Переломний момент.

Небо мерехтіло тисячами зірок, різними за яскравістю та кольором. Люди походжали мощеними вуличками, а дороги освітлювали різнокольорові вогники, що виднілися з вікон будинків.

Молодий хлопець квапливо пірнув у сутінки підворіття. Через натягнутий на самий ніс каптур він ледве розбирав куди йде. Останні два дні він погано спав і скудно їв, через що голова боліла так сильно, що здавалося ось-ось розколеться.

Адріан боязко дивився на всі боки, оглядався і відвертав обличчя від кожного незнайомця. Аби тільки його не впізнали.

З кожним днем ​​йому було все важче терпіти холод з боку батька. Терпіти вічний контроль та регулярні побої. Носити маску зразкового хлопчика та ідеального сина, потопаючи у темних водах самотності. Через багато місяців роздумів, зважування всіх за і проти, юнак прийшов до єдиного як він вважав вірного рішення. Адріан Агрест має зникнути.

Він залишив на робочому столі батька листа, де докладно виклав усі свої переживання. Лист розтягнувся на кілька великих аркушів, списаних від кірки до кірки. Склав у похідний рюкзак трохи речей, їжі та всі свої заощадження. Після чого вийшов через парадні двері, щоб ніколи більше не повернутися. Принаймні він дуже на це сподівався.

Від переживань і страху трусилися руки, а очі наповнювалися сльозами. Але хлопець рішуче мав намір змінити своє життя. Нехай і таким жорстоким чином.

Звичайно чоловік усіма силами розшукував сина. Не шкодуючи грошей та часу. Він навіть записав відеозвернення яке виклали в інтернет та регулярно крутили на телебаченні. Але, на жаль, належного результату це не дало. А все тому, що зниклий хлопчик банально не хотів бути знайденим. Адріан чудово знав, що під маскою батьківського занепокоєння ховається чудовисько. Ваблене бажанням повернути свою ручну тваринку на місце.

Габріель Агрест вважав себе ідеальним. А отже і оточувати його мають виключно ідеальні речі. А якщо щось було не досконалим, його ламали та потрошили надаючи потрібну форму. Те саме стосувалося і його сина. За найменшу провину чи невдачу хлопчика жорстоко карали. Як фізично, так і морально.

///

У кожному великому місті є свій неблагополучний район. Той у якому мешкають усілякі сумнівні особистості.

Кажуть там можна знайти все, від наркотиків до ласки розпусних жінок. Зараз же Адріан шукав притулок. За кілька євро йому вдалося зняти кімнату в мотелі та дізнатися у власника де можна придбати фальшиві документи.

Прокинувся він рано вранці. Насамперед прийняв душ і багато часу присвятив тому, щоб за допомогою товстого шару тонального крему приховати веснянки на обличчі та шиї. Після чого відрізав ножицями довге, світле волосся і перефарбував його у русявий. Колір очей змінив за допомогою лінз придбаних заздалегідь.

А також підібрав собі нове ім’я. Ліам Дракс.

За фальшивий паспорт довелося віддати більшу частину заощаджень і тепер хлопцеві катастрофічно не вистачало коштів. Потрібно було платити за кімнату доти, поки галас із його зникненням не вщухне і Адріан зможе спокійно виїхати за кордон.

Звісно хлопець передбачав такий варіант подій і тому прихопив з дому дорогу ігрову приставку, яку напевно із задоволенням приймуть у ломбарді.

Саме через це він зараз і крався по брудній, смердючий підворітті.

Але несподівано попереду щось промайнуло. Забилося у куток і зникло в тіні.

Підійшовши ближче Адріан роздивився тварину. Чорний, гладкошерстий котяра. Він трохи нахилив голову, уважно розглядаючи людину. Після чого коротко нявкнув і знову кудись побіг. Кинувши на тваринку останній погляд юнак квапливо попрямував до ломбарду.

— Доброї ночі. — широкоплечий, бородатий чоловік сидів за стійкою і судячи з усього розбирав документи.

— Вітаю. — про всяк випадок Адріан говорив із британським акцентом. — Я хотів би дізнатися, скільки зможу за це виручити? — і обережно дістав із рюкзака приставку.

— Хороша річ. Не шкода?

— Хочу купити щось крутіше. — збрехав хлопець.

— Іноземець? — поцікавився оцінювач, жадібно оглядаючи юнака.

— Приїхав до друга. — почуття самозбереження кричало про те, що звідси треба забиратися якнайшвидше.

— Дам сотню франків.

Адріан поспішно погодився. Торгуватися він не став. Власник ломбарду не викликав особливої ​​довіри.

— Прощавайте. — сказав оцінювач, передавши хлопцеві кілька хрустких купюр. Після чого простягнув для рукостискання долоню.

Швидко потиснувши її, Адріан вискочив назовні і зробивши кілька кроків відчув як паморочиться в голові. Перед очима затанцювали червоні іскри, а до горла підступила нудота. Щось було явно не так. Права рука почала пульсувати. Він підніс її до обличчя і помітив на долоні червоний слід від уколу. В очах невблаганно темнішало, а тіло здавалося наповнювалося свинцем.

З ломбарду вийшов оцінювач. Він неквапливо закурив і підійшов до хлопця, присівши перед ним навпочіпки. Підняв обличчя за підборіддя і вивчаюче покрутив з боку на бік.

— Хм. Гарний. — чоловік зробив глибоку затяжку після чого поліз у кишеню і дістав мобільний телефон.

Аж раптом зовсім поруч почулося щось дивне. Якийсь дикий звірячий рик. Оцінювач підняв голову і миттєво відлетів убік. Осліплений яскравим зеленим спалахом. Адріан важко зітхнув. Останнім, що він бачив, був чорний кіт, що поспішав до нього через підворіття.

///

Отямився юнак у ліжку. Його тіло все ще було свинцевим, а в роті дуже пересохло. Сонячне проміння пробивалося крізь відчинене вікно, а на тумбі стояв люб’язно залишений глечик з водою.

Що ж, якби його хотіли вбити, то зробили б це вже давно. Але невідомість лякала ще більше. Що, як його впізнали? Що, як повернуть батькові?

Віддихавшись і трохи заспокоївшись, Адріан відчув, що поруч хтось є. Надто виразним був чужий липкий погляд.

Невідомий підійшов ближче. Адріан почув шерех одягу, коли той нахилився. Він чекав вимог, зловтіхи, лайки, хоч чогось, по чому можна було дізнатися більше про викрадача чи рятівника, але невідомий мовчав. Хлопець не наважувався заговорити першим. Усі інстинкти підказували, що зараз слід причаїтися, мовчати, не даючи приводу зробити з ним щось погане.

— Не бійся. Все буде добре. — спокійно промовив незнайомець.

///

Адріан не знав скільки днів провів непритомний. Липкий, як масло, піт заливав обличчя. Біль рвався з грудей і засліплював яскравим білим спалахом. Хлопець повільно перекинувся з бока на спину з жахом чекаючи на новий напад болю.

— Мяу? — хлопець схилив голову і побачив вже знайомого кота. Той згорнувся клубочком і пильно стежив за людиною. Крім нього в кімнаті більше нікого не було.

Адріан потягнувся до глечика, але той зрадливо вислизнув з тремтячих рук і вдарившись об підлогу розлетівся на безліч уламків. Юнак прикрив очі, тикаючи обличчя у подушку.

Зовсім поруч хтось зробив кілька кроків. “І як цей хтось увійшов, якщо двері не відчинялися”? Він розплющив очі та побачив перед собою молодого хлопця з неприродно зеленими очима. Його погляд був трохи гордовитий, але також і стурбований. Красиве обличчя обрамляло довге чорне волосся.

///

— Що зі мною сталося?

— Тебе отруїли. Можливо, хотіли здати в бордель або на органи. Погане ти місце обрав для прогулянки.

— Дякую за допомогу. — видавив з себе Агрест.

— Рано для подяк. Ще не факт, що ти виживеш. — в’їдливо кинув хлопець наповнюючи склянку питною водою.

Він підняв голову Адріана так, щоб той зміг пити і не поперхнутися. Хлопець квапливо зробив три великі ковтки. Гострий біль обпік язик, вода потекла по підборіддю після чого брюнет прибрав склянку.

— Ні. Спершу потроху. Інакше тебе знудить. — трохи згодом він знову підніс склянку до його губ і дозволив зробити ще два ковтки. — Поклич мене якщо захочеш в туалет.

— Як тебе звати?

— Плагг.

— Незвичайне ім’я. — Адріан постарався посміхнутися. — Мене звуть… Ліам.

— Не правда. Але допитувати я тебе не стану. Ліам так Ліам.

///

Хтось інший міг би вважати цю ситуацію жахливою. Він був невідомо де, під опікою невідомої йому людини. Цілком безсилий і зламаний. Але Адріан напрочуд почував себе в безпеці.

— Чому ти не відвіз мене до лікарні? — спитав якось Агрест із явною вдячністю в голосі.

— Я знав, що ти цього не хочеш. — Плагг лише знизав плечима. Він сидів на краю ліжка і годував Адріана курячим бульйоном.

— Знав? — іноді хлопцеві здавалося, що Плагг якась надприродна істота. Поруч з ним було комфортно і навіть фізично ставало легше.

— Якби ти хотів піти, то попросив би про це. Хіба ні? — Адріан відповів кивком.

— Дякую, що дбаєш про мене. Але навіщо тобі це? Було б простіше збагрити мене кудись.

— Я особливо нікуди не поспішаю. Та й не хочу, щоб з тобою сталося щось погане. Адже ти не дарма втік з дому.

— Звідки ти… Оу. Ти бачив мого батька у новинах. — Адріан імпульсивно стиснув пальцями ковдру, а Плагг прибрав порожню миску на стіл.

— Я розумію, що в тебе були причини для втечі. І нізащо тебе не видам. Повір, свого часу мене теж переслідували… Та й зараз, мабуть. Просто пам’ятай, що я на твоєму боці.

///

Смертний заснув і сопів під ковдрою. Його дихання все ще було важким. Винна отрута, точніше те, що від неї залишилося. Самої отрути більше немає. Плаггу вдалося зупинити її дію. Тепер залишалося лише вивести залишок.

Виглядав хлопчина теж моторошно. Обличчя було блідим, під очима розпливалися темні кола, а білки очей пожовкли. Він був слабкий, тремтів, холодний піт виступав на шкірі. Залишити хлопця на вулиці було б надто жорстоко.

Кіт підвівся з нагрітого місця і потягнувся розминаючись. Шерсть на його тільці стала дибки. Він позіхнув і переконавшись, що Адріан не прокинувся перетворився на людину. Єдиним, що залишилося від його колишнього вигляду були очі з вертикальними котячими зіницями. Брюнет намацав силует юнака під ковдрою і обійнявши його ліг поряд.

///

Це була простора кімната з великими вікнами та високою стелею. На карнизах висіли важкі оксамитові портьєри. Біля дверей стояв величезний годинник. У них був позолочений циферблат і скляні дверцята, за якими гойдався маятник. По центру стояв масивний, лакований стіл вишневого кольору з пофарбованими під золото ніжками. У протилежному кутку горів камін із кованими ґратами.

Поруч із ним дивлячись на вогонь стояла людина. Довга, худорлява фігура. Світле волосся акуратно підстрижене і зачесане назад. У скельцях окулярів відбивалося полум’я.

Габріель Агрест був жовчним і грубим чоловіком. Нестерпним своєю вічною похмурістю.

— Месьє Агрест? — до кабінету протиснулася молода жінка, одягнена у діловому стилі. — Це дуже…

— Хіба я дозволяв вам говорити Наталі? — холодно промовив чоловік.

— Вибачте сер. — жінка зніяковіла і застигла в дверях.

— В чому справа? — він так само стояв нерухомою статуєю, навіть не глянувши на помічницю.

— Це стосується Адріана. Хазяїн місцевого ломбарду запевняє, що бачив його. Поруч із бульваром Пігаля. — почувши це Габріель невдоволено скривився.

— Район червоних ліхтарів? Якого біса мій син там ошиватиметься? — гаркнув Агрест.

— Месьє Флавій каже, що Адріан хотів виручити гроші за ігрову приставку. Він упізнав його, бо бачив у новинах.

— І де ж мій син зараз?

— Флавій спробував затримати його, але Адріан утік.

— Залиш мене. — Габріель махнув рукою наказуючи жінці забиратися.

///

Прокинувся Адріан, коли вже світало. За вікном моросив дрібний дощ. Плагга ніде не було, а його домашній улюбленець мирно спав поблизу. Хлопець почухав котика за вухом і той схвально замуркотів.

Юнак напружився всім тілом і спробував сісти. Перечекав запаморочення і оглянув себе. Нігті на руках і ногах потемнішали. Зап’ястя та ноги, все де судини пролягали близько до шкіри було темніше ніж потрібно.

Він помітив тацю з їжею залишену для нього Плаггом. Овочевий суп (шлунок досі не справлявся з важкою їжею) та яблуневе пюре. Снідати Адріан вирішив трохи пізніше. Спираючись на ліжко він спробував підвестися. Ноги здавалися чужими. Наче зробленими з вати. Йому вдалося зробити декілька кроків, перш ніж впасти на підлогу.

Коліна та руки тремтіли. Адріан якийсь час намагався віддихатися, потім підповз до ліжка та затих.

— Ну ось чому тобі на дупі рівно не сидиться?

Хлопець інстинктивно підняв голову і витріщився на двері, але Плагга там чомусь не було. Тієї ж миті чиїсь сильні руки підняли його з підлоги і поклали на ліжко.

— Як ти тут опинився?

— Ти просто не помітив, як я зайшов.

— Нічого подібного. — не заспокоювався Адріан. — Тебе тут не було! — на коротку мить він навіть злякався.

Брюнет схилив голову ніби приймаючи свою поразку. Йому зовсім не хотілося лякати смертного. Але правда обіцяла бути ще страшнішою.

— Ти мене зненавидиш. Порахуєш якоюсь потворою. — він підняв на Адріана розгублений погляд.

— Я ніколи такого не скажу.

— Якщо що, я попереджав. — брюнет відійшов на безпечну відстань. Почекав кілька секунд які здавалося тяглися вічність і перетворився.

///

— Я ж казав вам жіночко, йому потрібні були гроші. Я дав сотню франків, а потім зрозумів, що його личко мені знайоме. — обличчя оцінювача було усіяне подряпинами та синцями.

— Месьє Флавій. Батько хлопчика дуже турбується про нього і готовий добре заплатити за корисну інформацію. — Наталі дістала з сумочки великий згорток.

— Він виглядав інакше.

— Інакше?

— Мабуть, намагався сховатися. Очі були блакитні, волосся русяве, але це точно був він. Ви можете подивитися відео з камери спостереження. — Флавій хижо посміхнувся і вказав на червоне «око», що світилося під стелею.

///

— Як це взагалі можливо? — Адріан оторопів настільки, що навіть не ворушився.

— Чув про фей та ельфів? — Агрест коротко кивнув. — Існують ще й квамі. Ми такі самі магічні істоти. Здатні перетворюватися на різних тварин, літати, проходити крізь стіни. Живемо тисячі років і існуємо з моменту появи всесвіту. — Плагг витримав паузу, а потім додав. — Ми не небезпечні.

Адріан мовчав. Він не знав, як поводитися. Як реагувати. Серце шалено калатало, а обличчя стало ще блідішим. Все почуте здавалося цілковитим маренням. Ось тільки докази він бачив на власні очі.

— Мені треба побути самому. — нарешті сказав хлопець.

— Я був правий.

— Зовсім ні! Просто… Я почуваюся дуже дивно, ось що я хотів сказати. Дай мені час. — Плагг кивнув та залишив Адріана самого.

///

Коли брюнет вийшов на вулицю він був м’яко кажучи стривожений.

— От і рятуй тепер симпатичних хлопчиків. Виходжуєш їх, лікуєш, закохуєшся…

Тому Плагг і намагався уникати смертних. Доля подарувала їм надто мало часу. І нехай спільне життя чи дружба будуть щасливими, рано чи пізно завжди приходить кінець.

Він сперся на цегляну стіну і витягнув з кишені пачку цигарок. Прикурив від запальнички та затягнувся. А на що він взагалі розраховував? Що пацан на радостях стрибне йому на шию? І наче не перше століття живеш у цьому світі, а все ще сподіваєшся на таку дурість.

— Добрий день. — пролунало десь поблизу. — Мене звуть Наталі Санкер.

— Вітаю — поруч із жінкою стояв величезний охоронець.

— Можливо, ви бачили цього юнака? — вона простягла йому два фото. На одному було зображено світловолосого хлопця, якого Плагг миттю впізнав, а на іншому роздрукований кадр відеозапису.

— На жаль ні. — брюнет відчував негативну енергію від цих людей.

— Дуже шкода. — Наталі театрально зітхнула. Після чого разом із чоловіком пішла геть.

///

Минуло кілька тижнів. Тремтіння в руках припинилося і Адріан міг самостійно їсти. Він старанно жував курячу відбивну, майже не відчуваючи її смаку. Хлопець загалом почував себе досить апатично. Новина про те, що батько вийшов на його слід зовсім не радувала.

— Ти закінчив? — з ванної кімнати вийшов Плагг, одягнений у бавовняну сорочку з закоченими по лікоть рукавами.

— Так. — юнак відклав тарілку. — Шматок у горло не лізе.

— Не повіриш, але я тебе чудово розумію. — Плагг підняв хлопця, обхопивши однією рукою спину, а другою підхопивши під коліна.

— Невже? — Адріан обійняв хлопця, переносячи частину своєї ваги йому на плечі.

— Колись світ наповнювали чудеса. Тепер він належить людям… Дріади, феї та фавни панували в лісах. Русалки та тритони в морях та океанах. Але найбільш наближеними були кентаври та ельфи. Доки люди не спробували їх приручити. — На мить Плагг замовк. — Почалася війна… Багато наших не визнавало насильства, через що і гинули. Тепер таких як я можна на пальцях перерахувати.

— Значить мені дуже пощастило тебе зустріти?

— Скоріше навпаки. — він посадив Адріана на край ванни і допоміг роздягнутися.

Гаряча вода змішана з кольоровою піною приємно розслабляла тіло.

Плагг узяв баночку з шампунем і вилив трохи собі на долоню. Після чого почав мити волосся юнака. Біляве коріння вже встигло відрости і тепер було видно красивий натуральний колір.

Адріан підібрав коліна ближче до тіла, але зовсім не тому, що соромився наготи. Шрами. Довгі сині шрами. Більшість від батога для коней. Плагг тактовно вдавав, що не помічає їх.

— Є ще інші квамі, крім тебе?

— Так, кілька. Розкидані по всьому світу.

— А русалки? — Адріан намилював мочалку, але руки вперто не слухалися. Через що вона раз у раз падала у воду.

— Ховаються у Маріанській западині. Давай допоможу. — він спритно забрав мочалку собі. Торкнувся нею шкіри на зап’ястях і повільно повів угору.

— Кентаври та фавни?

— Повністю винищені.

— Оу, мабуть ти ненавидиш людей? — юнак повертає голову у бік підставляючи шию мочалці.

— Зовсім ні. Існують і прекрасні, добрі люди. — він дарує Адріану лагідний погляд. Потім допомагає вилізти з ванни та укутатися в білий, м’який рушник.

— Звідки тобі знати я хороший чи ні?

— Я відчуваю чужу енергію. У тебе світла душа.

— Адріан.

— Що? — дивується Плагг.

— Я збираюся тебе поцілувати, а ти можеш звати мене Адріан. — на його щоках грає легкий рум’янець.

Плагг перехоплює хлопця поперек талії та притягує до себе. Блондин втягує повітря крізь зуби і випускає його грудним стоном.

///

— Його знайшли? — процідив чоловік.

— Майже сер. Один із місцевих завсідників бару бачив юнака схожого на Адріана. Він прямував у мотель «Ліберті» з якимсь парубком.

— Мене не влаштовує Майже. — гаркнув Агрест. — Працюючи у мене, ви повинні викладатися на повну! Чи для вас це надто складно Наталі? Тоді я миттю знайду вам заміну. Мій єдиний син ошивається не зрозумій де в компанії якогось паршивого виродка! — він майже випльовував слова.

— Сер. Мені зда… — Наталі запнулася на півслові. — Ні! Я впевнена, що знаю, хто це був. Кілька тижнів тому опитуючи людей я бачила дуже схожого за описом хлопця.

///

— Давно хотів спитати, що ти робиш в Парижі?

— Я люблю подорожувати. Плюс, коли ти безсмертний не можна надовго затримуватись в одному місці.

— Значить, ти був би не проти поїхати зі мною?

Якщо задуматися, Плагг був найкращим, що відбувалося в його житті. Матір він майже не пам’ятав, а будь-які знайомства та спілкування контролювалися батьком. Його обмежували у всьому, що могло зіпсувати образ «ідеального хлопчика». А ось Плаггу на це було начхати. Його не хвилювала зовнішність, уміння фехтувати чи знання купи мов. Він просто бачив в Адріані людину.

— Ти абсолютно точно вирішив тікати?

— Так. Назад я не повернуся. Ні за яких умов. — і то була чиста правда. Адріану нарешті вдалося відчути смак свободи і розлучатися з ним він не збирався. Навіть якщо доведеться накласти на себе руки.

— Може, рвонемо до Вегаса? — Плагг посміхається, а Адріан розуміє, що абсолютно і безповоротно закохався.

— Я напевно пошкодую про це, але не сказати не можу. — Плагг починає шепотіти наче боючись, що їх розмову можуть підслухати. — Я можу тебе перетворити. На квамі.

— Чому ти раніше цього не казав? — блондин підвівся на ліктях.

— Бо дороги назад не буде. Ти ніколи не зможеш повернутись додому. Всі кого ти знаєш, постарішають і помруть.

— У мене ніколи не було домівки. Чи людей, які б мною дорожили. — голос хлопця здригнувся, а очі наповнилися сльозами.

— Ти ще надто юний, щоб зрозуміти всю серйозність цього рішення. Я лише прошу тебе не гарячкувати і зважити всі за та проти.

Плагг раптово завмирає. Зіниці його очей знову стають вертикальними, котячими. Він жестом наказає хлопцеві сидіти тихо і беззвучно прямує до вхідних дверей.

Декілька секунд Адріан провів у напруженій тиші. Але потім почувся глухий удар і звук розбитого скла. Високий, горилоподібний силует схопив Плагга за шкірку і вдаривши його масивним кулаком, відкинув убік.

Проте хлопець застосував магію і стрибнувши через усю кімнату з льоту вдарив чоловіка обома ногами, відштовхуючи назад. Обидва з гуркотом покотилися по підлозі і зникли з поля зору.

Адріан відчув нудоту, що підступала до горла. Він одразу впізнав свого охоронця. Хлопець кинувся до кухонного столика, що стояв поруч і схопивши ніж притис його до горла.

— Досить! — крижане лезо впивалося у шкіру. — Відійди від нього. Інакше я вб’ю себе.

— Адріан заспокойся. — Плагг намагався говорити розважливо, але в голосі виразно чувся страх.

Проте охоронець не збирався йти на поводу у підлітка, що явно збреднів. Він різко підскочив, а Адріан, мабуть, просто злякався від несподіванки. Його рука сіпнулася і ніж увійшов під шкіру. Яскравий спалах зеленого світла вдарив охоронця і з гуркотом відкинув у сусідню кімнату.

Все сталося дуже швидко. Надто швидко. Адріан затискав руками горло, але це не допомагало. Крізь його пальці сочилася кров.

Очі хлопця закотилися, губи беззвучно хапали повітря, а ноги почали підкошуватись. Плагг підхопив його і поклав на підлогу. Він відчував як із тіла юнака вислизає життя. Часу на роздуми не було.

Шкіра квамі почала світитися, переливаючись блакитним та срібним кольором. Він схилився над тілом Адріана практично впритул. Після чого відкрив рота і випустив з легень щось схоже на сигаретний дим. Напівпрозора енергія кілька секунд ширяла в повітрі, а потім просочилася у Адріана.

///

Білий кіт перелякано притиснув вуха до голови і якось інстинктивно стиснувся. Дивитись на світ знизу, з висоти котячого зросту було дивно. І страшно.

Напрочуд швидко пристосувавшись до чотирьох лап Адріан зумів підвестися. Пухнастий хвіст здригнувся і притулився до задніх лап.

— Мя… Мр, мяу. — Плагг узяв його на руки і притис до себе.

— Не хвилюйся. Ти просто трансформувався. Я навчу тебе як це контролювати. — він переступив через несвідоме тіло охоронця. — У нас для цього тепер дуже багато часу.