0. Тримир

“We’ll dance and sing till sundown

And feast with abandon

We’ll sleep when the morning comes

And we’ll rise by the sound of the birdsongs” 

– Заблукали? –  запитує дівчина, ховаючись у густому тумані, що накрив поле неподалік стіни Роза.

В таку негоду важко дотримуватись прокладеного маршруту, тож Ервін Сміт, навіть не здивувався, коли попереду почув цивільних, яких ще мінімум годину розвідка не мала зустріти на своєму шляху. Він дав команду війську зупинись якомога гучніше і зліз з коня, притримуючи того за упряжку. В імлі вологого покривала, чоловік ледь бачив власні ноги, що вже казати про незнайомку. Однак, все ж зробив спробу підійти до неї ближче. Звісно, безуспішно – не обмалювався навіть її силует. 

– Схоже, що так, – відповів Сміт, ввічливо посміхнувшись. – Не підкажете де ми зараз? 

– Неподалік від Тримира, – її голос приємний: тонкий і дзвінкий, буквально обгортав лагідним теплом, даруючи Ервіну спокій після проваленої п’ятдесят сьомої експедиції за стіни. 

Він кивнув дівчині – для чого не зрозуміло, адже вона ніяк не могла його побачити, і на осліп дістав карту з карману, щоб відшукати до цього незнайоме йому селище. 

– Не бажаєте трішечки перепочити? – Холодна долоня доторкнулась до його плеча і чоловік відірвав погляд від шматка паперу. 

Перед ним стояла висока, без сумніву, вродлива дівчина у білому вбранні. Вона лагідно посміхалась, проводячи рукою по його біцепсу. Щось йокнуло всередині командора, коли він заглянув їй у очі. На мить йому здалось, що він готовий потонути в її блакитних очах, віддати себе, все своє тіло, душу і серце в руки цієї дивовижної незнайомки. Мимоволі Ервін потянувся до неї ближче, наче зачарований. Однак, коли між ними залишалось кілька сантиметрів, дівчину відірвали від нього, відкинувши в сторону. Все сталось так неочікувано, що чоловік навіть не встиг збагнути, що відбулось. Стояв, як до землі прикований, бігаючи поглядом по синеві туману і тільки чув, як шурхотить трава під ногами того, хто відштовхнув незнайомку від нього. 

– Попалась, курва! – ще один дівчачий голос, здійнявся в ці тій тиші. – Посвистуна собі в друзі напросила? Ото дурна ти, нечиста сило! Він з такою швалью, зазвичай, не водиться. Що то ти йому наплела, що він такий туман напустив? Наче дідо Іван свою люльку безперестанку курив. 

І в ту ж секунду перед ним вже стояло інше дівчисько, значно нижче за нього – вона ледь діставала йому до грудей. На голові у неї був вінок з польових квітів, а на плече спадала блондиниста коса, що розчинялась в густому тумані – такою довгою вона була. На ній схожа, як на попередній дівчині, біла сукня з вишивкою, а очі у неї сірі, як пасмурне небо перед дощем. Тільки тепер, заглядаючи в них, Ервін не відчував тієї зачарованості, що хвилиною раніше. Навпаки, його розум отрезвів, повертаючи чоловіка на землю. 

– Ви б обережніше вибирали співрозмовників, шановний, – вона сурово глянула на командора. – Приємне личко – не завжди добрі наміри. Якщо ви розумієте про що я. 

Втім, він не зрозумів. Що лихого могла заподіяти йому тендітна панянка? Тим паче, коли у нього ціле військо за спиною, а на стегнах висіла зброя. Чи то він не зміг би дати собі раду? Чи то ця новенька не бачить, який міцний чоловік перед нею стоїть? 

– Відпусти мене, пустоголова ти курко! – заревіла інша десь знизу і Ервін механічно глянув у сторону приємного дівочого голосу. – Чого причепилась? В спасительку військових вирішила пограти? 

– Циц, Обаво, писка свого будеш відкривати перед старійшиною. За всі свої вихідки мусиш відповісти, – холодно відізвалась блондинка. До вух Сміта донеслось декілька глухих ударів і писк, однак зреагувати, щоб вберегти чарівну дівчину він не встиг. 

– Припиніть, – вступився командор за неї. – Що ви тут влаштували? 

– Отож-бо, Малуня, він по ділу каже! Йшла би ти…

– Я кому сказала писок прикрити! – крикнула сіроока, ще раз смикнувши Одарку за волосся. – Така ваша вдячність, пане? Я вам життя врятувала, якщо ви не помітили. Дарувала шанс на повернення додому, а ви… Ай, тьфу, що з вас військових взяти. Скупі навіть на слова. 

Ервін не знав, за що мав бути вдячний. Власне кажучи, він взагалі не розумів, що відбувається.

– Відпустіть її, – твердо каже командор, ігноруючи слова Малуні. – У мене немає часу на ваші сварки. 

– Навіть не подумаю, – обурилась дівчина, що тримала іншу за волосся. – Ми цю дівку місяць ловили, не мені вам розказувати за брак часу. Краще б, допомогли цю наволочь донести в селище, а ми вам за те надамо дах на ніч, нагодуємо і залатаємо ваші рани. У нас найкращі знахарі, деякі працюють при королі. Як вам таке? 

Сміт насупився. Забагато пропонують для такого простого завдання. І про Тримир він чув вперше. Здавалось, цю місцевість ніхто краще за нього не знав. Чоловік часто вивчав мапу, запам’ятовуючи назви сіл, дороги і пункти перевалу, тож був спантеличений тим, що раніше ніколи не зустрічав цю назву. 

– Тримир, кажете, – Ервін потер підборіддя в роздумах. – Вперше чую. 

– Інші знають нас як Джінай, Тримир назва для здешних, – повідомила панянка. – Ви ж з розвідки? 

Сміт нічого не відповів, тільки іронічно підняв брову. Все в ньому вказувало на те, до якого легіону він належить. Втім, Малуня на це ніяк не відреагувала, продовживши: 

– У ваших рядах був наш земляк – Марко Ботт, – при згадці солдата, дівчина опустила очі до землі. – Загинув при битві за Трост. 

– Хороший був парубок, я любила його, – подала голос Обава, сумно зітхнувши. 

– От погань, мало я тебе відгамселила? Ти його, навіть не знала, курво, щоб казати подібне! 

Малуня підняла руку, щоб вліпити дівчині ще одного ляпаса, однак Ервін вчасно її зупинив. 

– Я сказав припинити. 

Вони стояли в тиші, дивлячись один одному в очі. Чоловік відчував пальцями рук її пульс – сердце билось зашвидко, він бачив, як темніють її очі. Вона злилась, заливалась ненавистью до Обави і зневагою до нього, що посмів торкнутися до неї, зупинити від ще одного удару по морді цієї швалі, що валялась в ногах дівчини. А Сміт не розумів за що вона так з ніжною Обавою, яка любила його солдата. 

Вперше за довгий час, чоловік почував себе дурнем, що не міг розібратись у ситуації. “Жінки”, – думав він, – “Розумом їх не зрозуміти”. І озвуч він це вголос, то сам би отримав кулаком в живіт від Малуні. 

– Добре, – здалась дівчина, відводячи погляд від нього. – Якщо так хвилюєтесь за неї, то хоч проконтролюйте, щоб це бісенятко сьогодні ж було доставлене додому живе і невредиме. Сама, я навряд-чи, впораюсь. Виб’ю все живе, що в ній залишилось, перш ніж відійду від вас. 

– Добре, – погодився командор. – При тій умові, що Ви дійсно надасте допомогу моїм солдатам і більше не битимете цю чарівну дівчину. 

Малуня стиснула щелепу. З першим проблем не виникне, а от з другим вона нічого обіцяти не може. Обава не та, кому потрібний захист і тлумаків вона заслужила. Якби Малуня тільки  могла, то прив’язала б ту до коня і намотувала круги тижнями, до тих пір, поки від односельчанки не залишився один попіл. 

Тим не менш, дівчина погодилась, схрестивши пальці рук вільної руки за спиною. 

Обава від такого партнерства впала в розпач:

– Ні-і-і, залиште мене тут. Обіцяю, Малуню, що більше не буду спокушати військових. 

Дівчина покосилась на неї зверху вниз.  

– Посадіть її до найсильнішої панянки з вашого легіону. 

– Вона поїде зі мною, – відрізав Сміт. 

– Не підійде, ви вже під її чарами, якщо ви ще не збагнули. 

Він насупився. Сперечатись не дуже хотілось. Вони виснажені, їм потрібно відпочити. Сміт вже достатньо витратив часу на пусті балачки, тож лиш гучно мовив: 

– Аккерман, у тебе пасажир. 

…