~1~

Прохолодний вітер заходив до маленької кімнати на другому поверсі і обвівав русяве волосся. Сонце вже давно зайшло за горизонт, та хлопець цього навіть не помітив. Він сидів на одному місці уже, мабуть, п’яту годину поспіль і намагався знайти помилку в коді, який мав здати ще вчора. Відірватися від екрану його змусив холод, що оповив хлопця в свої лапи, змушуючи тремтіти. Юнгі піднявся зі свого місця і одразу відчув біль у спині, що не дозволяла до кінця випрямитися. В такому положенні він підійшов до вікна. Вид з нього відкривався на невеличку вулицю, що була вже майже пуста. Самотній ліхтар час від часу блимав, додаючи цій миті трохи містичності. Повний місяць впускав свої холодні промені прямо у відчинене вікно, а зірки розсипалися, створюючи неначе дірки у небі. Юнгі обожнював спостерігати за нічним небом, тому і зараз роздивлявся кожну білу цяточку, що прикрашала чорну безодню.

Від вивчення нічного неба Юнгі відірвало протяжне нявкання. Хлопець швидко зрозумів причину цього. За цілий день він і сам нічого не їв, і Сіріуса не погодував. Юнгі швидко пішов на кухню в пошуках корму, але той, як на зло, закінчився, так само як і молоко, що любили і кіт, і його хазяїн.

— От дідько! – вилаявся Юнгі. – Прийдеться йти до магазину.

Юнгі не любив виходити на вулицю, тому ця думка не дуже йому сподобалася. Нахмуривши обличчя, хлопець одягнув свої навушники, взяв пачку цигарок та декілька тисяч вон, і вийшов з квартири.

Не пройшовши і декількох метрів почав накрапати дощ, що додавало ще більшої драматичності ситуації. В навушниках у Юнгі грала “Mystery of love – Sufjan Stevens”. Це була пісня з його улюбленого фільму “Назви мене своїм ім’ям”. Все це разом створювало якусь особливу атмосферу, але Юнгі цього не помічав. Він просто йшов по знайомій вулиці і вдихав свою повільну смерть, видихаючи клуби диму у всесвіт . Через декілька хвилин в темряві стала помітна вивіска невеличкого магазину, в який Юнгі саме направлявся. Зайшовши всередину хлопець взяв пачку корму і підійшовши до вітрини з молоком, взяв декілька пляшок і направився до каси. Те, що він побачив, змусило Юнгі замерти на місці. Біля каси сидів рудоволосий хлопець років сімнадцяти  і солодко спав, поклавши голову на руки і причмкокуючи уві сні. Це була наймиліша картина, яку Юнгі коли-небудь доводилося спостерігати. Декілька секунд він навіть не дихав і просто дивився на хлопця, помічаючи цікаві, на його думку, деталі. Юнгі б так і стояв, але пачка з кормом випала з рук, створюючи шум. Продавець підскочив на місці і побачив перед собою незнайомця. Він завмер на декілька секунд, намагаючись зрозуміти, що взагалі вібувається, а потім на цьому милому (як думав собі в цей момент Юнгі) обличчі промайнув жах. Хлопець був не на жарт переляканий, бо похмуре обличчя його першого і, мабуть, тепер останнього покупця не обіцяло для Чіміна нічого хорошо.

— Вибачте, будь ласка, я справді не хотів заснути. Це вийшло якось випадково. Такого більше не повториться. Я сподіваюсь, ви не довго чекали, вибачте. Треба було мене розбудити. — затараторив хлопець наляканим і трохи сонним голосом, що робило його вибачення дуже милими (на думку Юнгі).

— Все нормально, не переймайся. — постарався заспокоїти його Юнгі, хоча виходило не дуже добре. На очах продавця почали з’являтися сльози і Юнгі навіть не знав, що сказати, аби заспокоїти його.

— Я підійшов сюди всього кілька секунд назад, не переживай. — Юнгі намагався переконати хлопця, що все нормально і не потрібно плакати через таку дрібницю. Та Чімін так не думав і сльози продовжували литися з новою силою.

Юнгі поставив пляшки з молоком і корм на касу і підійшов ближче до Чіміна. (Він прочитав його ім’я, коли хлопець встав. “Таке ж гарне, як і його власник.” – одразу подумав Юнгі) Він легенько поплескав всхлипуючого хлопця по плечу, намагаючись цим жестом його заспокоїти.

— Ви поскаржитеся на мене начальнику, так? — тремтячим голосом запитав Чімін.

— Звісно ні. Чому ти так вирішив? Я ж сказав, що все нормально. — заспокоював хлопця Юнгі все ще притримуючи за плече. Чомусь йому не хотілося прибирати руку.

— Вибачте ще раз. Це мій перший робочий день і ви мій перший покупець, якщо не останній. — Чімін відсторонився і почав пробивати товар. Його щоки трохи почервоніли від сліз, або ж від близькості з цим хлопцем. Юнгі сподівався, що від другого.

— Дай мені ще пачку “Мальборо” червоних. — згадав і про свою повільну смерть.

— Палити шкідливо для вашого здоров’я. – зауважив Чімін. Здавалося б, яке йому взагалі діло до легень незнайомої людини, та Чімін завжди переймався за все живе, що оточувало його, тому і зараз не міг промовчати.

В повітрі повисла тиша, яку переривала лише пісня, що лилася з радіоприймача. Через декілька секунд Чімін зрозумів, що, мабуть, не варто було цього казати. А раптом цей хлопець зараз розсердиться і тоді точно пожаліється на нього начальникові. Цього Чімін хотів менше всього, адже це його перший робочий день.

— Я знаю. — відповів Юнгі. Його голос звучав спокійно, але нотки напруженості все ж прослідковувалися. Чімін вирішив не продовжувати цю тему для свого ж блага.

Розплатившись, Юнгі взяв покупки, в останнє подивився на нового продавця і вийшов з магазину з думкою, що тепер буде ходити сюди частіше.