Знову вас вітає Гравіті Фолз

Не зупиняйся!

Чорт забирай біжи Пайнсе!

Біжи!

  Діппер підскочив на ліжку знову прокинувшись від цього дивного сну або ж точніше сказати кошмару. З того моменту як він з Мейбл покинули Гравіті Фолз минуло чотири роки а сон почав переслідувати хлопця через місяць після подій Дивногеддону.

  Пайнс кожного разу чув загадковий дівочий голос. Ця невідома говорила загадками та постійно говорила бігти але звідки і куди хлопець так і не зрозумів. Картинки змінювались занадто швидко щоб розгледіти хоч щось у ві сні а тим паче запам‘ятати.

І зараз сидячи на ліжку у старій розтягнутій футболці Діппер розглядав кімнату намагаючись заспокоїтися. Ось писемний стіл з його конспектами та шаленими малюнками Мейбл, ближче до вікна ще одне ліжко де тихо спить його близнючка разом із її ручною свинкою, а на підвіконні розкидані різноманітні прикраси для волосся та стопкою складені книги.

  Коли серцебиття хлопця стихає Пайнс тихо вилаявшись знову лягає у ліжко та заплющує очі.

-Діппер! Вставай брат тут така бомбезна новина!-Мейбл ніколи не була тихою а зараз особливо, дівчина енергійно трясла брата з надією на те що він так прокинеться раніше.

-Мейбл,ще п‘ять хвилин.-Діппер сонно пробуркотів ще щось невнятне та перекотившись на інший бік знову задрімав.

-Чорт забирай Діппере! Ми їдемо у Гравіті Фолз!-Пайнс штовхнула брата у плече та схрестила руки на грудях.-Та вставай же ти!

Дівчина ще раз штовхнула хлопця у плече додав трішки більше сили і цього разу хлопак нарешті підвівся сівши на край свого ліжка.

-Боже Мейбл,восьма ранку що ти від мене хочеш?-Діппер ще не прокинувшись мляво потирав засрані очі.

-Я колись тебе вб‘ю братику. Дядько Стен та дядько Форд повернулись до Гравіті Фолз та ми їдемо до них!-Мейбл широко посміхнулась.

-Що? Справді? Мейбл якщо це ще один твій розіграш ти не уявляєш що я з тобою зроблю.

-Ні жарткую! Дядько Стен тільки що телефонував мамі. Пакуй валізи братику,в нас автобус о другій!

  Ось так все і почалось,поспішне збирання валіз,радісне але трішки нервове очікування автобусу та сон по дорозі.

Проїхавши майже добу на вузьких кріслах майже пустого автобусу та вийшовши з автобусу як пом‘яті зомбі наштовхнулись на сяючі обличчя їх дядьків і їх втому як рукою зняло.

-Малюки! Сподіваюсь ви за нами скучили?-Стен в своїй манері посміхнувся.-Ой та йди сюди Мейбл я ж бачу як ти хочеш обіймів, ми хоч і не бачились але пам‘ять всеж таки повернулась.

-Дядько Стен!-Мейбл з розбігу майже влетіла у обійми родича.

-А ти чого стоїш хлопче? Не скучив за своїм дядьком розумником?-Форд повільно підійшов до племінника та сильно стиснув його плече.

-Дядко Форд,звісно скучив. Ти ж розповіси що такого цікавого ви знайшли у далеких водах?-Діппер яскраво посміхнувся а очі запалали від зацікавленості.

  Після цього сівши у дивом цілую машину дядька Стена та задав курс на Хижку Чудес поїхали по вже трішки забутим вулицям. Зараз близнюки хотіли тількі одного спати.

  Завтра на них чекатиме зустріч зі старими знайомими але це вже завтра.