😃”Дуже відповідальний” наступний капітан🏉

Знову навчальний рік і знову щорічні спортивні змагання між школами. Джісон глибоко вдихнув перед входом в роздягальню. Прийшов раніше, адже знав, що застрягне тут. Сьогодні важливий день і його команда покладається на нього. Варто налаштувати себе на успіх та усміхнутися страху, інакше за двері не зайти.

 

Ця штукенція пережила кінець світу, виглядала, наче саме так і було. За традицією, кожен капітан викарбовував на дверях своє ім’я, а тут їх вже двадцять. І невже школа не задумалася над встановленням нових? Хай там як, дуже естетично й навіює атмосферу старого бабусиного дому, де завжди пахло пиріжками з корицею.

 

— Фух, зберися, Хане! Досить тут стирчати. На рахунок три: один… два… Ай! – хлопець звалився на землю й потер акуратний носик, – Що за?!

 

— Боже! Джісоне, у тебе кров! Ходімо швидше, – блакитноволосий юнак за руки підняв друга й швидко заволік його всередину. – Пробач мені, будь ласка, я справді випадково, – хлопчина ледь не плакав.

 

— Та нічого, Ліксі, ти й не міг знати, – він стис перенісся й вільною рукою обняв тактильного юнака, – краще допоможи мені знайти аптечку.

 

— Слухаюсь, містере віце-капітане, – хлопець швидко зник з горизонту.

 

У кімнаті смерділо потом й валялося купа речей.Тут завжди так. Хтось якось сказав, що це означає, що вони дуже працьовиті в своїй справі, та насправді всі просто ліниві. За два роки це стало таким рідним, що навіть заспокоює. Під вікном, як завжди, стояв самотній стіл, де команда святкує перемоги. Джісон, щоправда, цього ще ніколи не робив. Після перенапруження завжди болить голова й він самотньо йде додому, обходячись морозивом, яке бува придбає дорогою. Джісон сів на прохолодну лавку під шафками й випав з реальності.

 

У голові крутилося безліч думок і від цього стало не по собі. Хочеться чогось попоїсти, аби прогнати стрес. Вирішено, перед матчем зайде в пекарню за чимось, а поки треба з кровотечею розібратися.

 

— Хане, що це з тобою?! – хтось почав наполегливо трусити хлопця за плечі.

 

— Відчепися від мене! – він став у бойову позицію, змусивши людину відскочити, – Ой, вибач, Чане, я думав, що мене хочуть вбити. Ти про це? – юнак вказав на свій розбитий ніс, після кивка відповівши, – Фелікс ледь не прибив мене дверима, він пішов за аптечкою, – одразу дав відповідь на можливе запитання.

 

Кучерявий хлопець усміхнувся. Здавалося, ніби він і сам це бачив, а зараз просто насміхається з нього, та це не так. Він – найкращий лідер, і дбає про своїх дітей.

 

— Знову десять хвилин стовбичив під дверима? – він присів збоку й ласкаво заглянув у вічі.

 

Хан спочатку нічого не казав. Зрештою, Бан і без нього все знає. І звідки? Навіть власна мама настільки добре його не розуміє. Чан настільки комфортний, що хочеться розповісти про все на світі, мабуть, отак він і пізнає кожну частинку тебе, а цей погляд в душу зовсім не заставляє ніяковіти.

 

— Так… – якось надто сумно вийшло.

 

— Я ж казав, тобі немає про що хвилюватися, – брюнет поклав руку іншому на плече, – ти один з найкращих гравців. Навіть якщо помилишся, тебе ніхто не звинувачуватиме, адже зі всіма траплялося.

 

— Минулого року ти також так казав, а потім мене ледь з команди не вижбурнули, – ці слова змусили Чана сміятися.

 

— Я тобі скажу по-секрету, але тоді ти був таким здібним, що всі будь-яку для цього причину шукали=) – і знову ця щира усмішка, – Зараз усі так прив’язали я до твоєї присутності, що без тебе стало б нестерпно і, я впевнений, команда розпалася б.

 

Хлопець поглянув на ноги Джісона. Було видно, що вони легенько трусилися. Ехх… І завжди він такий перед змаганнями, та якби хоч раз побачив себе його очима – зрозумів би, який чудовий і як його люблять. Цей хлопець робить команду живою, а матч гіперцікавим. Причина його сумнівів у собі просто незрозуміла.

 

— Ось, твоя улюблена, – Бан Чан простягнув юнаку булочку з корицею, споглядаючи його дивну реакцію.

 

— Чане, скажи чесно, ти вмієш читати думки?! – трохи згодом заговорив Хан, та булку всеж взяв, – Я тебе боюся.

 

Кучерявий хлопець залився сміхом.

 

— До речі, де це так довго Фелікс?

 

І, як за іронією, в сусідній кімнаті щось гепнулося. Було так голосно, що Хану аж вуха заклало. Бан метнувся на джерело звуку, доки Джісон мотав головою туди-сюди, а згодом заходився їсти булку, ніби на його й не трапилося. На душі завжди стає легше від них. Усе завдяки бабусі, вона завжди пекла їх за своїм особливим рецептом, від чого вони ставали все смачнішими щоразу, як куштуєш. А й справді, чого це він нервується? Усе пройде добре, він ж не один на полі.

 

Вхідні двері відчинилися й двоє осіб зайшли всередину. Спочатку все було гаразд, та згодом вони вирячилися на його обличчя, переглянулись і вищий з них знепритомнів. Боїться крові, у цьому вся його проблема.

 

— Бан Чане, а в нас тут ще один постраждалий! – Хан оголосив про те, що фортуна сьогодні явно не на їх стороні.

 

— А ЩОБ ЙОГО!

 

🏉💋🏉

 

Усі зібралися в роздягальні. Джісон сидів із заклеєним носом, Феліксу пощастило й він обійшовся подряпиною на руці, а Джейк(той, що втратив свідомість) відлежувався в куті кімнати.

 

— Ліксе, от як ти вмудрився перекинути на себе пів складу?! – Бан Чан скоро зійде з розуму.

 

— Пробач, я був надто коротким, щоб дістатися до аптечки, – хлопець знизав плечима. – Ти краще перевір, чи зламав я Хану носа, а то я щось боюся за нього.

 

— Друже, ми вже сходили до медсестри, заклеїли його, помастили чимось, навіть рентген зробили. Що тобі ще потрібно? – Джісон не розумів чого той так переймається.

 

Так, це він хлопнув його дверима, але ж той вже давно пробачив цьому сонечку всі земні гріхи. Про що треба перейматися, то про те, що часу вже майже не залишилося, потрібно йти на арену. Досить нити, і Бан Чан це зрозумів.

 

— Отож, слухайте сюди, – він голосно поплескав руками, – ходімо поки без Джейка. Чанбіне, попіклуйся про те, аби через 10 хвилин він вже стояв поруч з нами. Інші зі мною.

 

Чанбін кивнув і попрямував до сонного хлопця на лаві, а Джісон першим пулею вилетів з роздягальні, не чекаючи на інших.

 

Стрімко злетівши сходами, хлопець глибоко вдихнув. Схоже, страх повертається. Та цього разу в додаток ще й злість. Знову він. Лі Мінхо. Дивиться в очі й шкіриться, цікаво що саме він утне цього разу. Минулого року вони закатали скандал, двічі побившись прямо на арені. Згодом про це говорили навіть у новинах і його ще довго діставали знайомі.

 

Хан підійшов трохи ближче й став навпроти нього. З очей справді вилітали іскри. Якщо так продовжуватиметься, то все навколо просто згорить. Та Джісон буде тільки за. Головне, щоб цього дурня на світі більше не існувало.

 

— Білко, і хто твоє личко так розфарбував? Тобі личить, – і от він знову рже, скоріше б луснув. Придумав це дурнувате прізвисько й домахує.

 

Щороку вони бачаться щонайменше разів 5, і щоразу ледь не вбивають однин одного.

 

— Думаєш, якщо назва твоєї команди “Тупенькі котики”, то маєш право мене чіпати?

 

— ГЕЙ ТИ, НІКЧЕМО, ОТ ТИ ЗАРАЗ ОТРИМАЄШ! ДОДАМ СВОЮ МІТКУ НА ТВОЄ ГАРНЕ ОБЛИЧЧЯ, – Хо замахнувся кулаком.

 

Що ж, не варто було зачіпати його за живе. Мінхо – лідер команди “Місячні коти”. Ці хлопці – їх найзапекліші суперники. Часто їхні матчі затягуються надовго і людей збирається найбільше. Вже навіть Ютюб-канал створили. Та всеж цей Лі дратує і його хочеться набити й поза іграми, просто хочеться та й годі.

 

— А-ну постривай, хлопче, – Бан Чан з’явився просто нізвідки, стримавши сильний кулак, що летів у бік і без того постраждалого. – Досить моїх товаришів зачіпати!

 

— Та ти замахав, діду, я нікого й не тривожу, та білка особлива…

 

— Як ти мене..? Так, годі! Порозходились! – кучерявий швидко розігнав “комарів” й повернувся до Хана. – Джісоне… Ти хоч розумієш що робиш?

 

Говорить так, ніби й сам не знає. Звісно розуміє, він повністю усвідомлює свою помилку, та цей хлопець заслужив на таке ставлення, і кров завжди буде божеволіти лише від думки про битву з цим неадекватом. Інакше й бути не може. Це неначе викарбувано в системі.

 

— Послухай. Після мого відходу саме ти, і ніхто інший, станеш лідером. Не нароби дурниць сьогодні. Ти повинен навчитися зберігати спокій, чуєш? – Чан покладає великі надії на юнака й довіряє.

 

— Вибачай… Я… Постараюсь, – Джісон схилив голову. А й справді, що він робить? Міг ж просто пройти повз… Досягнення “найдурніший вчинок цього дня” успішно отримано.

 

— Дякую тобі. Впевнений, ти станеш чудовим лідером, – хлопець подарував свій біґ хаґ, щоб заспокоїти друга. – Ходімо, уже починається.

 

Отож, розпочинається гра року. Зібрали цілий стадіон. Усі члени команди розігрілися й із серйозними фізіономіями оцінюють супротивників(окрім Джейка, який за п’ять хвилин тут ледь не вирубився, схоже, цього разу він нічим не допоможе).

 

Хан беземоційно стояв на полі й намагався ніяк не реагувати на кривляння Мінхо. Він старший, а поводиться, як дитина. От саме зараз він показує язика, але ще не знає, що після перемоги Джісон показово його йому відірве. Залишається тільки неправдиво всміхатися, що старшому точно не подобається.

 

Просвистів свисток і гра почалася. Оскільки сама присутність Лі приносить бажання його вбити – потрібно не бачити його. Розпочинається операція “Не натрап на Лі Мінхо”.

 

🏉💋🏉

 

Мінхо обурений. Тобто цей хам стоїть весь такий красивий і насмілюється навіть не звертати на нього уваги?! Хоча… На його лиці точно не вистачає шраму від його руки. Хто знає, що саме Чан йому наплів, але потім його чекає величезне покарання. Без білки не цікаво, можна одразу йти додому, взяти чашку какао й передивитись улюблене аніме.

 

Розпочався матч і хлопець одразу втік. За лічені секунди він опинився в найдальшому куті поля. Вирішив спробувати себе в захисті? Ну що ж, доведеться добряче його замучити. Начувайся!

 

— Що? Білочка вирішила втекти від хазяїна? – високий хлопець Хьонджін розміявся, після чого Лі йому вліпив по нозі. – Трясця!

 

— Ти краще за своїм хлопцем заглядай! Схоже, ви посварилися. Ну… тоді тобі непереливки, – він вказав у напрямку яскравої голови Фелікса, що сердито зиркав у їх сторону. – А я забиватиму м’ячі доти, доки Хані не заплаче, – яскрава усмішка осяяла його обличчя.

 

Усі приступили до гри. Перші очки повинні дістатися саме Хо, як він вирішив. Почати матч завжди потрібно починати з приємної ноти – утерти носа білці. Саме зараз м’яч у його руках, саме зараз він заб’є тачдаун.

 

Юнак пробіг прямо перед носом Джісона, та він навіть не кліпнув і продовжив там стояти й протирати штани. От чорт! Це на диво образливо. Ну якщо так, то нічого не завадить отримати очки.

 

— Чанбіне, давай! – прокричав Хан, і збоку на Лі вискочив накачаний хлопець і відібрав м’яч.

 

— Ахаха, бувай=) – Со паснув комусь іншому й побіг, залишаючи Мінхо тільки нерозуміння.

 

Джісон самозадоволено посміхнувся й поплескав ворога по плечі.

 

— Не хвилюйся, любий. Таке буває, – прошептавши це на вухо, він просто метнувся за м’ячем.

 

Зрозуміло. Удає з себе лідера? Хах… Та він навіть звичайного гравця не вартий! Хоча в цьому Хо сам собі бреше. Він чітко бачить те, як Хан зорить на полі, голови глядачів тільки за ним й повертаються, навіть він готовий йому підкорятися. Але це так принизливо! Лі переможе і це не обговорюється!

 

🏉💋🏉

 

Останні 5 хвилин до завершення і рахунок, на диво, однаковісінький. Джісон ще раз кліпає, дивлячись на чітке табло. Як так? Здається неможливим. Тепер всі такі напружені, навіть Фелікс, справжній янгол, готовий роздерти кожного. 22 гравці з трибун зараз виглядають, як мурахи, що метушаться, бо хтось наступив на їхній будиночок.

 

— Хані, зберися, ти не можеш всіх підвести, – хлопець ляснув себе по щоках, щоб збадьоритися.

 

Його команда повністю виснажена: тепер не можуть навіть 50 метрів пробігти, а от з котами все чудово, особливо з Міхно. А щоб йому добре було! Так все чудово було, ніразу навіть не замахнулися один на одного, а тут потрібно вижати всі сили, і ключем до перемоги був саме Джісон.

 

Згадав лайно – і ось воно. Лі відкидає всіх суперників і прямує до “воріт”. Чому він такий впевнений, от у містера “Пластир на носі” коліна трусяться. Схоже, ефект випічки скасував свою дію.

 

Треба щось робити, треба щось робити, треба щось робити! Так тупо програти йому не личить. Юнак почав ходити колами прямо посеред гри, що дуже швидко помітили й весь стадіон лиш про це й торочив. Тим часом винуватець дебатів усередині голови Хана знаходився в десятьох метрах.

 

Будь що буде. Джісон вперше за довгий проміжок часу видихнув і підбіг до кота, згодом накинувшись на нього. Разом вони повалилися на м’яку траву й заглянули в очі. У Хо вони були широко розплющеними й бігали з одного куточка протилежного обличчя до іншого, натомість Хан дивився серйозно й злісно.

 

Раптом у голові щось перемкнулося й вона почала видавати збої. Різні думки просочилися в мозок й неохоче віддали дурнуватий наказ. Джісон довго їм протистояв і ледь не випустив Лі зі своєї хватки, та згодом здався. Все одно, що це неправильно, все одно, що вони посеред шкільного поля. Це рішення здалося серцю таким правильним.

 

— Хо, я зроблю це. Пробач, у тебе, мабуть, просто надто красиве обличчя, – і він повільно почав приближуватися.

 

— Ти зробиш що?! – Мінхо виривався, нічого не розуміючи.

 

А це знання й перестало бути потрібним, як тільки сухі обвітрені вуста торкнулися інших. Лі здригнувся й роплющив очі ще більше, та потім був змушений зажмуритися від наполегливого погляду згори.

 

Що, вбіса, відбувається?! Чому він це робить і чому серце так божеволіє, наче від першого кохання? Мінхо ніколи ніхто не подобався, хоча його любили десятки. Хлопець, бува, думав, що не кожному дано відчути це. Та от зараз, у найгірший момент для цього, він відкрито цілується зі своїм ворогом, а його нутро хоче ще.

 

Навколо стало неймовірно тихо, навіть коментатор затих. Ніхто не міг повірити очам і кожен просто закляк з відкритим ротом. Здається, навіть мухи й жаби на болоті були в шоці. З часом трибуни перетворилися на зборище папарацій, за цей час на світ з’явилася нова тисяча фотографій, якщо не більше.

 

Натомість те, що робить Мінхо – б’є себе по ногах, намагаючись схаменутися й знайти сили вирватися з обіймів. Проте відмітивши, що на траві під Джісоном дуже комфортно, вирішив піддатися. Хан сам відірвався від хлопця й зараз дуже важко дихав. Його зніяковіле обличчя змусило хлопця усміхатися, як бовдура.

 

— Котику, твоє серце, воно… – Джісон поклав руку на місце, де відбувалося щось дивне.

 

— Щось я не можу його контролювати. Мені шкода, що тобі огидно це слухати… – усмішка швидко спала з лиця.

 

І як можна було до такого дожитися? Мало проблем на голову? Тепер навіть не зможе білці в очі дивитися. Одного разу мама сказала, що серце знає, як краще, та вона ніколи не говорила про те, що краще може бути тільки для тебе.

 

— Та ні, ти чого? Воно так заспокоює. Здається, я придумав пісню.

 

Хані ще ніколи так нікому не усміхався. Мінхо, про це, звісно, не знає, та це не заважає йому милуватися першою усмішкою, кинутою в його бік цим чарівним хлопцем. То вся ця ненависть один до одного – зовсім нею і не була? Чому він раніше не задивлявся у ці прекрасні очі й не хотів доторкнутися до червоних губ?

 

Раніше не торкався, а зараз зробить це ще раз.

 

— Ходи сюди, сьогодні ти від мене вже не втечеш!

 

Хо міцно схопився за підборіддя юнака й ледь не всмоктав у себе ті бажані вуста. Він точно хоче їх з’їсти, а якогось дня перейде й до білячих щічок, що додавали хлопцю особливої харизми. Такі милі. А ще миліший Джісоні та те, як він ніжно піддається чарам. Як тепер це чудо відпустити? Допоможе хіба що…

 

— Команда “BornToBe” в останні секунди здобуває 8 очок! Це неймовірно! У нас є переможець! – коментатор розірвав ідилію й звідусіль пролунали вигуки.

 

Найбільше пищав Джейк з протилежної сторони поля. Скориставшись моментом, він пробив тачдаун.

 

Мінхо з повними очима нерозуміння поглянув на Хана. То це був його план? Звабити й задурманити мозок, аби перемогти? І ЦЕ ТАК ВІН ВИРІШУЄ ПРОБЛЕМИ?! Лі ж повірив йому

. Якого біса він так з ним вчинив? Це схоже на зраду. Хлопець відштовхнув від себе кінченого ідіота й мовчки пішов з поля, стримуючи бажання йому врізати. Це того не варте.