1

Сіндзі ридав, безпорадно намагаючись розбити бар’єр, який розділяв його та Каору. Якби він тільки міг пройти крізь нього, можливо він міг би врятувати його. Можливо, він міг би дозволити тому з них, хто на це заслуговує, вибратися звідси живим.

Каору тільки посміхався до нього з іншого боку. Це спокійна посмішка, посмішка, яка завжди у нього була.

” Не дивись на мене так.” Сказав він заспокійливим голосом. Навіть в останній момент він намагався зробити так, щоб Сіндзі почував себе краще. ” Ми ще зустрінемось, Ікарі Сіндзі.”

” Каору!”

Сіндзі кричить і падає в інший бік кабіни, спостерігаючи, як Каору перетворюється на не що інше, як труп грізлі перед ним. Жахливі, нестерпні ридання охоплюють його ще до того, як він встигає подумати, як їх придушити.

Каору пішов. Сіндзі знову зовсім один.

Тепер нікому врятувати його. Нікому висловити йому співчуття. Нікому сказати, що він потрібний, навіть потрібен. Нікому любити його. Єдиний , хто здатний любити такого, як Ікарі Сіндзі, щойно помер на його очах лише тому, що мав милосердя дозволити йому прожити ще один день.

Він не може зупинити крики, що розривають його груди.

Усім тілом Сіндзі підривається на сидінні. Він намагається роздивитися навколо, але це важко через замилені сльозами очі.

” Сіндзі,” знайомий та безтурботний голос кличе його зблизька ” ти в порядку?”

Сіндзі розплющує свої очі, злегка щулячись від щипання. Він дивиться на джерело звуку і знаходить Каору, який сидить на парті перед ним.

” Я в порядку…” Сіндзі бреше. Йому було погано, але він не хотів , щоб Каору хвилювався. ” Що трапилось?”

Сіндзі вирішив ще раз подивитися. Він сидів у класі, освітленим лише темно-помаранчевим світлом призахідного сонця.

” Ти заснув на нашому останньому уроці.” Пояснив Каору. ” Я вирішив залишитися тут і пильнувати, поки ти спиш”.

Сіндзі хмуриться. Як би він не хотів нікого обтяжувати, він, безперечно, робить це часто.

” Ти не знудився?” Чесно запитав він, сідаючі назад на стілець.

” Ти спав не надто довго.” Каору посміхається такою посмішкою, що змушує Сіндзі зупинити час, щоб просто деякий час милуватися ним.” Крім того, я отримав можливість повчитись.”

“Справді. Ну тоді я радий.” Бурмоче Сіндзі, метушачись на своєму сидінні.

Посмішка Каору знову перетворюється на стурбовану хмурість. ” Ти справді виглядаєш засмученим, щось трапилось?”

Сіндзі зітхає.” Це …. дурість.” Він не дивиться на Каору. Від почуття провини навіть від маленької брехні йому було важко дивитися йому в очі. Каору трохи затих, перш ніж встати з-за столу й простягнути руку.

” Чому б нам не прогулятись?”

~~~~~~~~~~~~

Сіндзі зробив глибокий вдих свіжого весняного повітря. Він відчув легкий вітерець на своїй шкірі коли вони вийшли з будівлі, що допомогло йому прокинутись трохи більше. Це, безумовно , краще , ніж бути в тому задушливому класі. Сонце тут було набагато красивішим, ніж якщо дивитися на нього через брудні вікна.

Каору розвернувся та обережно взяв руку Сіндзі. Сіндзі посміхнувся, переплівши їх пальці разом коли вони почали йти.

” Куди б ти хотів піти?” Запитав Каору.

” Ну, насправді я просто хочу додому.” Сіндзі робить паузу, а потім кривиться від раптового усвідомлення того, як сильно Аска висміюватиме його за те, що він заснув на уроці, коли він наступного разу її побачить. ” Однак не потрібно поспішати.” Додав він.

Каору киває йому.

Хоча багато людей вже покинули будівлю школи, багато все ще залишається. Наприклад учні, які записалися в позашкільні клуби, і зараз йдуть з їхніх зустрічей. Сіндзі і Каору намагаються залишатися тихими, щоб не привертати зайвої уваги до їх прогулянки. Це так добре і так спокійно. Сіндзі думає, що було б краще якби вони виходили кожного дня у цей самий час. Можливо навіть варто зіткнутися з гнівом Місато за те, що він повернувся додому так пізно.

” Дякую тобі…” каже Сіндзі, порушуючи їх ніжну тишу.

” Хмм?” Каору повертає голову, щоб подивитися на хлопця поряд. “Дякуєш мені? За що?”

” За те що пильнуєш за мною.” Сіндзі ніжно посміхається йому. ” Я ціную це.”

” Я вже сказав тобі, що це не проблема.” Каору штовхає плече Сіндзі, отримуючи у відповідь грайливий сміх. ” Тиша була приємною.”

Сіндзі хмуриться. Йому шкода , що він не міг насолоджуватися цим часом з Каору раніше. Натомість його забутий мозок змусив його спостерігати, як його хлопець помирає на його очах. Чому з ним так часто трапляється таке? Чому він не може мати одну приємну річ?

Каору відчув, як хватка на його руці посилилась.

” Сіндзі…?”

Сіндзі повернув свою голову щоб побачити Каору, ще раз із тим самим зацікавленим виразом. Він дійсно хоче розповісти йому, що сталося в цей момент.

” Це.. нормально якщо я розповім тобі про те що трапилося в класі?”

” Так, я хочу переконатися, що з тобою все в порядку. ”

Каору завжди звертався до Сіндзі цим м’яким, справжнім голосом. Це змушує його відчувати, ніби він справді чогось вартий. Йому цікаво , чи знає Каору, наскільки важливі для нього навіть такі дрібниці.

“В мене був реально жахливий кошмар…” Сіндзі дивиться на землю під ногами.

” Нуу, я так і подумав.” Каору потирає тильну сторону долоні Сіндзі великим пальцем , намагаючись його втішити.” Ти хочеш поговорити про це?”

” Це було- це було так дивно. ” Сіндзі починає намагатись пояснити , придумуючи спосіб, яким він може розповісти йому , що трапилося, не здаючись божевільним. Або принаймні просто дурним. ” Ми були у великому… роботі? Щось типу меха?”

Каору спантеличено дивиться на Сіндзі. ” Хіба тобі не подобається цей жанр? Хіба ти не казав, що завжди хотів стати пілотом-механіком в дитинстві?”

Сіндзі кивнув. Він також не знає ,як це потрапило у сон. ” Погана частина була..” Він ковтає. Один лише спогад про сон болючий. Він навіть не знає, що Каору подумає про нього , коли він йому скаже. ” Мені довелося дивитися, як ти вмираєш.”

Сіндзі не хоче дивитися на обличчя Каору, боячись, що там його чекає нажаханий погляд. Він нічого не сказав, але й руку не відпустив. Це принаймні хороший знак.

” Я думаю… ти зробив це заради мене. Як самопожертва…” Він тремтливо видихає. Прохолодне повітря відчувається як лід на його шкірі. ” Я намагався це зупинити. Але все що я міг, це спостерігати.”

” Сіндзі.” Каору нарешті говорить знову, але Сіндзі не може сказати,що він думає. Він ще набрався сміливості глянути на його обличчя.

Сіндзі думає. Якщо бути чесним щодо цього, він би з таким же успіхом міг сказати про все інше. Якщо Каору захоче залишити його через це, то він волів би, щоб це було раніше, ніж пізніше.

” Це навіть не єдиний раз, коли це сталося…” голос Сіндзі починає звучати здавлено, коли він говорить навколо ридань, які загрожують виповзти з його горла. ” З тих пір , як ми почали зустрічатися, мені сняться жахливі кошмари…. Мені постійно доводиться дивитися, як ти вмираєш. ”

” Сіндзі.” Каору говорить більш інтенсивно , ніж раніше, хоча в його голос нема отрути. Сіндзі, здається, не помічає.

” Іноді це я вбиваю тебе. ” Сіндзі відчуває, як його очі починають різати. Він не думає, що зможе зараз стриматися від плачу, тому не намагається. ” Ти кажеш мені вбити тебе. Кажеш, що так краще для мене, для всіх. Я не можу…” сльози починають текти по його обличчю. ” Я не можу продовжувати дивитися, як ти вмираєш, Каору. ”

Нарешті Каору привернув його увагу, схопивши його другу руку та відволікши його від ходьби. ” Сіндзі, послухай…”

” Ти мене ненавидиш?” Сіндзі гикає, його руки тремтять у ніжній хватці Каору. ” Ти зараз боїшся мене? Ти думаєш, що я погана людина?

Каору швидко хитає головою без жодного сумніву на обличчі.

” Сіндзі, ти не погана людина через те, що ти маєш нічні кошмари. ” Каору нахиляється і залишає Сіндзі легкий поцілунок у чоло.

” Я просто…” Сіндзі стискає руку Каору сильніше, ніби він зникне, якщо він відпустить. ” Я просто не хочу втратити тебе, Каору. ”

” Сіндзі.”

Каору похитав своєю головою, витягнув руки з рук Сіндзі й ніжно обійняв його.

” Я нікуди не збираюсь.” Він запевняє його твердим, але ніжним голосом.

Сіндзі міцно тримає його за талію. ” Ти обіцяєш?”

” Звичайно.” Каору відповідає без вагань, проводячи пальцями по скуйовдженому волоссю Сіндзі. ” Я б ніколи не збрехав тобі. ”

Сіндзі не може не посміхнутися. Він відчуває себе в безпеці в обіймах Каору. Можливо, це вперше в його житті, коли Сіндзі Ікарі не хоче втікти.

” Гей, Каору?” Сіндзі підняв голову до нього.

” Що?”

” Не хочеш залишитися ночувати в мене?”

Каору посміхається.

” Це звучить чудово.”

_________

Оригінал роботи:https://archiveofourown.org/works/33894922