1. Хаос Контроль просто сказився!

Хаос контроль йде шкереберть, а Сонік і Шедов зникають без вістей… Опинившись у паралельному вимірі, де багато знайомих лиць, але одна величезна проблема. Повернутися назад? Просто! Було би… Аби тільки всі не настоювали, що Сонік – раб «Принца» Шедова…

Увага! Це ПЕРЕКЛАД. Оригінал: https://www.fanfiction.net/s/4256772/1/He-Is-My-Master

На превеликий жаль, поки що фанфік.ін.юа не має поля для анотації і приміток, де я могла би зазначити усю інформацію, тому пишу тут.

Розділ 1. Хаос контроль просто сказився!

Десь в іншому світі, далекому від канону…

Синє тіло, понівечене, зігнулося від болю, та його поневолювач і не думав дарувати йому милосердя. Шедов, чорнявий син Короля, із силою замахнув свого батога. Раб загорлав.

Але, в той час як лиця трьох присутніх виражали нудьгу або самовдоволення поки спостерігали за покаранням в підземеллі, ні раб, ні хазяїн не виглядали так, ніби отримували хоча б якесь задоволення від цього дійства.

Шедов ще раз вдарив незахищений поперек. Скиглення і благання другого не в змозі похитнути його постать. Раб був прив’язаний до стовпа, змушений гнутися долі; обидві руки та шия знерухомлені дерев’яною дошкою-пасткою на рівні грудини, позаду його тіло виставлене всім напоказ у принизливій позиції.

Не зламаний. Вже здебільшого покірний, та досі не зламаний до кінця.

– Хазяїне… Будь ласка… – благав їжак, звиваючись у дерев’яному капкані, аби хоч якось уникнути побиття.

Шедов нахмурився перед тим, щоб ударити знову, безпристрасний до гучного скрику. Це суперечило його природі – завдавати болю чомусь настільки гарному, але, на жаль, нічого не вдієш…

– Будь ласка! Досить!

Решта присутніх зітхнули. Минула вже вічність відколи цей раб опинився в замку. Наслідний принц привіз його за примхою, і відтоді намагався зламати синього їжака до взірця свого батька. В цьому царстві раби були не просто покірними, а остаточно зламаними. Доволі просто мати справу с тими, хто був у ярмі з народження, але Дикі, особливо такі молоді особини чоловічої статі, як ось цей, були набагато міцнішими.

Шедов досі шмагав їжака; його махи спокійні, точні, з короткими павзами один пісня одного. Раб не міг стримати ридань, і настрій між котом-слугою і бульдогом, хазяїном підземелля, який притулився до кам’яної стіни, став майже обнадійливим. Невже їм нарешті це вдасться?

Фіолетовий ящур, який тримав нагаї, мотузки і ошийник поряд із Шедовом, дивився байдуже, як це було притаманно рептиліям. Він не помітив суміш злості й жалю в очах принца, так само як і всі решта, коли чорний їжак підняв руку для останнього, вирішального удару по тремтячому, зв’язаному тілу.

ххх

Тим часом на дивній незнаній землі під назвою «канон», на яку ледве ступала нога писак по «Сонедов»(бо Шедов аж ніяк не вампір-фетишист, а Сонік аж ніяк не хоче мати від нього дитину), усе було по-іншому.

– Гей, Шедове! Чого так повільно? У ковзанів скінчилася гарантія?

Адресат тільки злісно гаркнув у відповідь, роздратований понад міри цим безтурботним синім жартівником, який прямо зараз відкрито сміявся над ним. Він змусив своє тіло працювати старанніше та направити ще енергії Хаосу в своє взуття, яке яскраво блиснуло і знову виштовхнуло його на один рівень із Соніком, який посміхнувся.

– Я вже думав не наженеш. Подобається гонка? – легковажно запитав Сонік, та втім Шедов був радий чути, що зухвалі слова синього їжака таки викривали його злегка ускладнене дихання.

– Стулися, фальшивко. Я хочу назад свій Смарагд.

– Я знаю. Саме тому я і позичив його. – розсміявся Сонік і стрибнув через колоду, яка перешкоджала шлях у цьому сухому трав’янистому пейзажі, крізь який вони неслися. Шедов нагнав його пів секунди по тому.

– Я знаю. І саме тому я вб’ю тебе, щойно він потрапить мені в руки. – відрізав Шедов у відповідь, намагаючись просвердлити Соніка спопеляючим поглядом замість Хаос Спису.

На жаль, це було не настільки дієвим.

І знову, зачарований рухами Соніка, він майже втратив фокус, і…

– Чорт забирай! – Шедов вилаявся, коли ледве не спіткнувся об корінь; це точно зламало би йому кістки на такій швидкості.

«Це все провина цього синього довбня.»

Саме Сонік хотів змагань. Шедов був тим, хто погрожував прив’язати його хвіст до його ж писку, якщо той попросить ще хоча би раз.

А тоді Соніка осяяла блискуча ідея поцупити в Шедова Смарагд Хаосу, адже нема нічого кращого за невеличкий шантаж, аби змусити інших діяти згідно з твоїм планом…

– Що таке, Шедс? Подати руцю? – крикнув його суперник через плече, ні на мить не сповільнюючись.

– Тобі знадобиться переливання крові пізніше… – чорний їжак буркнув собі під носа, концентруючись на ковзанні.

Сонік заховав цей бісовий Смарагд у майже-пустелі, потім повернувся і влаштував перегони. Шедову треба було перегнати Соніка, якщо він хотів свій дорогоцінний камінчик назад – цього синій їжак і домагався в першу чергу.

Ну, його супернику хоча би вистачило ввічливості на те, щоб зазначити трасу, тож Шедов знав куди бігти, якщо пережене Соніка.

«І все одно його жде добряча прочуханка, як тільки я заберу те, що належить мені», – подумав похмуро Шедов.

Усе, чого чорний їжак хотів, так це тихе існування в якості вандрівця від клубу Руж до АРК. У нього не було і краплі охоти навіть наближатися до Соніка.

Тому що… Останнім часом, через цього синього їжака він почувався дещо… Дивно…

Шедов люто потряс головою, коли відчув, як жар підступає до його обличчя і останнім швидким ривком пронісся повз Соніка, штовхнувши його в процесі. Той зойкнув, але вчасно отямився.

– Гей! Нечесно!

– Життя нечесне. Звикай! – крикнув Шедов, та це лише викликало запальну посмішку на лиці синього їжака, який звісно ж відчув ноти жарту в словах суперника і думав, що це, без сумніву, було того варте.

«Що зі мною не так?», – поцікавився чорний їжак сам у себе, роздратований як незрозумілою поведінкою свого тіла, так і Соніковим очевидним несерйозним ставленням.

– Далі дороги нема! Готовий програти? – несподівано почулося ззаду і Сонік, стиснувши зуби, та все ще виблискуючи очима, додав ходу. В далині, обережно розміщений на камені серед безплідної рівнини, лежав прозорий Смарагд Хаосу.

Тепер почалася справжня гонка. Сині ноги злилися в розмиту пляму. Ковзани випалювали землю.

Шедов атакував, Сонік ухилився, сміючись, та вони все одно тримали рівень один одного. Смарагд усе наближався й наближався, земля летіла з під їхніх ніг. Шедов міг з легкістю розрізати Соніка надвоє раптовим випадом, але цього було недостатньо, щоб злякати синього героя, адже він щиро кохав кожен виклик. Та і все одно спін-даш не мав наміру поцілити куди треба, так от…

Шедов подумки посварив себе. Хіба він не намагався справді покалічити Соніка? Він сердився на нього; він прагнув побити це синє тіло до смерті, але… в нього не виходило спробувати по-справжньому…

«Забудь. Тільки я торкнуся Смарагда – телепортуюся звідси на АРК. Бігти додому таким стомленим має бути непоганим покаранням для цього фальшивки.»

Справді, їжаки були однаково виснаженими, та тільки дивлячись на Соніка це було помітним. Його шерсть матовіла від поту. Голки розпатлані в усі боки поривами вітру.

І це було саме те, що Сонік так любив. Він штовхав своє тіло до межі, біжучи поряд із Шедовом до бажаного каменя. Його план був простим. Щойно він дістанеться Смарагда – телепортується куди-небудь, аби заховати камінчик ще десь, і знову влаштувати перегони.

(Імовірно, це все скінчиться бійкою замість гонки, бо Шедов просто позеленіє від злості, але Соніка це цілком влаштовувало). Що вже вдієш, коли так подобається мірятися із ним швидкістю.

Їжаки ще трохи прискорилися; дихання важке; погляд приклеєний до каменя. Дві руки простягнулися вперед, майже торкаючись один одної…

– Хаос Контроль!

ххх

Десь щось пішло страшенно неправильно.

Сонік одразу це збагнув, бо ледве він використав Хаос контроль – немов уся його сила пішла на телепортацію. Він ахнув – щось ніби вибило все повітря разом із його легенів; борючись із бажанням знепритомніти, він відчув, що Шедов поруч із ним робить те саме, але не міг роздивитися хоча би щось через світло таке яскраве, що можна було осліпнути.

Що відбувалося? Останнім, що Сонік пам’ятав, було відчуття каменю в своїй руці, так само як і руки Шадоу, яка схопила Смарагд у ту ж саму мить; і вони обидва прокричали команду телепортації…

«Так, мабуть, намагатися потрапити у два різних місця за допомогою одного каменя було просто жахливою ідеєю», – раптова думка пронеслася крізь синю голову. Він хотів опинитися у майстерні Тейлза, але не мав гадки що спало на думку Шедову.

Зазвичай він міг сказати, що саме було точкою призначення, судячи з того, скільки зусиль треба було докласти. І от саме зараз це було так, неначе він намагався стрибнути точнісінько на протилежну частину галактики. Запаморочення ставало все більш відчутним, чуття простору втікало від нього разом із свідомістю, і все чого він хотів, так це щоб райдужні американські гірки зупинили свій рух, і він міг зійти – коли зненадська світ знову явився перед очима.

Але, як було сказано раніше, він явився якось, десь, і страшенно неправильно.

Для Соніка це було немов рух навколо раптово зупинився і щось нагло штовхнуло його долі – щось, що було смертельно незручним: стало поперек горла в удушливому хваті; чавило його майже незахищені зап’ястя. Сонікові ноги ледь не вронили його, не в змозі витримати вагу розм’яклого тіла, та він вчасно подолав свою слабкість. Але тепер він помітив, що не міг розігнутися, бо якимось чином застряг у…?

Різкий біль немов вибухом запалав на його сідницях.

– АЙ! Якого…?

Всяке тіло, яке рухається, продовжуватиме рухатися, допоки цей стан не змінять сили, застосовані до нього. Важливо для уроків точних наук, а ще для тих випадків, коли ти опинився у якомусь дивному середньовічному підземеллі, попасти в яке у тебе не було жодного наміру.

Шедов моргнув.

Потім поглянув на свою долоню, яка з невідомої йому чини тримала щось на кшталт їздового хлиста.

– Що…?

– Думаю, ц-с-сього дос-с-статньо на с-сьогодні, мій Принце. Мабуть вам не добре, якщо мені дозволено так с-с-сказати. – фіолетовий ящур звернувся до Шедова, який лише нерозуміюче витріщався на нього. Збагнувши, що він говорив це саме йому, Шедов повільно кивнув. Він почувався не дуже добре. Це часом не галюцинації?

– Гей, ти! А ну пусти мене звідси!

Добре. До біса. Ні за що в світі галюцинація не звучала би так реалістично. Перед ним чужий хвіст, який швидше за все належав Соніку, незадоволено звивався. Синій їжак був прив’язаним до чогось, що нагадувало ганебного стовпа.

– Перепрош-ш-шую, мій Принце. – зашепелявив ящур знову, взявши з рук Шедова, який зовсім не чинив супротиву, батога і замахнувшись ще раз, аби залишити другий синець.

– Як ти с-с-смієш говорити без доз-с-с-сволу, раб!

Сонік скрикнув під ударом, більше від здивування, аніж від болю, і різко замовк. Праворуч почулося зітхання, і Шедов повернув голову – перед ним стояв сірий кіт в світло-блакитній туніці, який щойно відштовхнувся від кам’яної стіни й попрямував до ящура, щоб узяти червоний нашийник з його рук. Шедов досі намагався зрозуміти ситуацію, в якій він опинився, в той час як сірий кіт обійшов Сонікову голову, розстібнув нашийника і заклацнув його на їжаковій шиї. За ним, очевидно, йшов повідець і бульдог, п’ятий і останній мобіянець(чи це досі був Мобіюс?), виволік ключ із кишені, щоб відчинити замок на дошці, аби синій їжак міг стояти прямо.

Сонік не міг у це повірити.

Вони щойно назвали його «рабом»? І… Він вирівнявся, однією рукою опираючись на деревину. Потім, усе ще не віривши своїм очам, другою рукою схопив повідець, який терпляче тримав сірий кіт напроти. Різкий біль швидко зупинив його спробу, коли ящур заорудував батогом знову, але цього разу не було так боляче – рукавички взяли на себе більшість сили удару. Тим не менше, Сонік усе одно гримнув на рептилію, яка виглядала аж занадто самовдоволено і водночас жорстко зі своїми тонкими чорними вусами, і жовтими зміїними зіницями.

Ящур обдарував його поглядом повним огиди.

– Рукавички? Ви вж-ш-ш-ше подарували йому одяг, мій Принце?

Шедов розвернувся. Картина Соніка на поводку настільки не вкладалася в голові, що наступні пару секунд від так і витріщався на нього. Потім швидко кивнув, знову надавши обличчю похмурий вираз, що слугувало чимось на кшталт захисної маски на всі випадки життя.

– Так. Так, авжеж. – він сподівався, що це була правильна відповідь для його вимушених слухачів.

Ящур злегка зморщив носа, але не більше.

– Дуже добре. Думаю, нам с-с-слід відвес-с-сти Ваш-ш-шого раба до Ваш-ш-шого батька. Мож-ш-шливо, ми трохи прос-сунулися с-с-сьогодні. Хоча ос-с-собисто я у цьому с-сумніваюся.

Фіолетова рептилія попрямувала до дверей; кіт пішов за нею. В процесі він смикнув за повідець, прив’язаний до шиї Соніка, бо той не відреагував миттєво, незвиклий до такого ставлення.

Перше, що спало йому на думку – це вкрити кота матюччям, та, на щастя, він стримався. В останні п’ять хвилин його встигли побити за спробу заговорили і спробу навіть токнутися поводка. Допоки він не взнає, що взагалі відбувається, зачинати бійку – не найрозумніша ідея. Особливо, коли він досі почувався кепсько після настільки виснажливого Хаос Контролю. Де він опинився? Якийсь дивний паралельний вимір? Принаймні так здавалося.

Натяг повідця ставав усе сильнішим, і Сонік зробив тяжкий крок; вперше глянув на Шедова з німим питанням.

Він виглядав так само розгубленим, як і Сонік. Він також…?

– Чи баж-ш-шаєте ви приєднатис-с-ся до нас-с, мій Принце? – гугнявий голос ящура прозвучав знову, і Шедов інстинктивно поволікся разом із невеликою процесію.

– Шедове? – самими губами промовив Сонік замість того, щоб питати вголос. Він пильно видивлювався у червоних очах хоча б неясну підказку, яка би свідчила про те, що це був той самий Шедов, з яким він щойно змагався задля білого Смарагда. Смикання повідця дратувало все більше, тому йому довелося розірвати зоровий контакт.

І тоді, повільно, майже не рухаючи голови, Шедов обережно кивнув.

– Соніку. – німо відповів він.

Синій Герой відчув, як гора спала з його плечей. Куди б цей оскаженілий Хаос Контроль їх не заслав, принаймні Шедов був разом із ним. Бульдог-тюремник відчинив двері, і вони вчотирьох ступили назовні. Сонік почувався більше ніж сміховинним із цією байдою на шиї.

Фраза з одного старого людського фільму спала йому на думку, і аби ящур не глянув на нього заотруйно тої ж миті, Сонік точно би пожартував уголос, щоб знизити напругу в повітрі.

«Шедове, мабуть, це вже не Канзас…»

Далі буде…

Примітки автора:

Будьте ласкаві і залиште відгук :3 Хотілося би почути вашу правдиву думку щодо ідеї/стилю/сюжету… :D.

Примітки перекладача:

Ну що, готові, друзі? Ставте вподобайку, залишайте відгук! Це дуже мотивує працювати далі. Авжеж я надіюся, що в цій поки що мізерній фанхаті знайдеться хоча би пара читачів XD