моє нове життя

*за місяць до подій*

– Джейн, доню, прокидайся! Ти запізнишся в школу в перший же день!
– Зараз, мам, ще трохи – безсило вигукує бідолашна.
– Вставай, я вже приготувала сніданок. Твій улюблений.
– Вже біжу!

Через збіг обставин Джейн була змушена покинути своє рідне місто, школу. Через постійні командировки батька вона і так звикла до його відсутності, але в цей раз задля роботи довелося навіть змінити місце проживання. Дівчина довго протестувала, не хотіла залишати свій дім та друзів, але аргументи батьків були вагомішими. Довелося переїхати. Але вона не довго сумувала, так як швидко знайшла друзів і тут. Завдяки своїй природній вроді та харизмі вона багатьом припала до ока, та навіть без перебільшення стала популярною в своєму класі. З нею всі спілкувалися, пропонували дружити. Деякі наважувалися пропонувати зустрічатися, але вона тактично відмовляла. Але ніхто на неї не ображався, можна сказати її всі полюбили.
У Джейн є талант до танців в сучасному стилі, свій вільний час вона проводить за тренуваннями. Вона, звичайно, хотіла б бути зіркою і вражати світ, але вирішила для себе, що це просто її хоббі.
Залишку часу від школи та танців дівчина проводить з друзями, яких знайшла в новому місті.Чімін та Хосок, двоє друзів з її нового класу, були першими які запропонували її зустрічатися, і на повному серйозі сказали, що вибір за нею. Але після відмови вони не засмутилися, ні – вони стали її найкращими друзями. Хлопці також розділяють її любов до танців і ходять на них з подругою. Сонмі – також одна з ліпших друзів Джейн, яка навчається з нею. Вони разом сидять за партою і весь час над чимось сміються або знімають себе на телефон, разом співають улюблені пісні к-попа та щось обговорюють. Взагалі, Джейн зі всіма потроху спілкується та жартує. Але є в класі досить цікавий і незвичайний парубок, з яким ще не вдалося знайти спільну мову чи навіть попросту поговорити. Він взагалі не звертає на мене уваги, неначе мене і немає, це дивно. Майже с кожним тримає дистанцію і завжди сам по собі. До нього нормально відносяться, але трохи стримано. По ньому не скажеш, що він є ізгоєм чи щось подібне. Він тримається гордовито, має гарну струнку статуру тіла, хоча зросту досить середнього. В нього біляве, фарбоване волосся, яке майже завжди в нього на очах. Його тонкі вуста постійно зімкнуті, погляд холодний, відчуженні чорні, неначе ніч, очі дивляться лише перед собою. Шкіра його блідого, майже хворобливого кольору. Здається, він не спить ночами.
Ім’я загадкового однокласника – Мін Юнгі. Незвичне, але таке гарне. Як і його власник. Ставлю порцію рамена, він розбив не одне серце, хах. По крайній мірі, він таким здається.

*наш час*
pov: від Джейн.
Сьогодні, як на зло, на останньому занятті були дуже важкі завдання. В новій школі я й ще відстаю по програмі.
Я не встигла закінчити самостійну, але вчитель дозволив мені дописати її та дав час скільки потрібно. Так як я тільки перейшла, до мене відносилися з розумінням. Всі однокласники пішли, навіть у Сонмі з Чіміном та Хосоком з’явилися термінові справи, і вони мене не стали чекати, щоб традиційно забігти в кафе разом, тому я залишилась одна. З горем навпіл, я її дописала та віднесла вчителю, який ще був в школі. Глянувши у вікно стало не по собі, вже досить стемніло.
Зібравшись, я пішла в напрямку свого дому. Я поспішала, тому вирішила скоротити та піти не через кращі вулички району, деякі з них без освітлення. Мені було байдуже, я хотіла скоріше додому.
Йдучи через черговий провулок, я почула ззаду тихі кроки. Я не придала цьому уваги, й пішла далі. Мені лишалося зовсім трохи, я вже видохнула з полегшенням. Але аж тут попереду з’являється темний силует і говорить:
– Далеко зібралася, красуня?
Я не з лякливих, але в мене похололо в жилах. Простоявши так з кілька секунд та зібравшись з силами, я кинулася тікати зі всіх ніг. Я не хотіла ставати чієюсь здобиччю, але і подолати цього здорового мужика була не в силах. Вже через декілька митей я відчула що мене хватають за руку і кудись тянуть. Блять що? Як так вийшло?
О ні ні ні.. Мене волочуть у підворотню, затикаючи рот грубо рукою та укладають на якусь картонку. Я виривалась як могла, але марно – він сильніше, намагалася кричати, але його рука і відсутність людей були мені не на користь. Чорт, він задирає мою спідницю. Я не піддаюсь, намагаючись
хоть якось знайти вихід із цієї жахливої ситуації. Врешті решт, я б’ю його коліном в пах і поки насильник в шоці мені вдається втікти. Я відчуваю як він побіг за мною, але я не спиняюсь. Як раптом, я врізаюся в щось. Точніше, в когось, якогось парубка. Він підхоплює мене та не дає впасти, притримуючи за талію. Від нього пахне сигаретами і м’ятою. Я не бачу обличчя, але чомусь відчуваю що я його знаю. Незнайомець не встигає і слова сказати, як підбігає насильник і намагається нас обох вдарити. Але він не на того напав. Незнайомець відбиває його удар та наступним надає вже йому свій. Він прийшовся в щелепу. Він і далі продовжує бити нападника, поки я стою і млію від шока. Я повільно відходжу назад, все далі і далі, як бачу – бійка завершилась. Хлопець, що врятував мене, взявши опонента за комір щось тихо прошепів йому на вухо, а потім відпустив на землю. Той, спочатку повзучи, а потім піднявшись, кинувся тікати геть.
Незнайомець спокійно підійшов до мене і заговорив:
– Ти як? Ціла?
Цей голос.. Він здається таким знайомим.
– Мін.. Мін Юнгі?
– Так, а ти..Кім Джейн, правильно?
– Правильно, так я..я ціла, все в порядку.
– Добре, я тебе проведу до будинку, ходімо.
– Дякую Юнгі, я тобі повинна тепер – сором’язливо сказала я, чекаючи його реакції.
– Нічого, головне с тобою все добре – незворушно відповів він, від чого стало незручно.
– Так, де ти живеш?
– Оу, мені тут трохи лишалося, я сама якось вже дійду.
– Вже дійшла. Ходімо – владним голосом вимовив Мін.
– Гаразд.. – згодилася я, йдучи вперед і ведучи за собою біловолосого.
Між нами повисла глуха тиша, стало ніяково, але зовсім скоро ми прийшли.
– Ось, я вже дома.
– Добре, я тоді піду.
– Стій, почекай. Може, ти знайдеш до мене, батьків немає вдома, вони на роботі, я хоч тобі чай…
– Ні, вибач, я піду вже, бувай – швидко і не даючи часу на роздуми відповів він і розвернувшись пішов.
– Бувай… – сказала я в спину своєму рятівнику.