Фанфіки українською мовою

    Світ, який живе вже 50 років з Проблемою під назвою гості. З настанням темряви діє комендантська година, всі поспішають додому до того, як зайде сонце. Тому всі такі тутешні полюбляють літо, а зиму прозвали Чорною. Будинки захищені – пороги і двері оббиті залізом, на вікнах залізні віконниці, в будинках і громадських місцях всюди залізні прикраси і гілки лаванди, також в деяких місцях можна побачити стружку і сіль. Новонародженим надягають спеціальні обереги з металу для захисту від гостів. Біля входів у магазини стоять і висять гілочки сухої лаванди, всюди витає аромат лаванди, який лякає примар, отже гостей, які так і хочуть залізти туди. Всі носять якісь срібні прикраси, лаванду в сумках, чи в медальйонах. Щоночі на вулицях чергує нічна варта, що складається з дітей від 13 і старше, переважно підлітки. Заробляють не погані гроші компанії, які виробляють сіль, обладнання для боротьби з примарами, виробники залізних і срібних виробів чи зброї, власники лавандових плантацій.  

    ***  

    – Джордж ти і Люсі йдете до того дому, треба там розвідати і в потрібні місця насипати стружки і солі. А мені треба навідатися до однієї людини за одним цікавим предметом, – надягнув на себе плаща і вирушив на двір. Вони навіть слова не вспіли сказати, як Локвуда слід простив. 

    -Та! – викрикнула незадоволено Люся, вони що безплатна робоча сила. Що взагалі він хоче сюди притягти, може це буде щось цікаве, або ні. Але зараз їм треба зайнятися цією місією, а не розміркуванням, який Локвуд інколи бісить і як би його хотілось десь вбити за його несумісні жарти в важких ситуаціях і вміння чогось забувати. 

    Ідучи до автобусної зупинки. Їм замовили достатньо велику віллу на завтрашній вечір очистити, так що давши чим зайнятися цим двом. Сам вирушив до доволі старого знайомого. Стоячи зараз в автобусі де людей було де не плюнь, інколи закрадалося в голову, куди же вони всі йдуть в таку ще божу рань. Можливо хлопець озброєний рапірою, був вже достатньо привичним ділом для простого люду. Він зітхнув, цей зітх був наповнений достатньої схвильованості з боку хлопця. Чує, що колінця затрясуться як у Люсі коли з нею той череп говорив, а у Локвуда тоді щелепа відвисла в той момент, коли перший раз побачив цю розмову. Повернемося до друга, його звати П’ятий Гарґвіз, бажано без прізвиська. Познайомилися вони у далекому минулому. Коли Локвуд ще не був мисливцем на гостей. Це був той час, коли він ходив в просту школу, але бувши з багатої сім’ї його задирали також і сестру, яка на той момент була вже мертва, як років 3, тобто йому було вже 12. П’ятий… Як досі пам’ятає його слова: “Такий гордий і впертий, але також елегантний хлопець, хоча не любиш визнавати своїх помилки. Але такий вмілий, як ти можеш давати себе бити і знущатися?”. Що ж, це хлопець старше на два роки його, П’ятому зараз вроді 17, якщо правильно пам’ятати.  

    Він виходить з душного автобуса, на достатньо спокійний район, так хлопець і не мінявся. Ніби йому було не сімнадцять, а років так 60, що його тягнуло в такі тихі містечка. На вулицях так і віяло лавандою, випічкою свіжою, гарними розмовами. Місто під стать Гарґвізу таке відчуття. Проходячись невеликими вулицями, він на кінець натрапив на невеликий котедж. Вони були похожі, жили настільки великому місці одні довгий час. Стукаючи у двері з допомогою масивної стукалки з дерева і заліза. Локвуд же поправив свою краватку, бо треба гарно виглядати перед старим другом. Як тільки двері відчинилися і показався знайомий хлопець з не дуже задоволеним виразом лиця, Ентоні вже пожалкував, що вирішив сьогодні прийти. Його тільки одарили прискіпливим поглядом.  

    – Привіт, я тут по ділу, – промовив з яскравою усмішкою хлопець, не даючи П’ятому закрити двері, притримуючи їх. Але старший не змінився, сильніше потягнув за клямку ручки і гримнув дверима, затискаючи пальці Локвуду, який вже хотів послати і йти з опухлими пальцями на правій руці до автобусної зупинки. В думках проклинав цього Гарґвіза і його настрій. Він що навмання одягав свою найгарнішу краватку, щоб вразити його? Така гарна краватка, чудово вписувалася до його образу повсякденного, це чорні брюки обтягуючи, біла сорочка з доволі якісної тканини і плащ чорного кольору, як і брюки. Але він мав дивний трохи фасон заду. У нього були дві смужки розрізів, це була достатньо комфортно для шпаги. Плащі призначені для створення більш таємничого образу, що було ідеально для цього хлопця. Краватка же була красивого бардового кольору, що гарно підходила до його темних очей і копні коричневого змішаний з чорним кольору волосся.   

    -”не вимушуй цього робити” – сказав собі подумки Локвуд і стукає знову у двері, але тишина, навіть все зашторив, всі вікна. Він, що ніч хоче зробити?…  

    Легкий вітер який розвиває неакуратне волосся хлопця. Відчуття вільності десь заграло в його сраці, але це правда. Бо який придурок в другій дня буде лізти бо не дуже міцним виступах на будинку, щоб дістатися потрібної йому кімнаті, в любий момент може зірватися. Чому він не пішов? Нормальна би людина так зробила, а хто казав, що він нормальний? Стаючи на виступ, який таке відчуття, що прогнеться і вломиться, але на здивування витримував вагу хлопця. Ступаючи акуратно маленькими кроками, не дай Боже його хтось зараз помітить в такому виді, але для цього у нього є план “він забув дома ключи”. Хоча ідіотський цей план, погоджуюся. І то що подивитися вниз, а там 6-7 метрів вільного падіння не дуже тішить. Встаючи на наступний виступ, різкий тріск…. І во вже летить хлопець вниз, але на його щастя або ні, впав він в смітний бак, запах там звісно не парфумів, далеко не. Але посадка була більше менше нормальна. Терпима.  Все одно до чортів боляче, таке відчуття, що спину собі зламав. Коли же глянув вгору, то побачив достатнього задоволеного П’ятого, аж цей гівнюк, весь час дивився за ним і його не дуже гарним падінням, вилізаючи звідти, стряхнув свій плащ від сміття і глянув на нього  

    -Зараз я заслуговую зустріч з тобою?! – крикнув з питанням в очах і розвів руки в сторони, якщо навіть за такий соромне падіння він його не пустіть, то не знає, що зробить з ним.  

    Все таки його впусти в середину цього будинку, а там видно безмін нічого, все як по старому, віяло кавою і книга з старість якоюсь. Заходячи в достатньо спокійну вітальню з темними стінами і відкриває вікно від штор, щоб хоча би якесь тут могло бути світло. Трохи пильні, великі дві шафи з книгами, Джорджу тут би точно сподобалося.   

    – Як подивлюся без змін у тебе тут, кружка чаю буде? – руки в кишені і дивиться на вид з вікна на якісь парк, ну… Такий собі вид звісно. Але що він придирається, обернувся до нього з легкою усмішкою, така яскрава, ніби осліпити нею хоче. Пробує шармом взяти цю неприступну гору бездушності і злості. 

    *** 

    В вітальні був легкий аромат недорогого чаю, який зразу винюхав Локвуд, так і вбивається ця дешева хімія у ніс. Тільки кращого факт, що не дадуть, додав до свого чаю три ложки цукру, щоб хоча би щось в цій напруженій ситуації було солодким. Цей погляд зелених очей, таке відчуття, що П’ятий вже думає план, як на куски дрібні його порубати, що спокою в вихідні не дає. Ні! Локвуд тут за справами, так що ніякий погляд цього гав… не дуже доброї людини не має звести з пантелику. Наклонивши тулуб трохи уперед, тим самим показуючи, що він також не слабак, яким був колись. 

    – Слухай, мені потрібно ультро посилювач слуху. Ми маємо роботу з мінімум з трьома примарами 2 типом, який як виявилося тихий, що навіть Люсі буде важко почути. Я розумію, що може тобі буде легше, якщо здихаєшся мене, але мені хочеться, щоб моїй друзі вижили після цієї зустрічі, – Локвуд пробував надавити на жалість, щоб дістати цей артефакт, П’ятий же теж має дар чути привидів, а з цим він чув їх за десятки метрів, чи навіть кілометрів. З цим апаратом вони би могли вичистити ту віллу і в цілому ту територію.  

    – Локвуд. Що ти можеш мені такого дати? Своє життя за цю річ? – спитав його і зразу закрив йому рота, кидаючи цукром які стояли поряд на столику, щоб їв і рот його не відкривався, – це останній раз. Якщо загубиш, то я прийду і вб’ю тебе і твій сон буде вічний, – голос був як у якогось командира, але це зараз не дуже хвилювало Ентоні, він все таки зміг дістати цей амулет, який вже за пару хвилин тримав у руках. Їм треба поговорити з третім типом, це має помогти, головне вийти живими. Амулет був сам легкий, хоча камінь в середині був громіздкий достатньо, переливався з зеленого темного такого в колір моря, це було достатньо фантастично. Він тримався на тонкій, але достатньо міцній підвісці, зроблена з заліза, тримаючи камінь невеликому кріпленні довкола нього. 

    – Дякую, П’ятий, я тобі буду винен, – посміхнувся, беручи амулет, треба надіятися, що з ним буде все окей і його команда десь не посіє, як завжди буває у них, але як тільки вийшли, його знову потягнули за комір плаща, відступаючи пару кроків назад на трохи скрипучий підлозі, але різко роздалися кроки заду, юного засновника компанії боляче потягнули до себе як хлопчура за комірець, П’ятий нависає над тим майже в притик до його вуха, трохи хрипливий голос тихо шепотить – слухай сюди, якщо загубиш і не знайдеш, то я не знаю, що з тобою зроблю, – це все сказав достатньо тихим, злим, провокуючим голосом. Пускаючи Локвуда геть. Хоча вони не сильно ладили, П’ятий нехотя помагав цьому хлопцю, бо він його нагадував в такому віці. 

    На цей раз визвав собі таксі до дому, чекав він не довго, сидячі біля вікна, дивлячись як швидко міняються там види. Локвуд почав думати план, чи взагалі треба цю місію і цими другими типами. Може взагалі треба було заручитися допомогою хлопця? Боже! Голова скоро зірветься через це все. Бо всі ці думки потихеньку зводять з розуму  можливо, це найкраща ідея стати психічно хворим у цій ситуації. Хто зна… 

    Так він не помітив за думками, як таксист вже хвилини дві дивиться уважно на хлопця, щоб він дав гроші і йшов. Той тільки прийшов з себе, коли його торкнулися за плече, зразу потягнувся за гаманцем, даючи йому більше, чим треба, – не потрібна здача, – тільки промовив і швидко вийшов з машини. Ще пару таких поїздок і без грошей залишиться. Дивлячись свій бюджет до кінця місяця, аж на душі погано стало. Треба потім собі окремо якісь дешеві місії взяти, щоб протягнути кінці з кінцями і лічильники заплатити ще потрібно, а йти поясняти, чому ти не міг. Це доволі важко, витягуючи зв’язку ключів і підійшов до дверей, відкриваючи їх. Його зразу зустріли Джордж і Люсі, прямо біля дверей з того боку. 

    – У мене гарна новина! – промовив радісно Локвуд дивлячись на своїх друзів. 

    Хлопець пояснив своїй команді що це, від дасть він Люсі на завданні, зараз ця річ буде у його руках. Так напевно буде більш безпечніше на його думку, хоча згадати дівчина майстер щось свиснути з його кімнати. Так вони обговорювали план дії, поки на домашній телефон не почав гудіти, говорячи, що хтось дзвоне. Але коли Люсі взяла телефон, то попросили Локвуда. Сам хлопець за пару секунд підбіг і почав говорити з кимось. 

    – Хто дзвонив? – запитав Джордж, а Люсі же сіла на диван з ногами і обіймаючи ближче подушку, дивиться на тінь, яка то в один бік ходить, то в другий по коридору, ледве можна розчути, про що вони так говорять, – подзвонила якась жінка, – коротко сказала дівчина і зітхнула важко. Ця ситуація важка в цілому. Але через буквально декілька секунд зайшов до вітальні Ентоні. 

    – У нас переклад цей справи, відправили команду з “Фіттіс”, – щось йому не подобається ця ситуація. Хоча туда йде найсильніша команда, але це пару примар другого типу, сам Локвуд переживав, що вони звідти взагалі живими вийдуть, – Але я думаю… Що багато хто вийде не живим, – наступила тишина у кімнаті, це самовбивство йти на таке, хоча можуть платити шалені гроші, але тепер прийшло питання “чи потрібно це нам?”… 

     

     

    0 Коментарів