1 розділ

Вона прокинулася від увійшовших покоївок до кімнати, всі вони про щось переговорювалися, але тільки помітили, що та не спить- замовкли. Без всяких слів допомогли їй вмитися, перевдягтися та без слів вийшли. Вони завжди так до неї ставилися, не добре, але й не погано, просто не помічали її, тому просити щось вона могла тільки у людини, яка наступного моменту зайшла в кімнату.
-Доброго ранку леді Марі, вітаю Вас з повноліттям, -після цих слів вона поклонилася.
-Дякую тобі, Анфісо, -і вуста дівчини спромоглися на посмішку.
Анфіса прибула в помешкання Батіста ще маленькою дівчинкою з карими очима та каштановим волоссям і була взагалі непримітною, але доброю. Її доставили з іншої країни і приставили до ще юної Маріани Батіста, будучи ровесницями вони здружилися. Тільки Анфіса була доброю до неї, лагідно називала її леді Марі, та й взагалі була єдиною, хто так робить. Зараз вона зачісувала волосся своїй господарці і вони мило вели бесіду про цей вечір.
-Граф Батіста в чесьть народження своєї дочки влаштовує бал сьогодні ввечері, Вам потрібно буде причепуритися до того моменту, та й  взагалі багато чого потрібно буде приготувати, -щебетала та.
-Не перебільшуй, все не настільки грандіозно, -вона розуміла, що все це її батько влаштовує тільки для пітримання статусу та щоб, як можна швидше видати дочку заміж, -До того ж я хочу не на довго вийти за межі маєтку прогулятися.
-Знову Ви туди підете?
-Так, можливо це останній вільний день для мене, тому так.
-Я звичайно не маю права наказувати, але як подруга хочу сказати що це небезпечно, може Вам краще зав’язувати? -в її голосі чулася тривога.
-Анфісо, не переживай, я все розумію і це точно буде останній раз, обіцяю.
-Добре, але зараз Вам треба йти, граф чекає на Вас. -покоївка закінчивши вичесувати світло-русяві пасма провела леді до виходу.
***
-Доброго Вам ранку батьку, брате, -вона поклонилася і сіла за стіл.
-З днем народження, Маріанно, -почав чоловік, який був вже давно не молодим, -ти ж розумієш, що я хочу від тебе на прийомі?
-Так…-вона опустила голову і взяла в руки столові прибори.
-Це добре, що хоч це ти розумієш.
-Від мене також прийми вітання, сестрице, -її брат, як завжди був привітним, хоча він так схожий на батька.
-Так, дякую тобі, Дан…
-Данталіане, по-стриманіше і спокійніше за столом, -але він не відреагував, продовжив “світитися” від радості. Звик, що йому все вибачать і відділається тільки словами, якщо б таке зробила вона, то покарання не унакнула би.
***
Вона впала на ліжко, від чогось вже відчувала втому, хоча тільки годину тому піднялася. Сьогодні їй нарешті дали відпочити, хоча таку розкіш дозволяли лише на великі католицькі свята та її власне день народження(хоча і цей день став вихідним тільки три роки тому) і зараз у неї був вільний час аж до вечору. Маріанна накину поверх своєї сукні накидку, взяла щось зі столу та попрямувала сходами вниз до дверей, до карети в якій на неї вже чекала Анфіса.
В самий центр Лондону їх привезла карета з сімей гербом у вигляді азалії, так до речі звали її матінку, (чи то випадковий збіг, чи якийсь розрахунок вона не знала) і тепер Марі ходила разом від крамнички до крамнички і нарешті взявши все, що їй будо потрібно-відправила Анфісу до карети, а сама натягнувши капюшон аж до очей, зупинила візника і після коротких слів вони рушили в невідомому напрямку.
***
Нетрі Лондону ніколи не відзначалися чистотою, але й змінити їх у неї не вистачало ні впливу, ні сміливості, тому Марі просто йшла далі.
Марі пройшла до вже знайомих дверей і постукала двічі, а через коротку паузу ще тричі. Це був своєрідний пароль. Звідки вона його дізналася-не важливо, але це коштувало багато зусиль. На дверях відчинилося маленьке віконце через яке вона простягла мішочок, у відповідь їй простягли інший, схожий на той, але легший. Маріанна забрала його та пішла в напрямок дороги щоб знову піймати візника, вийти в самому центрі та поїхати додому.
***
Невблаганно наближався вечір, на дівчині вже була ніжна сукня лимонного відтінку під яким карналін та ще декілька підюбників для пишного вигляду, талія туго занягнута в корсет, який не дозволяв дихати, на шиї- мамине намисто, яке вона попросила перед смертю віддати дочці у повноліття, на голові невеличкий убір, щось середнє між шпилькою та капелюшком, але вже чорного кольору для контрасту. На ногах білі туфлі на каблуку, після яких вона точно не зможе піднятися декілька днів, в руці вієр, на обличчі легкий макіяж, але перед тим, як покинути кімнату дівчина відкрила мішечок, який сьогодні їй вдалося отримувати. З нього вона дістала ковбочку на вигляд ні чим не виділялася, звичайна пляшечка з зелоного, але прозорого скла, розміром була не більше ніж вказівний палець, але тим, хто зміг би роздивитися маленький надпис на папері примотаного до горла, стало б все зрозуміло. Лауданум. Раніше ці “ліки” були доволі популярними, їх прописували від всього, а дехто використовував цю суміш щоб замінити алкоголь, який був значно дорощий. З рештою ті часи в минулому, зараз намагаються заборонити всі наркотики, в тому числі й лауданум, але що робити тим, хто вже залежний від нього? Нічого. Відвикнути майже не можливо, а хто вирішиться- буде переносити неможливі муки та ломку. Така ціна мимолітнього спокою, та відчуття рослабленості.
Маріанна була ще маленькою, коли опіум почали заборонювати і це її ніяк не обходило, але коли вона вкотре розповідала Анфісі, яких досягнень від неї вимагає граф, то покоївка розповіла:
-Знаєте пані, я чула від інших служниць щось про ліки, ніби їх раніше використовували майже від усього, але зараз їх заборонили, -наступні слова вона вимовила з обережністю, -я б могла спробувати розпитати…
Дівчина погодилася. Так Анфіса знайшла людину, ніби в минулому лікаря, який і розповів про чудо-зілля. Хоч він і попередив, що від нього буде важко відмовитися в майбутньому, але на свій страх та ризик Марі погодилася. Їй розповіли про винодільню де можна було придбати лауданум(опіум у чистому вигляді знайти було нереально) та розповіли всі тонкощі. Головною задачею було не перебільшити з дозуванням.
І зараз Маріанна захотіла рослабитися перед своїм виходом. Вона витягнула маленьку пробку з пляшечки, та зробила маленький ковток, потім одразу ж закрила. Вперше спробувавши його вона відчула і гіркий присмак, і їдкий запах, але зараз її організм вже не звертан на них уваги. В голові почало паморочитися, в очах потемніло, м’язи почали рослаблятися і Марі захлиснуло хвилео спокою та легкості. Хоча зір ще не прояснився, але вона все ж встала, так і вийшла вона за двері з своєї тихої кімнати до шумного залу і як пройде цей вечір вона ще не знала.

***
За декілька днів до:
Помешкання Моріарті.
-Брате, сьогодні прийшло запрошення від графа Батіста.
-Так? І що в ньому написано?
-Що у…
-Дай вгадаю, Льюісе, -перервав його раптом Альберт, який до цього мовчав, -у його дочки день народження і він запрошує нас завітати? -На це він тільки кивнув.
-Ну це не дивно, якщо я добре пам’ятаю, то вона вже повноліття? Напевно її батько вирішив таким чином видати її заміж за когось, -висловився Уільям і помовчавши декілька секунд, обдумавши все, як слід додав, -думаю це чудова нагода, щоб виконати один з наших планів чи не так? Що у нас є на графа Батіста? -він кинув короткий погляд на молодшого брата і той кивнувши почав пригадувати.
-Граф Філіп Батіста, з вигляду порядний аристократ, хоча і дуже суворий, але за нашою інформацією він бере участь по перепродажі ядів, які зазвичай купують аристократи, щоб перетравити своїх конкурентів, або не потрібних їм свідків. Також граф і сам був помічений у вбивстві декількох людей по причині їхньої непотрібності. З сім’ї у нього син Данталіан, але він хворий і більш за всього його не стане в найблищі місяці, тому свій бізнес він передати йому не може, дочці ж його, Маріанні він також бізнес не передасть, бо граф- людина старих поглядів, тому йому й треба щоб вона обружилася з впливовою людиною. Азалія, його дружина, померла ще багато років тому під час пологів, дитину вдалося врятувати, а її ні, тому граф Батіста і не долюблює свою доньку.
-Дякую, Луі. Тож, треба ще дещо перевірити і тоді вже діяти. Думаю нам слід прийняти запрошення.
***
Вечір перед:
-Ви вже готові? Нам пора виходити, -на порозі стояв Альберт чекаючи своїх братів, які саме спускалися сходами з другого поверху, -Все підготовлено для плану?
-Так, звичайно, -Уільям на це питання кинув посмішку і вони пішли до карети. Цьогоденний вечір повинен вийти довгим…