Два незграби

– А що ти любиш? – раптом запитав Аїро. Йому було некомфортно від тієї тиші, що повисла над ними та він намагався врятувати це незручне мовчання як тільки міг. Вони давно знайомі, але ніколи не ставили один одному подібні питання і було цікаво дізнатися один одного ще краще, ніж вони знали на цю мить.

На дворі стояла ясна погода, тому Френк ласкаво запропонував Джерарду не йти на географію, а замість цього прогулятися по шкільному даху. Свого часу Френк разом з їх спільними друзями зламали замок, тож тепер вони мали у розпорядженні цілий дах. Колись подібне зійшло б за нездійсненну мрію, але це реальність, де існують лише вони вдвох та купка настирливих птахів поряд.

– Я? – перепитав чорнявий. – Мені легше сказати, що я не люблю, ти ж знаєш. – хлопець тихенько засміявся і потер кінчик носа. На хвилинку Френку здалося, що його товариш змерз і шмигає своїм кирпатим носом. І знову опустилася тиша, поки Вей, вірогідно, міркував над тим, що йому подобається понад усе на світі. До речі, він дуже милий, коли посилено думає над чимось; Джерард хмурить брови й підтискає губи, що робить його схожим на кумедного кота.

– Ем, ну, я люблю млинці, так, я їх обожнюю, а ще комікси, – раптом видав юнак, що змусило Френка здригнутися від несподіваності, – це все, я думаю.

Після цієї душевної, на думку Френка, промови, Джерард голосно чхнув, цей галас луною розійшовся ледь не на всю школу, та навіть Нью-Джерсі. Все ж таки, бідолашний змерз. Френк зняв шкільний піджак і мовчки протягнув його Вею, який долонею витирав мокрий ніс, але на його дружній жест ніхто не відреагував. Аїро скоса глянув на хлопця, який сидів у тоненькій сорочці з криво зав’язаною краваткою і тяжко зітхнув.

Джерард завжди кидав свій піджак на спинку стільця у кабінеті, де мали проходити заняття і більше не згадував про нього до кінця навчального дня. Ним могли витирати дошку дурні однокласники, або кидати один одному по черзі, але Джерард не носив його, тому в принципі йому було байдуже, що з ним коїться, але не сьогодні й не зараз.

Вей сидів обійнявши власні коліна, і щоб створити ілюзію тепла – посилено натирав ноги та іноді тер руки. З потоку невпорядкованих думок його повернула на землю ковдра, яка несподівано з’явилася у нього на плечах. Але це був лише Френк, який турботливо прикрив чужі плечі своїм піджаком. Джерард помітно почервонів і повернув голову вбік, щоб довге чорняве волосся закрило його обличчя та Аїро не зміг побачити, що той став одного кольору з вогнегасником, що висів біля входу на дах. На мить він уявив себе дівчиною з романтичних фільмів, яка навмисно забуває куртку, щоб її турботливий хлопець віддав їй свою і від цього було смішно та приємно водночас.

– Дякую. – тихо, буркнув собі під носа Джерард, сумніваючись, що його взагалі почули. – Гаразд, зі мною все зрозуміло, а що тобі подобається, Френкі? – він прижмурив очі, чим був схожий на хитрого лиса.

Френк постукав пальцями по колінах і з найтупішою у світі посмішкою коротко відповів:

– Дівчата.

– Які ще дівчата? – не приховуючи інтерес, запитав Вей. І чому цей дурень так посміхається?

– Ну такі, знаєш, гарні, і з грудьми. – Френк зробив відповідний жест навколо свого торса, уявляючи, що мне груди. Джерард знав, що окрім цього Френк у захваті від солодощів і гучної музики, але дівчата, серйозно? Терміново, поверніть старого Френка! Що взагалі він хотів цим сказати?

– Ти серйозно, чи знущаєшся? Чувак, я в житті не повірю, що тобі сподобалася дівчина, ну серйозно. – уїдливо відгукнувся Джерард. Його чомусь розлютила ця відповідь і юнак не знав як реагувати на відповідь друга. З одного боку так само Френк міг відреагувати на те, що Джи обожнює млинчики, але з іншого – було досить безглуздо порівнювати дівчат і млинці. Дівчинку не з’їси з кленовим сиропом, Джерард це розумів, але прибрати свою дратівливість не зміг. Він вчергове драматично відкинув неслухняне волосся, котре постійно лізло в обличчя, і надув тонкі губи, наче образився. Аїро лише закотив очі й цокнув язиком, втім як завжди. Зазвичай, коли Джерард дійсно на нього ображався, то просто починав його ігнорувати, а не влаштовував дешеві концерти, тому Френк не переймався сильно. Хлопець почав крутити пачку цигарок у своїх руках, а згодом дістав одну і підпалив.

– Стули писок, – кинув у відповідь Френк, – це був лише жарт, а ти – бовдур, який нічого не розуміє. Чи тебе продуло за цей час? – хлопець випустив отруйний дим в бік Джерарда. Але Вей лише пробурмотів зле: «Я тепер буду смердіти тобою». Аїро лише фиркнув і піднявся на ноги, щоб забрати свій піджак назад, проте Джерард не відпускав його.

– Що, холодно? Тобі ж не подобається мій запах! – Френк вирішив використати зброю Джерарда проти нього, тому посилено удавав, що образився. Для кого вони влаштовували ці дитячі ігри – не зрозуміло, але це бісило, дуже сильно, а роздратувати Френка – раз плюнути. Хлопець ще раз потягнув за рукав, сподіваючись повернути свою власність.

– Тоді обійми мене, не знаю, зроби щось, – Джерард не відпускав нещасний піджак, – інакше я замерзну до смерті та тобі доведеться спілкуватися з льодовою фігурою, ти цього хочеш? Знаючи тебе і твої криві руки ти просто упустиш мене і я розіб’юся вщент. – юнак помітно почервонів і знову відвернувся, щоб не було видно палкі щоки, які, здавалося, обпалюють все, що знаходиться поряд з Джерардом. Аїро це помітив. Ця гра у хованки викликала у парубка усмішку, яку Френк не зміг приховати та тихо сміючись він спитав:

– Ти що, почервонів? Я ж пожартував, ти, дурник, – знову сміх, – сиди скільки тобі влізе, грійся. А я тобі завжди казав щодо твого піджака, але ж ти ніколи мене не слухаєш. Ти взагалі нікого не слухаєш. – констатував Френк, затягуючись черговою порцією гіркого диму.

– Я слухаю своє серце.

Френк подивився на обличчя Вея зверху вниз: хлопчик так і не наважився повернутися в сторону друга та прикривав нижню частину обличчя своїми долонями. Френк завжди вважав руки Джерарда неймовірними; він дуже гарно малював, а іноді Френку просто подобалося дивитися як Джерард потирає долоні, якщо на вулиці стоїть морозна погода, а цей довбень як завжди забув свої рукавички вдома. Саме тому Аїро про всяк випадок мав у куртці ще одну пару. Ці руки іноді роблять такі речі, що у звичайної людини у голові не вкладається. Аїро і сам не помітив як його власне обличчя налилося яскраво червоною фарбою, поки він мандрував спогадами у своїй голові. Він погладив своє пекуче обличчя і відійшов вбік до огорожі, де великими чорними буквами було написано: «НЕ ЧІПАТИ!»

Коли Джерард все ж наважився підняти голову, Френк стояв спершись ліктями на стару огорожу, з якої вже шматками сипалась фарба. Раптом його захлиснуло почуття сорому впереміш з побоюванням, що Френк дійсно образився і зараз стрибне вниз, бо тільки чорт знає, що коїться у голові Френка Аїро, учня старшої школи штату Нью-Джерсі та за сумісництвом найліпшим другом Джерарда Вея. Та чи був він лише другом?

Юнак не на жарт розпереживався і хутко підскочив зі свого місця на холодній бетонній плиті, попутно натягнувши піджак Френка сильніше на плечі. Скоріш за все Аїро почув позаду себе сторонні звуки та як хтось наближався до нього, але не звернув уваги. Він занадто сильно був занурений у справу всього його життя – паління. Він завжди палить, у будь-якій незрозумілій ситуації. Сумно? Френк вийде на вулицю і з найнеприємнішим обличчям у світі скаже: «Щоб твоя дупа по шву розійшлася!» і підпалить цигарку. Весело, та у крові підскакує адреналін? Знову у зубах цигарка! І так завжди. Джерард на відміну від нього не був завзятим курцем і часто сварив друга через неприємний дим і запах паленого паперу, який Вей не дуже сильно любив. Але зараз, тримаючи руками піджак, який наскрізь пропах їдким димом і самим Френком, Джерард би точно збрехав, якби сказав, що йому це не подобається.

Підійшовши мало не впритул до Френка, Вей збирався сказати щось, що, на його думку, могло скрасити ситуацію, але не повертаючи голови, Аїро ледве чутно сказав:

– Джи, ми можемо поговорити? – хлопець докурив і швидко викинув не потушену сигарету вниз, сподіваючись, що вона впаде комусь на голову і підпалить волосся, було б весело! Але Джерарду зараз зовсім було не до веселощів. Спочатку вони сваряться через максимально тупу дурню, потім Джерард, незрозуміло чому, червоніє так, ніби вони бачать одне одного вперше і зрештою Френк мовчки уходить палити на самоті. В решті решт, їм дійсно варто було обговорити деякі речі, які сталися протягом останнього часу та рано чи пізно ця розмова застала б їх зненацька. Джерард і сам не проти поговорити та роз’яснити деякі аспекти їхньої з Френком дружби, але це було важко, важко признати, що як раніше вже не буде.

Змирившись з неминучістю долі та ковтнувши неприємний ком, який, здавалося намертво застряг посеред горла, Вей обережно торкнувся холодною долонею плеча Френка. Юнак стиснув маленьке плече у руці: Аїро був нижче за нього і відповідно був трохи менший за комплекцією, що іноді створювало певні незручності. Юнак постійно бісився, коли Джерард клав свої гострі лікті йому на плечі під час прогулянки, або коли Вей казав, що одного дня його викрадуть, покладуть у кишеню і понесуть у невідомому напрямку, бо Френк дуже маленький, на що хлопець тільки закатував очі й казав: «Ти колись договоришся і я сам тебе викраду!»

Френк тремтів і Джерард відчував це кожною клітиною свого тіла. Йому теж було страшно і від цієї думки трохи, але було легше, тому що боятися разом не так лячно. Раптом Вей відчув сильне та непереборне бажання обійняти цього маленького хлопця, який дивився кудись у пустоту. Хотілося сильно стиснути його у своїх руках і заплакати, по більшій мірі від невідомості й невпевненості у власних діях і рухах. Але несподівано навіть для самого себе Френк поклав свою руку поверх чужої та обережно погладив. Від подібного жесту з боку такого бунтівного та непідвладного Френка, у Джерарда душа пішла в п’яти, а тіло на мить пережило клінічну смерть. Відступати було пізно.

– Джерард, – невпевнено почав Френк, було чутно, як його зазвичай впевнений і бадьорий голос здригнувся, – скажи, будь ласка, що взагалі між нами?

– Ми друзі, це ж очевидно! – сказав Вей, ніби це було зрозуміло, як те, що сонце світить вдень. Але він сам не був впевнений у власній відповіді та нервово ковтнув залишки слини, тому що в роті все пересохло.

– Тоді може поясниш мені, якого біса ми тримаємося за руки й червоніші за стиглі помідори? Хіба друзі так роблять, Джерард? – Френк повільно повернувся до Джерарда та опустив їх руки вниз, не відпускаючи холодну долоню. Їх погляди вперше за довгий час зустрілися, Френк першим підняв погляд: болотно-зелені очі дивилися на бліде, як смерть, обличчя Джерарда. Аїро завжди славився своєю рішучістю та непохитністю, й навіть зараз, коли його руки тремтіли, а очі були мокрі від сліз, що мимоволі підступали, Френк наполягав на своєму. Він не був би собою, якби боягузливо втік від проблеми, навіть якщо на кону стояли його особисті принципи та упередження. Натомість парубок схопив цю «проблему» мертвою хваткою за руку, стискаючи до болів у кістках і пронизливо дивився в душу.

Вей не на жарт був переляканий: бачити Френка таким серйозним і водночас розгубленим йому доводилося не часто, а точніше – ніколи. Якби він міг, то сто відсотків виріс би на кілька сантиметрів і дивився на Джерарда згори, але на жаль це неможливо, та він стояв на місці, наче його ноги приклеїли до підлоги і не рухався. У цю мить Джерард боявся навіть думати, бо йому здавалося, що його думки занадто гучні. Вітер потроху вщухнув і шелест дерев не був вже таким набридливим, а хлопці чули стукіт власних сердець. В одну мить їхні життя перевернулися з ніг на голову, тому що кохання робить з людьми неймовірні речі. Хтось казав, що найсильніші почуття – біль і розпач, але цей дурень ймовірно ніколи не був хлопчиком-підлітком і не закохувався у свого друга, та не знав, що таке страх.

Джерард закусив нижню губу та непомітно прошипів від болю. Він обережно накрив вільною долонею напружену руку Френка і швидко скоротивши між ними відстань підняв малесеньку долоньку вгору та ніжно поцілував тильну сторону, ніби заспокоюючи Френка. Якби це був сітком, Френка б обов’язково перевдягли у рожеву блискучу сукню, як у принцеси, Джерарду дали білого коня, щоб він був більше схожий на принца з чарівної казки, а на фоні ввімкнули тупий сміх, як це буває у комедійних серіалах, щоб зробити цю ситуацію більш незручною. Ще протягом хвилини Джерард стояв, тримаючи вже м’яку долоню Френка і коротко посміхнувшись сказав:

– Френкі, милий, я не знаю як це пояснити. – прощебетав Вей, якого розривало від сміху, бо тільки що він назвав Френка «милий». Взагалі він не планував цього робити, воно само вилетіло з його рота. – Вибач, – витирає сльози. – мені важко пояснити це тобі, але пообіцяй, що не будеш глузувати та перебивати мене, добре? – Аїро коротко кивнув.

– По-перше, витри соплі, тобі зовсім не личить. – хлопець все ж відпустив чужу руку й витер своїми пальцями кришталеві сльози з обличчя Френка, який тихенько шмигав носом і дивився на Джерарда здивованими очима.  – Ну ось, так значно краще! Взагалі не розумію, чого ти розплакався, все в порядку, хочеш, сядемо? – Френк знову мовчки кивнув і пішов вслід за Джерардом на їхнє улюблене місце. Він був у шоку від того, що відбувалося між ними. Увесь цей час, поки вони стояли на обриві даху, Вей ні на мить не розчепив їхні долоні, що здалося Френку доволі милим. Кожен з них сів на відведене на місце. Джерард голосно ковтнув в’язку слину та на мить задумався, щоб підібрати слова. Все було і так зрозуміло, вони вже ніколи не будуть друзями та вони мають лише два варіанти розвитку подій: зізнатись одне одному й жити разом довго й щасливо та померти в один день, як зазвичай буває у гарних казках, або розійтись, наче нічого ніколи не було. Зібравши всю волю в кулак Вей почав:

– Знаєш, людям властиво відчувати радість, всі ми потребуємо щастя та кращого життя. В одну мить я зрозумів, що мені не потрібно нічого з того, що мене радує, якщо я не зможу поділитися цією радістю з кимось, хто так само приносить мені радість. Я вважав тебе братом, Френкі, але це не братська любов. Тим паче, що один у мене вже є, мені більше не треба. – Вей поправив чорняве волосся, яке впало йому на обличчя. – Так, я люблю Майкла, але це різні почуття. Розумієш про що я? Ти мені подобаєшся, Френк, і ти цілком і повністю винен в тому, що останнім часом я не можу жити повноцінно, не думаючи про тебе щодня.

Парубок приголомшено дивився на Джерарда, який миттєво почервонів. Френк сидів з відкритим ротом; подібна відповідь – це останнє, чого він чекав від цього життя. Він збирався відповісти, але Вей продовжив:

– Я зрозумію, якщо ти не захочеш мене бачити тисячу років, або вдариш прямо тут і прямо зараз по морді, серйозно, бо я заслужив і ти маєш на це повне… – хлопець не встиг договорити, тому що Аїро притягнув його за шию і торкнувся тонких вуст своїми. Вони вкрали один у одного перший поцілунок і від цієї думки у Джерарда внизу живота запархали метелики, а очі мимоволі заплющилися. Темні вії Френка ледве помітно тремтіли, він був дуже напружений. Джерард був не менш розгублений, але діватися нікуди, він відповів на поцілунок: незграбно, але водночас м’яко, Вей провів трохи розпухлими губами по чужих, намагаючись зняти з Френка напруження. Вільною рукою юнак провів по вилиці Френка, а згодом обійняв долонями його прекрасне лице. Вей давно мріяв це зробити та іноді, коли не міг заснути, він мріяв про те, як вони з Френком ніжно цілуються й обіймаються, як кажуть один одному безглузді речі про кохання та будують спільне майбутнє разом. Джерард навіть не припускав думки, що одного дня нічна мрія може втілитись у життя так швидко і легко.

Френк наосліп намацав краватку Джерарда та потягнув його на себе, таким чином, що чорнявий опинився між його ніг. Хлопець тихенько простогнав в чужі губи й запустив долоні в сплутане, трохи кучеряве волосся. «Дідько, він взагалі гребінцем користується?» – пролунало в голові Аїро, коли його пальці зіштовхнулися з маленькими ковтунами в чужому волоссі. Руки Джерарда блукали по міцних плечах хлопця та згодом зупинилися внизу, стиснувши білосніжну сорочку. Френк несподівано для самого себе здригнувся від наполегливих дотиків, але натомість лише піддався вперед на зустріч ще невідомим відчуттям. Вільною рукою Джерард підтримував спину Френка, який заплющив очі та закинув голову назад, дозволяючи йому робити з собою все, що заманеться. Приготувавшись до незабутнього відчуття Френк уривчасто видихнув, але єдине, що він відчув – це як його грудну клітину стискає Джерард. Хлопець швидко розплющив очі й випрямив спину.

– Гей, що ти робиш? – спитав Аїро.

– Мені стало цікаво, що такого особливого ти знайшов у цій частині тіла, тому вирішив торкнутися тебе. – так, наче нічого такого не сталося, пробурмотів Вей. – До того ж це прикольно, хочеш сказати, тобі не сподобалося? – знову цей хитрий погляд. Френк лише розгублено моргнув кілька разів.

– Взагалі це мав зробити я, але ти мене випередив, тепер я справді образився. – хлопець склав руки та смішно надув губи, знову зображаючи образу, на що отримав легкий поцілунок в надуту червону щоку, через що Френк приснув зі сміху. Хлопець впав всім тілом на Джерарда, який так само сміявся над цією дурницею. Нарешті заспокоївшись, вони зустрілись поглядами та замовкли на мить.

– Ти дуже гарний, Джи, ти знав? – Френк намагався бути романтичним, та у його словах відчувалася безневинна незручність.

– Чувак, ти за все життя мені стільки гарних слів не сказав, як за ці п’ять хвилин. – Вей драматично відкинув волосся назад і задер кирпатого носа догори. – Але дякую, ти теж нічого такий, я люблю маленьких страшних хлопчиків.

– Роби потім тобі після цього компліменти, всю романтику зіпсував. – Френк легенько стукнув Джерарда, що сміявся зі свого геніального вислову. – Не сприймай це як прикол, я взагалі-то серйозно. Мій хлопець найкрасивіший у світі, подумати тільки. – парубок мрійливо протягнув останню фразу і направив погляд на чисте небо. Джерард зробив так само, аж поки до нього не дійшов весь сенс сказаного і він повернувся усім корпусом в бік Френка, даруючи йому погляд повний здивованості.

– Як ти мене тільки що назвав? – в пів голосу перепитав Вей.

– Своїм хлопцем, маєш щось проти? – відгукнувся Френк, піднімаючись зі свого місця, щоб підібрати піджак, який лежав десь на пильній підлозі. Хлопець недбало підняв річ і витрусив весь бруд. – Чи це тільки що не ти розпинався про те, як сильно мене кохаєш, а потім ми не цілувалися на даху під голим небом? – саркастично відізвався Френк і підійшов ближче до Джерарда, дивлячись на нього згори вниз. Його очі були примружені через посмішку, яка все ніяк не сходила з юного обличчя, а Вей ніяк не міг відірвати від неї погляд. Це Френк, його Френк.

– Я збрехав тобі. – Вей підняв погляд, який до цього був направлений на коліна та з обличчям повним серйозності продовжив: – Тому що ти кращий за всі речі, які я люблю й сто відстоків кращий за млинці з солодким сиропом, хоча іноді тебе теж хочеться з’їсти. Це до речі було зізнання у коханні, – зауважив Джерард, –  далі ти маєш поцілувати мене й сказати: «О, Джерард, це було так мило, мені ще ніхто такого не говорив!» – парубок драматично махав руками, уявляючи себе актором великого театру.

– Ой, замовкни вже! – цокнув Френк і наостанок потріпав кудлате волосся, аж раптом пролунав дзвоник, що свідчило про те, що навчальний день закінчився та діти можуть розійтись по домівкам. Джерард піднявся зі свого місця та поклав руку на плече Френка, як він часто робить і сказав:

– Ну, що будемо робити далі? – він поправив строкату краватку, яка майже розв’язалася через те, що Френк надто часто тягнув її, поки вони цілувалися.

– І гадки не маю, пішли погуляємо, як ми зазвичай робимо. – повільно позіхнув Френк, впевнено ступаючи нога в ногу з Джерардом.

– Ти покликав мене на побачення?

– Ти зробив це швидше.