1

Я обожнюю темні ночі,
Коли в твоєму теплі сховатись хочу,
Де не видно наші болі…
Будеш іти! – Забери мене з собою!
Grohotsky – Будь зі мною

Вона була неідеальна, трохи нервова, інколи вона курила цигарки, але все ще залишалась такою, якою її всі знали. Вона була роздягнутою теж неідеальною,, так само як коли надягала сукню. Здавалось, що вона є неідеальною з самого початку. Чи може то тільки він не бачив в ній щось гарне та ідеальне. Він вважав, що її округлі плечі, шкіра персикового відтінку, зелені очі, руде волосся – не мають нічого особливого, але все ще вона привертала його увагу. Це викликало роздратування та неприємне відчуття.

Якби він міг, то вже давно б убив її, знищив, розчавив, але тільки б вона не була поруч. Але чомусь він не міг нічого зробити, крім, як дивитись тільки на неї. Вона наче зіткана з того, що він може любити та ненавидіти, і це віддається відлунням в душі. Від неї пахло солодким п’янким ароматом вечірнього літа, вином і дешевими цигарками. Це манило до себе. Вони були давно знайомі, і він думав, що знає про неї все, але він не знав, що вона ховала у своїй душі.

– Роздягайся. – він дістає аптечку і подивився на неї.

Руда спокійно скинула речі екзорциста і вже сиділа спиною до Канди. Вона добре відчувала його роздратування, але знала, що він десь в душі був таким самим наївним і добрим. Юу поглянув на її рану, примостився одним коліном на ліжко і почав наносити мазь. Мазь пахла травами та чимось гіркуватим. Лаві відчувала приємну прохолоду, але їй так хотілось відчути те, як теплі руки Канди торкаються шкіри, та вона вже давно знала, що то тільки дурнувата мрія, яка не має під собою якогось підґрунтя. Канда тільки міг на неї бурчати. Лаві нахилає голову і мовчки вдихає приємний запах лотосів і весни, який змішується з трав’яним запахом мазі. Вона не вважає його ідеальним, але їй подобається, як він реагує на кожен її рух, кожне її слово. Їй подобалися глибокі сині очі, як два озера.

Дівчина давно знає, що для нього вона не є ідеальною, бо вона не така як він мріє, але чомусь він дозволяє їй трохи більше за інших. Дозволяє називати себе на ім’я, сміятись і дратувати його. Лаві Думає про це доволі часто, але вона нічого не може зробити.

– Все. – хлопець закінчує наносити мазь і клеїти пластирі. – Більше не біжи в бій не думаючи!

Він встає і відвертається, дозволяючи Лаві одягнутися. Дівчина секунду сидить на місці, але потім натягує речі й сумно посміхається. Хочеться просто тікати, але немає куди.Лаві відчуває, як по шкірі проходить струм, і він закінчується на кінчиках її пальців, які вже стискають пальто Канди, не даючи повернути голову до Лаві. Вона довго мовчить, думає як почати розмову, хоча ніколи не підбирала слів, особливо з Юу. Ніколи.

Юу відчуває як вона нервово дихає, і знає, що якщо зараз він буде поводити себе так, як завжди, то зруйнує стосунки, які й так були крихкими. Вони ніколи б не були гарними друзями, але їх можна було просто вважати за товаришів по команді. Канда все-таки повернувся і знову роздратовано поглянув на рудоволосу, яка вже прибрала руку і швидко відвернула голову від нього.

Дівчина розвернулась на сто вісімдесят градусів і просто покинула кімнату. Йому здалося, що вона плаче. Лаві ніколи не плакала ні перед ким. А Лаві зупинилась тільки на вулиці, коли змогла спокійно вдихнути повітря і поглянути на зірки. Вони сміялись з неї, підморгували їй, але не давали їй заспокоїти стукіт серця, яке так сильно вдарялося в ребра.

Вона і, справді неідеальна.

Лаві відчуває, як неприємно щось в душі обривається. Вона не повинна була прив’язуватися, а тим паче закохуватися в Канду. Холодний осінній вітер трохи заспокоює, і Лаві дивиться на ліс, який темнів за селищем, де вони зупинилися. Дівчина відчула, як хоче бігти до лісу. Але її щось зупинило, щось тримало її на місці. Голем, який кружляв біля неї, тут же розірвався невдоволеним голосом Канди.

– Йди назад, а то я тебе шукати не буду. – але зараз тільки вона почула який він втомлений.

Лаві постояла на вулиці ще трохи та повернулась до Канди. Мечник відпочивав, тому ніяк не зреагував, коли дівчина закрила двері й сіла на ліжко, скидаючи куртку. Вона поглянула на спокійне обличчя, на якому не було ні тіні злості, чи якоїсь певної емоції, і видихнула. І чому саме зараз все так складно і незрозуміло? Чому?

Кімнату ледь-ледь освітлювала чиста сила, від чого тіні ставали не такими страшними. Дівчина примостилась на ліжко, і в задумі закрила єдине око. Вона не помітила, як в’язкий сон проник під повіко і вона почала бачити чудні сни. Там не було нічого, крім світла і тепла. І там Юу не вважав її неідеальною, він довіряв їй. Наші сни, то мрії, які ми ніколи не можемо утілити без когось, або чогось. Не дивно, що в цьому сні Юу був таким реальним і вона відчувала той самий приємний запах. Запах спокою і лотосів, який огортав тіло. Сам же Канда Юу в цей час прокинувся від того, що щось заважало йому вільно рухатися на ліжку. Хлопець спершу не міг розгледіти що це, але коли очі звикли до темряви, то він побачив руде волосся, а потім вже обличчя дівчини, яка спокійно сопіла на його грудях.

Перше бажання було скинути її на підлогу, але він цього не зробив, тільки відкинувся на спинку ліжка і замислився. Багато питань було в його голові, і тільки на деякі він міг відповісти чесно, не брешучи собі, він знав, що він не полюбляє в Лаві, і знав, що понад усе любить. Він не міг відповідати на її почуття, якщо такі були, але і відмовити собі в них не міг. Канда сам не міг знати, чого треба його серцю і чому саме це є у Лаві. Тільки зараз він міг насолодитися її теплом. Від Лаві пахло літом і приємним запахом дощу.

Руки Лаві були такими теплими, що від них могли залишитися опіки, але сама вона була наче холодний кришталь, який треба зігрівати. А ще… ще вона була такою далекою, що Канда вічно хотів тримати її біля себе.

– Звідки ти взялась на мою голову, Лаві? – він видихнув.

Якби зараз вона відкрила очі, якби вони могли хоч зараз не ховатися від своїх справжніх почуттів, то, мабуть, він сказав все, як є. Хлопець хотів говорити з Лаві, хотів розв’язати ці питання, але вітер розвіював його бажання. Дівчина тільки пригорнулась до Канди, але очей не відкрила. За сьогодні вона дуже багато пережила, тому не дивно, що вона не прокинулась від слів Юу, а тільки лягла вдобніше. Мечник поклав на її талію руку і сам прикрив очі, тільки приємне зеленкувате світло освітлювало кімнату. Здавалось, що ця чиста сила якось впливає на людей, але вперше за весь час, Юу бачив не один і той самий сон. Хлопець бачив озеро, а в тому озері струнка постать дівчини. Він знає чия то постать, знає хто перед ним, але сказати нічого не може. Мовчки споглядаючи за дівчиною.

Приємне світло місяця ковзає по округлих плечах приємного персикового відтінку. Дівочі руки вимальовують по воді малюнки, наче зараз перед нею цілий небесний аркуш. Вперше Юу помічає, що рудий колір волосся, особливо красивий, коли на нього падає проміння місяці. Руде волосся перекинуте на праве плече, тепер він бачить рівну спину, талію і безліч мілких ран на шовковій шкірі. Дівчина підіймає голову, дивлячись в синє небо, яке всипане зорями, а потім підіймає руки та ловить зорі. Оберемками вони падають у ці долоні. Вперше Юу бачив, як до рук людини зорі падають, не пірнаючи у глиб озер. Оберемки срібних вогників неначе щось чарівне огортає голе тіло, і потім гасне. Здавалось, що дівчина набирає силу в цьому вогні зірок. Юу не відчував себе так здивовано ніколи, поки не побачив це дійство. Зелені очі. Він знає ці чарівні зелені очі, і… любить їх. Юу любить очі, які зараз так само дивляться в його очі. А тонкі рожеві губи її тихо промовляють одне єдине слово, а він не чує.

Канда різко відкриває очі, і зустрічається з єдиним зеленим оком, яке дивиться на нього. Хлопець відпускає дівчину з обіймів і різко підривається. Лаві ще не розуміє всього, що сталось, але вона довго відчуває на кінчиках пальців чуже тепло, чужий запах. Руде волосся скуйовдилось, а серце неспокійно билось. Вона мріяла про це так сильно.

– Юу! – двері відчинились, і перед нею вже з’явився Канда, але він знову зачинив двері, і Лаві залишилась одна в кімнаті. – Канда!

Мечник не відповідав, але він чув, що вона гукає його. І звідки Лаві впала на його голову, як сніг? Канда довго стояв біля дверей, поки не почув, що ліжко скрипнуло, а дівчина прокрокувала трохи далі в глиб кімнати. Він не чув більше нічого. Юу вдихнув, і відчинив двері.

Вона стояла біля вікна. Палила. Палила якісь листи. Дівчина знала, він все бачить, але пояснювати не стала. Вони довго ще мовчали, і в мовчанні їхньому було щось таке, чого раніше вони не могли сказати. Він дивився на її тонкі руки, округлі плечі, а вона вже курила. Вона не знає, чому так почала заспокоювати свої нерви, але так вона відчувала стабільність. Вона випускала сизий дим, поки не докурила цигарку. Коли вона зустрілась з холодним поглядом Канди, то зрозуміла, що він хотів спитати її.

– Я вбивала. – спокійно каже вона, потім проходить до Ліжка і бере куртку, яка спокійно висіла на спинці.

Канду не влаштовує відповідь. Його взагалі не влаштовує те, що відбувається між ними.

– Кого? – не відводить погляду, дивиться прямо в душу.

– У Мрії Роад я вбивала всіх вас. Я вбивала тебе. – вона не підіймає погляду, наче ховається від контакту з Юу.

Мечник відчув неприємний присмак злості, який не давав нормально думати. Він зараз перед нею, він живий, так якого чорта вона все це робить? Нащо вона дає шанс, а потім різко відбирає його? Канду це дратує, він стикає кулаки, але заспокоїтися не міг. Він дивився на неї та відчував, як неспокійний вогонь розповсюджується по його нутрі, як не дає йому нормально дихати. А Лаві складала речі й більше не говорила. Краще б вона говорила, краще б називала його ім’я. Вперше Канда ненавидів тишу, що гнітила душу. Де Лаві діла своє бажання до життя? Де воно залишилось? Чому саме вночі він відчуває, як неспокійно дивиться вона на інших? Навіть в Ордені, в тій старій бібліотеці вона здригалась від шуму, наче боялась, що знову побачить той жахливий сон. Сон, де “Лаві” вбиває.

Шкода, що Канда не знав, як тепер складно учениці Книжника заснути, як вона прокидається важко дихаючи. Вона інколи плаче, а потім втомлюється.

– Я боюсь. – вона піднімає голову і синій погляд зустрічається із зеленим. – Я боюсь бути без тебе.

І вона просто йде.

До Ордену вони прибули, коли сутінки вже купались в ріках. Обоє мовчали й мало говорили. Чиста сила м’яко світилась, освітлюючи дорогу людям. Канда повернув голову до штабу, коли відчув, що Лаві поклала руку йому на плече. Хлопець кинув на неї короткий погляд. Лаві просто протягнула сумку з чистою силою, а сама відійшла в бік, так, наче її то не стосувалось. Юу нічого не запитав і пішов до штабу. Лаві крокувала поруч, але здавалось, що вона десь далеко від нього.

– Я живий, Кролику. – Канда не витримав першим.

– А я ні. – вона дивилась серйозно, не відводячи погляду.

Так дивляться тільки ті, хто справді страждають. А вона справді страждала. Вона “помирала” стільки разів.

Лаві сорок дев’ять разів “помирала”, але так і не знайшла життєвої цілі, яку шукала. Що її зупинить цього разу? Учениця Книжника спокійно перегорнула сторінку, але в голові вже було багато думок, які не давали спокійно жити. Вона забувала, як її називали в далекому минулому. Перші й найстрашніші місії в Ордені зробили так, що вона все більше мріяла про соняхи на своїй могилі. Орден розбивав людей, а Лаві не вірила нікому, не підпускаючи до себе когось. Але кожен тут мав свою історію, яка так чи інакше заповнювала сторінки історії. Рідкісні згадки забутих героїв.

Зараз вона відчуває дикий біль.

Біль проникає в саме серце, а на неї дивиться “Лаві”, темна сторона, яку вона ховає від всіх. Ця таємна та чужа “вона” може легко губити чужі життя, вбивати. Хоч минуло і багато часу, але цього було недостатньо. Сон був таким реальним. Вона прокидалась. І тоді вона не могла довго прийти в себе, ховаючись по закуткам своєї душі.

Її зводило це з розуму, вона лякалася тіней, і не спала вже без світла. Три свічки розтанули від того вогняного страху. Лаві помітила, що вона почала все частіше мріяти про смерть. Вона боялась. Боялась саму себе, стикала своє волосся та плакала, щоб прийти до тями.

Лаві не витримує, вона відчуває, як життєвий вогонь дрижить.

– Я не можу спати, не можу нормально жити! – голос ламається і вперше Канда чує, як вона плаче, наче дитя, що втратило найдорожче.

Страх, як темна вода, не дає вдихнути, не дає просто шансу визирнути на поверхню. Лаві тримає руку в районі серця і тяжко починає дихати. Все це змішується зі сльозами та страхом. Почуття ейфорії. Вона вперше відчуває його у своєму розумі. Ейфорія розливалась хвилею теплого і липкого страху, потім перетікає в море спокою і Лаві прикриває око. Спокій робить так, що дівчина вже перестає боятися. Паніка та тривога відступає на другий план.

– О дванадцятій в старій частині бібліотеки. – вона знову пішла першою, тільки її руде волосся переливалося вогнем на сонці.

Коли вона хотіла поговорити з ним, то завжди говорила, що хоче зустрітися в бібліотеці. Там вперше вони пили одні; там вперше він зрозумів, що вона неідеальна; там вперше він бачив як вона палить цигарки; там вперше він побачив її голе тіло. Саме там вони стали тик, ким є. Там вони відчули те, що їм завадило відмовитися від спокуси. Стара частина бібліотеки була їхньою тайною.

Канда йшов повільно, після того, як вислухав нову історію, про якусь ідею Комуї, віддав рапорт і розпрощався до наступної місії. Повільно, але серце і розум вже там. Коли Юу переступив поріг бібліотеки, то в ніс ударив запах старих вологих сторінок. Книги були де тільки можна. І не тільки книги. Старі рапорти про виконані місії, справи на різні роки й про різних людей, старі записи про чисту силу. Це була перша частина бібліотеки.

Лаві ж і її учитель завжди були в старій частині бібліотеки, яка ділилась на закриті секції. Кожна закрита секція нагадувала велику підсобну кімнату, де сховали всі документи. Історики працювали в перших двох секціях. Лаві була в секції, яка називалась “Записи про війни”. Сам Книжник сидів в секції, де розгадував старезні письмові книги. Коли Канда переступив поріг першої секції, то Лаві тільки підняла голову і поглянула на нього. Вона наче не бачила самого Юу, а дивилась мимо нього.

– Якщо треба щось говорити, говори. – спокійно опустила очі.

Канда зупинився перед нею, закриваючи двері за собою. Дівчини не реагувала, але можна було відчути, як атмосфера змінилась. Тиша зависла у повітрі, як той вішальник на дереві.

– Чому ти сказала, що ти не жива? Чому ти відчуваєш себе мертвою? – хлопець не відривав погляду.

Лаві мовчала. Руде волосся було стягнутим у хвіст, а рука, яка тримала ручку, швидко записувала щось. Канда мовчки чекав, коли вона скаже щось. Вперше міг розглянути те, як все змінилось з останнього разу перебування тут. Місця стало трохи більше, і дихалось легше.

Якщо сказати чесно, то йому подобалась така Лаві, особливо в хвилини, коли хотілось тиші та солодкої згадки про той запах літа, що він відчував, коли вона була поруч. Дівчина сиділа і щось активно записувала, поки Юу шукав поглядом те, що його захоплює в ній, але поки що не міг нічого особливого знайти, не міг нічого сказати, просто споглядав за нею, як за першим сонячним промінням. Вона запарлавила за вухо руде пасмо, що вибилось з-під шпильки, що тримала її чубчик, знову підняла своє єдине око на хлопця й тепер дивилась в холодний синій погляд.

– Так хочеш знати чому я мертва? – рудоволоса встала зі свого місця та легко підняла рукав своєї кофти. – Бачиш? Це я так приходжу до тями, коли мені сниться те, як я знову та знову беру до рук кинджал, та вбиваю вас. Я мертва вже сорок дев’ять разів. Втрачаючи всі кольори.

Рани на руках Лаві вказували на те, що вона сама їх нанесла собі, але дівчина так і не сказала головного. Вона просто дивилась на Юу, і тепер в її погляді був якийсь шалений виклик, який не дав йому відступитися від розпочатої справи. Він відчув те, як вона сама хотіла померти, але не могла нічого зробити, бо в цьому світі її щось тримало. Що це таке? Чому його хвилює те, що тримає Лаві в цьому житті? Чому він тільки зараз розуміє, що вона змінилась?

Юу відчуває, що прірва, яка зникала між ними, тепер знову з’явилась. Він згадав той єдиний раз, коли бачив Лаві іншою, коли він сам дивився на неї по-іншому.

– Коли ми з тобою були під владою пристрасті, то я забула про все, але тепер я не можу не брати до уваги того, що мої почуття вбивають мене. Мої страхи втрати вбивають в мені щось. – дівчина сумно всміхнулась, відчуваючи, як чуже тепло розтікалося по її шкірі.

– Я готовий повторювати одну й ту ж помилку. – хлопець дивиться в цей зелений погляд і не витримує.

Один поцілунок. Один поцілунок, який змінює Лаві, який дає її подих нового бажання. Дівчина відчуває, як той темний неприємний страх відступає, вона розуміє, що вона не може відмовитися від тепла Юу, вона не може перестати мріяти про нього. І серце її завмирає. Востаннє хоче таке відчути, востаннє хоче бути для когось. Вона хоче ще раз стати неідеальною для того, хто зараз стискає її у своїх обіймах. Таке відчуття, такі бажання були й того разу, коли вони так само були разом. Тоді вона вперше відчула, що Канда Юу ніжний з тими, хто належить тільки йому. Тоді він так солодко цілував її шкіру, був п’янким як перше вино. Канда притискав її до своїх грудей, зігрівав голе тіло, і вперше сказав, що вона красива. Дівчина тоді сама не розуміла, що вони роблять, але коли п’янка пристрасть спала, то вона відчула. як Юу дихає, як його пальці проводять лінії, вимальовуючи її талію.

Лаві хотіла знову такого. Вона готова була вічно чекати, але зараз, коли він знову цілує її, то рудоволоса тільки згоджується з тим, щоб віддатися в руки Канди.

Він підіймає її на руки, так, щоб вона могла легко обхопити його своїми ногами, хлопець підтримував дівчину. Канда минув книги, що були складені на підлозі, вільною рукою намацав поверхню столу. Книги із характерним звуком впали на підлогу, звільнюючи поверхню столу. Дівчина сіла на стіл, та знову поглянула на Юу, наче шукала в погляді його щось, що б зупинило їх, та не знайшла. Канда Юу теж хотів цього, хотів всім серцем, певно, душею. Тіло його пробирав страх, що він чогось не встигне, якщо не торкнеться цієї солодкої персикової шкіри. Він залишав на шкірі приємну доріжку поцілунків, стягуючи з дівчини річ за річчю. Кожен рух рахувався як потраплянням в серце, в душу та думки.

Лаві різко зупиняє Юу, коли він вже скинув із себе та із неї останні речі. Дивилась в його очі, не розуміючи, що сказати, поки не побачила в глибоких синіх озерах впевненість. Канда ніколи не любив говорити про свої почуття, які були десь на його серці. Вона хотіла, щоб він був з нею чесним, щоб не ховав свої почуття.

– Канда, будь зі мною. – вона не зрозуміла, що сказала, але добре чула те, що злетіло з губ.

– Буду. – ця посмішка швидко зникла з обличчя Юу, але вона знала, що це було чесно сказано.

***

– Може, коли все зміниться, то ми з тобою зможемо жити десь в спокійному місці… – дівчина примостилась на грудях Юу, посміхаючись своїм наївним думкам.

– Там де буде літо, там буду жити і я. – він погладив її по голові, і прикрив очі. – Там де буде моє красиве літо, я зостанусь назавжди…