1.Помістя Фортрайт

«Сила там, де різні разом, де життя підкидує виклики, але ти знаєш, що бути сміливим – твоя доля»

(Шміл Іроцикл, давній філософ-каноніанець)

«За легендами перших каноніанців створили великі давні Амфілоїди, як і всі отер-племена земель Тримітарії, третьої реальності. Перші каноніаці створені за подобою Амфілоїд-ари Кано-Вульфіли, або як називають її у віруванні Кано-вовчиці, та заселені у води озера Естеае, звідки і походить назва столиці Держави Канів – Канолікії. …Жабродихання давня практика, відома лише дикоживним племенам із савани Тисячі Іклів.»

(Тлумачення до Дикоживства предків, посібник, авт. Захавія Санарна, канознавець)

«Естас – велике процвітаюче місто та столиця Канолікії з давен, розташоване на шляху важливих торгових доріг з Лепурії та Арахніда-Ра-Доріар, дружніх держав для Держави Канів. …Важливим ресурсом тут є м’ясо риби та грибів, а також важливі для багатьох новітніх міст Архітектори піщанику – клан хранителів древніх знань водобудівництва.»

(«Історія Держави Канів», розд. Столиця)

Старі важкі двері заскрипіли наче хижий звір на полюванні. З цим гуркотом та дзижчанням в темний невеличкий хол забігла фігура. Притримуючи цю столітню браму, щоб та не розбудила своїм гуркотом всіх тутешніх мешканців, гість дістав фаєргорн і запалив свічки, що стовпіли на столику біля дверей в фарагітових підсвічниках. Жар осяяв вранішнє ще темне приміщення, вікна якого до того ж були туго затягнуті вставнями. Стіни покрились вигадливими мерехтливими тінями, а посеред холу, підлога якого була вкрита килимом з неймовірним малюнком, стояла статна, в міру підтягнута каноніанка. Пасма хутра, яке в неї було справді довгим, стирчали безладно, з під губи зліва виглядало одиноке ікло. Комбінезон чорного кольору під піджак говорив про те, що ця особа була пов’язана з Домом Соруса – правовою палатою Естаса. Через плече в гості була перекинута пряжка сумки. Вона розглянулась, немов її думки заполонили спогади, але різко очуняла, та поспішила в портал, що з’єднував хол з вітальнею. Опинившись там, каноніанка позіхнула, широко розтуливши пащеку та показуючи всьому начинню кімнати, що з нею краще не жартувати, вона солодко потерла язиком об піднебіння, та всілась за гостьовий столик. М’яке та затишне старе крісло, в якому вона опинилась, пахло дитинством, по-особливому. За вікном співали лізерії, це був райський звук – а тим часом грізна одноікланка вже солодко спала, скрутившись калачиком.

Дзвін лакованого тік-теля з мідяним диском пронісся всіма кімнатами помістя Фортрайт, за ним почулась метушня на другому поверсі. Але гостя спала міцним сном – схоже вночі вона спала дійсно мало, тому навіть дзвін такого грізного приладу не розбудив її. Через щілину між вставнями одного із вікон вітальні пробилось світло та тоненьким променем осяяло морду каноніанки, а також трішки прояснило інетр’єр кімнати. Позаду вже згаданих столика та крісла тут стояв диван, майже всі стіни були обкладені книжковими полицями, а на бічній стіні між вікном та невеличким тераріумом випирав цегляний камін, в якому ще вчора ввечері розпалювали вогнище. На стіні попереду столика між вікнами красувалась картина, на якій було зображено двох: худорлявого високого каноніанця в мундирі зі шрамом під лівим вухом до ока, а також нижча за нього каноніанка з гострими вухами, в формі Дому Зекрей – правлячої палати Естаса.

Промінчик, що світив прямо в око гості напевне ніс не тільки світло, але й тепло Геріокліта, тому рука адвокатки вилізла з-під голови та потягнулась почесати лапу, до якої причепився реп’ях. Праве око сонно-ліниво розплющилось і зиркнуло навкруги, тік-тель перестав дзвонити восьмий тік, і її ліве око розплющилось теж. Гостя сіла в кріслі, потягнулась як слід руками вгору, мугикаючи під ніс музику, яку часто грають в барах підвечір десь в районі Канус-міт. Опісля дістала з підсумка якісь папери та перограй і записала пару слів, думаючи перед кожним записом, немов би згадуючи щось.

Сходами спускалась та сама особа з картини, правда вдягнена вона була не так презентабельно – в спальну піджаму. Потрапивши в хол, вона побачила запалені свічки. – Вікторе! – крикнула вона високим рухливим голосом на все помістя, – чому ти не загасив свічки звечора!?

Я загасив. – пролунав спокійний повільний басовий голос зі сходів, його власник вдягнений в кітель вже ступав останні сходики до холу та поглянув на свою дружину. – Джено, я добре пам’ятаю, камін, а потім свічки у вітальні та тут. – він спокійно продовжив провадити своє – Мені вже час їхати до Поларія на чай. – Джена пильно обдивлялась місце де стояв підсвічник – Вікторе, а може це крадії – прошепотіла вона чоловіку і тут почувся шурхіт з вітальні. Джена кивнула в бік звуку, прислухаючись.- Можерко, це напевне лише Алорсій, він якраз готує бульвінів до візка для поїздки, напевне мене чекає.

Пролунав гучний та чіткий стукіт у вхідні двері, після чого вони заскрипіли під чиїмись зусиллями та до холу потрапив високий молодий паж, спритний , вдягнений елегантно – чорний фрак та флосини, з картузом на голові, в руках він тримав нагайку. – Пане Форест, візок готовий. – відзвітував хлопчина. Віктор оглянувся у бік кімнати, куди все ще дивилась Джена. Він швидко зиркнув на жінку, а потім на Алорсія та рукою показав жест, що означав «Будьте тут», потім підійшов до вази, що стояла обабіч столика з підсвічником, та дістав звідти чорну довгу парасолю з важкою металевою ручкою у вигляді голови бульвіна. Ступаючи тихо та обережно, Віктор заглянув до вітальні, винісши перед себе свою грізну зброю.

– Сонечко! – від цього вигуку такого спокійного свого чоловіка Джена вхопила за руку пажа, що той аж зойкнув від пазурів, що вп’ялись в його плоть так неочікувано. Вона, не відпускаючи руки бідного Алорсія, поперла до вітальні за чоловіком. Декілька митей неочікуваностей по тому висока гостя стояла в обіймах нижчих на голову своїх батьків.

-Софія, чому ти приїхала, не попередивши нас листом?

-Мамо, насправді не було часу на це. Все трапилось доволі швидко і я приїхала до вас на попутному фураї-лісовозі цієї ж ночі.

-То яка ж причина такого поспіху? – запитав Віктор. – Тату, мене звільнили з Дому Соруса і забрали квартиру, надану мені як працівниці правової палати. – відповіла донька, похнюпившись та опустивши голову. – Мої речі прибудуть невдовзі. – додала вона, протягуючи один із тих шматків паперу, що лежали на столику перед нею батьку та мачусі.

«Софія Фортрайт-Форест звільнена від обов’язків молодшого адвоката округу Дому Соруса міста Естас через те, що її дії перечили статуту Дому Соруса.» – йшлось в листі, – лист прикрашала велика печатка Дому Соруса з червоного воску.

– Кар’єра зруйнована, отже мені знов прийдеться почати все спочатку, переїду до батьківської оселі та спробую почати щось інше. – промовила Соня обнадійливим голосом, немов вона вирішила свої подальші плани саме в цю мить. – Але, можерочко, що сталось, яка причина, які правила ти порушила? – з опікуючою інтонацією промовив батько, сідаючи на диван, але не зводячи погляду з рідної доньки. – Джена може вплинути на хід внутрішнього розслідування та допоможе тобі зберегти кар’єру.

– Ні батьку, бачте, я почала копати одну стару цікаву мені справу обабіч роботи, її вів свого часу ще молодий на той час детектив Кратчет, та знайшла декілька документів, які довели мені – навколо мене у відомстві справжні перевертні в вовчих шкурах. Справа пожежі на Сайлест-міт давно мене манила – згоріло три будинки, але проблема була в тому, що виявити джерело вогню слідство так і не змогло і два літа по тому справу закрили, не знайшовши злочинця. Копаючись у столі знедавна покійного судмедексперта Райлі Піна, в шухляді його стола я виявила подвійне дно – а там ось ці два шматка паперу.

Софія вийняла два документи, що зберігались у водонепроникному пакеті зі свого підсумка та витягши їх з обгортки, поставила на стіл. – Отже це – вона взяла один із них до рук – звіт Піна про джерело горіння і тут чорним по білому пише – «підпал дому 34, з подальшим перекиданням пожежі на сусідні будинки 36 та 38 вулиці Сайлест-міт.» – вона взяла в другу руку шматок паперу з нерівними краями, який схоже виривали в поспіху, він був зжовклий та на ньому було декілька карлючок: «Мовчи про Сайлест-міт, інакше про тебе та твою сім’ю подбаю я, Роше». – І тут я все зрозуміла, що…

-Так так так, постривай, я нічого не зрозумів. – пробурмотів Віктор, перериваючи розповідь доньки, –  ти знайшла якийсь звіт, але я ж точно пам’ятаю, що в газеті писали, що джерела пожежі не виявили… – Саме так, батьку, адже в справі зазначений зовсім інший звіт Піна щодо цієї справи  і він був саме таким. – рівним та повільним голосом проговорила адвокатка. – Ти розумієш – йому погрожували. І я декілька днів провела в роздумах у себе на веранді в Кернбаунді, думаючи що означає це «Роше» в листі-погрозі. Можливо це таємне слово, код, шифр якого братерства чи організації, можливо якась давня або таємна кличка Піна, думок насправді було багато і я ніяк не могла надати якійсь пріорітет, а якихось додаткових зачіпок, – про них годі було і мріяти, хоч я мала великі надії на архіви Дому Соруса і щовечора після основних справ ходила туди. І ось позавчора, сидячи за своїм столом у відомстві десь пообіді почула розмову керівника відділу Дагуса та моєї знедавна колеги Азарії Мортівер. Я не слухала про що вони говорили, адже мала багато справ у той період. І от я заповнюю звіт по недавній крадіжці золота на Барлей-міт, як мою свідомість проїдає слово «Роше», яке гарячим тавром обпекло мою увагу і я прислухалась до розмови: «Роше?» – спитала Азарія. «Так, це прізвисько Піна ще з університету, знаєш, ми були на одному потоці та часто зустрічались в барі вечорами.» – провадив Дагус. Вони, як виявилось, говорили про недавню смерть судмедексперта та про дату, на яку призначили церемонію поховання.

І ось я подумала, Піна ніхто і ніколи так не називав, особисто розмов Райлі та Дагуса я ніколи не чула. А тут ще й це – звільнення – вони пронюхали, що я рию – вчора вранці зникли мої записи щодо цього, а стіл був безжально випотрошений. Дагуса не було на місці, а лист-звільнення передав секретар директора. Благо я залишила ці докази в сумці, носила всюди з собою. Мені це все здається дуже підозрілим, і хоч моя інтуїція заснована лише на декількох літах роботи і навчанні в інстанції, але повірте, вона мало коли мене підводила.

– А ти не думаєш, що це все надто надумано, адже Дагуса я бачила декілька разів, коли тільки ти влаштовувалась до нього і він хороший кан, обіцяв попіклуватись про тебе. Та й по прізвиську Піна міг назвати його будь-хто, хто знає його з молодих літ. – засумнівалась мачуха Соні.

– Ні мамо, подумайте, адже в листі про звілення не вказана причина, та й про внутрішнє розслідування мене не попередили за три дні до вироку, це робилось поспіхом, щоб залишити мене як найшвидше без доступу до архівів. – з впевненістю заперечила адвокатка, – занадто багато співпадінь, занадто багато дивного сталось за останні дні.

В цю напружену мить знову постукали у вхідні двері, але більш часто та менш гучно. Віктор кивнув Алорсію, що стояв у кутку та спостерігав за зустріччю сім’ї, щоб той подивився хто прийшов у цю ранню пору. Не встиг паж вийти у хол, як до помістя забігла невеличка прудка особа, вона різко зупинилась, побачивши Соню, вилупила очі, а потім всміхнулась та побігла до гості, мало не збивши рідну мати з ніг. – Соню, і ти тут!? – запищала вона від радості, обіймаючи прийомну сестру за талію. – Так сестро, я тут, хоч не з дуже позитивних причин, але побачити тебе після стількох літ я дуже рада – з надією та самозаспокоєнням промовила Софія.

– Так, Мікела приїхала півлуна назад, але завжди ходить десь по ночам – осудливо провадила мати, перевівши погляд на доньку та докоряючи осудливим поглядом. – Мамо, я ж казала куди ходжу – збирати мербу-трутнів, вони завжди знаходять шлях назад, дуже зручна штука, ось паручку зловила цієї ночі. Мікела прудко зняла порівняно великий рюкзак та вийняла з нього велику колбу, по стінках якої зсередини лазили дві комахи.

– І давно ти комах ловиш? – запитала Соня.

– Так, це одне із моїх захоплень, якими я зацікавилась, живучи в савані Тисячі іклів. Племена долини виявились дуже привітними і поки я жила там, та водила експедиції до Альдо-ікла, то місцеві мене навчили багатьох корисних штук, яких не знайти навіть в посібниках дикоживства Предків. Так чому ти тут? Я думала ти дуже круто влаштувалась в Кернбаунді.

– Та знаєш, цікавість моя мене згубила, хоч я навіть не підозрювала, що одна справа така серйозна та комусь дуже не вигідно, щоб хтось підіймав інформацію щодо неї. Отже, сестро, мене звільнили і тепер я тут. – Соня усміхнулась, хоч було видно, що сльози навернулись їй на очі, вона погладила молодшу сестру по спині та шмигнувши носом, провадила – Так, потрібно зібратись.

– Справді, Соню, не кисни, ходімо я пригощу тебе смачнезною баліарою, в Аскера тут вона найсмачніша, як у дитинстві, а ти розповіш своїй сестричці в чому справа.

Соня застигла в думці, не кліпаючи мить – Ходімо. – вона завернула документи у пакет та обережно заховала їх до підсумка.

– Мамо, ми ненадовго, так я пам’ятаю, що обіцяла тобі особливий спосіб догляду за паулінусами в нашому саду, але ж який привід!

– Відпочиньте та поспілкуйтесь, ви ж так довго не бачились – вже як п’ять літ. – наголосила Джена і сестри вибігли за важкі двері помістя сім’ї Фортрайт-Форест.