1. Початок

Тиша у величезній залі тривала декілька хвилин. Тема зібрання була відома усім трьом присутнім, але розпочинати розмову не хотілось нікому. Кімната була темна, світло пробивалось лише в центрі, над широким гранітним столом. Локація виглядала наче з фільму про таємну організацію, де її лідери обговорювали злісний план підкоренню всесвіту. Однак, єдине що мала спільного ця сцена з реальністю, так це зібрання лідерів. Але й тут нюанс, не однієї організації, а трьох різних країн.

Інколи тишу переривали тихі постукування пальців молодого чоловіка, котрий розглядав кипу документів. Він виглядав змучено та заспано. Рожеві очі ніби дивились за спини людей довкола. Чималі синці під ними виглядали моторошно на блідій шкірі. Розтріпані червоні пасма спадали з плеч, не зважаючи на те, вони виглядали більш менш непогно. Золоті очі ніби поблискували на світлі.

Не витримавши тиші, молодик кинув папери на стіл. Опісля той відкинувся на спинку крісла і розпочав:

– Ми будемо ще довго так сидіти. Я розумію нашу ворожнечу, але зібрання має принести свої плоди. На це і спрямована наша зустріч. Отож, дорога пані президент Апомі, чи не могли б ви розповісти нам все в деталях? – чоловік прикрив очі та підпер голову рукою.

Не дочекавшись відповіді голови Апомі, жінка навпроти пана також почала свою тираду:

– Вперше за останній час, я згодна – промовила на видиху діва – Хочу поцікавитись, як багато людей з Гіомі перейшло до вашої країни?

Вона поправила свої чорні, мов смола пасма, й склала руки на столі. Холодним поглядом пані зрівняла золотокосу дівчину.

Вона ж, яка сиділа так, що могла бачити двох інших лідерів країн одночасно, повернула голову на колегу. Ледь округлі зеленкуваті очі виказували здивування, хоча блондинка й намагалась його приховати всіма силами.

-Зрозумійте мене правильно, я лишень хочу впевнитися, що мій замісник не обрахувався – чорноволоса почала перебирати свої документи, не дочекавшись відповіді – Як мені відомо, за місяць до вашої країни було переведено що найменше п’ятнадцятеро людей. Скажіть, це точні данні чи ні?

– Так, зараз – зеленоока взяла аркуш з однієї зі стопок, що були гарно розкладені на її частині стола. Вона пробіглась по ньому поглядом й невдовзі назвала таку ж кількість, яку й було озвучено.

– Що ж… Красно дякую, Соломіє.

– Прошу, пані. Доречі, вимушена повідомити, що поля кришталевих квітів остаточно вичерпані.

Залу охопило здивування. Жінок це вразило куди більше решти. Дівчина з чорнявим волоссям піднесла одну руку до свого підборіддя й зацікавлено подивилась на Соломію.

– То що ви будете робити? – нарешті озвався хлопець, який майже весь час сидів нерухомо, заплющивши очі й слухаючи розмову своїх колег.

– Не хвилюватися. Нам стало відомо, що біля Апостолів є острів на якому, можливо, якраз таки й будуть кришталеві квіти – поклавши свої руки одне на одну, Соломія продовжила – Я хочу попросити вас, Ян та Анна, щоб одна людина з ваших країн була присутня на подальшій території. А у вас, пане Ян Райт, хочу особисто попросити дозвіл на відправлення корабля з вашого порту.

Нахилившись до столу, чоловік склав руки в замок та, кинувши погляд на блондинку, відповів:

– Я дам вам дозвіл на відправлення

Соломія підскочила й перебила Яна:

-Вельми вам дякую! – діва хотіла була продовжити, але зроблений головою Апостолів жест, зупинив її.

– Прошу вас не перебивати. Я дам вам дозвіл на виїзд, тільки, якщо ви поясните чому нам буде вигідно вкластися в це дослідження – Райт говорив повільно та без ентузіазму. Здавалося, йому було цікавіше спостерігати за емоціями жінки, які змінювались після кожного сказаного їм речення. Порівняно з Анною, яка без особливих емоцій спостерігала за їхнім діалогом, зеленоока реагувала бурхливо.

– Вигода для Апомі очевидна. Ваша система правосуддя тримається на кришталевих квітах та сферах пам’яті. Ось тільки нам вони і близько не потрібні. Розслідування злочинів у нас проходить легше та швидше. Мало того, нам взагалі за мирною домовленістю їх використовувати заборонено. Виходячи з цього, Апостолам та Гіомі немає сенсу вам допомагати матеріально. Тим паче, відправляти людей. Запитаю ще раз. У чому вигода? – закінчивши свою тираду, червоноголовий знову відкинувся на спинку стільця.

В кімнаті знову запанувала тиша. Двоє з присутніх чекали відповіді Соломії. Пронизливі погляди «колег» не давали блондинці зібратися з думками. Кожен раз, починаючи розмову, вона збивалась. Нарешті, взявши себе у руки, вона все ж відповіла.

– Вибачте, що одразу не проінформувала – взявши в легені повітря, діва продовжила – Ми дамо вам право проводити там дослідження та використовувати ресурси. Єдина наша умова – це недоторканність території квіткового поля. Ви зможете почати досліди відразу після того, як наша команда відмітить територію острова, яку займають квіти – нарешті вдихнувши, панночка зацікавлено глянула на Яна.

– Офіційний документ буде у вас не пізніше чим через два дні. Ми подумаємо кого з людей відправити.

– Ми також знайдемо людину яка погодиться на цю поїздку – нарешті промовила чорноволоса.

Соломія радісно сплеснула в долоні.

– Рада, що ми дійшли компромісу. Давайте обговоримо менш важливі питання.

Через декілька годин було оголошено закінчення зборів. Пропустивши двох леді уперед, чоловік закрив двері та попрямував коридором. Нарешті діставшись великої зали, що як би слугувала вітальнею, Райт почав бігати очима в пошуках свого помічника. Погляд врешті-решт зупинився. Голова Апостолів попрямував до дівчини, що стояла біля невеличкого «кафе» зі стаканчиком кави. Вона, побачивши наближення свого, так званого, начальника, швидко допила каву і вхопила папку з усілякими документами. Коли добігла до чоловіка, вона одразу почала розпитувати:

– Як пройшло засідання?

– Чесно кажучи, навіть краще ніж я очікував – оглянувши помічницю, чоловік видихнув та направився до виходу. Блондинка попрямувала за ним – Алісо, при прибутті, підготуй мені на підпис документи на відправлення судна Апомі з нашого порту.

– Буде зроблено – з усмішкою промовила та.

– І ще одне. Нам треба відправити людину в експедицію. Краще, когось з вишок. Є ідеї? Хоча ні, знаєш того, хто погодиться – трохи збавивши ходу, запитав Райт.

– Тільки один, думаю ви й самі розумієте – Ян з питанням в очах глянув на помічницю і та продовжила – Я про вашого підопічного.

– Алісо, ближче до суті, ти також входиш до їх складу.

– Як вам ідея відправити Еліота? Хоч у нього і складний характер, але для такої роботи він згодиться. Його обов’язки можна буде передати Максу. Специфіка їх роботи схожа, та і роботи в нього зараз не так багато. Має впоратися – пояснила діва, продовжуючи посміхатись.

– Я подумаю над цим.

Коли Соломія й пан Райт в компанії своїх помічників попрямували до виходу, чорноволоса дівчина зупинилась. Її підручного ніде не було видно. Зробивши глибокий ковток повітря, вона пішла до невеличкої кав’ярні й замовила собі стаканчик кави. З гарячим напоєм у руці, Анна стала обдумувати запропоновану угоду.

Із закутка вийшов хлопець з червоними пасмами. Саме на нього чекала пані. Вигляд у цього хлопчака був розгублений:

—Пробачте, винен – відповів той. Жінка підправила окуляри.

—Все добре – сказала вона холодним тоном.

—Як воно пройшло? – все ж таки вирішив запитати хлопець.

Анна зробила ковток й поглядом вказала на вихід. Вона не планує говорити про засідання в цій залі. Червоноголовий одразу зловив натяк й закрокував з панночкою до більш самотнього коридору.

— То-о як усе пройшло?– під час розмови він тільки те й робив, що підправляв піджак чи перебирав пальцями ґудзики на манжетах.

—Могло бути й гірше. Певні данні підтвердились. Ми також підняли незвичну, як на мене, тему.

Дівчина подивилася на свого поплічника.

—Щось не так, пані Анно? – хлопчина добряче напружився від гострого погляду зелених очисьок, котрими його обійшли з голови до п’ят.

—Арон, мені потрібно, щоб ти разом із кандидатом Апостолів відправився на острів неподалік.

—Ох! Хаха…– схвильовано вичавив співрозмовник – Чи можу я, ну… Наприклад, відмовитись від цієї пропозиції?

Анна обвела помічника суровим поглядом.

—З якої такої причини, дозволь поцікавитись.

《Щоб тебе, тільки не цей погляд》— подумки промовив Арон. Та Анна все чекала відповіді.

— М-мені здається, що у вас є більш гарний варіант, –хлопець запинався правильно підбираючи слова – от Войцов! Він, принаймні я так вважаю, рахує дирки від бубликів, а не працює. До того ж, у нас з вами й так безкрай роботи, дай часу виконати.

Під монолог хлопця Анна допила свою каву. Пропозицію правої руки вона все ж таки вирішила переглянути та обміркувати.