і коли ти все згадаєш

Всім привіт мене звати Наталя, і це мій перший фанфік.

Я дуже люблю Драміону, і вирішила написати щось своє.

Війна в Україні змушує замислитися і хочеться творити щось наше, українське.

Тому запрошую вас до читання, обіцяю буде гаряче, моментами сумно, але гарантую, точно не буде нудно😉

П.С. можливі неточності в написанні магічних моментів, тому прошу вказуйте по можливості.

П.П.С. Запрошую вас до читання.

Слава Україні 🇺🇦

1

Літо, але доволі прохолодно,спеки у передмісті Лондона можна і недочекатися.

Герміона сиділа на веранді власного будинку, який вони з Роном придбали, невдовзі після одруження.

Великі панорамні вікна, темна підлога, і легкий тюль, плетені крісла, невеликий скляний стіл, декілька вазонів, ваза з квітами, Герміона все підбирала сама.

Це було її улюблене місце в будинку, ніяка інша кімната не здавалася їй такою затишною. Вона могла сидіти там годинами, працювати, читати книгу, чи просто думати.

Герміона сиділа в кріслі, тримала в руках горнятко з кавою, гарячою і чорною.

Думки роїлися в її голові.

Вона не пам’ятала, коли Рон її цілував,  отак легко, перед сніданком, чи перед тим як вийти з дому, складалося відчуття що ці спогади просто стерли, наклали облівіейт, ніби їх не існувало.

Вперше задумалася, а чи справді вона його кохала. Їй було добре з ним, комфортно, але завжди було якесь “але”.

Думала про сина, який став дуже замкнутим, і постійно знервованим.

“Напевно потрібно віддати його на практику в міністерство…”

Тут її думки перервав гуркіт дверей—Рон знову пішов не попрощавшись.

Герміона вийшла з веранди, заклала брудні горнятка і тарілки в посудомийку, яку вона так відстоювала перед чоловіком, і помітила сина, який теж хотів непомітно вислизнути з дому.

Даміан був високим, міцним хлопцем, кучері завитками спадали на вуха і лоб, а очі були сірі, неначе маленькі діаманти. Вона так його і називала в дитинстві, “мій діамант”. Дивно, але ні в кого в з їхніх сімей не було сірих очей, магія не інакше.

—Кудись зібрався?

—О, привіт мам, та я…цей, з хлопцями на квідич вирішили зганяти.— промямлив хлопець

—Але сьогодні ,ніби, немає гри?

—Таа так, але там початківці, ти б і не могла знати, то невідомі команди. Ну все, я побіг, не чекай, буду пізно. — тільки випалив син, і двері за ним зачинилися.

Герміона знову залишилася одна, останнім часом це було її звичне становище. Вона не могла сказати, чи їй подобалося, напевно вона вже просто звикла.

Піднявшись у спальню Грейнджер віддкрила вікно і впустила холодне ранкове повітря. Сонце ще було низько, але промені грайливо освітлювали кімнату. Герміона відчинила двері гардеробу, рукою провела вздовж суконь. Ні, сьогодні немає настрою на сукню. Тому свій вибір Грейнджер зупинила на блакитних широких штанах палаццо з високою талією, та білому топі з квітами в тон штанів. На ногах красувалися білі босоніжки на невеликих підборах, які додавали офіційності. Після цього Герміона нанесла зовсім трішки макіяжу,за допомогою палички, щоб виглядати свіжіше.

В дзеркалі вона бачила відображення успішної , красивої жінки, їй було 35, фігурі могли позаздрити вісімнадцятилітні, і жодної зморшки на молодому обличчі, ніби і не було в її житті всього того лихого, ніби не було війни і безлічі смертей.

*****

Темні штори зовсім не пропускали світла. Драко відкрив очі, і зрозумів, що остання склянка вогневіскі була точно зайвою.

Він піднявся з ліжка і попрямував в душ.

Холодна вода стікала по його блідому тілу, заставляючи покриватися мурашками, лише холодний душ міг його пробудити. Закутавшись в халат, Драко гукнув

— “Тінкі! “— і біля нього зразу з’явилася ельфійка, в руках у неї був флакон із зіллям.

—Дякую Тінкі, ти завжди знаєш що мені потрібно, — одним ковтком він випив вміст флакона, і зразу відчув легкість яка поширилася по його тілу. Зілля від похмілля було довірено готувати лише Тінкі, і вона чудово з цим справлялася.

—Господарю потрібно більше відпочивати,— заговорила ельфійка і згодом додала.— господар Драко погано виглядає.

Погано виглядає, він і сам це знав, робота, яка перестала приносити задоволення, відсутність почуттів до жінок, лише секс. Секс як розрядка та метод , щоб згаяти час. А для чого? Для того щоб зранку знову ненавидіти своє життя , те в що ти його перетворив.

Ззовні успішний і молодий, всередині пустота, яку нікому не заповнити.

Люди стелилися перед ним, щоб добути його похвалу, а його аж нудило від їхнього лицемірства. Пустий будинок, бо мати переїхала, подалі від спогадів. Та раз у місяць дружня гра в квідич, ось і все. Інколи він забувався в алкоголі, але тоді його ментальні стіни рушилися, і з далекого ящика випливали спогади, від яких душило.

Драко кивнув, і ельфійка розчинилася в повітрі. Він знову залишися сам. Чи є ще така самотня людина на цьому світі як він?

*****

Аппарувавши в тихе місце Герміона заховала паличку в сумку, бо в маглівському Лондоні вона була без потреби. Сонце сховалося за хмари, здавалося, що от от лине дощ.

Вона вирішила забігти в свою улюблену кав’ярню “Queen’s Lane Coffee House”, щоб прекусити перед важливою зустріччю.

Поки Герміона гортала меню, линув дощ, і вмить за вікном замайоріли різнобарвні парасолі.

Свій вибір вона зупинила на тості з яйцем і беконом, склянкою фрешу з апельсинів та філіжанкою кави.

Дивлячись як каплі дощу стікають по вікні, вона почала думати, як пройде її ділова зустріч. Цей контракт був потрібний міністерству, а зокрема її відділу, а тип з яким треба спілкуватися, геть не з приємних людей, найспрпавжнісінький хам. Але Герміону труднощі не лякали, ні колись, ні зараз.

*****

Сова влетіла в кімнату, порушивши тишу.

Драко підійшов до птаха і витягнув листа.

“Любий Драко.

Мені випала нагода проїздом бути у Лондоні, запрошую тебе сьогодні на обід в “Launceston Place” близько 13:30 години. Надіюся ти складеш компанію старій подрузі?

Твоя Пенсі”

Спогади почали виниряти в голові Мелфоя. Вони не бачилися 5 років, між ними ще зі школи не було нічого серйозного, вона була його подругою тоді, нею і залишилася. Вони не переписувалися. З газет Драко знав, що Пенсі володіє маленьким виноградником на півдні Франції.

“Хмм, буде цікаво“— і кутик губ злегка підняла усмішка

Відкинувши лист на стіл, Драко підійшов до великої різьбленої шафи.

Ідеально випрасувані сорочки висіли на вішаках. Кольорова палітра не була широкою: чорні, білі, різні віддтінки зеленого та сірого.

Поряд висіли штани.

Помахом палички сіра сорочка пролевітувала на ліжко, за нею пара чорних штанів.

Мелфой любив прояв магії у всьому, навіть у такому буденному, як дістати одяг з шафи, або вкласти волосся.

Сорочка була злегка приталеною, і обтягувала рильєфні плечі та руки.Штани злегка завужені до низу вигідно підкреслювали сідниці.

Побачивши своє відображення ,Драко злегка усміхнувся, взяв паличку і привів своє волосся до ладу.

До зустрічі залишалося пів години, тому Драко вирішив заздалегідь аппарувати .

“Не можна змушувати жінку чекати“.