Фанфіки українською мовою
    Фандом: Політика
    Попередження щодо вмісту: Ч/Ч

    – Ти через тих постійних фанаток взагалі на мене уваги не звертаєш! – ображено казав Михась, сильніше ховаючи носик в Льошину кофту,що він тому позичив.
    – Пане Подоляк, ще скажи, що ревнуєш мене, – посмішка хитрого лиса з`явилась на обличчі Арестовича. На що Міша лише ображено відвернувся, розглядаючи залишок кави в стаканчику.
    – Михасику, ну ти ж знаєш, що всю свою увагу я приділаю лише тобі. – його перервала мелодія власного телефону. Другий радник лише зацікавлено глянув на нього. В них нарешті видалося аж два вихідні, ще й підряд. Це явно не по роботі.

    -Так, Настя, привіт.

    Подоляк знав, що Арестович в прекрасних відносинах зі своєю колишньою дружиною, все-таки вона подарувала йому маленьке сонечко, у вигляді їх синочка.

    -Звісно! Ага. Так. Скоро будемо. Так, я з Мішею, от заодно і познайомлю нарешті. Ага, бувай.

    – І з ким ж ти мене знайомити будеш, містер загадковість?
    – З Сашком! – посміхаючись на всі 32 казав Льоша.
    – Чекай.. з.. твоїм Сашком?
    – Так, з Олександром Олексійовичем. – Арестович знав, як його коханий любив дітей, і, звісно ж, хотів познайомитись з маленьким.

    Льоша бачив, як Подоляк нервував, для нього ця зустріч явно була не просто вбити час з дитиною, доки його мама їздить по своїх справах.
    Завернувши в потрібний їм двір та припаркувавшись, Олексій поклав свою руку на коліно Михася, заглянувши йому в очі.

    – Ти точно йому сподобаєшся, не переймайся.
    – З чого така впевненість? – трошки нервово покосився Михайло.
    – В нього мої гени. – підморгнув він, виходячи з авто. На що Міша тільки закохано посміхався.

    Побачивши тата, Сашенька одразу побіг до нього, навіть не глянувши, чи не їде якась машина, на що Анастасія лише підкотила очі, з нотками материнського хвилювання.

    – Привіт, карапузику мій. – підхопив на руки синочка, доки Михайло повільним кроком йшов до нього, кивком вітаючись з Настею.

    Жінка була знайома з коханим її колишнього, та й орієнтацію Льоша не дуже від неї ховав. Вона була щиро рада за Льошу, адже він знайшов людину, яку не міг знайти так багато років, і, нарешті, стати щасливим.

    Міцно обійнявши тата, хлопчик нарешті звернув увагу на чоловіка, що стояв поруч, не зводячи з нього очей. Трохи роздивившись дядька, Сашко остаточно запевнився, що раніше вони не були знайомі.

    – Добрий день, – трохи не впевнено звернувся малий до Подоляка.
    – Привіт, Сашко. – Арестовича по-дитячому забавляло, як його хлопчики мило соромились один одного.

    Настя також помітила цю паузу, і тому вирішила не мучити їх, почавши діалог першою.

    – Знайомся, сину, це Міша. Він папин… друг. – після невеликої паузи продовжила жінка. – Він, разом з татком, посидить з тобою, доки я від`їду по роботі.
    – Добре!

    Поки Олексій саджав свого синочка в авто, Анастасія відвела Михася на маленький діалог.

    – Як ви з Льошиком, все добре?
    – Так, звісно. Нещодавно з`їхались нарешті. – не стримуючи посмішки, розповідав Михайло.
    – Ого, я справді рада за вас. – з усією щирістю.
    – Міш, я прямо відчуваю, як ти тремтиш, невже так боїшся Сашка?
    – Та не боюсь я. Просто хвилююсь трохи.
    – Ага, бачу. – стримувала сміх Настя.
    – І будь ласка, прослідкуй, щоб вони з Льошею знову не накоїли чогось. – Подоляк здивовано на неї глянув.
    – Знову?
    – Загалом, сам побачиш, але, якщо коротко, з дитиною Арестович і сам наче дитина.
    – На хвилину залишити не можна, вони мені вже кістки перемивають. – ображено казав Льоша, почувши тільки останню фразу.
    – Тобі гріх їх не промити, коханий.
    – Ой, іди ти, Подоляк. Ладно – повернувся до Насті, – ми поїхали, малий вже зачекався.

    Сівши в машину, Сашенька першим заговорив з Михасем. Чоловік був несказанно цьому радий, і нарешті перестав так хвилюватись, відповідачи на всі питання зацікавленої дитини.
    А Арестович? Арестович просто щасливо посміхався слухаючи хлопців.

    – Льош, точно. – відірвавшись від розмови, сказав Подоляк. – в нас же в холодильнику миша повісилась. Чим ми Олексійовича будемо годувати?

    Заїхати вирішили в ТЦ. Олексій йшов, дивлячись в телефон, накидуючи там приблизний список потрібних продуктів. Все-таки дитину годувати чим попало не можна.

    – Пап,пап, давай зайдемо будь ласка. – казав малий, вказуючи пальчиком на іграшковий магазин.
    – Маля, ми не встигнемо, в мене ще ефір сьогодні.
    – Льош, може давай я з ним зайду, а ти йди в продуктовий. – запропонував Михась.
    – Так-так! – зрадів хлопчик. – Тату, давай я з Мішею піду!
    – Впевнений? – ледь чутно запитав Олексій, згадуючи, як ще пів години тому Подоляк боявся цієї зустрічі.
    – Все добре, не хвилюйся.

    Сашко радісно ходив, роздивляючись все, що тільки міг. В один момент він схопив Мішу за руку, потягнувши до неймовірно крутої машинки, як той заявив.
    А в чоловіка серце ледь не вистрибнуло з грудей від такого жесту. Далі гуляючи рядами, Михась все більше милувався дитиною, той був просто копією свого батька. Особливо ці великі оченятка.

    – Міш, дивись який крутий літак жовтенький! Мене тато колись на такому катав!

    Через якийсь час, вони вийшли з магазину. Звісно ж, Сашко, тримаючи в руках новий літачок з пультом керування. Олексій вже чекав їх в холі. Побачивши, як Михась з Саньком йшли,
    активно розмовляючи, той швидко дістав телефон, і сфотографував цю картину на пам`ять, доки Подоляк не бачить.
    Після того, як Саша показав батьку покупку й купу разів подякував Мішику за неї ж, вони втрьох вирушили додому.

    – Киць, в мене ефір зараз, зможеш побути з малим?
    – Звісно. – швидко цілуючи в губи, Льоша зарбрав ноут, та пішов до спальні. Другий радник відправився на кухню до Сашка.
    – Голодний вже маубуть? – питав Михась, зав`язуючи фартук.
    – Ага. Ти прямо як справжній кухар з цією штукою. – усміхнувся хлопчик.
    – Ну тоді, кухар Михайло приймає ваші замовлення.
    – Картопляне пюре зі змаженою рибою будь ласка. – зробив вигляд серйозного відвідувача.
    – Як скажете, пане.

    – Маля, я тут твоєму таткові чай зробив, можеш тихесенько йому віднести.
    – Міш, можна поставити тобі питання. – не дуже впевнено почав малий.
    – Звісно, що таке?
    – А ти що любиш мого тата? – звісно Подоляк трохи розгубився. Але подумав, що нічого такого не станеться, якщо дитина дізнається, правда ж?
    – Нуу.. а з чого ти взяв? – вирішив все-таки спитати він.
    – Ти так про нього піклуєшся мило. Та і живете ви разом схоже.
    – Так… Так, ми з твоїм татом любимо один одного. Це правда. – Карти на стіл, В цілому, Міша не розумів, що в цьому такого. І чого в основному таку інформацію приховують від дітей.
    – А так хіба можно?
    – Що саме?
    – Ну зазвичай закохані – це хлопець і дівчина, а ви обидва хпопчики.
    – А яка різниця. Головне щоб усі були щасливі.
    – Правильно!

    Арестович вже завершив ефір, і весь цей час, наче зачарований, стояв під дверима кухні, й слухав, про що спілкуються його хлопці. Тепле відчуття розлилося у грудях від почутого.
    Як йому все-таки пощастило з ними.

     

    0 Коментарів