Босі ноги

рекомендую читати під Pruning Shears — The Amazing Devil🌼

— Візьми мене за руку, Ліаме. Ми йдемо додому, — Шерлок посміхається тепліше сонця, що світить сьогодні так яскраво, ніби конкурує з посмішкою Голмса.

Для Вільяма ця людина завжди буде сяяти яскравіше. Яскравіше місяця вночі, бо він, наче дурний метелик, летить на це світло.

Моріарті дозволяє собі забути про ризики, метафоричні майбутні опіки та травмовані тендітні крильця. Бо світло стає небезпекою, коли літаєш занадто близько.

Вільям посміхається у відповідь, взявши Голмса за руку.

Зелена трава мала б колоти й різати босі ноги, Природа не повинна співчувати дияволу, вбивці.

Але трава лише щекоче ніжні стопи, а легенький вітерець гладить по голові.

Так можна було б й подумати, що цей світ йому радий.

Вільям не може стримати гіркої усмішки, а це одразу викликає хвилювання Шерлока.

Кримінальний Лорд лише хитає головною у відповідь. Голмс дивиться з докором, нахмурившись.

— А де наш…дім, Шерлоку? — тихо питає Моріарті, не витримавши тиші, що повисла каменем на шиї.

У Кримінального Лорда не може бути дому, він знає це.

Але все одно має в серці надію, що Голмс відведе його в місце, яке може нарешті стати для Вільяма ним. Можливо, там йому вдасться змити кров з рук та посміхатися щиро.

Наче мала дитина, він хоче сховатися від відповідальності.

Але ніколи в цьому собі не зізнається. Він повинен бути сильним.

— Цей світ твій дім. Світ, який ми самі створили, — впевнено говорить Шерлок, починаючи йти кудись. Він тягне Вільяма за собою.

Назустріч сонцю.

Ходити босоніж — незабутнє відчуття. Так ходили ті, хто не міг купити собі чоботи. У деяких сиріт не вистачало грошей навіть на це.

Двоє йдуть скрізь поле, осяяне сонцем.

Моріарті знову нервує можливість того, що він в траві не помітить гострий камінь, що поріже ступні.

Йому не подобається не відчувати контроль.

Голмс починає йти швидше, ледь не переходячи на біг. Це не дає Вільяму задуматися, бо він може лише намагатися встигнути за ним.

— Відкрий очі, Ліаме, цей світ прекрасни

Вільяму майже боляче бачити чуже щастя, бо воно так легко передається йому самому. Емоції детектива йдуть від серця до серц

Це настільки нечесний хід, але Моріарті не може нічого зробити.

Він вже програв у цій грі.

Але чому поразка відчувається такою…бажаною?

Від цієї дурості хочеться сміятися. Так сильно, щоб потім болів живіт. Так сильно, щоб по щоках біжали сльози.

Вони так довго гралися в доганялки, що тепер Моріарті й не знає як інакше.

Неочікувано трава під ногами змінюється на теплий пісок. Перед ними безкрайнє море, а шум хвиль гучніший за швидке серцебиття.

Очевидного питання чомусь не виникає.

Є відчуття, що так і потрібно бути. Так правильно.

Вільям опиняється в сильних обіймах.

Чомусь вони відчуваються як дім.

Місце, до його приймуть. Де його зрозуміють.

Моріарті закриває очі, кладе голову на чуже плече, дозволяє собі розслабитися на мить. Всього на мить.

— Я радий, що ти зі мною, — говорять вони водночас.

Вільяму нарешті спокійно. Він щасливий просто стояти так із Шерлоком, відчувати, як дрейфують думки в голові, наче там є теж невеличке море.

А потім він прокидається.