Фанфіки українською мовою
    Попередження щодо вмісту: Ч/Ч

    Поцілунок перейшов у дещо більше. Вони гадки не мали, коли втратили контроль над собою, та зараз це все для них нічого не значило. Було лише збите дихання та бажані губи. Кроулі, схилившись над Азірафаелем, не лишав оминутою жодну частинку тіла. Його волосся лоскотало оголене тіло Янгола. 

    Демон нахилився до Янгола й пройшовся язиком по його ключицях, злегка кусаючи шкіру. Азірафаель, не взмозі стриматись, злегка застогнав. Кроулі не зупинявся, він продовжував досліджувати тіло коханого з нестримним бажанням. Його руки перемістилися на стегна Янгола, вимальовуючи візерунки на оголеному тілі.

    — Кроулі… — крізь стогін шепоче Азірафаель. 

    Змій, з хитрою усмішкою вдивляється у обличчя коханого. 

    — Так, Янголе мій? — Диявол майже муркоче у відповідь.

    Азірафаель мовчить. Та його розпашіле обличчя каже все саме за себе. Кроулі нахиляється до губ Янгола й цілує пристрасно й бажано. Він закушує губу свого партнера, і коли той, крізь поцілунок охає, він переплітає їхні язики. Жар об’єднує їхні вуста й спільний подих.

    Все, що відбувалось згодом, було схожим на солодкий й приємний сон. Їхні тіла рухались один одному на зустріч, дихання збилось, а голова паморочилась від божевілля, яке їх охопило. Кімнату заполонили стогони. Чоловіки, втративши розум один від одного, піддалися спокусі, яка переслідувала їх довго й млосно. Вони проганяли її, наче тінь, та вона завжди наздоганяла їх. І цього разу вона змусила їх піддатись. 

    Вони обоє туманно пам’ятали цю ніч, та вона принесла їм задоволення, якого вони так давно прагнули. 

    ***

    Біле світло роз’їдало очі. Стиснувши щелепи, Кроулі підняв свій погляд. Він окинув кімнату поглядом вперше за весь час, що він тут пробув. Кімната пустувала, а від білого кольору його нудило. Як типово для Небес. 

    Позаду Демона почулися тихі й обережні кроки. Змій повернув голову на шум, та єдине, що він встиг побачити – білі нитки, які миттєво оповили тіло. Вони пробралися до горла, рук та ніг. Охопили його миттєво й неочікувано. Вони вп’ялися у шкіру, не даючи дихати.

    Кроулі зашипів. Нитки дедалі більше в’їдались у шкіру, обпікаючи її. Від нестерпного болю у Демона попливло перед очима. Та він змусив себе сфокусувати свій погляд. Змусив себе проігнорувати біль і підняти голову на того, хто його причинив. 

    Перед ним стояла Михаїл. Її очі випромінювали вдоволення, а на вустах грала бридка посмішка, яка не віщувала нічого хорошого. 

    Кроулі стиснув зуби. Він шкодував про те, що вони зробили. Якби він не піддався спокусі, то вони б зараз спокійно пили вино у книгарні. 

    — Гадаю, тобі сподобались наші нитки? — Вона наблизилась небезпечно близько, настільки, що Демон зміг розгледіти у її очах вогонь, — Звичайно, це не настільки жахливо, як припустимо, у Вас в Пеклі, — вона торкається нігтем його підборіддя, — Та далі цікавіше, Дияволе. 

    Демон злісно зиркає на неї. На біса грати невинність, якщо всі вже зрозуміли, що Ангели ще ті суки? Звичайно, якщо не враховувати Азірафаеля. Він те Боже створіння, яке заслуговує бути Ангелом. Або заслуговував. До цієї ночі. 

    — Де Азірафаель? — голос зривається, Диявол ричить, намагаючись звільнитись з пут. 

    — Гадаю, скоро з’явиться, — Михаїл злісно посміхається і зиркає на білі, мов хмаринки, двері. 

    Кроулі стискає губи у тонку лінію. Навіть страшно уявити, що вони з ними зроблять. А він міг уявити. Навідмінну від інших Демонів, він мав уяву і міг мріяти. Та цього разу його уява малювала жахливі картини. 

    — Що Ви з ним зробите? — Диявол розлючено кидається вперед, намагаючись дістатись бридкого обличчя Ангела. 

    — О, нічого такого. Можливо, тобі навіть сподобається. 

    Кроулі втомлено видихає. Він опускає свій погляд у підлогу, намагаючись прислухатись до шуму, що долинає звідалля. Та він лише чує, як його серце шалено калатається. Повітря бракує, а у вухах, здається, дзвенить. Його тіло охоплює паніка. Змій стискає щелепи. Він не дозволить їй заволодіти ним. Кроулі зосереджується на приємних спогадах. Перше, що приходить у голову – його очі. Очі кольору небес. Очі в яких він готовий потонути й зануритись з головою. Його тихий, але радісний сміх. Тілом розливається тепло, яке повністю відштовхує паніку.

    Кроулі повертає, голову у бік дверей, очікуючи, що у них зайдуть. І не помиляється. 

    У кімнату заходить Азірафаель разом з Метатроном. Погляд Демона прикутий лише до коханого. Він намагається зрозуміти його емоції, прочитати немов відкриту книгу. Та Янгол приховує їх. Вміло. Кроулі намагається зловити його погляд, та він навіть не дивиться на нього.

    Змій боляче кривиться. Він хоче, щоб Янгол поглянув на нього. Хоче побачити, що коханий не шкодує про минулу ніч. У цьому є необхідність. Можливо, від цього стане легше вмирати, чи що ще там придумали ці придуркуваті Ангели. 

    — Що ви збираєтесь зробити? — його голос лунає тихо й боляче. Лунає зламано. 

    — Він більше не гідний бути Янголом, — пророкує Метатрон, — Тому Бог дав наказ перетворити його на Диявола. Його місце в Пеклі. 

    Кроулі здригнувся і болюче скривився. Найменше всього на світі він хотів, щоб його Янгол постраждав. Демон був готовий прийняти все покарання на себе, аби Азірафаель не постраждав. Він цього не заслужив. Ангел занадто добрий і чутливий, щоб бути покараним за помилки Демона. Кроулі міг зупинитись, міг стриматись, та він лише піддався спокусі. Це він у всьому винен. У тому, що Азірафаель стане Демоном – його провинна. 

    Змій злякано зиркнув на Янгола. Він так само ігнорував його погляд, а натомість дивився на Метатрона. Кроулі боляче застогнав. Не від пут, які обвивали його тіло. Не від того, що вони вгризались у шкіру. А від того, що на очах у Янгола з’явились сльози. Він шкодував. Він неодмінно шкодував. 

    Кроулі вчепився руками у підлогу, намагаючись втамувати себе. Він пам’ятав, як Азірафаель не хотів бути Дияволом. Він боявся. За кожне порушення Закону Божого, Ангел боявся, що його покарають. Боявся, що стане Дияволом. Таким, як Кроулі. 

    — Азірафаїле, — лунає голос Метатрона, — Підійти до мене.

    Кроулі відриває свій погляд від білосніжної підлоги і поглядає на Янгола. Азірафаель злякано ковтає, та все ж виконує його прохання. Навіть не супротиться. 

    Демон гарчить. Він не дозволить їм цього зробити. Не дозволить. 

    Кроулі намагається розірвати нитки, та вони сильніше впиваються у шкіру. Від цього він шипить, та все одно намагається вивільнитись. Невпинний біль пронизує його тіло. Пути не можливо розірвати. Навпаки, чим більш він супротиться, тим більш вони пробираються під шкіру і обпікають її. Неприпустимий та нестерпний біль, який ладен звести з розуму. Кроулі  здригається кожного разу, коли нитки здушують горло, руки або ж ноги. Здається, вони вп’ялися настільки, що їх вже не дістати. Вони ріжуть настільки, що з його людського тіла виступає крові. Вона охоплює його тіло, неприємно стікаючи. На волю ледь не виривається болючий крик, та він стримується й припиняє боротьбу з бісовою ангельською «мотузкою». На кону стоїть багато чого. До прикладу життя та душа його чистого перед совістю й криштально білого Ангела. Вони найважливіше, що він мав за своє безсмертне життя. 

    Змій знедолено припиняє свою боротьбу з мотузкою. Йому вже не вибратись з неї. Власна безпорадність смішить. Вони так багато разів потрапляли з Азірафаелем у проблеми, і так само багато разів виходили з них сухими з води. Ну або майже сухими. 

    Демон судомно видихає і піднімає свій погляд на коханого. Цього разу їхні погляди перетинаються. У очах Янгола дзвенять сльози, безпорадні й болючі, а обличчя перекошує гримаса відчаю. В середині Кроулі все обривається. Він готовий зробити усе, аби не бачити, як його янголятко страждає. 

    — Прошу, — голос Демона обривається й починає тремтіти, — Прошу, не робіть цього, — Кроулі покірно схиляє голову, сподіваючись, що вони передумають. Що вони покарають лише його. 

    Замість відповіді лунає болючий крик Азірафаеля. Ангела обвив диявольський вогонь, не даючи йому дихати. Та він звикне, Кроулі знає, що звикне, та від цього не стає легше. Він намагається вирватись до коханого, та не може. 

    — Ні.. — голос тремтить, а на очах з’являються сльози. 

    Шепіт Демона заглушує крик Ангела. Тілом Кроулі проходять мурашки. Він дивиться прямісінько Янголу у вічі, не відриваючись. Той, натомість дивиться на нього. Серце Змія вкотре стискається, коли очі Азірафаеля стають фіолетовими. Він відчуває, як щоками котяться сльози. Демон, не стримуючись ковтає їх і з болем дивиться на коханого. Це не те, чого вони хотіли. І точно не те, чого хотів Ангел. Він не хотів би бути Дияволом, точно ні.

     Кохати Демона — це одне, а бути Демоном — інше. Ніхто б не захотів собі такої долі, а особливо Янгол, який звик дарувати всім Диво й робити всіх щасливими. 

    Полум’я й надалі огортає тіло Азірафаеля. Воно торкається крил, і ті стають чорними, мов пітьма. 

    Кроулі кидається вперед. Він хоче дістатись Янгола. Він хоче бути поряд. І хай йому грець, він зовсім не хоче, щоб він став Дияволом. Кроулі вже не зважає на нитки, які обвивають його тіло, немов змії. Йому начхати. Його погляд прикутий лише до чоловіка, чи радше вже Демона, навпроти. У Азірафаелі змінюється все. 

    Коли від колишнього Ангела вже не лишається нічого, Кроулі знесилено опускається на підлогу і навіть не намагаючись стримуватись, стискає зуби до скрипу й плаче. Він. Це він в усьому винен. 

    Провина, немов мотузка, душить його, наче йому не вистачає тих ниток, які й так оповили його тіло. 

    — Пробач… — Слова даються важко, з болем і відчаєм, — Пробач. Це я в усьому винен. 

    Коли Демон піднімає голову, Азірафаеля вже немає. Він вже знаходиться у Пеклі.

     

    0 Коментарів