*1*

Б’юсь об заклад, що ви точно мріяли про те, що б вас оточували багато людей протилежної статі або вашої, дивлячись який у вас смак, і щоб вони всі звертали на вас увагу, і були сповнені почуттями здивування та захоплення. Виходячи з цього, Міліна виграла джекпот. Вона навчається в університеті, про який багато хто мріє: чиста затишна їдальня з різноманітним меню на кожен день неділі, власна кімната в гуртожитку в якому майже немає тарганів, сам університет так його територія велика, красива і доглянута, просто казка! Довкола майже одні хлопці, такі гарні, спортивні, в такій красивій студентські формі і… на цьому все. Справді, все. Вони не звертають увагу на Міліну, майже зовсім. Звісно є ті, хто з нею спілкуються, навіть мають доволі дружні стосунки, але таких можна на пальцях однієї руки на якій немає великого та вказівного пальця, перерахувати. Схоже вони тут справді лише для навчання, а не для розваг. Хоча може причиною є не це, може просто вона не гарна? Ні, доволі вродлива і сірим мишеням вона не є. Дивно.

В сусідньому навчальному закладі взагалі навпаки, декілька хлопців і купа дівчат, які бігають за бідолашними цілим натовпом. Та ми повернемося до нашої дівчини. Міліна, дивне ім’я, чи не так? Наче батьки її назвали в честь болгарської запіканки. Але вони це спростовують, кажучи що в нього закладено якусь сокральну суть. Так загадково, що я аж не можу.

Виходить що, Ім’я дивне, хлопці дивні, хоча не дивні, просто нормальні і взагалі потрапила вона сюди дивно, хоча скоріше кажучи випадково. Просто вказала пальцем на якийсь університет, не дивлячись на нього от і все. Бо не хотіла йти в той, який батьки пропонували, туди пішла більша половина класу, а клас у Міліни був так собі.

Щось я заговорилась, давайте вже почнемо нашу історію.

Міліна чухає своє праве вухо, бо один йолоп із задньої парти десь знайшов пір’їну і тепер розважає себе як може. Джин тихенько приснув від сміху собі у кулак, продовжуючи знущатися з одногрупниці.

– ти сьогодні заспокоїшся чи ні? – тихенько обурилась Міліна.

– просто мені дуже нудно.

– я в цьому не винна, і взагалі, ти в курсі що у нас зараз пара? Не заважай мені.

– так ти все одно граєшся в телефоні – сказав хлопець сідаючи поряд з дівчиною.

– ти чого сюди всівся? Зараз твоя “краля” прибіжить і виколупає мені очі за це.

– по перше: вона не моя. По друге: коли це вона тебе через мене зачіпала?

Міліна закотила очі.

– останній тиждень майже кожен день. Схоже ти їй серйозно запав у душу.

– нічого не можу розробити зі своєю красою – гордовито сказав Джин.

Міліна знову закотила очі.

По закінченню пари, на диво, ніяка “фурія” в аудиторію не влетіла. Це шанс звалити непоміченою, яким дівчина вдало скористалася, залишивши “неймовірного красеня” в очікуванні друга, хоча, чи друг він йому? Води надто тісно спілкуються. Але це історія замовчує.

У Міліни сьогодні купа справ, які треба неодмінно зробити, і поспішаючи, вона майже пролітає повз аудиторії інших факультетів. В одну із таких аудиторій дівчина випадково, а може й не випадково заглядає. В аудиторії три хлопця, і у одного з них хвіст.

Стоп що? Міліна зупинилась. Синій. Довгий. Хвіст. Він так реалістично рухаеться. Хлопець повернув голову в її сторону, і вже за мить, коли дівчина моргнула, хвіст зник. Здається комусь час звернутись до спеціаліста.

Вона дивиться на нього, а він на неї. І це тривало б ще вічність, якби Міліна не стрепенулась і не згадала про свою купу справ і не побігла далі.

□●□●□●□●

– ну куди? Куди ти збираєшся запхати ці нещасні кеди?

– у мене для них іншого місця немає і взагалі, Намджун, що ти робиш у моїй кімнаті? У тебе є своя, йди звідси.

– так там вже ні для чого місця немає, створи відділення для свого взуття, а не пхай його в шкаф уже набитий скиртою одягу. І взагалі, я прийшов сюди через твоє прохання допомогти тобі полагодити світло у ванній кімнаті.

– та вже не треба – махнув рукою Чімін продовжуючи старання над впиханням купи одягу і взуття в один невеликий бідолашний шкаф – через страх темряви я туди не зайду, тож це можливість завітати до кімнат дівчат.

– чому ж тоді виходить що ти постійно ходиш до Юнгі? – усмішка з’явилась на обличчі Джуна.

– ой, замовкни. Я просто у нього дізнатись хочу дещо.

– у що це? – знов усміхнувся Нам.

– він щось приховує і я хочу знати що це, і чому він це робить.

Намджун насупився, здається цей малий лізе не в ті справи. Потрібно сказати Юнгі, що б він був обережніший.

– може не треба? У кожного є свої таємниці про які не хочеться розповідати. Це особисто його справа, казати тобі, чи ні – сказав Джун підводячись з ліжка і прямуючи до виходу з кімнати.

– куди ти йдеш?

– до Юнгі, скажу, що ти просив переказати, що ти страшенно його кохаєш і надсилаєш один гарячий поцілунок – відверто защаючись з друга сказав Нам.

– ой, та пішов ти у сраку! А що за таємницю він приховує я все одно дізнаюсь.

“Ну і дурень ти” думає Кім, “ти навіть не розумієш куди лізеш”.