Руде Чудо

Глава 1 Неприємне Знайомство

Зранку “дуже хороший” будильник Хонджуна не подзвонив, і тому прокинувшись за 10 хв до виходу, він бігав по квартирі, як бджолою вшпилений. Зібравшись на максимальній швидкості, на якій міг у даний момент, юнак вибіг з дому майже вчасно. І навіть встиг на автобус. “Ох коли я вже назбираю гроші на свою машину, щоб не їздити на цих жахливих бляшанках.” – ця думка не покидала його вже протягом трьох років, коли він їхав на роботу. Вискочивши з автобуса, він зрозумів, що все ж приїхав вчасно. Кім впевнено перейшов пішохідний перехід, і направивши свої кеди до дверей IT компанії рушив туди. Але сьогодні, нажаль, був не його день. Хон спокійно ішов у заданому напрямку, поки не спотикнувся на рівному місці, і по інерції полетів вперед. Прямо на чоловіка з кавою у руках, який обернувся на писк, що пролунав за його спиною. Хонджун з усього розмаху влетів у нього, збив з ніг, і кава, яку ніс цей перехожий, залишилась практично на всьому їх одязі. Джун декілька секунд мовчки лежав на грудях чоловіка. Він подумки перевіряв, що його болить. Але на щастя з хлопцем все було впорядку. Та насолоджуватися таким моментом йому довго не дали, грубо не штовхнувши в плече зі словами:

– Шановний, а ви з мене вставати збираєтесь чи ні? Я поспішаю, – вимогливий тоном проговорив чоловік, який виявився доволі привабливим.

Хон швидко піднявся. Йому було трохи соромно, але хіба ж він винен, що ця дорога така не рівна(ні).

– Вибачте, – юнак низько вклонився та поліз у кишеню, щоб дістати візитку, – Ось візьміть будь ласка подзвоніть за цим номером, і я відшкодую вам вартість зіпсованого одягу. Зараз я поспішаю, тому ще раз вибачте, – Він вручив шокованому брюнету свою візитку, ще раз вклонився і з усією можливою швидкістю пішов в бік офісу. “Тепер я точно запізнююсь”.

Чоловік довго дивився у слід юнаку, що швидко біг до скляних дверей. І в його голові була лише одна думка “Нарешті я знайшов тебе”. І він весело насвистуючи попрямував у тому ж напрямку.

2 глава Ваш новий начальник

Зайшовши в компанію, Кім похмуро вітався з усіма хто траплявся на його шляху. Кожен з них розумів що менеджер креативного відділу не в настрої. Хон швидко пройшов до свого робочого місця, коли увійшов в маленький, але затишний офіс, ввімкнув комп’ютер, розклав документи, які йому сьогодні вже встигли принести, та повернувся до проекту, який не закінчив вчора. Що, що а робота його заспокоювала. Придумувати все нові і нові дизайни для різних компаній, що може бути краще для творчого Хонджуна. Працюючи хлопець відчував на собі косі погляди колег. Спершу він не міг зрозуміти чому. Ну так Хонджун красунчик, і він про це прекрасно знає. Але це не привід так пильно дивитись на нього, та ще й усім колективом.  Сьогодні щось було не так. Але що? Звісно парубок почав оглядати себе, і ледь нервово не засміявся. Він вмів вчасно стримуватись. Коли хлопець опустив очі вниз, то побачив на своїй новій білій сорочці розводи від кави. “От чорт!” – Кім швидко піднявся, та пішов до туалету, з надією, що його улюблену річ можна хоч якось врятувати. Та надії були марними. Сорочка була остаточно зіпсована.

– Ой пане Кім така гарна річ, як шкода, – протягнула Лі Соха, хоч і справжнього жалю в її голосі не було, вона працювала у їх бухгалтерії. Вони зіткнулись в коридорі коли Хонджун вийшов з туалету.

– Звісно шкода, бо це моя улюблена сорочка, – сухо відповів Кім. Насправді він не надто любив говорити з цією пліткаркою, хоч часто від неї можна було дізнатись корисну інформацію. І сьогоднішній день не був винятком.

– Ой а ви вже чули? Певна річ що ні. Тож я вам зараз розкажу, – Вона захопливо почала тараторити.

– І неважливо, що я цього не хочу чути, – зовсім тихо пробурмотів Хон.

– Що ви кажете? – не почула його дівчина.

– Кажу, розказуй мені дуже цікаво, – протягнув ніби-то зацікавлено Кім. Може зовсім трішечки, він все ж хотів почути новину, яка так вразила його колегу.

– До нас сьогодні приїжджає новий начальник. Це мені наша Мінжи сказала сьогодні зранку. І знаєте звідки він? Ви не повірите чесне слово, – її голос ставав все більш урочистим. – З самого Сеулу. Але насправді я не розумію чому до нас? – вона трохи замислилась, – Може він чимось провинився чи ще щось таке? Ну серйозно їхати з столиці у наше маленьке  не надто перспективне містечко не краще рішення. Хіба ви так не думаєте менеджере Кім?

– Не знаю, – він знизав плечима, – Та й не думаю, що наша компанія геть безперспективна, як і місто. Ми звісно не столиця, але теж гарно тримаємось на плаву.

– Ви як завжди праві, – вона усміхнулась кутиками губ, – Дякую за компанію і ще одне, – Соха понизила свій голос до шепоту, – Мінджи сказала, що він божественно красивий. Дівчина попрямувала  до свого офісу, а Хон просто помахав головою. Ця пліткарка ніколи не зміниться.

Не встиг Хонджун сісти, як усьому колективу урочисто оголосили, що новий шеф збирає усіх у конференц-залі, щоб офіційно представитись, і познайомитись. «І нащо це робити?» – подумки обурювався юнак але ішов до конференц-залу, що був доволі далеченько від його офісу.

Коли менеджер Кім увійшов у велике освітлене приміщення. То виявилось, що прийшов він туди звісно останнім. Не день, а казка. Цікаво куди ж всі так дивились? Звісно на його новий дизайн сорочки. Хон постарався зберегти незворушний вираз обличчя, та спокійно пройшов до місця, що було вільним. Усім було цікаво, який ж він той новий сеульський шеф. Це було видно неозброєним оком. То там, то тут чулись все нові і нові факти про нього. Звісно вигадані, але все ж. Та коли новий навчальний увійшов в конференц-зал то, Хонджун вже був готовий ловити свою щелепу, яка з гуркотом впала на землю. Це був той самий чоловік, з яким Кім стикнувся сьогодні зранку. «Цей день закінчиться чи ні?» – парубок хотів куди-небудь втекти сховатись, сказати що має важливі справи, але звісно він цього не зробив. Так і продовжував сидіти та розглядати нового начальника, а подивитися було на що. Високий, статний чоловік з карими розкосими очима, та вольвим профілем. Одразу було видно, що спортзалом він не нехтує, про це говорили його широкі плечі. «Він буде достойним суперником.» – хмикнув у себе в голові Кім. Були в ньому деталі, які не давали забути його, чи відірвати погляду, це смоляне довге волосся, яке зараз було зачесане у хвіст, і тату на шиї, яке хлопець не зміг, як слід розгледіти, бо більшу частину прикривала сорочка. Та й так відкрито витріщатись на людину не надто виховано. Тому Хон швидко відвів погляд, і взагалі зробив вигляд, що розглядає стіну позаду брюнета.

Зайшовши у конференц-зал цей чоловік оглянув усіх присутніх, та зупинив свій погляд саме на Кімі. І в цьому не було нічого дивного, адже він виділявся на фоні інших. Довге руде волосся привертало до себе увагу людей, і не тільки воно, а ще й тату, що прикрашало його шию, так само як і у нього. Можливо новому шефу теж стало цікаво, яка ж повна картина. Він дивився не довго, але з емоціями, які Хонджун не міг зрозуміти. “Чому він так роздивляється мене? Може через плями” – юнак ще раз глянув на свою сорочку. “Ну не може ж він злитися через свій зіпсований піджак. Тим більше я ж сказав, що заплачу за нього. Чи причина у чомусь іншому? “- тепер вже менеджер Кім задумливо дивився на чоловіка, що стояв у центрі залу.

–  Доброго ранку! Радий з усіма вами познайомитись, я Пак Сонхва ваш новий директор, мене перевели з Сеульського філіалу. Сподіваюсь на плідну співпрацю з вами, – він низько вклонився та привітно усміхнувся.

– Я гадаю, що ви легко знайдете спільну мову з нашим маленьким, проте дружнім колективом, – поплескав його по-плечі попередній директор. – Давайте я познайомлю вас з усіма. Менеджере Кіме підіть будь ласка, – він жестом покликав хлопця до них. “Та блядь, що за день” – він йшов до двох чоловіків, ніби на каторгу.

– Це Кім Хонджун, не побоюсь цього слова, кращий працівник нашої компанії. Тому, якщо у вас виникнуть якісь питання то в першу чергу звертайтесь до нього. – Рекламувати своїх працівників цей старий лис добре вмів.

Хон вклонився та потисну руку брюнету, який привітно йому усміхався, але Кім пам’ятав, що зранку його обличчя, мало зовсім інший вираз.

– Радий познайомитись з вами, – саркастичний тон, через який Хону хочеться плюнути цьому Паку в обличчя, – Вірю що ми спрацюємось.

– Ну звісно, пане Сонхва, – такий самий тон, і він стискаю його руку трохи сильніше, а посмішка,  цього чоловіка стає ширшою.

Хонджун не міг зрозуміти, чому обличчя Сонхва саме цей момент здалось йому знайомим. Ні, він впевнено може сказати, що бачить цього чоловіка вперше. Але думка про те, що парубок десь зустрічав свого нового шефа, не покидала його до кінця робочого дня.