то ти його знаєш?

Андрій любив дощ, причому дуже. Але не в безсонну ніч, коли ти не можеш заснути через випиті 3 чашки кави щоб доробити завдання на завтра і не заснути над конспектом. Він прокинувся через стукіт по підвіконню.

 – Та чорт його забирай! Якого біса потрібно було стільки пити тої сраної кави?! – заволав на всю кімнату о третій ночі студент.

 – Господи, Андрію… – збоку почувся заспаний, але приємний чоловічий голос. – Не кричи так, будь ласка. Я за тебе вже злякався.

Лузан повернув голову у сторону звуку, але цього хлопця він не міг впізнати. Хоча здавалось що він його знає вже давно і… напевно вони живуть разом теж не мало часу. Дивно що він взагалі про це думав, тому що з цією людиною йому було абсолютно комфортно.

Рука вже не зовсім незнайомця опинилася на плечі парубка та потягнула назад на подушку, потім лягла поперек животу, імітувавши обійми.

 – Пробач, я не зрозумів чого так, не знаю, відреагував.

 – Все нормально, не вибачайся і просто лягай спати. – голос так заспокоював і як заклинання, змушував закрити очі. А легкий поцілунок у лоба був як підтвердження що все насправді добре і нічого не сталося.

Але нормально хлопцеві поспати не дадуть. Будильник верещав що навіжений та нагадував про сьогоднішні заняття. На годиннику було 6:30. В цілому за цей час можно спокійно зібратися та навіть зайти в кафе по сусідству поїсти. Андрій навіщо то подивився на протилежну сторону ліжка.

 – Що ж мені приснилося таке що я не виспався.

Він вирішив одягнути звичайні брюки та оверсайз светр сірого кольору. Швидко прийнявши душ та зробивши щось більш меньш адекватне з волоссям, щоб воно не нагадувало гніздо, Лузан взув свої улюблені кросівки, поклав телефон у карман штанів та вийшов з квартири.

За 10 хвилин до першої пари вже ситий та бадьорий студент заходив до кабінету. Той був один з перших, що не дивно. Він вирішив не перевіряти соцмережі та групу курсу чи новини інститута, проте захотів перевірити що усе потрібне на сьогодні є у сумці.

 – Так, конспекти, ручка, олівець, навушни… твою наліво, а де зарядка? Невже забув.

Під час монологу у приміщення влетів шалений Валік Міхієнко, котрий на здивування хлопця, не запізнився.

 – Андріююю, привіт!!! Прикинь, я встиг за 3 хвилини до пари. Я в шоці бляха

 – Та привіт, прямо давно вже не бачились – саркастично відповів свою другу Лузан.

Всівшись біля нього, Міхієнко сказав:

 – Ти ж знаєш шо в нас новенький у групі?

 – Пробач, що?

Не встигнувши зрозуміти хоча б щось, у кабінет заходить більша частина учнів, декан Андрія та Валіка, і хтось ще. Перший дуже насторожливо почав відноситися до «новенького», але щось в ньому йому здалось знайоме. Хоча через величезний натовп особливо нічого такого роздивитися на можна й було. Коли всі всілися, вчитель почав:

 – Доброго ранку, мої ви сонні мухи. Сьогодні хочу вас познайомити з новим студентом курсу, Микола Зирянов.

Шок Андрія не передати словами. Тому що саме в той момент він зрозумів, що цей Зирянов – хлопець зі сну з яким він жив. Вузькі очі розширилася наскільки могли і це помітив Валік.

 – Та шо ти так дивишся? Знаєш його?

 – Міхієнко, діалог зі своїм любим другом продовжите пізніше, а Лузан як староста, після пар покаже основи нашого закладу. – голосно промовив декан.

Хлопець пройшов на вільне місце, а брюнет старався заспокоїтись і зосереджитись на навчанні.