Розділ перший – збори

Бліде світло мобільного телефону підсвічувало темінь липневої ночі. Згорблений хлопець поміж розкиданих речей швидко відбивав пальцями по клавіатурі, час від часу отримуючи нові повідомлення.
кошачі мізки:
“-Тео ,
як думаєш, чи варто їхати в цій сукні???”
*фото*
Висвітилося селфі.На ньому була зображена струнка, чорноволоса дівчина одягнена в блакитну сукню.Тео закинув ще одну футболку у валізу.
схиблений єнотик:
” -Кет, тобі геть голову відшибло?!?”
“- нам чотири години їхати”
“-я не буду роздягатися для того щоб тобі було комфортніше їхати”
“-а потім ще шукати місце де ти б могла перевдягнутися в МОЇ речі ”
“-джинси і футболка ВО!”
кошачі мізки:
“-НЕ КРИЧИ НА МЕНЕ”
“- мені шо по твоєму п’ять?!??”
“- я й сама знаю”
“- просто спитала”
“- а які краще чорні чи сині?”
“-хоча в кого я питаю”
“- візьму сині”
“-все я спати, зустрінемось біля автобуса”
схиблений єнотик:
“-тобі також солодких снів”

Такі розмови не були чимось рідкісним у друзів. Збори – тяжка справа. А коли збираєш валізу на довгу подорож, то взагалі. Нажаль, найважчим було причина всього цього.
 

Тео й Кетті йшли до нього додому після школи коли сталося це. Ще коли вони тільки зайшли в маленьку квартирку їм здалося дивним те, що взуття матері Теодора було на полиці .Вона пряцювала від світанку до заходу аби забезпечувати неповнолітьнього сина, адже батька в них не було.Чоловік любив випити та почав зраджувати дружині, та цього стерпіти не змогла. Їхні шлюбні відносини закінчилися коли сину було три. Відтоді мати намагалася тягнути усі витрати самостійно.Жили вони не бідно,але й великих грошей в маленькій сімї не водилося.Жінка згорбившись сиділа на старому продавленому дивані обхвативши голову руками дивилася на пом’ятий лист передсобою.Тео підбіг до матері…..

Чесно кажучи спогади не з приємних. Батька не стало, хоча не можна сказати що він його любив чи жалкував про його смерть. Ні, йому було всеодно, колишній чоловік його матері, людина що дала біологічний матеріал для його народження – ось ким він був. Мама ж мала поїжати на похоронки, також аби отримати спадок який їй лишив колишній чоловік. Сина брати з собою вона не збиралася, але й лишати неповнолітнього хлопчиська самого боялася. Тоді Кетті подала їдею. Її батьки пропонували відправитися в табір біля моря, який мав початися вже завтра. Одже білети куплені, валізи майже зібрані, автобус відходить через шість годин, о восьмій ранку. Що ж, хлопці, чекайте мене.