1 Частина

Пройшло трохи менше місяця, а вони так чинять. Я відчуваю себе зрадженим. Ці грьобані Кусігава вбили главу та леді, а ми маємо сидіти та мовчати. Та добре вже сидіти і мовчати, але мене ще і відправляють у Невермор! Школа-інтернат для ізгоїв! Мене! Адама Каена! Вогняного Оні назвати ізгоєм! Що мені може дати ця недо-школа? Друзів? В мене є брат з сестрою та декілько слуг, навіщо мені ще хтось? Отримати освіту? Я навчаюся дома з того часу як опритомнів у Маєтку Каенів, а це вже вісім років. 

Знайти собі пару? Ну і навіщо мені ще й такий баласт? Я живу ради битв та полум’я, тут, у моєму новому житті немає місця для партнера! На мені вже лежить тягар помсти, нічого сюди втягати ще когось. 

• Адам. Ми будемо там вже через десять хвилин, ти готовий?

Вже так близько? Дідько, думав ще хоч трошки зможу побути у адекватному світі перед світом ізгоєв. Не вийде.

• Твоя сестра має рацію, тут залишилося не так багато. Поправ костюм та готуйся.
• Добре брате.

Переді мною сиділи близнюки Кіра та Люций Каен, мої старші брат та сестра. Їм тридцять, в них золотаве волосся, у сестри довге, у брата середньої довжини, та закриває праве око. Вони обидва середнього зросту, з молочною шкірою, жовтими очима. Коротше, близнюки. Відрізняються вони тільки формою тіла та одягом з зачіскою. Люц одягнений у батьківський фрак з мантією а сестра у плаття. В них загострене обличчя та прищурені очі, які так і дивляться на всі твої гріхи. Як добре що вони не бачать моїх.

Також в них явно помітно втому. Майже місяць тому померли наші батьки, Йосеф та Олена Каен. Їх вбили у битві між кланами Оні, але вони були чудовими бійцями та найсильнішими Оні вогню яких я тільки знав. Забрати з собою майже тридцять елітних воїнів клану Кусігава… Мабуть це можна записувати як легенду та передавати із вуст в уста.

Але попри все вони загинули і Люц став лордом дому Каен, а Кіра першою леді, допоки брат не знайде дружину. Така зміна у сторонах конфлікту була страшна, тому близнюки останній місяць невтомно працювали над мирними угодами та контрактами, щоб хоч якось стабілізувати ситуацію.

У навушниках зазвучав голос.

• Хвилина до прибуття.
• Прийняли Акі. Готуйся Адам, скоро тут почнеться твоє нове життя.
• Я тебе благаю брате, я спалю це місце через тиждень.
• У нас багато грошей, та це історичне місце, а роки минулого не купиш за ніякі гроші.
• Дякую Кіра. Все ж таки тобі треба навчитися розуміти гумор.
• Іншим разом.
• Як забажаєш.
• Сідаємо!

Бляха, дороги назад нема. Я розім’яв шию, як зазвичай роблю перед кожною битвою. Ця битва звісно буде з скукою та лінню, а не міфічними монстрами, але все ж таки…

• Акі! Давай нашу улюблену!
• Як забажаєте Адам-сама.

У кабіні гвинтокрила зазвучала моя улюблена Highway to hell. Ну так вже можна жити! Близнюки лише синхронно похитали головами, осуджуючи мене поглядом своїх золотих очей. Так, я люблю пафос, нічого не поробиш! Одягнувши свої авіатори та останній раз перевірив свій бордовий костюм-трійку, я посміхнувся брату та сестрі, встав зі свого місця і вийшов у тільки що відкриті слугою двері гвинтокрила на якому ми сюди і прилетіли. Мої речі доставили машиною, а близнюки після мого поселення ще мають летіти на якусь там бізнес зустріч. Я у це не лізу, моє діло битися!

Ух осінь, ще не холодно, але вітерець вже пробирає. Так, трохи збільшемо температуру… Все, так набагато краще! 

Вслід за мною вийшли близнюки. Рок до сих пір грав на всю вулицю. Мене позабавив вираз обличчя директора цього закладу, Лариси Уимс. Вона явно не очікувала такого, хоча деяким учням, які випадково побачили це шоу, подобалось. Ну якщо публіка у захваті, то і я також.

Близнюки знову одночасно похитали головами та пройшли повз мене до директора Уимс.

• Добрий день Директор Лариса, мене звуть Люций Каен, це моя сестра Кіра Каен, а той майбутній ізгой позаду нас це Адам. Ми дуже раді нарешті побачити вас в живу.
• Так! Добрий день. Мені також радісно зустрітися з таким рідкісним у наших краях видом, а особливо прийняти одного з вас до себе!
• Дякую, думаю краще поговорити всередині.
• Звістно, прошу за мною.
• Адам, закінчуй зі своїм пафосом та йди з нами. Акі чекай нас тут.
• Хай!
• До зустрічі Акі! Побачимось скоро, бо ця школа хоч і виглядає зовні кам’яною, але у середині точно з дерева, так що палати буде гарно!
• Адам, тобі нагадати, що твої жарти розуміють не усі? Особливо коли ти говориш їх таким правдоподібним тоном.
• Ні сестра, думаю що директор Уимс мене прекрасно зрозуміла, але приховала свій сміх, як справжня леді…

Жінка про яку йшла мова видивлялася на нас як баран на нові ворота, тобто витріщалася, поглядом вже даючи зрозуміти що вона благає не перетворювати жарти на правду. Таке відчуття, що в неї і так вже проблем купа.

• Та я ж жартую! Вам треба звикати, жарти в мене не для всіх, а не шуткувати я не можу. Помру зі скуки.
• Ви не найдивовижніший учень який вчився у цьому закладі, повірте мені. Чого коштує тільки ота Уенсдей…

 Останню фразу вона пробурмотіла, тому я не дуже розібрав слова, але здається там йшлося щось про день тижня. Сьогодні неділя, тому може на наступному тижні щось відбудеться? Свято якесь?

Нарешті через кілька хвилин ми дійшли до її кабінета, де директор та близнюки сіли у зручні крісла а я залишився стояти. Який прикольний камін…

• Речі Адама ми отримали сьогодні вранці і вже доставили їх у його кімнату. Звісно до нас не так часто переводяться посеред семестру, тому з апартаментами для хлопця виявилися труднощі. Все ж таки в нас визначена кількість учнів…
• Але, якщо він вже тут, то Адам зарахований?
• Звісно, звісно! Все ж таки ми елітна школа, тому швидко знайшли рішення проблеми з житлом. Є тільки єдина прикрість. 
• Яка?
• Це величезний збіг, але тиждень тому до нас перевівся ще один учень. Я не могла відмовити, адже була подругою її матері та мала деякі борги, ви розумієте.
• Так розуміємо, але до чого ви ведете?
• Вийшло так, що незаймана до цього кімната залишилася останньою, вона знаходиться на верхньому поверсі вежі, і зараз там живе саме той учень зарахований тиждень тому. Ми можемо поселити Адама тільки туди.
• І у чому проблема?
• Проблема у тому, що вона дівчина.
• Думаєте що Адам може полізти до неї?
• Ну хай спробує, там такий характер, що буде дивно, якщо він через тиждень не попросить поселити себе третім до когось з хлопців.
• Все настільки погано?
• Приблизно…

На цьому моменті навіть Адам, до цього граючий з вогнем у каміні, відволікся та подивився на дорослих.

• Тобто це з нею мені треба боротися за звання вашої особистої занози?