1

Переїзд кудись подалі було найкращим рішенням Вілла за останні роки точно. Хвиля занепокоєння після останньої справи вляглась і не потребувала колишнього профайлера деякий час. Саме цим він і скористався, щоб нарешті звільнитись і поїхати туди, де очі ще не бачили. Невеличке село подалі від міської метушні радо вітало нового жителя, а старі були достатньо привітні, щоб поважати особисті кордони Вілла і не розпитувати нічого. Він був їм вдячний, адже згадувати те, що трапилось із ним у минулому було б найгіршим жахіттям.

Ранок у селищі був такий самий як і завжди. Яскраве сонечко вийшло на свою орбіту, тим самим все освітлюючи. А що це означало? Це означало, що час прокидатись. Покинувши свою роботу у криміналістиці, хлопець вирішив і надалі пов’язувати своє життя із викладацькою діяльністю, як це було раніше. Проте цього разу це були література і мистецтво. Щось, що ніяким чином не пов’язано із вбивствами і розслідуваннями, а якщо і пов’язано, то лише дотично.

Собаки радісно гавкали, коли господар нарешті випустив їх на вулицю трохи погуляти. Вілл щасливий власник семи песиків і у кожного з них є своя миска, місце для спання, своя окрема їжа та іграшки. Грем піклувався про кожного з них і любив неначе власних дітей. Їх зрадили колишні господарі або ж вони були народжені на вулиці навіть без права відчути, що таке піклування, тому Вілл відчував велику відповідальність за їхнє життя і достаток. Він старався зробити їх щасливими так само, як вони робили його. Він старався себе переконати, що у нього виходить. Чоловік за декілька секунд уже сидів на своєму старенькому велосипеді і помаленьку наближався до навчального закладу. Сьогодні день обіцяв бути цікавим…

– Дуже добре, Герман. Мені дуже подобаються порівняння, які ти використав у своєму творі. Хтось іще хоче поділитися своєю творчістю? – клас мовчав. Здається все. – Добре тоді, можете бути вільними.

– Містер Грем, а ви знаєте щось про вбивство біля озера?

Вбивство біля озера? Це ще що таке..

– НІ, і вам не раджу в це глибоко влазити. – Вілл не хотів повертатись до смертей, розслідування знову. Ця місцевість завжди була тихою і спокійною… саме тому він її і вибрав.

– Кажуть, що жертву розрізали на частини і деяких органів не було…

– Не думаю, що ваші батьки будуть задоволені тим, що ви лазите у дорослі речі. Все, можете бути вільними.

– До завтра, містер Грем.. – діти були засмучені, що той єдиний молодий вчитель з яким у них були достатньо дружні стосунки так легко від них відхрестився.. невже йому не цікаво?

Ох, як сильно йому було цікаво.. але це було десь там. Десь всередині душі. Десь у тому самому куточку його серця, який ніколи не міг бути заповнений чимось іншим, окрім вбивств. Він вбачав у них деяке… мистецтво? Звичайно, були й такі вбивства, що не те що мистецтво, там і намірами ледь-ледь пахло, їх, на жаль, було більшість. Але та частина, де вбивці справді були «вбивцями» дуже відрізнялись. Такі справи завжди було цікаво розслідувати.

– Вбивство на озері? Так, звичайно я чула про це. Кажуть, це страшна трагедія.. ще навіть тіло не було впізнане.

– А де саме це вбивство відбулось? – Грем сидів за столом у вчительській, попиваючи теплий чай. Міс Блум стояла біля вікна, тримаючи свою чашку у руці. Вона полюбляла зелений чай з м’ятою, тоді як Вілл чорний. Чорні локони волосся заворушились, і жінка нарешті звернула на нього увагу.

– Що ти маєш на увазі?

– Озеро у нас знаходиться біля будинків мешканців. Якщо б вбивство справді було біля нього, хтось мусив почути. Я вважаю, що жертву вже перенесли туди мертвою. – Вілл доторкнувся чашкою до губ.

– У цьому є сенс. Поліція опитала тих людей, які живуть поруч, і вони справді нічого не чули.

– У будь-якому разі, мені дуже шкода, що наш спокійний і тихий маленький світ було порушено. – Вчитель літератури піднявся і пошкандибав до дверей. – Сподіваюсь, вбивцю швидко знайдуть.

– Я також..

Щось всередині Грема сильно тягнуло його до поліції. Він хотів спитати, розповісти, подивитись, але не ціною спокою власного життя. Єдине, що той нарешті сам для себе зробив. Тому той спокійно сидів на сраці рівно і продовжував навчати дітей.

Декілька місяців роботи, але ніхто так нічого і не дізнався… Вбивця наче зник не залишивши нічого на місці злочину. Чи він справді був таким умілим, чи це поліція не хотіла виконувати свої обов’язки – ще потрібно подумати, але ясно одне. Вбивця на волі і розгулює, не привертаючи уваги.

День почався знову, але різка зміна погоди в гіршу сторону змусила Грема залишитись вдома трішки довше, ніж зазвичай. Гучний дощ за вікном заколисував, відчувалось наче ось-ось, і Вілл засне знову. Саме тому вчитель вирішив випити гарячої кави і трохи погратись з песиками. Їм не вистачало уваги господаря останнім часом. Всі його думки були на вбивстві і він тримався з останніх сил, щоб не почати допомагати поліції. Зрештою, це означало б кінець тихому життю, а що якщо вони подумають, що саме Грем її і вбив? Він спокійний, тихий, багато про себе не розповідає.. можна назвати його таємничим.

У двері постукали. Це було досить несподівано, оскільки хто в таку погоду, як зараз буде ходити по домівках? Погляд хлопця впав на вікно. За ним світило ясне сонечко і жодної хмаринки. Здалось? У двері знову постукали.

– Так-так, йду.. – накинувши на плечі плед, чоловік почовгав до джерела звуку. Відчинивши їх, увага відразу прикулась до чоловіка середніх літ. Світле зачесане волосся красиво гармоніювало із сірим костюмом. Краватка на шиї чоловіка була синього кольору.

– Добрий день, містер…?

– Грем.

– містер Грем. Я ваш новий сусід, недавно переїхав.

– ну.. добре. Прошу вибачення, містере…?

– Лектер. Ганнібал Лектер. – обличчя незнайомця розповзлось у усмішці.

– Містере Лектер, я поспішаю на роботу. Якщо це щось термінове – кажіть відразу, якщо ні, то попрошу мене вибачити. – Відповідь Вілла трохи здивувала незнайомця, але не спантеличила.

– Саме тому я тут. Наскільки мені відомо, ви вчитель у старшій школі, чи не так?

– ну.

– Чи не могли б ви мені показати де вона? Я також новий вчитель. Вчитель математики.

– Тобто ви влаштувались на роботу, навіть не знаючи де вона? – Вілл підозріло підняв одну брову. Можливо незнайомець(вже колега) хотів щось сказати, але Грем не дозволив.

– Мені потрібно декілька хвилин. Чекайте тут.

Вже за звичним сценарієм, кучерявий зібрав речі у портфель, а собак випустив гуляти. Здається, вони трохи налякали містера Лектера. Скоріше за все, це не панічний страх песиків, а невдоволення, що вони замастять його чистий ідеальний одяг.

– Звідси до школи пішки біля двадцяти хвилин. Я зазвичай використовую велосипед, щоб дібратись швидше.

– У мене є машина. Я б міг підвозити вас кожного ранку, нам і так в одному напрямку. – усмішка містера Лектера знову засяяла на його обличчі. Скоріше за все, він очікував, що Вілл з радістю погодиться, але..

– Надаю перевагу велосипеду. – грубо і різко відрізав Вілл. Це трохи збентежило Лектера. Йому відмовили? Решту дороги вони йшли у спокої, час від часу Лектер ставив якісь запитання, а Грем коротко на них відповідав. З боку могло здатись, що Грем не любить нові знайомства, ну що ж… так і є. Йому потрібно багато часу, щоб звикнути до людини перш ніж взагалі першому з нею заговорити.

– Ось ми і прийшли. Учительська на 2 поверсі, сподіваюсь, там вам хтось допоможе.

– До побачення, містер Грем, був радий познайомитись з вами. Я впевнений, ми ще не раз зустрінемось. – рука Лектера повільно потягнулась за рукою Грема, проте той навіть і не подумав її потиснути. Рука Лектера опустилась.

– Навзаєм – кинув на прощання Вілл із помітними нотками сарказму.

День у школі промайнув на диво спокійно. Окрім того, що всі розмови зводились до обговорення нового вчителя математики. Він здавався.. дивним трохи. Занадто ввічливим. На думку Вілла, можливо він походив з якоїсь дуже багатої родини, але чому тоді він тут? У цьому маленькому селищі? Також тікає від неспокійного життя?

-Вілле, добрий вечір! – Вже знайома світла голова перестріла вчителя біля виходу зі школи.

– Ви мене переслідуєте? – чоловік недовірливо глянув на математика і пішов вперед. Інший не відставав.

– Ох, звичайно ж ні. Як ви могли таке подумати про мене?

– неважливо.. ну так що ви хотіли? – Віл закинув на плече рюкзака, спокійно крокуючи по дорозі додому. Він вже давно вивчив її напам’ять.

– Можливо у вас знайдеться час на вечерю зі мною?

– Я не зацікавлений у вас настільки, щоб іти з вами вечеряти.

– Ох, ти будеш.

Вілл кинув незацікавлений погляд на незнайомця, той не виглядав ображено чи засмучено. Навпаки, він наче ще більше прагнув познайомитись з Віллом. На цей вираз обличчя хлопець лише зміг закрити очі і почати говорити, зупинившись.

– Дивіться, містере Лектере, я не зацікавлений у пошуку знайомств і ви далеко не той тип людей, який може привернути мою увагу. Спробуйте ближче познайомитись із Беделією. Ви точно зійдетесь характерами.

– Але мене зацікавили саме ви, а не Беделія. Я впевнений, що скоро я вас зацікавлю так само, як і ви мене.

На цей беззмістовний діалог Вілл лише видихнув і пішов уперед. Співрозмовник не відставав.

– Ви знаєте щось про нове вбивство?

– Якщо про вбивство біля озера, то ні.

Містер Лектер усміхнувся, поправляючи краватку на шиї.

– Ні, я про нове вбивство. Вчорашнє. Нічого не чули?

– Чесно кажучи, не цікавлюсь. – Вілл нервово перебирав власну сорочку у руках.

– Дивно, Ви виглядаєте як та людина, що живе вбивствами, чи не так?

– навряд чи. – Який цей новий сусід… доставучий. Вілл кинув якесь формальне прощання і звернув по доріжці вліво, до свого будинку. Там його вже чекали песики, весело граючись хвостиками один одного. День сьогодні був до біса напруженим.. чи став після розмови з містером Лектером… Він говорив про якесь нове вбивство, дивно, що у школі про це ще не говорили. Ні вчителі, ні учні.. Можливо Лектер помилився? Або просто хотів отримати увагу Грема, накидаючи якусь непотрібну інформацію. Не важливо.

Грем не сильно слідкував за чистотою. Ні, звичайно ж, вдома було прибрано і все на своїх місцях, проте загальний вигляд будинку був далекий він ідеалу. Як-не-як йому близько 20 років, а ремонт тут був дууже давно. Грем постійно планував зробити невеличне оновлення своєї домівки, але то часу не вистачає, то грошей. Песики весело крутились біля господаря, випрошуючи його увагу. Насправді, Вілл також хотів відпочити від всього. У його голові зародилось бажання, яке лише збільшувалось. Хотілось провести час зі своїми улюбленцями у лісі. Вони давно разом не виходили, а якщо і гуляли то на хвилин 20, не більше. Піднесений цим бажанням, чоловік нарешті натягнув на себе курточку, на песиків повідки і сумку на плече. Песиків потрібно не лише пестити, а й тренувати, щоб у разі чого вони могли захистити господаря. І з цим Вілл був строгим.

Сонце лише почало заходити, але подвір’я( і не тільки) вже вкрилось помаранчевим кольором. Пташечки літали, співаючи, а листочки тихесенько шелестіли під вітерцем. Вілл підняв голову й усміхнувся. Чисте повітря наповнило його легені по самі вінця, а спокій – серце.

– Давайте, любі, побігли – Чоловік стрімголов рушив вперед, щоб не відставати від своїх улюбленців. Вони давно вже були біля лісу, якщо б Вілла не було поруч. Вони любити свого нового господаря, так само, як любив їх він.

Хороша погода лише посилювала хороший(нарешті) настрій Вілла. Він був задоволений цим днем, не зважаючи на надоїдливого сусіда. Грем підняв голову вгору, вітер здмухнув локони волосся з його лоба. Стало так спокійно..

ХРУСЬ.

Очі Вілла розплющились. Що це? Хто тут? Рука моментально опинилась на невеличкому пістолеті(звичка з минулої роботи). Чоловік повільно обернувся, оглядаючи територію, наче нікого… Декілька кроків назад, щоб бути спиною до дерева. Десь недалеко почулись кроки, а за ними – наче сунули щось важке. Лісник? Але не повинен, на даний момент часу ліс був перекритий для сторонніх осіб. Проводились якісь роботи.. Правду кажучи, Грем тут також не мав бути, він фактично порушує закон. Краще йти звідси поки не пізно, якщо це охорона, у нього можуть бути неприємності.

Грем покликав своїх песиків до себе і вони поспішили додому. На щастя, дістались вони без особливих пригод. Вілл зняв із себе вуличний одяг, переодягаючись у домашній, а песиків довго-довго мив… вони вимазались добряче і точно потребували ванни.

День підійшов кінця, і Вілл задоволений, що він пройшов без непотрібних пригод.

Підписуйтесь на мій тґ канал! Там є роботи по Добрих передвісниках і Ганнібалу!

https://t.me/kaominee