1. Мрії.

О1. Мрія.

Америка. Штат північна Кароліна, 19:32, Дім родини Августинович-Смітт, так, дивне поєднання такого корінно-українського-дворянського прізвища як Августинович, і звичайне для Америки прізвище Смітт, навіть, занадто звичайне, я б, навіть, сказав популярне. Про тему зміни українського прізвища на американське за столом родини не було прийнято говорити. До речі, про сім’ю, вона зовсім не велика, мати, батько і один-єдиний вісімнадцяти річний син Олександр, котрого в Америці записали як Алекс, але посеред друзів, його називали “Чаклун”, не просто так, а через гетерохромію його очей, тобто, різний колір різних очей, у Алекса правий синій, ясно-ясно голубий, а лівий коричневий, але не темний, такий ясний коричневий, як колір світлого янтара. 181, чорне, довге, як для хлопця, волосся, маленькі очі, і м’які щічки, за які кожен хотів взятися своїми руками і потискати, але, Чаклун такого не любить. Також, за родинним столом не було прийнято говорити і про те, як мати народила дитину від американського-татка якщо вона вагітною летіла на літаку в Америку збігая від батьків-тиранів- українців(ну, так казала сама мати), але усе одно записала в батьки дитини того, кого прийнято було називати батьком. На застіллях, які проводила родина навіть в Америці(коріння- наймогутніше, що тягне людину — завжди казала бабуся но “фейс тайму”, але, про те пізніше) мама на подібні запитання від гостей завжди корчила лице, по типу “ох… не нагадуйте” і відповідала:

— Батько не той, хто народив, ну, якщо ви розумієте, а той, хто прийняв і виховав, закриваєм тему. Мати завжди вміла слідкувати за своїми особистими кордонами, але про чужі їй краще не нагадувати… Так от, про бабусю – тирана, від якої біжала мама, і не в сусідне місто, не в сусідню область або країну, аж за океан! В США! Вона – чудова людина, завжди підтримує онучку, любить всіх 3 дітей, яких вродила будучи вагітною трійнею, і всі, схожі, темне, як попел волосся, практично чорне, але все ж таки мама завжди казала, що вона “урожденна брюнеткою”, і світлі-світлі, як ясне небо блакитні очі, бабуся завжди звонила по “фейс тайму” онуку, практично кожен день дізнаваясь, як у улюбленого Сашка день пройшов. Вчиться Олександр заочно, тобто, по-інтернету.

***

Дзвінок. То Катруся, також нарожденна українка у Сполучених штатах.

— Як там поживає козак? Я сьогодні заробила всього 10 доларів, так, мало, але по нитці зі світу, так?

— Звісно, ти молодець! Я сьогодні 15 заробив, ітого у нас уже 375 доларів, нам лишилося всьго лише 65 доларів і вмовити моїх батьків на те, щоб я вилетів, бо притулок у них вдома я хочу лишитися, віза в Україну не безкінечна, вірно ж?

Так, мрія Катрусі і Сашка однакова- полетіли в Україну. На те й збирають гроші, скоро пів року з того моменту, як Каті виповнилося 18 і вони почали копити. А на рахунок матері Олександра – вона категорично проти повернення дитини до України, там “бабуся-тиран” і бла-бла-бла! Взагалі, мати хотіла позбутися думки про Україну у себе в голові, стала Американкою до мозга кісток, і останні 18 років навіть не думала повертатися на неньку. Її Американизм крім того, що батько родини Американець, не знаючи Українську мову дійшов до такого безглуздя, що одного разу, хотіла заборонити розмовляти синові українською мовою, звісно, їй це не вдалося, тим паче, навіщо вона його навчала української? Хоча, Олександр знав відповідь на це запитання, щоб зробити вигляд, що вона не така вже й погана, і не забуває про бідну неньку. А чому він не може просто так поїхати в Україну? Зарплата в місцевій кав’ярні занадто мала, для того, щоб знімати квартиру, а якщо Алекс, тобто Сашко, поїде в Україну- мама обіцяла виставити його за двері

“- Давно треба! Тобі вже скоро 19, ну, 23 лютого, а ти все сидиш в матері на шиї*! Я вже в 18 полетіла в Америку!” — Пролетіло в голові у Олександра мамині слова, про те, що в 18 вона народила дитину мати завжди мовчала , ну, звісно, не давати ж дурний приклад дитині.

Але Сашко був настроєний максимально серйозно, і сподівався, виключно, на *положитєльну* відповідь, хоча, дуже в цьому сумнівався.

×××

Наступний день. Спальня батьків родини Августинович-Сміттів була наповнена криками. Чудовий ранок.

—Ні!Ні! І ще раз ні! Ніколи! Ні! Нікуди не полетиш!

— Добре, мама, обов’язково. Дякую. А не думаєш що я сам вже доволі розумний і.. і Дорослий! — тут проявився деякий підлітковий бунт від Алекса

— Ну тоді, ти як тільки твої ноги зайдуть на поріг літака, в той самий момент ти, зі своїми речами полетиш з хати швидко — здаєтся, вона взяла “на слабо” сина, по типу “хм… звісно він то не зробить на зарплату баристи в неповний робочий день”.

Але Сашко був максимально впевнений тим, що зробить то, ще якісь півтори місяці і полетить.

“А тобто… 10 лютого!” – подумав Олександр і  виділив червоним маркером на календарі цю дату. Недавно був новий рік, на свято йому подарували книжку, українською мовою, мама- Дарія надіялася, що дитиная, скажімо так, переросте цей період подарувавши йому книгу “Чарівні істоти українського міфу: домашні духи”, але, як ви можете зрозуміти не допомогло.

Що про так званого батька чаклуна, ну, йому, чесно кажучи всерівно, вдома Сашко розмовляв виключно українською мовою, яку липовий батько – Джозеф не зрозумів, але його думку часто і не питали, в їх сім’ї панував умовний патріархат, але всі, від самих батьків, до гостей, що приходили до них знали, що то не так.