1. нове життя
від булочка з вишнею 🍒Ти просто сидів серед поля з ромашками,
З гітарою в руках,
Грав не відому нікому мелодію.
Я просто стояв і глядів,
На такого не винного хлопчика.
І ніхто не знає, коли і в який момент,
Мою душу та серце полонило,
Його прекрасною мелодією.
В той день, ті очі ясні та щасливі,
Наповнили світлом,
Чи то цілий світ, чи то тільки мене.
І ніхто не знає, коли і в який момент,
Ми почали танцювати
В один такт один з одним…
•——–•~|~•——–•
Перші ранкові промені сонця, пробиралися до кімнати. Було душно, та ця безсоння вже остогидла. Джисону не хотілося нікуди іти та щось робити, а хотілося хоть трошки поспати. Його довге волосся розкинулося по подушці. Хану було лінь, навіть піти в перукарню, але навіщо, якщо дівчата при погляді на нього з хвостиком, вже втрачали свідомість.
Третій чортовий день, він не може заснути, ви думаєте, є якась вагома причина? ха, ні, її не має. Музика, це було його спасіння. Кожен вечір він сідав дописувати мелодію для свого першого синглу, але здається в нього емоційне вигорання. Ту уявну ниточку зі своєю свідомістю, було втрачено, натхнення покинуло його. Він зневірився в собі, у своїх уміннях. Не допомагав і той факт, що йому на день народження, подарували нову гітару, не акустичну, а справжнісіньку електрогітару, та всі плюшки до неї. Він навіть не просив, та він взагалі не розумів чого хоче…
Батьки своїм видом показували, що переживають за нього, але він не розумів, давав він привід хвилюватися, з ним щось не так?
— Ха, напевно зі мною дійсно щось не так, — взявши телефон який валявся на підлозі, Хан поглянув на час, 6:47– думаю і сьогодні можна прогуляти ту школу, та нарешті поспати.
— Пітере, вставай, а то ти запізнишся, – Хан Мінхі, або Джессіка для американців, так звали маму Джисона, увійшла до кімнати, з якимись документами та речами тата — о так ти вже прокинувся, якщо ж ти зараз почнеш збиратися, то ми з татом тебе підкинемо до школи.
— Дякую не треба, якщо я поспішу навіть кава не вип’ю, а мені таке не подобається. — ліниво піднявшись з ліжка, він одразу мало не впав на підлогу, в очах потемніло, а з носа пішла кров …
“БЛЯТЬ”
— Сину що з тобою? Ти як? — кинувши на підлогу все що було в руках, мати схопивши Хана під руку, повела його до вбиральні — чуєш, може сьогодні вдома залишишся?
— Як скажеш, не мені вирішувати…
— Твоє самопочуття, звідки мені знати, тому сам вирішуй.
— Проїдуся на скейтборді до школи, якраз голову провітрю.– звісно він не збирався цього робити, мама дала заспокійливе, і йому вже хотілося, піти у світ Морфея.
— Який скейт, ти вчишся в елітній школі, в Лос-Анджелесі. Там де всі учні приїжджають на крутих машинах, чесно не грибу на яких, а ти поїдеш на скейті, — на підвищеній тональності, і не розуміючи сина, судила його, бо як це так – вони засміють…
— І так завжди, я там популярний, сам не знаю як так вийшло, тому мене ніхто не має право чіпати, бо на відміну від них, у мене дійсно є самооцінка, і навіть якщо завищена, я не стверджуюсь за рахунок інших — Хана вже бісило це все, ця школа, батьки, бо…– постраждає тільки ваше з папою обличчя, ти переживаєш що вас засміють і…
— Все помовч і йди відпочивай, я зателефоную директорці … — на п’ятах розвернувшись, мати пішла.
— Ну це повний вже пиздець — під носа собі сказавши, він зайшов до кімнати, та обличчям в подушку, впав на ліжко, одразу заснув. Про проблеми що можуть бути, він подумає згодом, а їх чи мало…
°°°
^ Ліс. Запах дощу. Знайома мелодія. Дзвінкий та водночас ніжний сміх.
Я…я де? Чому босоніж…^
— Боже що за дивний сон, бррр аж сироти пішли…
Хан прокинувся десь о п’ятій вечора, іза дивного сну. В кімнаті було морозно, кінець лютого, і хтось забув зачинити вікно.
“тільки не вистачало заболіти”
Не покидали його думи, про той сон, він розумів що то все його фантазія, і те що він три доба не спав.
Той сміх такий реальний…
А та мелодія – його мотив…
Дуже дивні відчуття, як він не намагався не думати, то були нав’язливі думи.
“я точно зійшов з розуму, ха…”
Все ж та мелодія не давала йому спокою, вона відрізнялася від його співзвуччя, тому він вирішив закінчити та трохи переписати. По струнах лилася ніжна та водночас сильна нута¹, ставала дедалі сумнішою. В думках пронеслося – це не та пісня, яку хочеться, щоб чули люди, вона особлива. Це гра на струнах своєї душі – гра для когось особливого.
•——–•~||~•——–•
— АХ ВІН ПАДЛ…
— Люба, не лайся
— ХАН ДОНГСУ, ТИ РОЗУМІЄШ ЩО ТВІЙ СИНОЧОК НАТВОРИВ, ТА Я ЗАРАЗ ЙОМУ ВЛАШТУЮ!
Ви напевно думаєте що ж таке трапилося, Хан облажався, сильно…
— Мінхі, не треба тільки кричати, окей?– чоловік хоть трохи намагався заспокоїти свою дружину, всю дорогу від роботи, – не жени так, він нікуди не дінеться, а нас ти можеш вбити і на цьому закінчиться все, тому люба моя, приборкай свої таланти.
— Ха багато хочеш, любий, я гарно справляюся з кермом.- це ще більше збісило жінку, бо вона має право злитися, але все одно трохи пригальмувала, дійсно піддалася емоціям, і бог знає що може трапитися — По перше – я повинна оце кидати роботу, щоб їхати вставляти на місце тому телепню мозги, нонсенс! По друге – як я можу не злитися?І знаєш що, якби я не зателефонувала директорці, то ми навіть не знали про те, що він пропускає заняття, та його хочуть відрахувати!
— Добре, ти права.
– Хм, я здається придумала, як провчити того гівнюка. — жінка єхидно посміхнулася та завернула до подвір’я свого дому.
°°°
Джи так занурився в написання мотиву пісні, на нього нарешті нахлинуло натхнення, він і не помітив як до кімнати зайшли батьки, та різко виключили підсилювали для гітари.
— Що чому ви тут, щось забули ??
— Забули тебе відлупцювати як слід! Хан Джисон, я бачу велике здивування на твоєму обличчі, а яке моє було здивування, коли сказали, що ти відрахований і немає сенсу попереджати, що тебе не буде, бо ти вже як тиждень не ходиш до школи. Ти з глузду з’їхав? Останній рік навчання і ти так до цього відносишся, трохи потерпіти не міг? Я не розумію що з тобою сталося, треба прогуляти, бо що? Скажи мені!!
— що все-таки відрахували? добре я вам скажу, мені там не подобається, не подобаються люди, всі лицеміри! — а що частково так і є, але по правді, що він мусив сказати, що його бентежить щось, але він не розуміє що саме?
— Сину, і це вся причина? — тапер черга дивуватися татові.
— НЕ ПОДОБАЄТЬСЯ ЙОМУ, ТА ЗНАЄ ЩО, Я ВІД ТЕБЕ ЗАРАЗ ЖИВОГО МІСЦЯ НЕ ЛИШУ, АБО ГІРШЕ, ВІД ТВОЄЇ ГІТАРИ. – мати схопила Ханову гітару, та замахнулася. Злякалися всі, а Джисон навіть підскочив, та підвівся з підлоги.
— Мамо, мамо, заспокойся добре, – тут він зрозумів що вчинив не розсудливо, треба було поговорити з батьками, про його безсоння, вони б разом щось придумали. Батьки завжди його підтримували та старалися зрозуміти, тут він точно натворив дуже сильно, і від гніву мами не сховатися, вона точно придумала якесь покарання – вибачте мені, я не знав що робити, треба було сказати. У мене безсоння, я не міг нормально вчитися, тому вирішив трохи прогуляти, але напевно забувся де я вчуся, бо за п’ять прогулів відраховують, без роздумів, дійсно мені шкода!
— Так, треба було сказати, бо це не жарти. Можливо треба до лікаря?
— До лікаря, і до кого захочете сходимо, але для початку мені треба зайнятися своїм методом лікування, дужее~ дієвим. – жінка сіла на крісло та закинула одну ногу на іншу, помовчавши хвилину, сказала… – Значить так, ми з татом тобі не говорили, ми їдемо по роботі до Кореї, не відомо на скільки, можливо на пів року. І тому беремо тебе з собою, будеш жити в селищі у бабусі, вивчишся вже там. Не хочеш в такій школі, то будеш у звичайній, ти міг би жити з нами у місті, але так буде краще. Ніяких відмовок, та скиглення, ти мене зрозумів?
–Що, це жарт!? – Хан звісно знав що буде не солодко, але якось не хотілося їхати в задрипане селище, в якому він не був 10 років.
— Я питаю, все зрозуміло, чи повторити?
— Зрозуміло.
— Красненько, збирай речі, завтра виліт.
— Що, завтра? якого?
привіт~♡
буду рада якщо ви прочитаєте це, та можливо дасте свій відгук, я вперше викладаю це в світ, раніше писала тіки для себе. Якщо у вас є якісь поради, я рада почути, дякую (◍•ᴗ•◍)❤