1. Лист від тебе

– Чому? Чому ти?

У невеликій квартирі молодий чоловік дивився неживим поглядом, колись, смарагдових очей, а нині лише відблиск їхньої колишньої краси, на труп іншого чоловіка. У кімнаті було тихо, лише цокіт настінного годинника смілив переривати роздуми людини в чорному плащі. Він сидів на колінах, стискаючи в правій руці нещодавно залишений лист, в якому говорилося наступне:

«Мій дорогий друже, я радий, що був знайомий з тобою. Ти був, мабуть, єдиним, хто приймав мене таким, яким я є. Мій час добіг кінця. Якщо ти це зараз читаєш, це означає, що мене вже немає в живих. Пробач, що покидаю тебе так раптово … Але ти не засмучуйся, я завжди житиму у твоєму серці!

Запитаєш, мабуть, чому я вирішив вчинити самогубство? Мені набридло. Я так більше не можу, Крістофере. Мені дуже складно, я не знав, як бути… Якби Мері була зі мною, мабуть, я зміг би викрутитись, але її немає.

Ці люди просто так мене не відпустили б, вони погрожували вбити всіх, хто мені дорогий. Заборгував я аж ніяк не маленьку суму. Навіть моїм праправнукам не виплатити такого боргу. Що вже казати про мене. Тому, це було найкраще рішення. Я більше не бачу сенсу у всьому цьому. Це життя… Це не життя це справжнє пекло! Як можна спокійно проживати, знаючи, що будь-якої миті на тебе чекає лише один кінець — смерть?!

Будь ласка, у мене є останнє прохання, мій любий друже, потурбуйся про мою молодшу донечку. Адже вона й не знає, що в неї є батько. Ха, мені самому кумедно. Знаєш, то навіть краще. Я ніколи її не бачив, але чув, що вона схожа на ту жінку. Знайди її та вберегй від усіх бід. Я був жахливим батьком, тут вже нічого не вдієш. Моя старша донька загинула через мене, я не хочу, щоб це трапилося і з молодшою. Прошу, Крістофере! Я ніколи не сумнівався в тобі, тому довіряю саме тобі більше ніж комусь іншому. Допоможи цій дитині.

По скрипту: Дякую за все, мій любий друже. Я дуже радий був нашій зустрічі. Сподіваюся, зустрінемося у наступному житті. Твій найкращий друг – Григорій Вудс.»

Ронячи прозорі сльози на рядки листа, чоловік у чорному дивився у стелю. Його друга більше нема з ним. Він лишився зовсім один. Червоні шпалери із золотистими візерунками давили на нього. Григорій ніколи не розбирався у квітах, тому вибирав усе на угад. Його дружина не могла з цим нічого вдіяти, тож змирилася. Так у невеликій вітальні був зелений з квітами жовтого кольору килим, чорний потертий диван, на якому зараз лежало бездиханне тіло. Дерев’яна шафа з відкритими дверцятами знаходилася в кутку, поруч же стояв письмовий стіл. На столі були розкидані недопалки від сигарет, перевернута попільничка догори ногами та старі диски з піснями.

Якось піднявшись, чоловік підійшов до трупа друга, розглядаючи його. На обличчі не було смутку, лише легка посмішка. Вудс був дуже блідий, подібно до фарфорової ляльки. Здавалося, ніби Григорій спить, але насправді це не так. На дерев’яній підлозі лежали розкидані пігулки та розірвані на шматки папери з погрозами.

Його колись карі очі були скляними. Було відчуття, що він дивиться крізь тебе. Проковтнувши комок у горлі, Крістофер заплющив очі своєму колись найкращому другові.

— Я виконаю твоє останнє бажання, друже, — тихим сиплим голосом промовив Крістофер.

Не затримуючись більше ні не хвилину, молодик у чорному вийшов з дому, прямуючи кудись подалі від цього місця. Скоро Григорія знайдуть, а це означає, що ті люди можуть почати стеження за його близьким колом людей. Обминаючи квартали, чоловік все також тримав у руці пом’ятий лист.

Серце болісно нило, але Крістофер хлопчик великий, плакати більше не буде. Він має бути сильним. Сильним, щоб захистити останнє, що залишилося від цього друга. Його донька.

У місті почалася паніка, почувши про самогубство доктора Вудса. Багато хто думав, що хтось спеціально вбив його і виставив усю цю справу, як спосіб накласти на себе руки. Інші ж стверджували, що той балувався наркотиками, тому в маренні переплутав їх із пігулками снодійного. Але ніхто з них ніколи не знав справжніх причин.

Це дратувало чоловіка в чорному, але він не подавав на увазі. Його смарагдові очі дивилися тільки в далечінь.

З цього дня його життя змінилося.