1

сьогодні важливий вечір: він вирішує долю чанхі. гонка. сьогоднішня перемога — пропуск на міжнародні змагання. мрія парубка з самої юності. його так захоплювали гарні машини, їх звук і почуття свободи, поки ти за кермом. його вражали водії з різних куточків світу, їх сміливість та прагнення до перемоги. він завжди відчував, що народжений саме для цього: адреналін, ризик, перемога. це проявлялося в різних ситуаціях: шкільні тести, звичайні ігри з товаришами і навіть боротьба за особисте щастя. і, звісно, чанхі перемагав, особливо в останньому. йому вдалося відбити такого чудового коханця, що краще за всі нагороди молодшого. йонхун завжди підтримував чхве і допомагав подолати труднощі. без кіма у юнака не було б тих слави та успіху. він в цьому впевнений.

— ну що? ти готовий?— питає старший.

— так… але нервуюся трішки… якщо я не переможу, мені доведеться ще рік чекати цієї можливості. та й не факт, що запросять,— тулячись до рідного тіла, відповідає чанхі.

— я поставив на тебе усе,— з посмішкою говорить йонхун.

— ти так впевнений в мені?— промовляє чхве, перед тим як залишити солодкий і в той же час гіркий поцілунок.

— так, любий,— вдивляючись в глибокі очі, відповідає хьон.

з вулиці звучать голоси коментаторів.

— мені час йти,— юнак відходить.

— зачекай!— благає кім і показує пальцем на щоку. чанхі одразу розуміє і дарує легкий поцілунок в теплу і ніжну щічку.

вже через декілька хвилин кожен з учасників вітається з глядачами, стоячи біля автомобілів. а чхве шукає любого. і скрізь тисячі вболівальників він помічає широку посмішку, що дарує надію.

— «перемога за мною»

вмикаються світлофори, йде відлік до старту і… сигнал!

кожен з гонщиків мріє перемогу; готовий на все, аби одержати її. а дехто навіть на хитрість. але не наш чесний юнак, що тренувався днями й ночами. він впевнений в собі. він знає, що в нього достатньо навичок, а його авто в ідеальному стані. що може статися?

принаймі він так думав… на другому колі машина не хотіла слухати водія, було важко вирівняти швидкість. вже на цьому моменті чанхі втрачає впевненість.

проблеми з автівкою не лише відчувалися, а й були помітні навіть вболівальникам, що вже й говорити про жюрі, коментаторів та персонал.

хлопець намагається зупинитися, та марно. як тільки він вдавлює ногою на гальмо, всі системи відмовляють. його огортає страх і паніка. він не знає, що робити…

— здається в першокласного гонщика південної кореї, чхве чанхі, проблеми з керуванням. зможе він з ними розібратися?— весело промовляє коментатор. хоча така реакція не зрозуміла.

після цих слів йонхун ще більше напружується. як діяти? що може допомогти коханому? чи зможе він впоратися? чим все закінчиться? так багато питань і жодної відповіді.

а тим часом чанхі втрачає контроль… і свідомість. страх заповнює його до вершечків. його очі повільно заплющуються, а руки спускаються з керма.

— допоможіть йому! хто-небудь! поки не пізно!— вистрибнув з місця кім і почав кричати.

та в той же момент стає занадто пізно. автомобіль врізається в стіну, на якій розміщенні сидіння для відвідувачів. жах заповнює трасу і вмить все затихає. персонал біжить витягувати водія з машини, поки вона ще не загорілася. йонхун біжить за рятувальниками, а вже за ним інші учасники перегонів. його всього трясе, а перед очима все життя пропливає.

— «не покидай мене… прошу! будь в порядку… благаю!»,— стримуючи сльози, думає старший.

через декілька хвилин посеред дороги кладуть окривавлине тільце, що не подавало жодного признаку життя, а лікарі лиш розводять руками.

кім не може повірити… він не хоче в це вірити. його сонце згасло і більше ніколи не зігріє. вже більше немає того хороброго та самовпевненого юнака, що робив життя того кращим. як же так?

хьону боляче дивитися на свого бездиханного любого, тому відвертається… і помічає одного з гонщиків. цей хлопець стояв осторонь, а на його обличчі хитра посмішка. йонхун з усих сил біжить до нього і готується прибити, вбити, винищити.

— це ти зробив! ти пошкодив його авто? я тобі життя зруйную, мразота!— він чіпляється руками за комір і ледь не душить вбивцю.

— а ти доведи, що це я,— нахабний вираз його обличчя дратував кіма.

— сумніваєшся? та я тебе приб’ю прямо тут!

— юначе, карета швидкої допомоги на одного пацієнта. не чіпай того,— встряє у розмову медсестра, жінка середнього віку, зупиняючи агресію йонхуна. чесно кажучи, кіму жарт не сподобався.

але як тепер жити далі? більше ніхто не пригорне, не скаже такі потрібні слова, не освітить цей світ, ніхто… а від думки, що це маленьке сонце мало мрії, цілі стає ще гірше — ножем в серце. він був чудовою людиною, що не заслуговує на таку підлість і зло має бути покаране. та чи пройде біль? чи зможе старший змиритися з втратою? чи знайде сенс жити далі? навряд чи можна відповісти «так».

а той ніжний поцілунок в щоку залишиться опіком на все життя.