1

Вільям поклав руки на перила балкону, легко на них спираючись та вдивляючись у далечінь. За горизонтом, ще поки що темним, вже пробирались перші промені вранішнього світла. Не дивлячись на такий ранній час, чоловік зовсім не хотів спати. Навпаки — він волів би зовсім не спати, але його тіло та хлопець були проти. Тихий шум міста заспокоював його, відволікаючи від нічних кошмарів, та це все одно не те. Легкий вітерець куйовдив його волосся та змушував суть пружини очі. Йому страшенно хотілось закурити. Не дивлячись на обіцянку, застереження лікаря та все інше. Але й Шерлока будити не хотілось. Він, змучений після роботи, зразу впав у ліжко та навіть не проснувся, коли Ліам, пробуджений від нічного жахіття, зіскочив з нього та швиденько, одягнувши один лише халат на майже голе тіло, вийшов на балкон. Обдумуючи, насеільки хорошою буде ідея таки розбудити свого хлопця, Вільям відчув, як на його плечі лягає плед.

— Здається, ми домовились, що ти будеш мене будити, якщо я не проснусь, коли це повториться знову.

Голос Голмса, хоч і був незадоволеним, та ноток злості в ньому не відчувалось зовсім. Лише хвилювання та вранішня сонливість. Вільям полегшено видихнув, та тільки тепер помітив, що замерз, й повільно відхилився назад, впираючись у спину Шерлока. Той лице обійняв його руками та міцніше притиснув до себе. Вільям у відповідь і своїми руками легко обійняв чоловіка. Перші промені лягли на їхні обличчя.

— Вибач. Ти виглядав занадто стомленим, мене би совість мучила переривати твій «солодкий» сон. — легка посмішка грає на його обличчі, а після слова «солодкий» він ще й задоволено хмикнув. З-заду почувся сором’язливий видих. Вільям відчув, як руки, що обіймають його, трохи напружилися.

— Я знову слину пускав..?

Вільям на це лише дзвінко розсміявся. Присоромлений Шерлок щось тихо попихтів та швиденько сховав очі, прихилившись до плеча свого хлопця. Навіть якщо це трохи принизливо, думав він, все в порядку, поки це веселить Ліама. А сам Ліам, здогадуючись про ці думки, з легкою посмішкою підняв ліву руку та почав легенько перебирати пальцями волосся Голмса.

— Ходи, тут досить холодно. Не хочу, щоб ти захворів.

Вільям легко киває. Шерлок, точно неохоче, відпускає його зі своїх обіймів та швидко бере за руку. Тягне за собою у кімнату та закриває за ними двері на балкон. Потім, ніжно поцілувавши у губи, тягне до ліжка та закутує їх обох в ковдру.

— Сніданок пізніше, а зараз давай ше поспимо.

Вільям на це лише з посмішкою киває та починає знову перебирати пасма чорного волосся. Він знає, що вже не засне, і відкидає думки про те, що наволочку від подушки прийдеться прати разом з його футболкою, на якій вмостився Шерлок.

Сонце їх зараз вже не потурбує — на вікнах щільно закриті штори не пропустять ні одного променя.