1.1

ОПИС

“Вуличний пес” Фома виходить на підставні бої на підпільному рингу. Профечійний бокс зазвичай йому лише сниться, а тренер постійно обіцяє, що наступний бії буде справжнім.

Акація вдень лікує собак після србачих боїв, а вночі витягає з людей кулі після перестрілок. Дитяча мрія стати ветеринаром перетворилася на нічний жах.

Старий Гнат ледве пам’ятає своє життя до війни, купи боргів та алкоголізму. Він живе на човні, який ваграв у карти, і постійно нагадує собі, що не можна прив’язуватися до тих, кого використовуєш.

Від авторки:

Я почала писати цю роботу ще у грудні, збираючись описати уявний післявоєнний антураж, але хто б міг подумати, що через хуйло я отримаю змогу писати про рідні краї. Це така собі вільна фантазія на тему, про життя у містах через кілька років після нашої перемоги, які не встигли відбудувати.

Також я вперше пишу саме українською (дуже довго писала російською), тож буду вдячна, якщо ви будете мене поправляти і підказувати. Якщо вам ще й сподобається, то взагалі буде шик.

—

На облізлій стіні висіла порвана листівка “Загубився пес” і нижче фотографія справжнісінького білого ведмедя з плямою на правому оці. Фома дивився у собачі очі і думав, нащо він утік, якщо міг жити у теплому домі і завжди мати повну миску. Понура собачо-ведмежа морда була вкрита кількома шрамами, на яких більше не росла шерсть, обидва вуха йому відрізали, щоб за них не змогли вкусити. Складалося враження, що він жив у диких місцях і постійно бився за їжу з вовками.

Теплий дім і повна миска, знову подумав Фома.

Цього замало навіть для собак, а Фома радіє, що має хоч це.

Огризок місяця яскраво світив десь зверху, на небі без жодної хмарки, що викривало усі недоліки брудних вулиць. Фома сидів під самотнім ліхтарем, який хоч трохи освітлював провулок, сходи, сплетіння іржавих труб і обшарпану стіну, до якої він притулився спиною, щоб не впасти. Боліли ребра, а ще розбита брова і втомлені руки, що досі слухалися погано, бій був складним, але дядько Гнат все одно змусив його чекати.

Над головою, поскрипуючи від кожного легкого вітерця, висіла табличка «Два келиха». Вона світилася неоновим: червоним і зеленим.  Десь деренчав кондиціонер, щоб хоч трохи розігнати духоту квітневого вечора, капала вода у калюжу на асфальті. В лампочку безглуздо тикався метелик, але вспорхнув у темряву, наляканий, коли двері різко розпахнулися, вдарили ручкою по стіні і зі скрипом почали закриватися знову.

– Чортові пройдохи! – виялався він і допив залишки пива із скляної пляшки. – Щоб вони вдавилися! – і кинув пляшку у цегляну стіну провулку: вона розбилася і кілька крапель заляпали листівку з фотографією пропавшого пса. Гнат пнув двері, щоб вони закрилися і нарешті звернув увагу на Фома.

-Скільки?

– Мало.

– Він знову забрав частину?

Старий зітхнув. Через його борги гроші в них не водилися.

– От стерво! Закінчую з тренерством, – Гнат подивився на похмурого бійця. Фома підняв на нього темний погляд. – Та не хвилюйся ти так, – махнув рукою тренер, – тебе не покину.

– Куди ж ти від мене дінешся, – Фома повільно пішов до машини, обережно притримуючись за стіну. Під пальцями він раптово відчув грубу бумагу і знову зустрівся поглядом із загубленим собакою. Трохи подумав і зірвав листівку. – Тебе ж без мене на органи здадуть, – і сховав її у карман куртки.

– Засранець, – похитав головою тренер і пошарив руками по карманам на темно-зеленій жилетці, де він ховав всілякий мотлох. Ключі від «буханки» знайшлися не одразу.

– Слухай, – почав хлопець, коли вони нарешті сіли в машину. Важкий Гнат поправив сиве волосся, дивлячись у дзеркало заднього виду рукою без двох пальців. У його невисокій, повній фігурі вже зовсім не роздивитися рис солдата, але в міцних руках все еще відчувалася сила. – Може йому пику натовкти?

– Кому? – Гнат здивувався і уважно подивився на нього. – Змію? – він озирнувся по боках і прошепотів, обережно і тихо. – Ти з глузду з’їхав?! Нас наступного ж ранку знайдуть в канаві! – тренер похитав головою. – Навіть не думай про таке, зрозумів?

– Як скажешь, – Фома стиснув пличіма. Гнат повернув ключ, намагаючись завести уазик, але він не піддався з першої спроби.

Вони поїхали нічними вулицями. Зверху у темне павутиння спліталися дроти електропередач, кабели та нитки для білизни. Знизу, під колесами, блищали свіжі калюжі, які відбивали світло поодиноких ліхтарів. Світло виривало із темряви будинки, полагоджені на швидкоруч, після того, як кацапи лише покинули чорноморське узбережжя. Фома безрадісно спостерігав, як яскраві плями проносяться перед очима, кутався в куртку, щоб закритися від сухого вітру, що дув з вікна.

У кишені зашуршав листок. Фома знову подумав про собаку і поліз за оголошенням.

– Що це в тебе?

– Собака загубився.

– Не знав, що ти любиш собак, – здивувався старий і глянув у дзеркальце заднього виду. Хоча за ними ніхто не їхав, старі звички, що лишилися після місяця війни. Гнат не жалівся, але Фома здогадувався, що він боїться побачити там воєнну техніку з ворожим триколором.

– Я и не люблю.