Заборонені мрії (Таточко, я також думаю про тебе)

Не бійся, я не скривджу тебе. Ти міг подумати, що я запропонував тобі пожити у мене, щоб зробити з тобою щось, – Персіваль замовкає лише на декілька секунд, швидко розмірковуючи, як назвати те, що він “не збирався” робити. – Погане. Але це не так.

– Містер Грейвс, я не думав, що ви бажаєте мені зла, – промовляє Кріденс, все ще не в змозі подивитися магу в очі.

– От і добре, – Грейвс підходить трохи ближче, уважно дивиться на свого хлопчика. – Ти будеш спати тут, а я піду в кабінет.

– Але ж…

– Це не обговорюється, – говорить Персіваль таким тоном, що Кріденс не сміє сперечатися.

Сам Грейвс сперечається скоріш з собою, бо він міг би нікуди не йти, міг би залишитися у спальні. Він міг би робити з хлопцем все, що йому заманеться. Той би не посмів відмовити, бо відчуває дуже сильну вдячність. Звичайно, піти з чоловіком, який добре до тебе ставиться та обіцяє навчити магії – набагато краще, аніж жити під одним дахом з жінкою, яка карає тебе з будь-якого приводу – лише за твоє існування. То ж хлопець би погодився на всі ті “погані” речі, може не відразу – він занадто сором’язливий, але погодився б.

Але Персіваль не такий. Він сідає за дубовий стіл, наливає вогневіскі. Він справді хоче врятувати хлопця. Хоче повернути його у світ, до якого він належить. Хоче навчити його магії. А не просто трахнути його. Якби він хотів лише цього, то зробив би це прямісінько у тому брудному провулку. Скористався би наївністю хлопця. Але ні, він зупинився на обережних доторках, на лікуванні долонь Кріденса, які часто зазнавали ударів ремнем.

Ось і зараз, він вирішує ночувати у себе в кабінеті, бо вважає, що не має права спокушати хлопця. Бо той, більш за все, не хоче цього всього. По-справжньому. Він лише може підкоритися, щоб відплатити за доброту. Грейвс не хоче, щоб Кріденс платив саме таким чином.

Але думки не зупинити, вони не підкоряються силі волі, Персіваль не може заборонити собі думати про Кріденса. Про те, як той вмоститься у його ліжку, як йому буде трохи незручно, бо через нього власник помешкання має спати в кабінеті, а не у своєму ліжку. Можливо, хлопець буде навіть плакати, бо вважає, що не заслуговує чогось хорошого. Це вже з ним траплялося. Це відбулося, коли Грейвс сказав, що забирає його до себе, що більше не може дивитися на всі ті знущання, що робить Мері Лу.

О Мерлін, якби думки закінчувалися лише на цьому. Але ні, Грейвс відчував себе брудним збоченцем, якого приваблюють невинні хлопчики. Він хотів торкнутися Кріденса нестерпно – його тіла, хоч і говорив, що рятує його душу. Хотів відкрити двері у спальню, без зайвих слів притиснути Кріденса до себе. Цілувати його. Як же він хотів його поцілувати. Ні, він би зробив це не ніжно, не так, як тоді, коли він лише торкнувся губ хлопця на декілька занадто коротких секунд. Він би цілував його пристрасно, довго, просовуючи свій язик до його рота, а не лише торкаючись губ.

Персіваль хотів накрити своїм тілом Кріденса, нависнути над ним, заглянути йому в очі. А потім схилитися до його вушка. Та прошепотіти: “Ти хочеш цього? Хочеш, мій хлопчик?” В його темних мріях Кріденс хотів його, мріяв про нього, жадав, хотів відчути його член всередині себе.

“Так, таточко”, – Кріденс би майже плакав від бажання, від того, що не може більше чекати.

Грейвс відчув, що збудження вдарило в голову набагато сильніше якогось там міцного алкоголю. Але він тримав себе в руках, можливо, в його думках Кріденс справді всього цього бажав, але в реальному світі – ні. Кріденсу потрібна нормальна дівчина, його віку, а не маг, що вдвічі старший за нього та ще і має смаки, які далеко не всі можуть зрозуміти.

Але Персіваль Грейвс так просто не засне, і не тому, що в кабінеті незручно спати. Його член стоїть так сильно, від того, що він хоче свого хлопчика. Для початку він би лише торкався його. Погладжував. Бо в його мріях він доводить Кріденса до такого стану, коли той сам починає просити, вже не соромлячись своїх бажань.

“Таточко, будь-ласка.”

Грейвс просовує руку під брюки, бо йому потрібно хоч щось. Тому що його фантазія вже намалювала все інше. Вона намалювала Кріденса, який розкинувся на ліжку. Ось так, посеред ночі, чекаючи свого таточка. Кріденс був би оголений. Зовсім. Його член би притискався до живота, але він би не смів торкатися його. Він би чекав, закусивши нижню губу.

Персіваль стискає власний член сильніше, проводить по ньому рукою. Завтра йому на роботу. Настали нелегкі дні, всім аврорам потрібно бути дуже пильними – Гріндевальд може з’явитися де завгодно. А ще його посіпаки. Але Грейвс не думає зараз про те, як піймати темного чаклуна, як боротися зі злом. Він дозволяє собі сильніше відкинутися на спинку крісла. Та водити рукою по члену.

Але це краще, аніж увійти до спальні, розбудити Кріденса та трахнути його. Ніжно. Персіваль би був дуже ніжним. Він розуміє, що у хлопця зовсім немає досвіду. Але це все одно погана ідея. Кріденсу потрібно відпочити, звикнути до нового місця. Зрозуміти, що тут з ним не станеться нічого поганого. Що Грейвс справді хоче навчити його магії.

Кріденс же не спав, хоч його очі були заплющені. Йому було так соромно. Але він не міг стриматися, він так хотів покликати Персіваля. Щоб той ліг біля нього. Але тоді б він все зрозумів. Він би відразу здогадався, що потрібно бідному хлопчику. Що він маленький та брудний грішник. Закоханий грішник, який з усіх сил намагався це приховати, не видати того, що йому приємні доторки мага. Що йому сподобався поцілунок. Він хотів залишити це в таємниці. Все ще думаючи, що це неправильно. Все ще думаючи, що йому лише здається, що містер Грейвс проявляє до нього інтерес. Бо не може такий ідеальний чоловік зацікавитися таким незграбним, сором’язливим хлопчиком, у якого, скоріш за все, нічого не вийде. І містер Грейвс марнує на нього дорогоцінний час, віддає йому своє ліжко, щоб той зміг нарешті добре виспатися.

Тільки Кріденс не спить, не може заснути. Він торкається себе, стискає член скрізь піжамні штани. Здається, ліжко ще досі зберігає аромат Персіваля. І від цього Кріденсу хочеться лише одного, щоб містер Грейвс взяв його зараз. Так брудно, без запитань. Йому хочеться опуститися повністю в цю темряву, від якої застерігала прийомна мати. Але він не посміє попросити. Він може лише в’являти, перевернутися на живіт. Так, щоб член міг тертися об простирадло. Щоб на нього був хоч якийсь тиск. Він заплющує очі, намагається з усіх сил не видавати ніяких звуків, навіть не дихати, та в’являє, що то рука містера Грейвса стискає його член.

“Мій хлопчик”, – містер Грейвс би шепотів це йому на вушко, з всеохоплючою ніжністю. “Тобі подобається, як я тебе торкаюся?”, – він би обов’язково запитав, бо він не з тих чоловіків, що обожнюють примушувати, робити боляче. Кріденс впевнений, що Персіваль вміє робити дуже приємні речі. Від цих думок він прикусує наволочку, щоб не стогнати, бо йому вже мало самого тертя, вжимання в матрас. Він просовує руку під труси.

Мабуть, Господь ніколи не простить його за це. Але він знає, що сказав би: “Так, містер Грейвс. Будь-ласка”, – він би благав.

“Таточко!”, – Персіваль в’являє, що Кріденс майже прокричав би це, коли член самого Персівался би знайшов правильний кут проникнення. А його сильна рука б обхопила член його хлопчика.

Грейвс знає, що сьогодні він отримає оргазм швидко, бо оголений Кріденс, який стогне “таточко” – зводить його з розуму та підштовхує на самий край. Персіваль сильніше рухає рукою, забуваючи, що це його власна рука, а не Кріденс, який би стискався так солодко, так правильно на його члені. Настільки ідеально, що Грейвс кінчив би прямісінько в нього.

“Мій хлопчик, ти хочеш, щоб моя сперма опинилася в тобі?”, – але він би все одно запитав. Більше для того, щоб почути відповідь, від якої йому повністю знесе дах.

“Так, таточко”, – Кріденс би кінчив від його вмілої руки, від його члена

Що той і зробив, але сам, від власної руки. Забруднивши піжаму, яку великодушно дав йому містер Грейвс.