Забави айдолів

Бордель для айдолів? Що це таке? І чи взагалі воно існує?
Усі ми знаємо, що айдоли, які під компаніями, мають контракти, в яких прописані права та обов’язки. Деякі з них містять в собі заборону на стосунки та романтичні відносини будь з ким. Але ж вони теж люди і теж мають фізіологічні потреби. А якщо не можна контактувати з першими зустрічними, задля безпеки, то вихід один – створити такі умови власноруч.
І деякі компанії використовують так звані “будинки відпочинку” де будь-який айдол може провести гарно ніч у супроводі найманих дівчат та хлопців. У вузьких колах їх називають – світлячками. Чому так? Бо вони чарівно “грають” вночі, але швидко згасають із настанням ранку. Світлячки також мають власний контракт, загалом це пункти в яких прописано, що не можна робити та казати за межами “будинку”.
Формальності неважливі. Важлива суть. Цікавий сюжет. І тому, я збираюся розповісти вам таку історію.
*Групи та люди, які так чи інакше з’являються впродовж сюжету, не мають ніякого відношення до реальності. Усі збіги випадкові.*

-І як тобі це? – агресивно кидає листки паперу на стіл.
-Що це? – розводячи руками, чоловік витріщився.
-Нова література нашої молоді, – зробив коротку паузу. – Ти що не наздоганяєш?
-Чесно, ні.
-Якщо це “історія” потрапить не в ті руки, – сідає в крісло, – ти знаєш який скандал може розгорітися?
(Дивляться один одному у вічі)
-Ти серйозно зараз? Тільки кинь наживку цим піраньям, то вони тобі руку відгризуть, – продовжив свою промову.
-Я не розумію чого стільки шуму через якусь там вигадану історію.
-Вигадану? – сперся руками об стіл та проймаючи глянув у вічі.
-Ніхто не буде копатися в цьому! Це вигадки фанатів!
-Можливо. Але в цьому тексті опосередковано згадується група нашого лейбла, а також описані її учасники.
(Чоловік мовчки опустив погляд)
-Я пропоную знайти цього писаку та поговорити з ним тет-а-тет, – продовжив той.
(Схвально кивнув)

Взяти хоча б новий чоловічий гурт, який зараз у всіх на вустах, – SunRise. Чотири молодих, привабливих хлопців двадцяти-двадцяти двох років. Ніколи не повірю, що їм зовсім не потрібен секс. Коли працюєш 16-18 годин на добу, маєш же якось розслаблятися та знімати стрес. Для цього і потрібні “будинки відпочинку”.
Але перед початком, нам треба познайомитися з головними героями.

-Ні, серйозно? – нервово сміючись. – Я розумію назва, здогадатися важко, проте імена. Гаразд, Лун він же Локі, Кі Йон – Лі Хьок, Найт – малюк Хаші, Су Мін…, – метає погляд. – Нічого краще не вигадав, як просто змінити місцями ім’я Мін Су, – злісно швиргає рукопис у бік дверей. – Дивися в очі коли з тобою розмовляють!
(Наляканий хлопець нервово підіймає голову)
-Твоїх рук справа? – вказує на розкидані пергаменти.
(Повільно кивнув)
-Годі тобі! Злякав людину. Заспокойся! Ми покликали його не для криків. Хочеш, щоб увесь офіс чув? Скажи, – звертаючись до парубка, – звідки стільки фантазії? Чи ти щось знаєш?
-Ні, ні. Ця історія абсолютно вигадана. Я гадки не мав, що це може бути правдою.
-Це не правда! – різко вигукнув.
-Добре. Втім, моя новела ніякого відношення не має до вас. Схожість імен лише випадковість. Збіг обставин, чесне слово.
-Ми зрозуміли тебе, але тобі доведеться видалити свій шедевр з інтернету. Зрозумій нас правильно, ми не хочемо зайвих проблем, думаю, як і ти.
-Так.
-Гаразд. Ось, сідай! – запрошує рукою. – Заходь на сайт, чи куди там, і видаляй, щоб ми бачили.
(Двоє дорослих чоловіків пильно слідкували за рухами хлопця)
-Молодець! Можеш бути вільним.
-До зустрічі! – проговорив хлопець, тримаючись за ручку дверей. Але по той бік їх відкрили. Він зіштовхнувся з купкою юнаків, – До побачення. – вклонився та пішов.
-Не дай боже ще зустрітися! – сказав один з чоловіків у кімнаті.
-А що тут відбувалося? – зацікавився один високий, з темним волоссям хлопець, підіймаючи папірці.
-Нічого особливого.
-Дійсно? – помотав ними. Прочитавши навіть пару рядків, він зрозумів що до чого.

-Треба наздогнати цього “письменника”. Впевнений далеко не пішов, – виходячи з кабінету, запропонував один з товаришів. І вони разом побігли донизу.
-Де він?
-Давай до машини!
(Вони прибігли на стоянку і там побачили знайоме обличчя)
-Он він! – вказав рукою хлопець зі світлим волоссям.
-Затримати його! – наказуючи, вигукнув високий хлопчина.
(За мить компанія була вже біля юнака. Він аж злякався)
-Ну привіт, – привітався темноволосий. Той лише нахилився. Через це на обличчі з’явилася якась хитра посмішка. – Слухай, чи не хочеш покататися з нами?
-А…я..не.., – мимрив той.
-Що ти бормочеш собі під ніс, говори чіткіше, я не чую.
-Я не знаю, я збирався їхати додому, – все ще невпевнено говорив він.
-Там ми тебе підкинемо.
-Але ж, моя машина, – вказав на поруч припарковане авто.
(Хлопець замислився)
-Є ідея. Давай ти зі мною на моїй машині, а ці двоє на твоїй. Згоден?
-Ну…я.
-Ой, коротше. Давай ключі! – простягнув руку. Той неохоче віддав. – Добре. Застрибуй! Я зараз, – він допоміг йому, а сам підійшов до друзів та щось сказав. Через хвилину сів за кермо, – Ти напевно вперше катаєшся на такій дорогій тачці.
-Мг.
-Кажи свою адресу, я записую, – знов ця посмішка.
Вони їхали щонайменше хвилин п’ятнадцять, коли хлопець помітив, що дорога не веде до його будинку.
-Пробач, куди ми їдемо? – він почав панікувати.
-Додому. До мене, – спокійним голосом відповів юнак.
-Що?

-Проходь! – запросив пройти у квартиру, але хлопець стояв нерухомо. – Та чого ти боїшся, заходь вже. Сідай! Тобі щось налити? Не соромся, – не відводячи погляд питав він.
-Можливо чай?
-Окей. Ти можеш оглянутися поки я готую.
-Мг. Гарний в тебе інтер’єр.
-Дякую. Напій готов, прошу до столу, – поставив чашки та сів.
-А де твої друзі?
-Мають приїхати з хвилини на хвилину, – дивиться на хлопця. – Пий чай! – закликав лагідним голосом.
-Смачно, – виказав після пари ковтків.
-Це особливий чай. Він привезений з далекої країни. Вирощений в горах та зібраний…, – він говорив зачаровуючи. Його слова лунали наче солодка пісня. Така приємна, що хочеться спати. – От і добре. Поспи трохи, – посміхнувся.

Після тяжкого дня тренувань хлопцям закортілося розслабитися.
-Може вип’ємо? – запропонував Лун.
-Я за, – підтримав ідею Кі Йон.
-Я теж, – Найт. – А ти як? Су Мін, чуєш?
-Пробач, що?
-Ти загублений якийсь сьогодні. Може з нами в бар?
-Та ні, дякую. Цього разу без мене. В мене справи.
-Окей. До завтра!
-Бувайте!
На годиннику давно за північ. Самотній Су Мін стояв напроти непримітної будівлі, поглинений у свої думки.
-Чекаєш на когось? – позаду шов хлопець.
-Що? Ні.
-Тоді чого не заходиш? Ти вперше тут? По очах бачу, що так. То ти не бійся. Як надумаєш приходь, – він посмухнувся та пішов собі далі.
Су Мін провів поглядом юнака, що як раз заходив в цей будинок. Потім озирнувся, аби переконатися, що нікого нема, та пішов слідом.

Крізь сон долинали слова та сміх. Хлопець потихеньку відкривав очі та вже більш менш добре чув розмову.
-Що? Куди це я пішов, га? – вдавав, що сердився той темноволосий юнак.
-Не знаю. Я читаю те, що тут написано. Можеш сам подивитися, – сміявся парубок з червоним кольором волосся.
-Де я? – вже остаточно прийшов до тями. Озираючись, перед собою бачив лише трьох хлопців та порожню кімнату.
-Гляди, – відкладаючи рукописи, заговорив брюнет, – хто прокинувся. Наш відомий письменник. Сподобався чайок?
-Де я? – він спробував поворухнутися, але не вийшло. Хлопчина був прив’язаний до стільця. – Що таке? – став панікувати та намагатися вибратися.
-Тихо, тихо! – поклав йому на плечі руки найговіркіший. – Ми запросили тебе в гості, поводься чемно.
-Розв’яжіть мене!
-Продовжимо ніч поезії? – продовжив говорити, красиво проігнорувавши питання.
-Агов! Я з вами розмовляю, – смикався бідний.
-Ти диви який енергійний. Вгамуйся вже! – якось агресивно викрикнув хлопець, що аж у друзів зникли усмішки.
-Ти чого? Налякав навіть нас, – проговорив блондин.
-Вибачайте. Зате він заспокоївся. Тобі що, нема чим займатися, то ти пишеш про нас фанфіки? – шпурнув папірцями в прив’язаного хлопця. – Шукаєш собі проблеми? Посидь тут та поміркуй над життям. Пішли хлопці!
-Стійте! Ні! Не йдіть! Розв’яжіть мене, благаю! – кричав їм у спину.

-Мені здається, ми якось переборщили, – невдоволено сказав світловолосий.
-Мені теж. Слухай, Мін Су хьон, може вже покінчимо з ним та підемо кудись?
-Ні! Якщо бажаєте – вперед! Двері там, – грубо натякнув та вказав напрямок.
-Як твої душі завгодно. Пішли звідси, Лі Хьок! – спокійно проговорив хлопець.
-Добре, Локі хьон. Бувай, Мін Су.
-Щасливої дороги, – вигукнув Мін, – зрадники, – а це вже пошепки.

-Гаразд, повертаємося до тебе, – зайшов до кімнати та зачинив двері. – Як тебе звати?
-Відпусти мене!
-Оригінально, – раптово наблизився впритул до вуха хлопця. – Останній раз питаю.
-Дже…Дже Бом, – тремтячим голосом відповів.
-Гарне ім’я, дуже личить такій мордочці, – схопив за підборіддя та покрутив, оглядаючи.
-Розв’яжи мене.
-Що? – стискаючи щоки.
-Р..розв’яжи.
-Не розумію, що ти кажеш? – ще сильніше.
-П..прош..шу, – з кожним разом говорити все важче.
(Мін Су підозріло оглянув хлопця та прибрав руку. Присів навпочіпки та почав розв’язувати ноги. А закінчивши, встав і попрямував до виходу)
-Стій! Куди? А руки?
(Але хлопець знов проігнорував. За декілька хвилин повернувся, вже з якоюсь пляшкою)
-Що це? – недовірливо глянув Бом.
-Вода. Ти ж, мабуть, хочеш пити.
-Так, так, дякую, – хлопець чекав поки Мін Су допоможе йому попити, бо його руки все ще прив’язані. Але брюнет просто поставив пляшку на підлогу біля стільця. – Що? Хіба ти не допоможеш мені?
-Ні, – хлопець присунув собі стілець та сів навпроти. – Хочу подивитися як ти впораєшся з цим, – хитро усміхнувся.
(Виходу нема. Вільними ногами Бом намагався спочатку підняти її. Викручуючись у різні боки, йому це все ж таки вдалося. Тепер найскладніша частина. Відкрутити зубами кришку. Тримаючи колінами пляшку, він, як міг, нахиляв голову аби відкрити її. І коли вийшло і це. Залишалося лише нахилити, щоб нарешті попити. Ледве не розливши воду на себе, він зрештою впорався)
-А ти непогано працюєш ротом, – Мін Су пильно слідкував за діями хлопця. Тримаючи в руці папери, він підійшов до нього. Прибрав бутель та, поклавши вільну руку на його плече, знов почав читати.

Су Мін невпевнено постукав у двері кімнати. За лічені секунди вони відкрилися. В невеличкій кімнаті була лише ліжко та маленький столик з нічником. Ніяких вікон, нічого зайвого. На порозі стояв хлопець.
-Ти прийшов, – зрадів він. – Проходь! Я Джу Сон, – хлопець зачинив двері на ключ та повільно посадив Су Міна на постіль. А потім не вимовляючи жодного слова, почав розстібати джинси айдола, оголяючи його вже збуджений прутень. Для безпеки обох, Джу Сон надів напрутник та неспішно почав свою роботу. Плавно рухаючи головою вверх-вниз, він змушував хлопця тихенько стогнати від насолоди. А потім у хід пішов язик.

-О, Дже Бом, – з глузуванням імітував стогін Мін Су. Він увійшов у кураж. Відпустивши папірці, юнак розсунув ноги хлопця та поставив своє коліно між ними. Далі поклав руки на спинку стільця та присунувся до вуха. – Не зупиняйся, Бом! – продовжував дражнитися. Та з кожним наступним словом його нога наближалася ближче й ближче. Це змушувало хлопця нервувати. – Швидше, Дже Бом! Ще швидше! – його слова супроводжували вологі дотики язика до вуха. – Я зараз кінчу…
(Тремтячий і спітнілий Бом намагався відвернути голову та закрити очі. В той час як айдол заливався сльозами. Він зглянувся та відступив. Але крізь сміх ще продовжував розмову)
-Звідки стільки фантазії? Засмутився, що тебе не взяли?
(Хлопець проігнорував запитання)
-Збоченець! – Мін Су несподівано схопив випираючий горбок та з вуст Бома прорвався нетривалий стогін. Після чого брюнет прибрав руку та лишив парубка на самоті. – Розважайся!

-Су Мін хьон, тобі усе сподобалося? – мило посміхаючись, запитав Джу Сон.
-Так. Дякую, – айдол застебнув джинси та попрямував до виходу. На лиці жодної емоції.
-Заходь ще, – посмішка хлопчини була такою невинною та безтурботною.
-Добре, – закриваючи за собою двері, проговорив Мін.
(Йдучи додому він думав лише про цього світлячка. Чому такий молодий, гарний хлопець займається побідними речами. І навіть прийшовши додому, він ліг у постіль і продовжив міркувати про нього. Неможливо спинити потік думок. Втративши рахунок часу, юнак зімкнув очі ближче до світанку)
-Прокидайся! – лунав солодкий голос.

-Прокидайся! – перед очима хлопця з’явився незадоволено кричущий образ Мін Су. – Чого посміхаєшся уві сні? Про мене мріяв, збоченець? – фізіономія змінилася на хитру усмішку. – Ти нудний.
(Обличчя Бома набуло серйозного, злегка очікуваного вигляду)
-Я приніс тоді їжу. На цей раз я сам погодую тебе. Відкривай ротик! – айдол набрав у ложку рису з миски та підніс її, але той лише відвернувся. – Ха, ось так ти? Гаразд, зіграємо по іншому, – він схопив зубами половинку вареного яйця та наблизився до обличчя. Міцно схопив Дже Бома за щелепу, що під тиском довелося відкрити рот. І так тримаючи одну руку, іншою тримав його потилицю. А з вуст в уста довелося годувати брикливого хлопчика. – Добре. Далі продовжуємо чи як я спочатку пропонував.
(Бом кивнув)

За тиждень Су Мін вирішив знов навідатися до “будинку”. Весь час думки були лише про того хлопця. Він бачив його вперше, але відчував ніби вони вже давно знайомі. Сильно нервував.
-Добрий вечір! Можу я чимось допомогти такому симпатичному хлопцю? – на порозі його зустріла приваблива молода дівчина та одразу почала залицятися.
-Так, я шукаю одного хлопця. Його звуть Джу Сон.
-Джу Сон? Дайте подумати, – дівчина замислилася. – Ні, не пригадую нікого зі схожим ім’ям. Може ви переплутали щось?
-Ви впевнені? Я точно пам’ятаю, що його звали Джу Сон, – айдол почав трішки панікувати. Всередині щось стискалося.
-Можливо ви пригадаєте якісь риси.
(Су Мін почав згадувати, але…нічого. Взагалі. Таке враження, що спогади про зовнішній вигляд хлопця стерли з пам’яті, залишивши лише ім’я. Сполох охопив його. Зіниці швидко забігали, а серце стрімко забилося)
-Ні, ні. Я точно пам’ятаю. Я був у вас минулої п’ятниці, і він був тут, – голос почав деренчати.
-Може тоді я вам допоможу? – дівчина повільно провела долонею по грудях хлопця, потім спускаючись до штанів.
-Ні, дякую, – він різко прибрав її руку та рішуче покрокував до дверей.

-В сенсі? Це все? Де продовження? – грубо заговорив Мін Су, побачивши, що історія переривається.
-Я не встиг дописати. Представники твоєї компанії мене знайшли швидше та ввічливо попросили видалити і більше не писати побідні історії, – змучений та втомлений Бом все ще був прив’язаний до стільця.
-Але я хочу продовження! – айдол розлютився. – І ти даси мені це! – він підбіг до хлопця та почав розмотувати мотузку. А закінчивши, закинув його собі на плече та поніс в іншу кімнату.
-Куди ти мене тягнеш? – чинив опір Бом. Юнак не відповів, лише через хвилину кинув його на постіль і знов мотузкою прив’язав, на цей раз до узголів’я ліжка. – Ти чого? Відпусти! – продовжував він вертітися у різні боки.
(В очах у Мін Су горів вогонь. Здавалося, він наче не бачить і не чує нікого окрім власних думок. Коли й руки, й ноги були прикуті, айдол навис над хлопцем та почав нахабно, як дикун, цілувати його шию. Кожен раз прикушуючи, залишаючи багрові сліди від зубів. Спустившись до ключиць, він порвав футболку Бома та продовжив свої грубі цілунки)
-Будь ласка, припини! – благав хлопець, що майже заливається сльозами від огиди.
-Просиш мене зупинитися? – раптово хватає його за прутень. – А він говорить навпаки.
-Не треба! Спинися!
(Шум у вухах заважав Мін Су нормально чути. В очах потемніло)
-Прокинься! Агов! – звідкись доносився знайомий голос. – Прокидайся! Чуєш мене, Мін Су?
Що? – він різко прокидається.
-Чого досі спиш?
(Протирає очі та бачить перед собою Лі Хьока)
-Де Дже Бом? – озирається навкруги.
-Хто? – друг починає сміятися. – Ти знов допізна читав фанфіки?
-Ні!
-Робити тобі нема що. Вже плутаєшся в реальностях. Давай вставай! Чекаю на тебе у вітальній.
-Це був сон? – він дивиться в ноутбук.

Історію видалено на вимогу правовласника!

-Що? Як це так? Тоді хто був у моєму сні…? – хлопець намагається згадати, але…нічого. Взагалі. Таке враження, що спогади про зовнішній вигляд хлопця стерли з пам’яті, залишивши лише ім’я…..

Історію видалено на вимогу правовласника!

(Слова які ріжуть очі. Від них хочеться плакати. Стільки душі вкладено в роботу і все марно)
-Клята компанія! Кляті менеджери! Клятий Мін Су! – проклинав усіх кого можливо юнак, що писав цю історію. – Це ж треба було так попастися. Ненавиджу! – від злості він закриває ноутбук та починає розкидувати речі зі столу. На шум прибігає товариш.
-Ти чого тут? Все добре?
-Ненавиджу! Ненавиджу його! – продовжує кричати хлопець.
-Кого? Що з тобою? Відколи ти повернувся на тобі обличчя немає. Щось трапилося?
-В усьому винен він! – парубок підіймається, починає зривати розвішані по кімнаті фотографії та плакати.
-Тихо, тихо! Заспокойся! – друг намагається заспокоїти. Він схопив його та міцно обійняв. – Я поруч, Дже Бом. Твій друг Джу Сон поруч! – вони сиділи на підлозі, а поруч хаотично лежали розірвані картки айдола відомого гурту – Мін Су.

Так все ж таки, чи існують так звані “будинки відпочинку”? Чи айдоли розважаються по іншому?