1 розділ

1 ГЛАВА

 

───────────🕒───────────

 

     – Пробачте за спізнення. Винувато вимовляє світловолосий юнак низько вклонившись. Отримавши дозвіл від вчителя Чимін швидко сів за парту біля темноволосого юнака, який поклавши голову на руку дрімав. Відчувши що поряд хтось сів юнак повільно розплющив очі та прошептав.

     – Чіміня, ти чого запізнився? Голос брюнета звучав спокійно і залишав по собі лиш приємні відчуття. Блондин сідаючи поряд важко зітхає, торкаючись долонею грудної клітки. Під рукою серце шалено б’ється, а юнак намагається внормувати дихання. Темноволосий хлопець повільно піднявся і позіхнув прикривши рот рукою. Зробивши легку розминку його темні очі знову були прикуті до блондина, який саме діставав з портфеля підручник і конспект.

       – Та я спішив. Пробубнів тихо блондин. – Навіть з дому раніше вийшов. Привівши робоче місце в порядок, великі карі очі глянули на викладача, що зацікавлено щось розповідав і після того Чимін перевів погляд на брюнета. – А тоді я зіштовхнувся з кимось на подвір’ї й це забрало час, того і запізнився. Опустивши очі додолу втомлено протягнув блондин. В брюнета на вустах з’являється широка посмішка, а карі очі опустилися додолу.

      – Ну Чиміня в тебе завжди є якісь виправдання. Саркастично вимовляє брюнет на що отримує спершу здивований погляд блондина, який швидко змінився на надуті губки. – Та ладно тобі. З посмішкою говорить брюнет притягнувши Чиміна до себе і при обійнявши.

      – Чон Хосок, Пак Чимін, попрошу тиші. Обурено звертається до них викладач, якому вже наскучили перешіптування друзів. Блондин на це опускає карі очі, йому стало соромно, а Хосок дивлячись на нього широко посміхається відкидаючись на спинку крісла.

      – Ти такий милий коли соромишся. Шепоче на вухо блондина Хосок. Чимін швидко переводить на нього погляд, Хобі як завжди посміхався, а щічки Чиміна швидко зачервонілися. Великі оченята швидко сховалися. Хобі вмів засоромити Чиміна і дуже часто це робив. Говорячи Чиміну якісь компліменти, які викликали в блондина не лише дурнувату посмішку, але й вир емоцій що охоплювали молодика.

Хосока, Чимін знав вже дуже давно. Здружилися вони ще як пішли в школу. Активний темноволосий хлопчина, що танцював мало не на кожній перерві привернув увагу малого біленького хлопчини, який в той час дуже сильно зацікавився танцями, та в самого толком нічого не виходило. То ж хлопчина, який потім назвав своє ім’я люб’язно погодився стати для Чиміна вчителем, а згодом зайняв місце найкращого друга. Перейшовши в старшу школу двоє друзів почали виносити ідею створити свою групу. Їх було двоє, третьою учасницею стала Му Йон яка так само як і Хобі жила танцями. Для неї вони були наче рятувальним кругом, який допомагав відірватися від всього що відбувалося навкруги. Відірватися від проблем, які наче виром затягували дівчину надто часто. Їй завжди не хватало спілкування, і здавалося що навіть батьки забули про своє маленьке сонечко. Сім’я для неї була ворогами, що прагли дівча загнати у рамки, яких вона не любила. Розраду знаходила лиш в обличчях друзів, які завжди могли підібрати потрібні слова аби підтримати її. Не дивлячись на свій важкий характер, який мало хто витримував (не рахуючи Чіміна і Хобі, які вже звикли до кожного її таргана) Му Йон добре працювала в команді. І приносила хороші плоди для тих хто з нею працював.

    – Хлопчики. Звучить лагідний, дзвінкий жіночий голос. Тендітні пальці, які були обвішані різними колечками спершу лягають на плече Чиміна, від цього по його спині пробігають мурашки. Він відчуває в потилицю гаряче дихання дівчини. Іншу руку вона кладе на плече Хосока, та він лиш повертається до дівчини, широко посміхаючись білосніжною посмішкою. За їх спинами стояла дівчина. В неї була струнка, приваблива фігура, миле обличчя що мало ідеальні пропорції, чорні довгі вії що зігрівали хорошу роль коли вона щось просила у своїх друзів швидко кліпаючи темними оченятами. Частіше вони були голубого, зеленого або сірого кольору. Лінзи були частими гостями її образів. Струнке дівча оперлося на міцні плечі друзів, які саме бурно щось обговорювали. Му Йон прийшла недавно то ж ще не встигла толком вникнути в їх суперечку, які вона звикла вислуховувати.

      – Зайчики чого сваримося? З цікавістю запитує темноволоса дівчина, її волосся було заплетене у косу, а між чорними пасмами виднілися яскраво рожеві пасма. Дівчина нахилилася блищи й оглянула папери які тримав Хосок.

       – Чіміня, ти нічого не розумієш. Не стримуючи гніву швидко говорить Хосок. Кидаючи на блондина злий погляд. Він лиш ображено глянув на друга, декілька раз кліпнувши оченятами.

       – Завжди я в тебе нічого не розумію. Ображено буркає Чимін, що саме склав руки перед грудьми й відвернув від брюнета карі очі. – І чого я тоді в тебе в команді, якщо я такий тупий. Бурмоче хлопчина, що вже не на жарт образився на друга, який важко зітхає розуміючи, що сказав те що не мав. Та таким був Хобі. Коли це стосувалося справи, якою він жив, то він не вмів стримувати емоції. І тим самим часто ображає своїх друзів. У голову темноволосого прилітає смачний підзатильник, а за спиною лунав вже обурений голос дівчини.

      – Придурок, коли ти вже навчися слідкувати за словами? Чи мені купити тобі заспокійливе? Дівчина вирівнюється і стає в повний ріст. Звичною модельною ходою вона обійшла хлопців і стала перед ними. Забравши з рук Хобі папери її голубого кольору очі (сьогодні в неї були лінзи) швидко пробіглися по вмісту. – І так зайчики. Відірвавшись від читання дівча глипнула на хлопців. – Я йду на п’ять хвилин, щоб коли я прийшла ви тут вже воркували. Інакше. Дівчина замахується на друзів та спиняється. Подарувавши друзям ще декілька роздратованих поглядів, струнке дівча зникло за дверима залишивши хлопців сам на сам. Закривши за собою двері дівчина оперлася на стіну, прикривши очі. Всі ці сварки вона не любила, то ж хлопці часто получали на горіхи за свої дурнуваті сварки, які доволі швидко змінювалися на перемир’я.

      – Чімінь, пробач мені. Починає Хосок повернувшись до блондина. – Я справді.

      – Та ладно тобі. Не давши договорити, його перебиває Чимін. Тепла рука лягає на плече брюнета, а світле обличчя блондина швидко осяює широка посмішка. – Ми зразу мали все спокійно обговорити, давай надалі так робити. З посмішкою говорить юнак. Його голос був не надто тихим, та і гучним його не можна назвати. Він був милим і дуже гарним. Друзі не раз говорили блондину, що якби він займався музикою то з нього б вийшов хороший співак. Вуста Хобі також розтягуються у посмішці. Юнаки обійнялися в знак свого примирення (вони так завжди робили – це було щось типу традиції)

       – Му Йон. Заволав Хосок вибравшись із міцних обіймів блондина. – Можеш заходити в нас тут вже мир. Юнак кидає короткий погляд на Чиміна, який саме підвівся і почав робити розминку. У дверях появилася темна голівка. Двоє очей швидко оглянули хлопців із підозрою. – Та не обманюємо ми тебе. Заходь. З посмішкою та все ж не приховуючи наказовий тон, на який дівчина лиш закочує очі й заходить в середину.

       – Ой. А ти як завжди зануда. Дражнячи говорить дівчина, корчити гримасу. – Давайте починаємо наше тренування. Говорить дівчина поклавши на стіл свій телефон і починаючи розминку, щоб підготувати своє тіло до фізичних навантажень, білявий хлопчина підіймає на неї здивовані очиська.

       – А Мінхо чекати не будемо? Відповідь на питання Чиміна чекав і Хобі.

      – Він написав що не зможе прийти сьогодні, якісь справи срочні появилися. Сухо відповіла дівчина не відволікаючись від своєї розминки. Хлопці кивнули й також продовжили розминку.

Закінчивши підготовку вони почали репетирувати танець. Вони повторювали одну частину танцю до тих пір доки вона не виходила ідеальна. Добродушний Хобі підчас танців перетворювався у злобного чоловічка, який би загнав друзів до смерті тільки щоб вони виконували все ідеально. Та саме через таке сумління їх лідера, група не одноразово брала перше місце. Після трьох годин нещадних тренувань втомлений Чимін розлігся на диван важко дихаючи, прикривши очі він намагався відпочити. На нього впала така ж втомлена дівчина. Блондин різко розплющив очі й прошипів.

       – Ай, ай. Проскиглив блондин, та здавалося дівчині було байдуже, бо ж єдине що вона зробила це зручніше вмостилася на Чимінові.

       – Хобі, ти не ображайся, але я звалюю. Протягнула дівчина не маючи сил розплющити очі. Хосок їх сьогодні добряче загнав. – Вистачить на мене тренувань сьогодні. Я викликаю таксі й додому. Понила дівчина, а після чого потягнула руку, її вуста розтягнулися у посмішці. – Хося подай мені телефон. Мило прошептала дівчина.

       – А ти що не можеш взяти? Зацікавлено промовляє хлопець, дражнячи брюнетку.

– Хобі ти так мене загнав, що я встати не можу не то щоб взяти телефон. Роздратовано пролепетало дівча різко розплющивши очі й глянувши на брюнета. – А тепер не вийобуйся і дай мені телефон. Так само розгнівано мовляє дівча, продовжуючи чекати коли брюнет дасть їй телефон. Все ж таки Хосок змилувався над нею і вже через лічені секунди в її долоні опинився смартфон. Розлючена дівчача моська змінилася на щасливу. Доволі швидко вона набрала таксі й доклавши всіх зусиль зуміла піднятися з Чиміна, який аж видихнув коли вона пішла.

        – Думав задихнуся. Прошепотів Чимін не маючи сил навіть голосно говорити. На їх втому Хосок лиш посміхається.

       – Ой, та ладно вам, не так вже й ми довго тренувалися. Досить прибіднюватися. Насміхаючись з друзів говорить брюнет. Хосок єдиний тут був, який мав хоч якісь сили. За свої слова він получає в голову подушкою від Чиміна. Для нього це було не очікувано, не думав що в їх друзів залишилися хоч якісь сили крім тих, щоб добратися додому.

       – Хлопчики я викликала таксі, хтось ще буде їхати? Хобі похитав головою відкинувшись на спинку крісла. – Чімі?

      – Я пішки сьогодні, хочу прогулятися. Піднявши голову пролепетав юнак. Му Йон попрощалася з хлопцями та швидко покинула кімнату, прихопивши шубу з вішака. В кімнаті настала тиша. Яка тривала не надто довго. Бо Чимін скаржившись на болі й Хобі, повільно підіймався з дивану порушуючи тишину.

     – Ой, Хобі. Мене всьо болить через тебе. Накинувши на себе куртку білявий хлопчина глянув на брюнета. – Хобі ти не йдеш?

– Нєа. Захитав головою брюнет. – В мене ще деякі справи. Закінчу і поїду додому.

– Ну то добре чувак. До завтра. Видавивши посмішку, блондин помахав рукою і зник за дверима.

 

───────────🕒───────────

 

Вечер і справді був холодний. Біляве волосся заплуталося від поривистого вітру. Чимін сильніше закутався в сіру куртку. Важко було навіть йти, очі були зажмурені. В кишені провібрірував телефон, а через секунду роздався короткий піск. Діставши смартфон на екрані висвітилося повідомлення.

 

Медвежа: Чімі, коли ти будеш йти додому?

Медвежа: Чімііііііі.

Медвежа: Чімі ти тут?

Чімі: Те, я вже в дорозі.

Медвежа: Нарешті відповів.

Медвежа: Сьогодні холодно, ти тепло вдягнувся?

Чімі: Ага, тепло. Не хвилюйся.

Медвежа: Знаючи твоє “ага” ти вже через тиждень будеш лежати хворий.

Чімі: Навіть по переписці можеш дістати😒

Чімі: Всьо, Те не можу переписуватися. Холодно.

Медвежа: Добренько. Чекаю тебе вдома.

Медвежа: Люблю❤

 

Юнак ховає телефон в кишеню і підіймає великі карі очі догори. Сьогодні справді було холодно. Скоро має випасти перший сніг. Цю подію блондин ніколи не пропускає. Для нього це було вже як традиція, яку колись він започаткував з батьками. Ліхтарі освітлювали алею. Чимін щодня вертався нею додому. Тут він відчував себе спокійно. Пухкі вуста розтягнулися у посмішці. Не дивлячись на втому, що окутувала юне тіло, ця посмішка була наповнена радістю. Темні очі, що при світлі ліхтарів набували нові відтінки повільно заплющилися. Він зробив глибокий вдих. Наповнюючи легені свіжим повітря, до самого кінця доки не відчув неприємного відчуття, а тоді повільно видихнув. Здалося що і втома вже не була такою, та і біль в м’язах здавалося відступав. Тиха вулиця давала нових сил. Великі очі розплющилися, він ще деякий час полюбувався зірками, що сьогодні повністю огорнули небо. Це додавало якоїсь чарівності й можливо навіть магії. Постоявши ще деякий короткий час, ось так просто любуючись небом, холод все ж таки зумів охопити юнака. То ж він опустив очі та заховав руки у кишеню для того, щоб зігрітися, повільно зрушив з місця з кожним кроком пришвидшуючись аби чим скоріше попасти додому. Чимін не звик що в цю пору тут буває ще хтось крім нього, то ж дивлячись під ноги він навіть не очікував, що може в когось врізатися. Відчувши що плече торкнулося чиїсь руки, великі очі підвелися вгору. Перед ним стояв трохи вищий юнак. Він був весь в чорному, а на обличчі маска. З вуст білявого хлопчини вилетіли зразу слова вибачення, а сам юнак винувато починає кланятися, склавши руки перед вустами.

        – Вибачте, я не очікував що тут хтось буде. Та дивний юнак лиш відмахнувся рукою і здалося що навіть не глянув на блондина, який досі винувато кланявся.

        – Все добре. Сухо відповів юнак. Ці слова заставили Чиміна зупинитися, він підняв великі карі очі й широко посміхнувся. Тепер же дивний юнак в чорному дивився на блондина. Його карі очі, що не було видно зпід кепки округлися. Побачити цього хлопчину він не очікував. Ця посмішка, очі, біляве волосся і навіть ця шкіра. Здавалося він знав його все своє життя.

        – Ще раз вибачте. Привітно промовив Чимін, так по доброму і винувато як він вміє. Навіть це й голос Юнгі знав. Він був дуже рідний. Білявий хлопчина ще раз схилився в поклоні й повернувшись до юнака в чорному зібрався вже йти, як його спинив чоловічий голос.

      – Я знайшов тебе. Із болем говорить юнак в чорному.

       – Ви щось сказали? З цікавістю запитує білявий хлопчина, знову глянувши великими очима на Юнгі, він лиш похитав головою.

      – Сказав аби ви були обережніші. Тихо промовив юнак. Вуста Чиміна розтягнулися у посмішці.

      – Аааа. Протягнув блондин. – Дякую за пораду. Радісно пролепетав і зірвався із місця, він спішив додому де його чекав Те. Залишивши юнака в чорному стояти наодинці серед пустої алеї, яку освітлюють ліхтарі. А Юнгі лиш дивився в слід блондину. Тонкі вуста, що були сховані під маскою розтягнулися у втомлену посмішку.

    – Я знайшов тебе ангеле. Знайшов. Із сумом прошептав юнак.

 

───────────🕒───────────

 

Юнгі ще довго блукав нічними вулицями. Не відчуваючи холоду його все більше поглинали власні думки. “ Я знайшов його“ Пролунало тихо у його голові. Він навіть в це не вірив. Хіба то може бути правда. Стільки часу потратити й ось така випадкова зустріч.

“ Він такий гарний. Зовсім не змінився. “ Так само тихо пролунало у його голові. Тонких вуст торкнулася посмішка. Він здавалося був щасливий. Холодний юнак у чорному посміхався наче якийсь дурень. Та блондин його навіть не знає. Це була та сама сумна половина, про яку Юнгі не хотів думати. У цьому і він був винен. У всьому що зараз робиться. Темні очі, які були майже чорні опустилися додолу. Посмішки вже й не було на вустах. Та цієї зміни навіть ніхто не помітив, бо ж на його обличчі маска, та й людей навкруг немає. У кишені задзвонив смартфон, юнак витягнув і глянув на екран в якому висвітлилося знайоме обличчя.

    – Слухаю. Ліниво протягнув юнак. На іншій стороні почувся чоловічий басистий голос.

    – Ти де? Юнгі розглянувся навкруги.

    – Та вже біля дому. Що хочеш? Це звучить зухвало з його вуст, та здається чоловік по ту сторону телефона звик до такого.

    – Та так питаюся просто.

    – Ну всьо давай. Поспішає юнак. – Я вже підіймаюся до квартири. Здзвонимося якось. Швидко попрощавшись юнак вибиває і ховає телефон в кишеню. Вже було за північ, а він досі блукав алеєю. Здавалося що й додому він не поспішав.Ноги носили його по пустих вулицях, до тих пір доки самі не привели до знайомої вулиці. Підвівши темні очі він побачив свій будинок У вікнах як завжди було темно, тай його самого ніхто не чекав. Важко зітхнувши Юні повільно почав підійматися до квартири. Увійшовши всередину він ввімкнув світло і скинув кепку. Темне волосся спало на очі, його він швидко прибрав знявши з себе верхній одяг.

     – В душ і спати. Тихо пробубнів юнак знімаючи одяг. Довгі пальці торкаються крану. Один рух і на його обличчя полилася тепла вода, юнак прикрив очі розслабляючись від потоку води, що стікав його шкірою.

    – Ти звір. Тихо роздалося у темноті яку зараз бачив Юнгі. Навіть шум води не зумів затулити чиїсь голоси. – Буть ти проклятий. Розгнівано з ненавистю говорить той голос. Темні очі повільно розплющилися, наповнені вони були лиш болем. Саме його він переживав кожного разу як заплющував очі, бодай на мить.

     – Я маю його знайти. Шепоче темноволосий хлопчина.

 

───────────🕒───────────

 

       Білява голівка падає на подушку. Втома дуже швидко бере гору і великі карі очі не здатні більше противитися заплющуються. Не пройшло і хвилини, як блондин заснув відправившись у царство Морфея. Солодко посапуючи він повернувся на бік притягнувши до себе любиму іграшку, яку міцніше пригортає до себе. Цієї ночі йому снився не спокійний сон.

 

      Білявий хлопчина сидів на поляні. Навколо росло безліч блідо-жовтих нарцисів. Їх солодкуватий аромат заполонив все навкруг. Вуста розтягнулися у посмішці й блондин розвівши руки в сторону ліг на землю вдихаючи на повні груди солодкий аромат.

      – Ти знаєш яке значення мають ці квіти? Неподалік пролунав впевнений чоловічий голос. Чимін припіднявся на ліктях і глянув в ту сторону звідки пролунав голос. Він хотів роздивитися того юнака та сонячні промені що освітлювали обличчя недало це зробити.То ж для блондина було лиш розмитою білою плямою.

      – Що? Невпевнено вилетіло із вуст блондина.

      – Так і знав що не знаєш. Сміючись говорить незнайомець. Торкнувшись пальцями до тендітної квітки він продовжив. – В цих квітів є декілька значень. Чомусь тепер у його голосі Чимін чув сум. – Та одне мені подобається найбільше.

    – І яке? З цікавістю викрикує Чимін бажаючи як найшвидше дізнатися це. На що отримує смішок від юнака що сидів навпроти.

      – А це залишиться таємницею. Ангел. Юнак піднімається і повернувшись спиною до Чиміна повільно йде.

      – Ей. Викрикує Чимін розгнівано. – Так не чесно ти маєш розказати. Блондин кричить аби юнак що відійшов вже на велику відстань почув.

      – Ага, розбігся. Це назавжди залишиться моєю таємницею.Сміючись говорить юнак залишаючи Чиміна самого, а він обурюючись, надуває губки та ображається. Та все зникає. Немає більше поляни, солодкий аромат не витає повітрям. Була лиш темнота і чиїсь кроки. Серце Чиміна шалено забилося. Він боявся. Боявся того що наближалося. Великі карі очі забігали намагаючись бодай щось розгледіти та йому це не вдавалося. Кроки стихли, підборіддя Чиміна хтось грубо схопив притягуючи вперед. Тепер він міг побачити те що було перед ним. Це був юнак. Він був вищий за блондина. А його обличчя, воно чогось було… розмите. Великі карі очі округлися Чимін був наляканий. Чужий гарячий подих обпалював обличчя блондина то й хлопець був дуже близько, так близько що він не лише відчував, але й чув як він дихає. Тихо втягував повітря і повільно видихав видаючи хрип, що швидко зникав.

        – Страшно? Вилітають тихо із вуст хлопця. Він говорив впевнено і розтягуючи кожне слово. – Йому теж було страшно. юнак відвернув голову вбік витримуючи коротку паузу. – Ти не заслуговуєш жити. Шепоче юнак у вухо Чиміна. – Ти вбивця. Протягує юнак. – Вбивця. Вирвалося криком з його вуст. Тепер блондин чув в його голосі гнів, який був вперемішку з ненавистю. – Ти здохнеш, помреш так само як і він. Продовжує кричати незнайомець. – Ненавиджу На останок викрикує юнак, а тоді штовхає Чиміна так сильно як може. Блондин не всилі втриматися на ногах й падає назад. Яскраве світло осліплює очі, а дальше.

 

Чимін різко розплющує карі очі сідаючи в ліжку. По щоках стікали прозорі сльози. Йому було страшно і він не розумів що це був за сон.

      – Що це тихо протягує юнак закриваючи обличчя. – Чого мені це снилося і. Що він мав на увазі? У білявій голівці було безліч питань які так і залишилися без відповіді. Прибравши руки з обличчя він глянув на стіл на якому стояв годинник він показував 3:45.