перетворились на величезні розміри, немов жолуді. Перед ним, усміхнений стояв ніхто інший, як Чхве Йонджун. Щелепа Бомґю зустрілась би із підлогою, якби фізично це було можливо.

— Давай, Хване, — Йонджун не зводив погляду з переляканого парубка, але звертався до майстра, неначе вони давно знайомі приятелі, — ми наб’ємо парні тату.

У його очах горіли мільйони зірок, які міг розгледіти Бомґю. Він поринув у цей космос і знайшов там те, що зараз йому так бракувало — підтримку. Своїм вчинком, Йонджун дав упевненість у собі, заспокоїв хлопця, немов вкрив його найтеплішою ковдрою у світі.

Хлопець так і б розтанув під палаючим поглядом свого кумира, поки звук тату машинки не донісся до його вух. Тривога знову почала рости в районі серця, тільки тепер там ще й був брудний сором.

— Що ви… Ви що?! — Бомґю хотів встати і зупинити Йонджуна, але той поплескав його по гомілці, змушуючи подвинутись в кріслі.

— Все окей, мені не вперше, — тату машинка торкнулась шкіри Чхве, на якій був уже приклеєна відбивачка ескіза тату Бомґю. — До речі, дуже гарний малюнок.

— Я сам малював, — опустивши зніяковіло очі, пробурмотів Бомґю. Йому все ще не вірилось, що це не сон.

— Справді? — Йонджун закусив губу, покірно терплячи біль. — Це фантастично! Тоді я не пошкодую, що набиваю твій візерунок.

Бомґю готовий був розірватися на маленькі шматки. Він і в снах не міг бачити поруч із собою Йонджуна, та ще й такого буденного, простого, неначе вони знайомі з дитинства, а не декілька хвилин тому. Немов тільки зрозумівши, хто перед ним, Бомґю закрив собі рот рукою, щоб сховати шок.

—Я…Ви… Мені не віриться! — посмішка розтягнулась на губах хлопця, а в животі ожили метелики, що лоскотали своїми крильцями живіт Бомґю. Тремтіння поступилося неочікуваній енергії, і хотілось просто злізти з місця і стрибати на місці від радості. Невже перед ним його кумир?

Потерши очі кулаками, юнак пильно розглянув артиста перед собою. «Я ваш найвідданіший фанат! Я слухав вас від першого реалізу, й слухаю до сьогодні. А на стіні моїй висять постери з вашими альбомами! Я знаю кожну вашу пісню на пам’ять, і… О Господи, ви неймовірний!»

Проте Бомґю і слова не вимовив, адже не хочеться показати себе скаженим фанатиком перед кумиром. Він спіймав себе на тому, що довго глазіє на Йонджуна, потонувши в темних очах. Навіть кров нарешті ожила і щічки наповнились рум’янцем.

— Я чув, що у тебе на дзвінку моя нова пісня, — артист вирішив брати все в свої руки, щоб ще більше не смутити юнака. Проте він повинен визнати, що дивитися на зніяковілого хлопця те ще задоволення. — Це для тебе пісня нова, але насправді вона була написана ще три місяці тому, коли я набив свою першу тату. Тим не менш, я вдячний тобі, що ти її прослуховуєш. Повір, це багато що значить для мене.

Йонджун кивнув головую в знак вдячності, а ось юнак не знав куди себе діти. Він наче і помер і потрапив до Раю.

— Ця ваша пісня змусила мене прийти сюди, — Бомґю поправив своє волосся, а Хван кинув на нього двохзначний погляд. Я насправді дуже боюсь цих сих голок і болі, проте дуже мріяв про тату! Я мав бути тут з другом тут, але він не прийшов через деякі обставини. — Хлопець потер собі потилицю, відчуваючи провину перед артистом, — ви не будете шкодувати, що набили собі саме такий малюнок?

— Ну по-перше, тату ще не готова, — Чхве слухав молодшого із превеликим задоволенням. Його розпирала гордість, що новий сингл став поштовхом хлопця до давньої мрії. Тепер Йонджун мусить всіма силами підтримати юнака. — А по-друге, не пошкодую. Навпаки, мені подобається твій ескіз. Ти художник?

— Ні, це лише моє хоббі. Цей ескіз я намалював ще в середній школі, — хлопець задумався. Так легко було спілкуватися зі своїм кумиром, хоча в середині нього ще приємно тремтіло — можна питання?

Джун закивав головою, даючи дозвіл на маленьке опитування від хлопця. Проте Хьонджін сказав першим.

— Готово! — він протер руку Йонджуна вологою серветкою й заклеїв тату плівкою.

— Усе? Так швидко? — юнак був настільки у шоці, що не зміг стримати голосного подиву.

— Ти більше переживав, чуваче, чим сам витрачений час на маленьку тату. Я все таки з досвідом! — Хван пишався собою, що міг вкластися в короткий час із маленьким візерунком.

— Твоя черга, — Джун поглянув на хлопця з посмішкою, намагаючись вкласти в неї всю свою підтримку. — Гайда! Це не так і боляче.

Цього разу, поруч з Йонджуном, Бомґю не висмикнув руку, а дав її на пожирання тату машинці. Його шкіра почервоніла від неприємного поколювання. Хьонджін рухався згідно візерунком, час від часу протираючи салфеткою непотрібну фарбу.

Чесно, хотілося плакати, але старший Чхве взяв за руку юнака, через долоні передаючи спокій. І це дійсно допомогло.

Хоч в його руку входив пекучий струм, його серце магнітилось до Йонджуна, насолоджуючись солодким сном наяву.

— Тепер я можу спокійно помирати, — пробубнів юнак, притуляючись до кумира.

Сьогодні Чхве Бомґю здійснив дві мрії: набив тату й зустрів свого кумира. Його тіло розмякло після великої дози страху в перемішку з адреналіном. Лише зараз він відчув втому й легке запаморочення. Проте він був щасливий.

— Гей! — Йонджун підійшов до нього і простягнув шматочок молочного шоколаду, — ти так і не встиг запитати мене. Може в кав’ярню?