Зруйноване (і відбудоване згодом)

Новий хлопець Мей був просто чудовим. Пітерові він правда дуже подобався. Трохи менше йому сподобалося, коли цей хлопець направив дуло пістолета на Людину-Павука.

 

 

 

– І він справді класний. Уявляєте, він навіть прийшов до нас вчора, щоб зібрати зі мною та Недом Зірку смерті! Містере Старк?.. Містере Старк!

Пітер роздратовано озирнувся через плече, щоб подивитися свого наставника. Той захоплено копирсався у нутрощах чергового Марка і на Пітера уваги не звертав.

– Ви мене не слухаєте! Знову! – хлопець насупився, наставивши на генія викрутку. – Чому ви ніколи не слухаєте мене?

– Неправда.

Тоні нарешті відірвав погляд від переплетення дротів і глянув на Пітера. Він виглядав стомленим – під його очима залягли темні кола, а погляд був трохи божевільним – і Пітерові правда стало соромно. Він не повинен був напирати на Тоні, коли той у такому стані.

Він знав, що Тоні багато працював останнім часом – покращення для костюмів Месників, які повернулися на базу, покращення шутерів для Людини-Павука (але ось над ними вони, заради справедливости, працювали разом) і ще купа справ компанії, оскільки Пеппер сказала, що не збирається й надалі тягнути все це на собі.

– Вибачте, – засоромлено пробурмотів Пітер, опускаючи очі і викрутку. – Вам потрібно відпочити, ви виглядаєте втомленим.

Тоні роздратовано закотив очі. Цей шкет! Він був надто добрий, щоб Старк міг повністю розуміти його.

– Я чув, що ти говорив. Ви з Недом зібрали нову Зірку смерті, га? Запроси його до нас на вечерю наступної п’ятниці – думаю, він буде радий познайомитися з-

– Спасибі! – Він ніколи не дослуховував до кінця.

Пітер зробив незграбний крок уперед і підняв руки, ніби хотів обійняти свого наставника (батьківську фігуру), але в останній момент зупинився – особистий простір, він повинен пам’ятати про чужий особистий простір.

– Іди сюди, шкете, – Тоні, легко зрозумівши наміри Пітера, сам розкинув руки в запрошувальному жесті.

Пітер просяяв і зробив два швидкі кроки у бік Тоні, щоб вткнутися носом йому в груди і обійняти за талію. Руки Старка спочатку невпевнено опустилися на спину підлітка, але потім, наважившись, так само сильно притиснули його до себе.

Вісім.

Пітер щасливо посміхнувся у теплу тканину светра на грудях містера Старка. Це було восьмі їхні справжні обійми з того моменту, як Пітер повернувся. І йому були неймовірно важливі кожні з них.

Коли Пітер ніяково відсторонився через хвилину – мабуть, сьогодні це були їх найдовші обіймашки – Тоні розтріпав долонею його волосся і після ніяково засунув руки в кишені забрудненого в машинному маслі светра.

– Хеппі відвезе тебе додому. І жодних патрулів сьогодні, ти мене зрозумів? Краще лягай відразу спати – в тебе ж завтра тест з хімії, так? Якщо ти провалиш його, я відберу доступ до лабораторії на тиждень.

Пітер посміхнувся. Як він міг провалити звичайний шкільний тест після того, як працював у одній лабораторії з Тоні Старком?

– Я ляжу спати, але тільки якщо ви зробите те саме. Вам справді потрібен відпочинок, – Пітер благально подивився в очі Тоні і той тільки зітхнув. Він ніколи не зможе чинити опір цьому погляду цуценяти.

– Ти знаєш, що це шантаж, малявко?

Пітер тільки безневинно посміхнувся.

Дорогою додому, вивалюючи бідному Хеппі всі шкільні історії, що трапилися з ним за останній тиждень (не те, щоб Хеппі був справді проти), Пітер думав про те, що розповість Тоні про Майкла, нового хлопця Мей, наступного разу.

***

– Пітер, любий, допоможеш мені з вечерею?

Мей покликала його з кухні, коли він уже другу годину страждав над твором з англійської. Можливо, йому варто було перерватися та відпочити. Можливо, йому варто поспішити на допомогу Мей, і тоді у нього ще залишиться шанс врятувати вечерю і не залишитися голодним.

– Звісно!

Вони разом різали овочі на салат, коли Мей згадала мимохіть, що Майкл зайде на вечерю. Пітер здогадався і без цього – у звичайний вечір середи вона нечасто готує запечену курку та салат цезар.

– Я дуже рада, що ви порозумілися, Піте, – Мей подивилася на племінника і погладила його по плечу. – Майкл справді дуже хороший, і я рада, що ти теж це помітив.

Пітер усміхнувся. Майкл справді був добрим.

Майкл прийшов рівно о дев’ятій – з яскравою усмішкою та букетом квітів для Мей. Сьогодні вони вперше з того моменту, як ці двоє почали зустрічатися, вечеряли на кухні, а не у вітальні, за святковим столом та білосніжною скатертиною. Пітерові це подобалося.

Тепер вони більше були схожі на справжню сім’ю – тобто, в вежі він часто вечеряв або обідав ось так з Пеппер, Тоні та Морган, і Пітер був щиро радий, що тепер щось подібне буде і в нього вдома, з Мей.

Вони всі разом обговорили новий фільм Зоряних воєн, який мав би з’явитися у кінотеатрах наступного тижня, і навіть домовилися сходити туди усі разом. Пітер був щасливим. Ближче до одинадцятої, коли Майкл уже збирався йти, він раптом сказав:

– Я знаю, можливо, занадто рано ще про це говорити, але… я хотів би, щоб ми спробували жити разом, як сім’я, розумієте? У мене квартира в центрі Нью-Йорка, і якщо ти і Пітер наважитеся, то … Я буду дуже радий. Просто… подумайте над цим, гаразд?

Це було дивовижно. Думки в голові Пітера перемішалися, вираз обличчя Мей був таким ж здивованим, тому Майкл тільки зім’ято попрощався і пішов, акуратно причинивши за собою двері.

Вони обидва мили посуд у тиші, не знаючи, що сказати. Пітер прокручував саму ідею переїзду в голові сотні разів, і щоразу вона подобалася йому все більше. Вони дійсно будуть як сім’я – а це, мабуть, саме те, чого він хотів так сильно, і, до того ж, так він буде ближчим і до Тоні, і до Пеппер з Морган – навіть Нед житиме зовсім поруч.

Так, це здавалося ідеальним.

Хоча, можливо, його трішки лякало те, що йому доведеться повністю змінити своє життя, і Людина-Павук … Так, йому буде важче приховувати своє альтер-его.

– Що ти думаєш про це, любий? – Мей нарешті відірвалася від тарілок і подивилася Пітеру у вічі.

– Я… гадаю, ми можемо спробувати?

Пітер не був певен, але, здається, це було те, чого йому не вистачало. Сім’я.

 

Обживатися на новому місці було… дивно. Часом, коли Пітер прокидався серед ночі, щоб випити води чи сходити в туалет, він просто натикався на стіни, бо все тут – від планування до білого мармуру на підлозі – було зовсім иншим.

Квартира Майкла була розкішною – мабуть, це найкраще слово, щоб описати обстановку, що панувала навколо. Навіть вежа містера Старка не так кричала про багатство її власника, як ця респектабельна квартира у центрі Нью-Йорка.

Щоразу, заходячи до неї у своїх стоптаних кедах ( -давай куплю тобі нові, шкет, це ж жах просто-не варто, містер Старк- ), Пітер почував себе дуже ніяково, ніби прокрався сюди потай і без дозволу.

Але, якщо не враховувати цього, усе инше все було просто чудовим. Тепер він міг бачитися з Недом у тисячу разів частіше – вони навіть закінчили черговий набір лего на тиждень швидше, ніж планували – не без допомоги Майкла.

І він нарешті розповів про Майкла містеру Старку – це стало набагато важче приховувати (хоча не те, щоб він хоча б намагався) після того, як вони переїхали. І Тоні був, здається, радий – за Мей, за Пітера, але водночас у його погляді прослизнуло щось дивне, що Пітерові не вдалося розпізнати. Промайнуло всього на мить, а потім зникло під щирою радістю, так що Піт незабаром відкинув усі думки про це.

З патрулями було трохи складніше, ніж з містером Старком і Недом – вислизати непомітно з квартири, нашпигованої відеокамерами по всьому периметру, було непросто.

І, мабуть, саме в цей момент Пітер нарешті усвідомив, як добре, що Мей знає про Людину-павука. Вона кілька разів відволікала Майкла, коли від розкриття його таємної особистости перед ним Пітера відділяло всього нічого.

І все було бездоганно. Майже ідеально.

Але все це розбилося на дрібні крихти, розпалося, як ті горезвісні рожеві окуляри. Розбилося, коли на Пітера було направлено дуло пістолета.

***

 – І ти просто втік? Ти… Я не знаю, що тут треба сказати… Ти в порядку?

Тоні вп’явся пальцями у своє волосся, видираючи деякі волосинки з коренем. Пітер… Його Пітер (його син) перебував у такій величезній небезпеці, поки він спокійно сидів на якійсь марній зустрічі, на яку його загнала Пеппер. А він завжди, завжди їй казав, що це добра не доведе.

Пітер, згорблений, у подряпаному костюмі, сидів перед ним розбитий. Настільки нещасний, що ставало абсолютно очевидно – з ним все точно не в порядку.

– Я… так, містере Старк. Мені… треба додому.

Пітер підвівся і, хитаючись, побрів у бік дверей, але був майже миттєво зупинений Тоні.

– Куди зібрався, шкете? У квартиру хлопця, який виявився грабіжником і буквально кілька годин тому погрожував прострелити тобі голову? Ти взагалі при доброму глузді?

Пітер лише кілька разів кліпнув. Навряд чи він розумів хоч щось у той момент.

– але… я… і тітка Мей?

Пітер заплющив очі. Всі його мрії, в які він уже наважився повірити, раптом обсипалися трухою, ніби доля вирішила вкотре посміятися з нього. Він був надто наївний, або просто дурний, якщо вірив, що у нього може з’явитися справжня сім’я. Що в нього може бути батько.

– Тшш… Стій, Пітере.

Тоні Старк, Залізна Людина, геній, мільйонер, плейбой і філантроп, був розгублений. Пітер, засмучений, стояв перед ним, на відстані витягнутої руки, а він просто не знав, що робити. Стояв довбнем, і тільки.

– Розкажи мені.

Ці слова зірвалися з язика Тоні майже проти волі. Так, це було те, чого він хотів, але не те, що він збирався сказати.

Але, на превеликий подив, Пітер його послухався. Він усе ще стояв спиною до нього, його плечі були напружені, але він почав говорити. Його ніби штормило: слова то лилися з нього нестримним потоком, він задихався ними, то мовчав хвилинами, намагаючись підібрати всього одне слово.

– Я… Майкл, він був таким класним, тітка Мей його любить і… Чорт, він був неймовірним! Він збирав із нами Лего і дивився Зоряні війни. Він приносив тітоньці Мей оберемки квітів, і вона була така щаслива… Ми переїхали до нього, і він все ще був неймовірним! Я просто не розумію, як це сталося. Адже ми стали майже сім’єю!

Пітер замовк цього разу надовго, замислившись про щось, але Тоні не став його квапити; він просто стояв мовчки за плечем підлітка, побоюючись перервати його відвертість якимось необережним рухом. І це виявилося правильним ходом: через хвилину Пітер продовжив говорити глухим, гірким голосом:

– Я… Скажіть, містере Старку, чому це відбувається зі мною? Я… якийсь не такий? Чому майже всі добрі люди, які мене оточують, або вмирають, або опиняються чортовими грабіжниками і намагаються вбити мене? Чому?

Плечі Пітера затремтіли, і він все ще стояв до Тоні спиною.

– Повернися до мене, Пітере.

Тоні м’яко поклав свою грубу долоню на плече Пітера, але той не здригнувся. Дотики Тоні нехай і були поки що звичними, але завжди довгоочікуваними і бажаними і ніколи, ніколи не несли небезпеки.

Пітер навіть не рушив з місця. І тоді Тоні сам обійшов його, щоб їхні обличчя опинилися один навпроти одного.

Вони дивилися один одному в очі і мовчали: один все ще не міг знайти потрібних слів втішення, другий… другий збирався з думками.

– Я… – тихо просипів Пітер, – я думав, що Майкл зможе, ну, не замінити Бена, але… Стати чимось на кшталт батьківської фігури, розумієте?

Брови Тоні насупилися. Чому, чому Пітер змушений постійно страждати? Найсвітліше і найдобріше створіння (окрім Морган), Пітер не заслужив на це. Він має бути щасливим.

– Тобто… я мав на увазі инше. Я просто думав, що настав час шукати свою сім’ю, а не заважати вашій. Ви так багато всього дали мені, і я навіть, – тут голос Пітера опустився до ледь чутного бурмотіння, – почав вважати вас кимось на зразок свого батька, розумієте? Тобто я знаю, що це все безглуздо, але я нічого не можу з цим поробити. Я просто думав, що Майкл… він і наполовину не такий же класний, як ви, але…

Пітер засоромлено замовк, вдумливо оглядаючи візерунки на лінолеумі. Шестерні в голові Тоні крутилися з шаленою швидкістю, але все ще не складалися у повну картину. Пітер… назвав його батьком?

« Майже батьком», – педантично поправив внутрішній голос, який чомусь звучав, як Пеппер.

Поривчастий рух, руки, що майнули біля обличчя Пітера – і він зрозумів, що ув’язнений у найміцніші та найщиріші обійми у своєму житті.

– Містере Старк… – придушено пробурмотів Пітер наставнику в плече. Він був розгублений, але це швидко змінилося радістю, і його руки наступного моменту обвили спину Старка з не меншою силою.

– Нічого, Пітере. Нічого страшного. Я поруч.

Коли перші сльози пролилися на сорочку Тоні, Пітер навіть не звернув на це уваги. Це все було просто… занадто. І, мабуть, обійми містера Старка – це саме те, що йому було потрібно в той час момент.

– Пітере.

Тоні несподівано відсторонився і трохи опустив очі, щоб вони були врівень. Його голос став серйозним, як ніколи.

– Ти ж розумієш, що маєш сім’ю?

Підліток невпевнено пом’явся з ноги на ногу і промимрив:

– Так, тітка Мей… Вона завжди буде поруч.

Тоні стиснув кулаки. Ця дитина!.. До чого ж він наївний і невпевнений в собі. Можливо це і його провина. Можливо, слід було сказати це прямо в обличчя Пітерові раніше. Набагато раніше.

– Я не Мей маю на увазі. Хоча вона, безперечно, також частина твоєї родини, але я говорив не про неї. Тут, Пітере, теж твоя сім’я. Морган уже давно не називає тебе инакше, як братом, не помічав?

Очі Пітера сказали краще за будь-які слова – він знав. Знав, але боявся повірити – занадто багато вже довелося втрачати, щоб він міг так легко перейнятися довірою до тих добрих речей, що траплялися в його житті.

Тоні трохи помовчав. Сказати вголос те, що, як він щиро думав, Пітер знає і так, було чомусь неймовірно складно. Він ніколи не був сильний висловленні власних почуттів, але цього разу це було необхідно.

– Не лише Морган. Ще Пеппер і я також. Ти моя сім’я, розумієш? Я завжди турбуюся про тебе, хоча, можливо, іноді моя опіка може здатися надмірною, але все це через те, що я люблю тебе. Ти мені як дитина, ось і все.

Тоні мовчав мить, вдивляючись у очі Пітера, що розширилися від здивування. Той стояв нерухомо і дивився на Тоні так, ніби він міг будь-якої миті розсипатися попелом або зникнути назавжди.

– Тобі не треба шукати іншу сім’ю, Пітер. Ти вже її маєш.

Очі Пітера стали вологими, але він не плакав. Він зробив короткий крок уперед, скорочуючи і так мінімальну відстань між ними, і уткнувся чолом у міцне плече Старка.

– Спасибі, містере Старк. Спасибі…

Пітер ледь не подавився зітханням і затих. Ридання – сухі, без сліз, і від того ще болючіші, нарешті накотилися на нього, і його худе тіло тряслося в руках Тоні.

– Все буде добре, Павучку…

Пітер ледь помітно кивнув головою, ще дужче зариваючись обличчям у сорочку на плечі наставника (батьківської фігури).

Через пів години Людина-Павук, закутаний у м’який кокон з пледу, тихенько сопів на дивані, навіть уві сні чіпляючись руками за Тоні. Той сидів поруч, м’яко погладжуючи скуйовджені кучері Пітера, намагаючись при цьому не розбудити підлітка.

Старк тихенько дістав телефон із кишені і почав набирати номер. Він розбереться з цим прямо зараз, і коли Пітер прокинеться, Майкл вже буде за ґратами. Його підопічному ніколи, ніколи більше не доведеться плакати через цього виродка.

Пітер спав спокійно. Адже Тоні був поряд.