1

… але вийшло, як завжди. І не те, щоб він про це шкодував.

 

 

Чонгук любить мангу. Не просто любить, ні. Слиною топить підлогу книгарні, варто тільки дочекатись улюбленого блискучого тому. Прикриває очі, прислухається до тихого шурхоту новесеньких сторінок, вдихає аромат свіжої фарби. Обережно кладе у рюкзак і, ховаючи від касира скажені очі, поспіхом біжить додому.

Вдома — рай. Однокімнатна квартира, щедро виділена Чонгуку, як одному з найкращих студентів, адміністрацією університету, дозволяє без затримки влетіти додому, ще раз перевірити вже давніше виділене під нову книгу місце і завалитись на ліжко, щоб зрештою видихнути і відкрити першу сторінку.

У Чонгука пальці на ногах мимоволі підгинаються, коли читає обривчаті діалоги. У нього реально крутить у животі в особливо тривожних місцях, а в особливо милих мангу приходиться відкласти, щоб добре так прокричатись у подушку. І це вже навіть не згадуючи цілу тонну мерехтливих (нереальних, але то нічого) блискіток, перемішаних з зірочками.

Чонгук дивний. Із усіх можливих жанрів, яких, будьмо чесні, реально сотні, він вибирає найнепідходящий. Чонгук, як дівчинка-підліток, тече від сьодзьо. І це насправді пиздець, бо за два роки існування у нього квартири, в ній не бував ні один друг, не зважаючи на те, що майже всі вони живуть в одному будинку. Як пояснити нормальним пацанам прогнуті від типово дівчачої манги полички, Чонгук не знає.

Чонгук складний. Він виглядає, як блядська зірка універу та на ділі майже нею і є. Ще на другому курсі забив руки, тому що взагалі-то подобається. Продірявив брову і губу, а скільки сережок у вухах, він вже навіть не рахує. Модний андеркат, чорний одяг, масивне взуття — ідеальний прототип того самого бед-боя, від якого дівчата свідомість втрачають стабільно тричі на день.

Чонгук складний. Він завжди був спортивним малим, ще зі школи. А з баскетболом у них сталась та сама магія, і не зважаючи на критичну несумісність зовнішності і хобі, Чонгук спорт не кинув. Зовнішність не заважає вести відносно здоровий спосіб життя (пиво — там теж щось типу магії) і насолоджуватись увагою тієї частини людей, які цінять його, як універсального гравця на баскетбольному майданчику. Разом зі спортом у його житті з’явилась чудова фізична форма, тому одні плюси, одні плюси.

Чонгук складний. Не зважаючи на всі шанси отримати найкращу дівчину в університеті і спробувати хоч якось примирити її зі своєю багатогранністю, Чонгукове тіло і голова спільними зусиллями вирішили, що їм це ні до чого. І подарували ще підлітку черговий пиздець у вигляді дружньо стоячого члена на капітана їхньої команди. Такі от справи.

І тут взагалі партія могла в бути розіграна на його користь. Читай, пацан, яой, і буде тобі щастя. Вже якось подружити тату і спорт ти зможеш.

Але Чонгук, чорт забирай, складний, і легких шляхів не шукає. Стояв якось перед дзеркалом, дивився на себе і зрозумів — він ж типовий головний герой у сьодзьо. Не в яої, ні. Там до актива характером не дотягує. Ну не може він бути жорстоким, і жорстким теж, вже вибачайте. Всередині — сама пухнастість, і це… Ви гляньте, ідеальний опис хлопця головної героїні. Того, який весь такий похмурий і стрьомний на вигляд, а на ділі — щеня з мрією бути прирученим.

Це так, це про Чонгука. Йому давайте рожевість у всіх її проявах. Стосунки, а не секс, побачення, а не тусовки. Прогулянки за ручку, присвячені пісні, парний одяг, присипавши це все якимись милими прізвиськами. А ще йому, будь ласка, хлопчика-зайчика, який точна копія головної героїні типового сьодзьо. Це такого, щоб спочатку забитий ботан в убогому одязі, а потім як закліпає очима, як посміхнеться до щему у грудях… Ух, так. Ось такого, будь-ласка, заверніть.

Ясне діло — вивалювати це все на інших не те, щоб не хотілось, але не було підходящої кандидатури. А тому нікому було настукати по голові і привести до тями. Відкрити очі на величезну невідповідність, може навіть носом ткнути у іншу мангу, якщо для Чонгука саме вона являється вирішальним фактором по життю.

Але такої людини немає. Тому Чон і таскається по університету похмурою шафою, а студентки труси мочать: «який холодний», «який гарний», «мрія, не хлопець». Відкрито пропонують секс, а Чонгук… Чонгук, може, кохання хоче. Щоб аж на зубах скрипіло, з сердечками. Щоб романтика там всяка, як в манзі. Щоб захищати свого хлопчика, куртку на нього одягати, за руку тримати, на побачення водити. В ідеалі, звичайно, дівчину, але тут вже вибирати не приходиться, до чого там душа лежить.

У його випадку залишається вірити і сподіватись на прихильність долі.

***

— Ти знову? — черговий том душевної радості нагло виривають з рук і Чонгук невдоволено кривиться, піднімаючи очі на кривдника. Кривдник закочує очі і ховає мангу собі у сумку, подалі від чужих зацікавлених поглядів.

— Не читай цей треш в універі, я тебе благаю, — Чімін падає поряд, витягує ноги. Навколо кипить студентське життя — краса.

— Але я ж нову купив… — Чонгук ниє дитиною, падає на спину і прикриває очі. Він цю мангу дуже довго чекав, чергу відстояв, і тепер що, не читати? Як можна? Майже богохульство.

— Гук, якщо хтось побачить, чим ти балуєшся… Тебе не врятує навіть те, що ти в команді, ок? — Чімін хлопає себе по кишенях і задоволено шкіриться, витягуючи телефон.

Чонгук мовчить. А що йому казати? Чімін правий на всі сто відсотків. Репутація — ось що важливо в університеті. У Чонгука вона майже золота — і вчиться добре, і компанія у нього «крута», і у команді займає ведучу позицію. Навіть бруднити не хочеться. Навіть ціною власних інтересів.

— Завтра вечірка, — Чімін очей від телефона не відводить. — Ти підеш?

Чон стогне. Він би з задоволенням провів вечір у кімнаті, задовільняючись історією якоїсь Місакі чи, може, Аой. Але ці плани прийдеться відкласти. Не гарно пропускати пиятику в честь їхнього виграшу чергової гри.

— Мені там навіть нічого не світить… — все ж пробує. Чімін роздратовано фиркає.

— Не може такого бути, щоб у всьому університеті тільки ти любив члени.

Може і не може, але так ж є. Чонгуку партнерів собі підбирати зазвичай приходиться у клубах, універ у них виключно гетеросексуальний. Але Чон особливо не жаліється. Тут не Америка, щоб світити інформацією про свою орієнтацію. Он, Чімін знає — воно й добре. Або погано, Чонгук ще не вирішив. А іншим не обов’язково. Мрії свої про міцні стосунки приходиться притримати для кращих часів.

— До чорта, — Чон піднімається і потягується, викидаючи руки догори. По животі мазнув прохолодний вітер і хлопець спішно обсмикнув футболку.

— Мені ще в бібліотеку треба зганяти, — він закинув рюкзак на плече. У спину прилетіло невдоволене кряхтіня друга.

— То я кажу, що ми йдемо?

Чонгук просто махнув рукою. Нехай сам вирішує, що це означає.

У бібліотеці пахло пилом і книгами. Людей майже не було — у таку хорошу погоду на великій перерві всі висипались на вулицю. Осінь тільки почалась і все ще можна було вловити трохи сонячного тепла. Скоро так добре не буде.

Чонгуку на погоду плювати. Йому дуже треба старий атлас з тим не менш крутими анатомічними рисунками. З інтернету картинки не брав, а купувати електронну версію дорого і не вигідно.

На потрібних полицях книги не знайшлось. Чонгук завертів головою, намагаючись знайти бібліотекарку. Стара жінка сиділа за одним зі столів і спокійно читала.

— Добрий день, — він майже шепотів. Тишину бібліотеки порушувати не хотілось. Жінка підняла голову і тепло посміхнулась. Вона Чонгука ще з першого курсу запам’ятала. Студенти книги не надто любили, особливо ті, які вчились не на літературних спеціальностях. А тут на тобі — біолог.

— Вітаю, милий. Тобі щось потрібно?

Чонгук бігло описав книгу і бібліотекарка нахмурилась.

— Значить знову не туди сунули. Ну що за люди? — вона зняла окуляри і потерла втомлені очі. — Глянь, будь ласка, у відділі економіки. Атлас вчора якраз принесли і залишили на стопці з підручниками по макроекономіці. Схоже, нормально розкласти не змогли.

Чонгук ввічливо подякував і пішов до стелажів. Економіка знаходилась у найдальшому ряді, поруч з вікном. Чон завмер перед полицями. Поглядом перебирав книги, шукаючи потрібну. Жмурився — сонце заливало весь простір, висвічуючи дрібний пил у повітрі.

Атлас знайшовся — його дійсно зі всіх сторін затиснули підручники з макроекономіки. Чонгук насупився. Встав на носки, чіпляючи пальцями потрібну книгу. Потягнув на себе і…

Заряд струму, збите дихання, все навколо завмирає — долоні торкнулась чужа, тонка і акуратна, в рази акуратніша за його власну.

В одну мить домальовують літаючі пелюстки вишні, і плювати, що вони в Кореї, а на вулиці вересень.

Ну до-о-бре, не було нічого такого. Струм його не фігачнув, трохи гіперболізації. Дихання так, збилось, але тільки через те, що затримав його, намагаючись дістати книгу. Та і не завмирало навколо нічого, просто тут назагал порожньо.

Але любителька сьодзьо (чомусь дівчина, та не суть) всередині ох як пищала, ох скільки ж разів театрально втрачала свідомість, поки Чонгук розглядав чуже лице прямо перед своїм носом. А навколо, врозріз зі здоровим глуздом — зірочки, сердечка всякі (не пелюстки, нехай вже так), милість, не інакше.

— Пробач, — голос хлопця тихий, гортанний такий, у Чона аж волосся на шиї настовбурчилось. — О!

Незнайомець присунувся ще ближче, майже зіштовхнувся з Чонгуком носами, а крутий поганець-баскетболіст на це тільки кліпнув. Рівно два рази. Напевне, туповато при цьому виглядаючи зі сторони. А ще…

— Ти що це, почервонів? — куток чужих губ ковзнув догори, формуючи поблажливу усмішку. Гарну таку, аж долоні тремтіти починають. — Миленький.

Ось тут дихання і збилося. А ще щоки захотілось добре так почухати, такими вони в цей момент здалися гарячими. І серце від чогось забарабанило по ребрах, як після довгої пробіжки. Це все від ситуації, надто вже вона синхронізувалась з Чонгуковими мріями, але пояснювати це хлопцю Чон не спішив.

Кім Техьон. О, Чонгук його знав. Не особисто, звичайно. У них максимально різні життя, щоб пересікатись. Але колись саме Техьон, студент-відмінник на два курси старший, розказував тільки но переступившому поріг університету Чонгуку про всі підводні камені навчання.

Чонгук його запам’ятав. Ще б. Відмінник, молодець, син маминої подруги, ніяк інакше. І сорочечки у нього завжди випрасувані, і штани зі стрілочками, навіть окуляри носить — типовий ботан.

А ще живе стіна у стіну, тому якщо б Чонгук був уважніший, давно б звернув на нього увагу.

Шестерні зарухались тільки в цю мить. Може, справді доля?

Якщо він, Чонгук, головний герой, то Техьон… Техьон тягне на героїню. Ту, яка сіра мишка і вся така найзвичайнісінька. А потім як гляне очиськами, як посміхнеться… У грудях дійсно щемить, точно, як уявляв.

Тільки ось… Стоячи у цю саму мить і проводжаючи поглядом чужу спину, широку і міцну, зовсім не дівчачу, Чонгук героїнею чомусь відчував себе.

***

Ну, назагал ситуація як сталась, так і забулась. Загубилась у буденних клопотах, майже не згадувалась. Іноді хіба що. Іноді — це ось так, як зараз, коли Чонгук знову сидить на траві біля одного з корпусів, поряд сперечаються про своє Чімін з Хосоком, а перед очима чужа задниця в класичних брюках.

Чонгук аж офігів, чесно. Хіба може чийсь зад виглядати так добре у схожому одязі? Може, виявляється. От, Техьона, наприклад.

Треба було б до цього Техьона придивитись. Чонгук, звичайно, сумнівається, що зірки зійдуться і Кім виявиться геєм, але йому у житті і любовних страждань бракує. А так можна ж закохатись трошки, поуявляти себе в манзі і позітхати півроку. Нехай це не зовсім у дусі головних героїв, але хто знає, що в них там твориться у душі, коли зустрічають ту саму? Період ненависті, такий класичний для подібних літературних витворів, який зазвичай йде після сцени знайомства, Чонгук наполегливо ігнорує. Знову ж таки — життя, тут сценарії рідко йдуть за планом. Він і зупинився вже далі, коли цікаво.

Сказано — зроблено. Чонгук дійсно почав придивлятись. Свердлив поглядом чужу потилицю, лице, спину, ноги… Задницю, до речі, теж. Ну а що?

На перший погляд Техьон дійсно здавався прототипом тієї самої дівчинки-ботана з другосортного сьодзьо, яке так обожнює Гук.

Розумненький? Розумненький. На олімпіади їздить, на конференціях виступає, перші місця на всяких економічних конкурсах займає. Чонгук тепер знає, Чонгук дивився. Пробрався якось на одну таку конференцію. Техьон на сцені не гірше президента тримався. Одяг, як з магазину — костюм, сорочка білосніжна, брюки з рівнесенькими стрілками. Волосся вкладене, відкрите чоло. Так Техьон видається дорослішим і ще більш серйозним. Всю малину псують окуляри — великі, з товстими лінзами. Зразу додають образу нотки задротства. Але то і на краще.

Що там далі по сюжету? Скромненький. Скромненький ж, так? Так, у цьому Чонгук переконався теж. Перед деканом ледве поклони не б’є, перед замісником — теж. Навіть перед секретарем. А яке лице робить, сама невинність!

У бібліотеці звичайно зовсім інше видалось, але Чонгука це від побудови потрібного для найближчої закоханості образу не зупиняло.

Виглядає, як сіра мишка? Ну… Тут є деякі сумніви. Вроді як костюми ці, і сорочечки, і все інше, вище перелічене, має складати схожий образ, але Техьону неочікувано… личить. Настільки, що Чонгук кілька разів дозволяв собі поуявляти в душі сцену стягування краватки. Або розстібання сорочки. І брюки, куди без них. Чонгук поуявляв, Чонгуку сподобалось, Чонгук кінчив. Плюсом новий фетиш на офіційний одяг. Дякую, розходимся.

Щодо наївності, незграбності і так далі… Ну, Чонгук і сам не під всі пункти кліше сьодзьо підходить. Власне кажучи, взагалі ні під які не підходить, але йому нікому про це сказати, тому…

У загальному плані образ вималювався, закріпився і зрештою можна було зупинятись. Для душевних страждань саме воно. Серйозно взнавати, якої Техьон орієнтації, Чонгук не збирався. І без того надто багато мозкової діяльності. Це ж не просто образ, ще сюжет треба.

Старт прекрасний — бібліотека. Чонгук перед сном зазвичай з неї і починав. Зніяковілим і червоним у голові виходив все ж Кім, а не він сам. Ну хотілось так, його фантазія.

Після бібліотеки — кілька ніякових зіткнень у кафетерії, трішки прихованих переглядувань, парочка обнімашок у всяких темних кутках… А там свідомість сама домальовувала. Прогулянки за ручку, солодці поцілунки, назагал все, як в манзі. І плювати, що сьодзьо зазвичай від лиця героїні, ніяк не від героя. То так, лірика.

Після таких снів Чонгук просинався у стані приємної, ледь чутної гіркоти і повного вдоволення життям.

Навіть Чімін помітив.

— В тебе що, хтось з’явився? — Пак сидів на широкому дивані і хлебтав пиво. Навколо тусили студенти, несло алкоголем і димом. Ще трохи потом і блювотиною, але то для студентських вечірок нормально, тому нічого не поробиш.

— З чого ти взяв? — Чонгук теж пив, але на студентів не дивився. У нього в голові свої мультики, останній місяць на постійній, щоденній основі. Так і до серйозної закоханості недалеко, треба потроху припиняти. Але скажіть це його хворій свідомості, яка більше любила придумувати, ніж підштовхувати до реальних дій.

— Сильно морда задоволена, — хмикає Пак, проводжаючи поглядом чергову максимально чи то мінімально коротку спідницю. Він їх за вечір перебрав вже більше десятка, а ціль так і не вибрав. Чи целібат вирішив тримати? В якості солідарності з другом. Це, звичайно, навряд чи, але Чонгуку в будь-якому випадку у компанії Чіміна сиділось цілком непогано.

— Ні, мені просто дехто сподобався.

Чімін навіть від спідниць відволікся. Театрально вирячив очі, театрально привідкрив рот.

— В універі? — і навіть долоню до губ підніс. Теж театрально — така собі здивована дама. Чонгук цикнув, вперся язиком у щоку.

— Та.

— Гей?

Чонгук, якщо чесно, впустив момент, коли Чімін почав от так от легко відноситись до його вподобань. І щодо манги, і щодо хлопців.

Ні, не почав. Завжди так було.

Взнав і про одне, і про друге випадково. Мангу побачив у кімнаті — ще в школі приходив провідати хворого друга, а Чонгуку з температурою під сорок було якось не до прибирання.

Пак подивився, поцокав і махнув рукою мовляв, подумаєш, друг у нього такий от романтик.

З хлопцями майже така ж ситуація. На першому курсі ще до окремих квартир жили в одній кімнаті і Чімін абсолютно випадково вернувся у той вечір, коли не мав би. Застав романтика зі стояком і різнокольоровою гейською порнухою.

Знову подивився, поцокав і махнув рукою мовляв, подумаєш, стоїть у Чонгука на мужиків. Уточнив звичайно, «а на мене випадково не дрочиш?». Отримав за це в лице подушкою, зрозумів, прийняв і продовжив дружити. Щоправда он, свахою вирішив побути. Хвилювався все-таки — зовнішність у Чона, звичайно, агресивна, але душа ранима, не дай бог плюнуть.

Тому випитував. Про всяк випадок.

— Не знаю, — Чонгук знизив плечима і знову відпив пиво. Ліниво оглянувся. Те, що відбувалось навкруги, більше схоже було на оргію, ніж на тусовку з танцями. Чонгука не зачіпало. Йому добре було навіть он так от випити, посидіти у кругу друзів (одного Чіміна, решта давно зникли в пошуках пригод) і розслабитись. На фоні крутився чужий образ, вздовж і впоперек вивчений за ті тижні, і це, що ж, навіювало ледве помітну смуту. Трохи… Хотілось цього всього. Пообніматись, цілуватись під черговий попсовий трек.

Підведемо — провести хоч один вечір, як нормальний студент.

На жаль. Поки що зупинився на задротських мріях.

— Як не знаєш? — Чімін не припиняв. Давно помітив, що друг в хмарах свої рожевих витає, а причини толком не знав.

— Ну не питав, от і не знаю.

Чімін фиркає, тягнеться за залишеною на столі пляшкою пива.

— Хто це?

Чонгук нерозбірливо мичить, міцно стиснувши губи. Не знає, чи варто казати. Ні, не те, щоб він не довіряв Чімніму, все ж кращий друг, але Пак іноді буває надлишково ініціативний. А ще не зовсім обізнаний у всіх тонкощах процесу мислення Чонгука.

Під тиском чужих аргументів, щенячих очей і надутих губ Чон капітулює швидко.

— Техьон.

Чімін давиться пивом.

— Кім? Економіст? Він що, гей? — Пак навіть голос не контролює, досить швидко справившись з кашлем. Чонгук на нього шикає, тягне долоню, щоб прикрити рот.

— Чого кричиш так? Я ж сказав — не знаю.

— І закохався? Боже, Гук. Твої заморочки тебе коли-небудь загублять, — Чімін почухав щоку і на кілька секунд замовк, зачіпившись поглядом за шкіряну спідницю. Таку дохріна коротку, що навіть Чонгук мимоволі задивився.

— Хіба Техьон той, хто тобі треба?

Резонне питання. Чонгук колись у п’яній димці Чіміну гарненько так, повно, описав свій ідеал. Зі всіма деталями та очікуваннями. Багато чого упустив, половину Пак сам забув, але неважливо. Скелет залишився.

— Звичайно.

— Але, — Пак провів долонею по волоссі, намагаючись по максимуму зм’якшити голос. З Чонгуком назагал треба… м’якіше. — Він ж зовсім не такий.

Чон знизив плечима. Такий, не такий, вже пізно. Сердечко успішно тріпотіло, варто було у натовпі помітити білу сорочку, живіт крутило від густого голосу. Все, як книжка писала.

— Такий, — і захищати він Кіма збирався до останнього.

— Ні, Гук, він зовсім не… — Чімін підняв долоню догори і почав загинати пальці. — Милий, не тихий, не прихований романтик і ще дохріна скільки не, які ти і без мене чудово знаєш.

Чонгук жував губу і супив брови. Можливо, у його житті таки існувала людина, яка могла б сунути носом у реальність. Розумна його частина з Чіміном навіть погоджувалась, а от та, яка дівчинка…

— Він розумний.

Чімін закотив очі.

— Серйозно? Цього досить? А як же твої «ми будемо гуляти за ручку» і «я просто повинен коли-небудь дати йому свою куртку»? Або «я хочу про нього піклуватись і оберігати»? Кім цілком в стані сам себе оберігати, і замість куртки на постійній основі носить пальто, — не те щоб найсильніші, але аргументи.

Чонгук склав руки на грудях.

— Ти його просто не знаєш.

— А ти знаєш, — Чімін втомлено видихнув, намагаючись особливо сильно не закочувати очі. — Гук, Техьон точно не той, хто тобі треба. Більше того, він точно той, хто тобі не треба. Ти ж навіть не знаєш, чи в твоїй він команді. А я, до речі, бачив його з дівчиною.

Чонгуку в голові вже п’яно туманилось і продовжувати цю беззмістовну розмову не було ні сил, ні бажання. Якби він був в іншій кондиції, точно переконав би друга (спойлер: не переконав).

Дуже доречно підійшов добре випивший Намджун.

— Народ, ми в бір-понг грати хочемо. Ви як?

Чонгук глянув на Чіміна. Чімін глянув на Чонгука. Хлопці, дівчата — все з голови нафіг (це у Чона). Ми не закінчили (тут погляд Чіміна). Пиво все ж таки встало на своє законне перше місце і вони синхронно кивнули, піднімаючись.

З тої вечірки Чімін планомірно двічі на день цікавився, як йдуть справи з неясно-гей-чи-ні-Кім-Техьоном і з перемінним успіхом намагався переконати друга не робити цього. Чого цього, Чонгук не розумів, тому що свою закоханість більше приховувати не було змісту. Ні від Чіміна, ні від себе. Він реально попав. У чувака, якого на ділі придумав сам. Браво, молодець, Гукі.

Так що Чонгук точно так само планомірно знизував плечима і відмахувався мовляв відстань, пофіг.

Пофіг насправді не було. Чи то осінь так впливала, чи то власні мрії тире сни помогли, але та гіркота, яка до недавніх пір була приємною і бажаною, почала зовсім невчасно підсмерджувати гниллю. Чонгук дивився на перехожих, на студентів, на однокурсників і з невдоволенням підмічав, що якось то бажання трохи постраждати перетворилось у бажання дістати собі одного Кім Техьона на тимчасове користування. Не надто гарно сказано, але у Чона насправді були тільки хороші наміри. Він дійсно був не проти завести стосунки. І в подальшому «тимчасове» могло б легко стати «постійним».

Кім Техьон все ще залишався далекою мрією, а любові і ласки хотілось от прямо зараз. Чонгук дувся-дувся, мангу свою читав-читав, і вкінці кінців в середині осені зважився на звичний крок — пішов шукати ту саму хоч ласку без любові в гей-клубі.

Клуб далеко від універу. Спочатку Чон вибирав такий для безпеки. Не хотіло на першому курсі заробити собі неприємності. Потім якось прижилось. Бармени знайомі, деякі відвідувачі теж.

На вході його пропускають поза чергою — охоронцю, Джану, Чонгук колись допоміг дістати дорожезні білети на матч, так і подружились. Пропхавшись крізь тісний коридор, по вінця набитий людьми і зловивши як мінімум десяток дружніх ляскань по задниці вже на танцювальному майданчику, Чон таки добрався до бару.

Він сюди приходив виключно сам. На то теж були свої причини. Перша, і, мабуть, найголовніша — про його сердечні вподобання з усіх університетських друзів знав тільки Чімін, а гетеросексуальну душеньку Пака міг так то і напад вхопити. Друга причина теж цілком адекватна. Нащо тягти когось з собою, якщо йдеш з конкретною ціллю найти партнера на ніч? Правильно — нема чого.

Зате на барі по п’ятницям стояв Джин. Старший на кілька років хлопець, який пробився крізь панцир Чонгука ще два роки тому і тепер знав про нього мабуть навіть більше, ніж Чімін. Ну, може не більше, але глибше. Джину Чонгук не соромився вивалювати всі деталі своїх сьодзьо-мрій щодо стосунків, а його дівчина, Джихва, з якою в Гука взагалі соулмейтний контакт на базі манги вибудувався, ці мрії ще й підтримувала і поради роздавала.

— Гук! — Джин привітно махнув рукою і протягнувши одному з клієнтів його коктейль, підійшов до друга. Чонгук сів біля самого краю барної стійки, подалі від центру, де розгортались основні дії. Зазвичай середню частину займали ті, хто хотів когось зняти або бути знятим сам. Жорстоко і вульгарно, але правдиво. Чонгук теоретично теж міг би присісти там, але для такого треба було спочатку випити.

— Давно не приходив, — Джин поставив на стійку порожню склянку і налив туди джина. Чонгуку, звичайно, за канонами пасувало б заливатись віскі, але що поробиш — душа вимагає свіжості.

— Не було часу, — Чонгук вдячно кивнув на протягнутий коктейль.

— Як справи? — Джин на мить відволікся, приймаючи замовлення, але готувати його повернувся до Чонгука. Дістав лід, виклав кілька сиропів на стіл під стійкою.

— Нормально. Як Джихва? — о, цей тонкий момент, коли майже непомітно зміщуєш увагу з себе самого на щось більш цікаве співрозмовнику. Чонгук зрештою легко міг би викласти на брудну барну стійку всі свої печалі. Міг би отримати непогану пораду, і підтримку теж, але… Якось не хотілось. Ну буває ж таке. Просто немає настрою. Вже Чімін нарадився. Толку з тих порад, якщо і голова, і серце синхронно вирішили все самі?

Джин з задоволенням защебетав про свою дівчину, а Чонгук у потрібні моменти кивав і пив свій коктейль. За першим пішов другий, за другим третій — і ось Чон Чонгук, похмурий баскетболіст з Сеульського університету, відчуває себе цілком спроможним на звершення. Джин відійшов до інших відвідувачів і Чону нічого іншого не залишалось, крім як справді почати виконувати те, через що сюди взагалі явився.

Виконувалось все само собою. До нього підсів милий хлопець, напевне одного віку, або може трохи старший. Ім’я не казав, а Чонгуку і не треба. Ім’я — це завжди більше, ніж просто задоволення фізичних бажань. Такого Чон не любив і завжди опісля почував себе винним.

Хлопець балакав про всякі дурощі, Чонгук намагався його слухати, навіть майже не відволікаючись на танцмайданчик. Але якщо і відволікався, то хто його засудить? Там — ціле море фарб, найрізноманітніших чоловіків. Звідти несе хтивістю і сексом, а Чон вже був рівно у тому стані, коли його тіло було готове сприймати такі вайби в повній готовності.

Поруч з танцмайданчиком — столики. Над ними висіли яскраві лампи і відвідувачів, що сиділи на диванчиках, можна було без проблем роздивитись. Краще б не можна, чесно.

Чонгук фактично змусив себе всидіти на місці і не видати чогось типу «ніхуя собі» або «охуїти, блін, не встати». Майже без нормальних слів, бо вони зараз зовсім не в тему.

Тому що за ближнім до них столиком прикривши очі і насолоджуючись прилиплим до його шиї хлопцем, сидів Кім -головна-героїня-останніх-місяців-життя-Чонгука-Техьон.

Техьон, який сорочечки, брючки і окуляри. Техьон, який за всіма канонами істинного сьодзьо мав би сидіти вдома і вирішувати задачі з економіки. Можливо, з келихом вина чи пляшкою пива, Чонгук ж теж не ідеальний герой, але в д о м а. А не у гей-клубі, напевне розстібнувши більшість ґудзиків на своїй сорочці і заливши перед тим в себе як мінімум пів літри віскі, якщо судити по напівпорожній пляшці на столі.

Ідеальна картина, з такою важкістю вималювана у голові одного баскетболіста, розмазувалась, і цього не міг зупинити навіть факт того, що Кім Техьон, виявляється, гей.

Та, розмазувалась, але…

Чонгук же ж майже закохався. Або не майже.

Пиздець, ясне діло.

— Ти мене слухаєш?

Чонгук ледве встиг проковтнути некультурне «ні». Як тут слухати, коли он там, на відстані буквально десяти кроків, його двомісячний краш? Найгеїстніший гей, гарний і гарячий, підставляє свою шию комусь, хто не Чонгук.

У грудях змією шипіла необґрунтована ревність. Вони ж навіть ні разу не говорили, боже. І хто тут тепер головна героїня з сумнівним функціонуванням мозку?

Чонгук все ж відліплює погляд від того хаосу, що твориться за столиком, і дарує майже винну посмішку співрозмовнику. Ну тепер у них точно не вийде. Дівчинка всередині пищала і геть-чисто відмовлялась від всіх, хто не зовсім неканонічний персонаж сьодзьо Кім Техьон.

— Знайомий? — неочікувано турботливо цікавиться хлопець, щось все-таки розшифрувавши у погляді Чона. Чонгук веде плечем і морщиться. А потім, підштовхнутий алкоголем, видає:

— Я в нього, здається, закохався.

Хлопець стискує губи і киває мовляв, ясно тут все. Що саме ясно, чорт знає, але головне, що зрозумів. І головне, що не образився. Чонгук все-таки хороший хлопчик, не любить робити людям неприємно.

— Ти ж не пасив? — ні з того, ні з сього цікавиться новий знайомий, помішуючи у келиху незрозумілу синю рідину. Чонгук супить брови і кусає щоку.

— Ні.

В очах навпроти ковзає співчуття.

— Він, схоже, теж ні.

Чонгук дивиться в сторону Техьона і зовсім неочікувано розуміє, що проїбатись міг не тільки в орієнтації. Не те, щоб він справді не був відкритий до різних експериментів, особливо якщо людина того варта, але… Головний герой же ж, а ймовірна героїня он там. Очевидно не підставляє задницю.

А дівчинка всередині всім своїм виглядом показує, що вище перелічені проблеми зовсім не проблеми і чхати вона хотіла на таке. Головне — кохання.

— У будь-якому випадку бажаю успіхів, — незнайомець залишає на гладенько вибритій щоці студента дзвінкий поцілунок і губиться у натовпі, залишаючи Чонгука один на один зі своїми думками і всякими розщепленнями особистості на сумнівних персон жіночої статі. Думки, власне кажучи, кислющі.

— Чого підвис, малий? — Джин витирав мокрі руки і теж дивився в сторону Техьона. Кім тут взагалі дякуючи Чонгуку досить популярна особистість цим вечором. — Техьона знаєш?

Он тут Гук майже рекордно відвис. Так різко повернув голову в сторону Джина, що навіть шия хруснула. Що? Значить Техьон сюди не перший раз прийшов? І Чонгук його за всі ці роки тупо ні разу не бачив? Що-о?!

— А ти його звідки знаєш? — миттєво відбив питання питанням. Джин знизив плечима.

— Та він тут постійно тусується. Щоправда зазвичай по суботах, — бармен кивнув одному з відвідувачі підтверджуючи, що почув замовлення.

— Он чого ми не пересікались… — ну та, тепер все ясно. Суботи Чонгук стабільно проводив з друзями. Такий вже графік — товаришів обділяти увагою не можна, а то потім посипляться всякі… Де-з ким-коли. Чонгуку надлишкова цікавість до своєї не надто скромної персони ні до чого.

— То знайомі?

— Теоретично.

— Чого то теоретично? Він ж тобі подобається, я бачу. Ти легко можеш поміняти це «теоретично» на «практично», — Джин підморгнув, перемішуючи довгою ложкою коктейль. Чонгук тільки рукою махнув. У нього не було ніякого бажання пояснювати ситуацію. Як вони зустрілись, як він обламався і не надто бажано майже (ні) закохався. Як Техьон цей виявився зовсім не його головною героїнею, а живіт вже крутило і серце заходилось, ненормальне.

— Вийдеш зі мною? — Джин не став допитувати. Знав — друг якщо захоче, сам все розкаже.

На вулиці стало трохи легше. Вітер заліз під сорочку, охолоджуючи гарячу шкіру. Чонгук сперся на стіну і бездумно розглядав тліючу сигарету між пальцями друга. Сам не курив, спортсмен, всяке таке.

— Мене у наступну п’ятницю не буде, — Джин глибоко затягнувся.

Чонгук кивнув, складаючи руки на грудях. Випив недостатньо багато, щоб без куртки на вулиці почувати себе комфортно. Але світ перед очима вже трохи хитався, а хотілося б його зупинити. Після цього випити каву і звалити додому, щоб залізти під ковдру і у правилах найканонічнішого сьодзьо позітхати над своєю нещасною долею.

Чонгук, якщо чесно, навіть не уявляв, що тепер робити. Сам собі придумав всю цю казку, самому розгрібати. А як — то вже інше питання. Техьон міцно засів у голові, так просто не зникне. Навіть он такий, зовсім не клішований. А Чонгуку ж треба іншого. Щоб хлопчик-зайчик, поцілуночки там, побачення всякі. Кім на людину, яка потребує схожі стосунки, явно не тягнув.

Від роздумів відволік шум компанії, що вивалилась назовні. Кілька чоловіків гучно сміялись, зупинившись зовсім недалеко від їхньої скромної двійки.

— О.

Справді. О. Лаконічно, але все рівно достатньо вичерпно. Чонгук от другого слова і не підбере. Він і літери, будем максимально чесні, не підбере, і взагалі ніхріна з себе зараз не видавить.

Тому що… Блять, та тому що знову Кім Техьон. Стоїть перед ним, буквально під самим носом, кроків три до нього, кліпає швидко-швидко і якось ну надто вже нагадує Чонгуку ту саму головну героїню. Весь такий знову правильний, у кремовому пальті, не в білій, але сорочці. Волосся щоправда не вкладене, але так йому ще краще. Боже. Кучері такі гарнезні, морськими хвилями хитаються на вітрі. Ні, ще на відкритій шиї результативні відбитки клубних розваг, але то так, нюанси.

Та що за блядство таке? Шлунок у Чонгука скручується зовсім реально, серце калатає у такт чужим віям. Гарнезним, ага. Ніхто не сумнівався.

А потім все припиняється. В одну мить. Техьон схиляє голову до плеча. Запитально гне брови, дуже недобре вигинає губи. Чонгуку від цієї недоусмішки он, зовсім зле стало. Навіть відкашлятись треба. І зовсім не від ніяковості, ні. Справді горло дере, це він не залипання своє оправдати хотів. Мозок тим часом наполегливо підкидає образи всіх улюблених мальованих панянок. От точно у такому ж положенні. З кашлем.

— Привіт, Те, — Джин всієї катастрофи друга не помічає, по-доброму шкіриться. Техьон миттєво вертає на себе образ божої невинності і у Чонгука скоро реально від цього почнуться припадки. Просто неможливо.

— Привіт. Я підійшов попросити прикурити.

Все. Несіть, блять, труну, Чонгук готовий лягати. Як би він там себе не переконував, як би не бажав крихітку-красунчика, в штанах впевнено твердіє, варто тільки побачити Кім Техьона з сигаретою.

Добре, з труною можна почекати. А от з серветочками, десь тонною, можна поспішити. Щоб витерти соплі розчарованої дівчинки всередині баскетболіста і слину, яка от-от потече.

Ну не може людина виглядати отак… Ідеально-правильно, коли курить. Джин ж не виглядає. Звичайний пацан. А Техьон ні, Техьон ні разу не звичайний. Техьон затягується і дивиться на Чонгука з-під напівприкритих повік. Техьон стоїть розслаблено і виглядає одночасно трахально і ангельськи-невинно у своєму пальто.

Боги.

— А ми знайомі, так? — Кіму, схоже, і наважуватись не треба, щоб діалог почати. — Ти той самий красунчик з бібліотеки. І наче живеш біля мене.

Чонгук тугувато реагує, але таки киває. Говорити він все ще не в стані. Поряд давить сміх Джин, і Чон би його присоромив, дорослий ж мужик, та куди там. Він очей відірвати від економіста не може.

Техьон сканує його максимально оцінюючим поглядом і безсоромно висуває язик, облизуючи і без того блискучі губи. Чонгук цей рух, дуже у стилі сьодзе (щоправда для головного героя), уважно відслідковує і навіть думати не хоче, скільки зусиль прийдеться прикласти, щоб таке от з пам’яті хоча б поверхнево затерти.

— Дякую, — Техьон переводить погляд на Джина, потім — знову на Чонгука. — Ще побачимось.

І це звучить обіцянкою. Такою чистою обіцянкою звести одного бідного любителя манги з розуму.

***

Чонгук плететься по універу, втикнувшись у телефон і намагаючись знайти, в яку аудиторію перенесли пару. Одногрупники у загальному чаті нічого конкретного видати не могли, бо самі не знали.

Голова після вихідних гуділа — п’ятниця не вдалась, потім точно так само не вдалась субота і поверх неї наклалась ще й неділя. Теж, до речі, невдала. Он тут у нього і спрацювала класика сюжетів у манзі. Два дні сумненько дудлив пиво, потім сумненько обіймався з туалетом.

Сумненько лежав на ліжку, намагаючись вгамувати хиткий світ і сумненько звинувачував у всьому свою бідну голову і суче життя, що так любило підлаштовувати всяке лайно.

Техьон з голови так і не вийшов. Розклався там, ніби вдома, з усмішками, пальтом і навіть своїми цими засосами вздовж всієї шиї. І мучив, мучив бідного Чонгука всі вихідні. Це ж треба так попасти.

— Ой!

От тобі і «ой».

Чонгук тупішим образом вирячився на людину у своїх руках. От тобі і манга, от тобі сьодзьо, насолоджуйся, малий. Найклішованіше кліше зі всіх можливих.

— Привіт, пташко, — і шкіриться, зараза, ніби вони в кафетерії пересіклись, а не в коридорі ледве не розфігачили один одному носи.

Техьон почуває себе у руках Чонгука цілком комфортно. Притиснувся, долоні на груди поклав, з-під повік млосним поглядом дивиться. Може, не млосним, але фантазія у Чонгука завжди працює ідеально.

Ситуація дуже не дуже. Одне діло, коли ти просто бачиш людину і зітхаєш собі у стороні, і зовсім інше, коли ця людина попадає тобі у руки.

Коли його дихання на твоєму підборідді, свіже, м’ятне. Коли твої долоні у нього на спині, а спина… Рельєфна така, чоловіча зовсім. Що очевидно, пацан же ж. Чонгук зрештою тонкої талії, плавних вигинів не чекав, але все одно у горлі зашелестів розчарований видих. У нього в голові Техьон був тендітним і тонким. На ділі — цілком середньостатистичний хлопець, не сильно м’язистий, худорлявий. Робить, щоправда, з себе тут зніяковілу пані, а очі бігають, виблискують насмішкою.

Чорт. Неможливо.

Чонгук відступив назад, випускаючи чуже тіло з рук. Завертів головою у пошуках свого бідного телефона, який самотньо блимав на землі біля стіни. Чонгук його швиденько підібрав, повертів перевіряючи, чи пошкодився. (Все, лиш би не дивитись на цього недо-ботаніка).

— А ми з тобою продовжуємо зіштовхуватись, та? — голос у Техьона гарний, глибокий. Чонгук думає, що так зазвичай говорять гадалки. Щоб заворожити і гроші вкрасти. А Кім он, серце Чонгука у кишеню поклав. Гук його, власне кажучи, і без всяких там взаємних обіцянок віддав. Що там… Сам сунув, ще й зверху долонею похлопав.

— Може, це доля? — продовжує ця зміюка, недбало запихаючи руки у кишені. Саме туди, де Чонгукове серце, ага. Знову виглядає відмінником — сорочечка, брючки. Але Чонгук більше на це не поведеться.

Так що тупо тицяє язиком у щоку і веде плечем. Він, звичайно, міг би зараз включити всю свою даровану природою харизму, поусміхатись там, позагравати, але… Але пара ж, спішити треба.

Чонгук спішить. Бурчить щось схоже на «бувай» і обходить Техьона заледве не метровою дугою. Вже навіть полегшено видихає, обдумує, куди б йому скоріше змитись, щоб прийти до тями.

— Агов! — його міцно хапають за руку і смикають на себе. Чорт. Здається, Техьону справді не потрібен ні захист, ні залицяння. Це він — той, який буде куртку накидати і на побачення водити. Трахати, до речі, теж.

Знову ж таки, Чонгук хлопець цілком відкритий, може всяке пробувати, але чим заткнути природний потяг до турботи в будь-якому випадку не знає. Так що їм не по д…

— Може, зустрінемось якось?

О. О-о-о. От так от. От тобі і головна героїня. От тобі і клішований ботан.

Чонгук зітхнув і струсив з себе чіпкі пальці.

— Я бачив, як ти на мене дивився і, думаю, ми могли б непогано розважитись, — добиває Кім, а Чонгук супиться. Не такий він вже і непомітний. Але… Добре, треба брати себе в руки. Коли це Чон не мав, що сказати? (Сто разів, але то так, лірика)

Баскетболіст розпрямив плечі і підняв голову, наважуючись на погляд у відповідь. Всередині все бурлить і після такого точно треба буде піти водички попити, але зараз він просто повинен виглядати впевнено.

— Ти пропонуєш мені секс? — от так от, Кім Техьон. Чонгук теж вміє дивувати.

— Ага, — безсоромно і впевнено у відповідь.

Що ж. Дивлячись на Кіма і будуючи в голові новий образ цієї людини, нічого дивного.

Але Чонгук не такий, пам’ятаємо. Йому подавай розмови, романтику і тільки після — ласку. І навіть якщо це Кім Техьон, він свої принципи ламати не збирається. Навіщо одна ніч, якщо у перспективі їх може бути сотня? Якщо не з Кімом, то обов’язково з кимось іншим. А Техьоном Чонгук перехворіє, це ж не смертельно.

— Ти ж актив, так? — знову точкове попадання і Чонгуку на мить доводиться задуматись про можливі надприродні здібності економіста. Може, він вміє думки читати?

— Так.

Це, щоб зразу відрубати. Без подробить щодо можливих поступків.

— Чудово. А я, — Техьон робить крок до нього і заглядає прямо у вічі, знову посміхаючись. Так, що в одного Чон Чонгука від цієї посмішки дах їде. — Я пасив.

Чонгук гикає. Робить крок назад, фігіючи з ситуації. Що?

— Не хочеш? — і лице неочікувано розгублене-розгублене, знову сама невинність. Ну і як такому відмовити? Чонгук у таких умовах надто слабкий, чесно.

Треба брати себе в руки.

— Я не сплю з незнайомцями.

Техьон супить брови, звично (коли тільки стало звичним?) схиляє голову до плеча.

— А в клубі ти що, книги обговорював?

О. Але в Чонгука на це є відповідь, не підловить.

— То було в клубі. А зараз ми, — баскетболіст обвів долонею коридор. — В університеті.

Техьон розслаблено закинув голову і тихо розсміявся. Дуже приємно, до речі. Настільки, що Чонгук на одну мить захотів чути цей сміх постійно.

Він зрештою міг би, але тоді треба цю ситуацію дотиснути. А потім, коли Техьон погодиться на всяке, що не секс, тоді вже Чонгук постарається.

— Я думав, буде простіше, — видає Кім, насмішкувато поблискуючи очима. — Причина тільки в тому, що ми один одного не знаємо?

— Ні. Я не шукаю одноразового перепихону, вибач, — а серце то пропускає важливі удари, навіть наче трохи болить. Техьона відшивати не хочеться ну зовсім, але і на секс розмінювати свої принципи — теж.

— Шкода, — Кім знову пройшовся по ньому оцінюючим поглядом, точно як тоді, в клубі. Облизався. — Дуже шкода. Мені чогось здається, що ми б чудово з тобою зійшлись у фізичному плані.

А Чонгук у фізичному не хоче. Тобто ні, хоче ясне діло, він молодий хлопець, але не тільки. Тому стискає губи і розводить руки в сторони мовляв, ну от такий от я, складний і заморочений.

— Але якщо що, — Техьон підходить зовсім близько, тягнеться до вуха. — Я завжди буду радий… Побачитись, — і смачно так, ніби льодяник, лиже Чонгукову щоку.

Потім йде геть, але Чон цього вже не бачить. Бездумно стирає долонею слину і думає, що цей Кім Техьон пиздець який дивний. А шум калатання серця глушить вуха. Воно для себе вже давно все вирішило.