🏰 °

“Шановний принце Йонджуне! Мій батько, Чхве старший – Король нашої святої Землі, готує напад на Ваше королівство. Я не хочу кровопролиття і прошу Вас заздалегідь підготуватися до нападу, щоб Ви, як майбутній король, змогли зберегти своє життя і життя сотень простолюдин! “Пишу цей лист потай від усіх і прошу берегти себе!”  

Бомґю тремтячими руками скручує пергамент і віддає своєму вірному слузі, щоб той якнайшвидше міг передати послання особисто принцу. Сусідні королівства завжди були у сварці між собою, але двоє юнаків-принців змогли знайти добрий зв’язок між собою. Вони тихенько зустрічалися на різних балах і розмовляли про все на світі. Чхве молодший і сам не розумів, що ж цей за дивний зв’язок, але руйнувати його не став. Буквально ось тільки-но він дізнався про нову ще не розпочату війну, і не може вгамувати своє тремтіння. Аби лист потрапив саме у ті руки.

***

– Мій батько теж готує напад, виявляється. Але я не знаю, коли воно має відбутися. Добре, що Ви мене попередили, і за чотири дні ми будемо готові захищатися.

Вони стояти у темряві, тримаючись за руки. Плювати на лісовий шум та хлюпотіння води. Зараз головне переконатись, що все добре, і дати один одному клятву про життя та вірність.

– Я не хочу цієї війни. Постраждають невинні люди і… – та чужа рука примикає до пухких губ, змушуючи замовкнути.

– Я розумію Вас Бомґю! Як шкода, що ми нічого не можемо вдіяти, – його шепіт проник під саму шкіру іншого принца.

Мовчання так би й тривало, доки в голову молодшого принца не спадає думка.

– Йонджуне, а давайте одружимося? – як шкода, що темрява ховає їхні обличчя, тому міміка обох прихована один від одного. – Це єдиний варіант поєднати наші королівства.

– Але це може позбавити нас життя.

– Ми зробимо все в таємниці, – Бомґю притискає чужу долонь до свого серця, щоби той міг відчути сильні пташині удари. – І сьогодні ж на світанку! Ви та я.

Хоч мозок Йонджуна кричав, що це не правильно, але серце не слухалося. І чому воно так дивно реагує? Бажання поцілувати принца Бомґю зародилося у кожній клітині всього тіла. Він відчував биття чужого серця не чувши своє – божевільне, – що кричало про якесь незрозуміле, але приємне почуття у перемішку зі страхом.

– Я згоден. Сьогодні ж. -Йонджун все ж таки не втримався і припав до манячих губ. Весь світ для них перестав існувати і тепер було навіть смішно згадувати про якусь там королівську війну. Бомґю люб’язно відповів на чужий поцілунок, примикаючи до нього всім тілом. Вони тепло обіймали одне одного, підставляючи свої життя під удар. Але чи правильне рішення вони вибрали?

***

Принц Бомґю впливовіший у королівстві ніж власний батько. Король насправді жахливий і багато хто його не любить. Так і чекають, щоби принц став володарем.

– Тепер, щоб скріпити шлюбні вузли перед Ним, Вам варто поцілувати один одного, – священик дивився на двох сяючих хлопців, поки ті просто пожирали один одного очима. – Принци…

– Ах! – Йонджун, ніби вийшов з-під чар. Принц посміхнувся до свого чоловіка, злегка нахилився і залишив один ніжний-ніжний поцілунок. Вони лише трохи чули священика, який казав їм, що лист із підтвердженням про шлюб буде увечері. Вони й так до нього вночі прийшли і ще півночі шукали свідків.

Хлопці просто дивилися на один одного, даруючи своє серце та посмішку. Серця обох палали ніжним полум’ям, і тепер обидва заплутувалися у вузлах кохання. Чоловік та чоловік. Вже хотілося говорити те солодке “кохаю” і довго-довго цілуватися, адже до цього їх поцілунки були короткими, а бажання чогось більшого з’явилося ні звідки. Іскорка пройшлася вже давно між ними, але тільки зараз, коли небезпека на носі. Це буде початок кінця.

***

– Бомґю! – король зупинив сина біля стайні. – Вже пізно, а ти кудись їдеш.

– Я буду під ранок, не чекайте на вечерю. – Принц заскакує на свого вірного коня і просто виїжджає, залишаючи свого батька у змішаних почуттях.

Король відчуває щось небезпечне вже котру годину. Він очікує від сина підлість, адже той ніколи не хотів дотримуватися правил. Якби правитель знав, що його син підготував йому, то відразу й вбив.

***

Бомґю входить до лісової хатини. Навколо горіли свічки та стояли приємні пахощі квітів. Травень найкраща пора року, коли все цвіте і пахне. Але настрій був не дуже.

– Принце мій! – Йонджун уже чекав тут. Він узяв Бомґю за руку і підвів до великого ліжка на якому лежали два аркуші пергаменту. – Це тобі й мені. Завтра це покажемо своїм батькам. Вони не підуть проти церкви та святих. Бомґю, чому ти плачеш?

Поки по щоками принца текли сльози, його губи зігнулися у кривій усмішці.

– Мені вперше так страшно, Йонджуне! Мій батько непередбачуваний, – він хапався за руки Джуна, сподіваючись сховатись у них.

Той же мовчав. Він вбирав у себе його біль, як м’якоть хліба вбирає у собі воду. Просто слухаючи. Просто витирав його сльози. Просто цілував його мокрі щоки.

Час знову зупинився, як учора в лісі. Тільки тепер вони не витрачають години на розмови та страх. Вони дарують однин одному палкі погляди. Бомґю тягнеться до його губ, ніби до солодкого вина і цілує. Цілує так пристрасно, вже нічого не боючсь. Їхні губи починають рухатися у спекотному танці, зминаючи м’яку шкіру. Але цього мало. Йонджун притягує за шию Бомґю ближче до себе і цілує наполегливіше і… волого. Це занадто для іншого принца, тому він хапається за чужі плечі, щоби не впасти.

М’яке ліжко тремтить під ними, доводячи всю чистоту та щирість неочікуваного шлюбу. Ніч солодкої любові змушує обох тричі танути на піку. Вони мокрі, втомлені, але невгамовні.

– Коли я встиг так закохатися в тебе, Бомґю? – Йонджун пестить голий хребет, сидячого на ньому хлопця і знову штовхається. Як шкода, що час не стає на сторони закоханих і безжально йде вперед.

***

Він летить у інший кінець зали і боляче вдаряється головою об кам’яну підлогу.

– Ти як міг зрадити мене? – король підбігає і штовхає свого лежачого сина.

З плеча хлопця тече кров, тіло нестерпно болить, а на щоках сльози. Його побив батько, король усієї країни. Хоча він дуже намагався чинити опір. На хлопця рушилося безліч ударів, і вже скоро темнітиме в очах. Принц міцно тримає в руках сувій про шлюб, молячись, щоб він не був забруднений власною ж кров’ю.

– Вставай, Бомґю. – батько піднімає свого сина за одяг і той з усіх сил намагається стояти на ногах. Чужа рука замахується і боляче б’є по обличчю. – Цього шлюбу не бувати! Ти…

– Ще як бувати, Ваше Величносте. – Йонджун входить до чужого залу і його одразу взяла під руки сторожа.

Принц дуже боявся залишати свого чоловіка на самоті з його батьком і за покликом серця примчав у чужий замок. Документ про шлюб дав йому можливість спокійно увійти. Хоча це помилковий його вчинок. Наразі його тримають сильні руки охорони, але йому не страшно. Він готовий боротися заради своєї любові, заради всього свого королівства, заради серця Бомґю.

– Ми вже одружені. І навіть такий всемогутній король, як ви, не може піти проти святих.

-Йонджуне! Ні! — Бомґю хотів підбігти до нього, але король схопив його за волосся і викинув кудись подалі від себе. Принц упав прямо на своє поранене плече.

Поки він намагався підвестися, король підходив до Йонджуна. Принц підняв свої очі і весь зал почув його сповнений крик болю. Червона кров ринула з серця Йонджуна, поки живі очі зустрічалися зі своєю любов’ю. Безглуздо. Бомґю забув про свій фізичний біль, вийнявши з варті меч. Здавалося минула вічність, але це були лише секунди, поки власний син штрикнув у батьківське серце гостре лезо. І саме в цей момент, поки король падав на землю, а вся варта розбігалася, як замок похитнувся після гучного вибуху. Королівство батька Йонджуна атакувало. 

Але принцу до цього не було ніякого діла. Він підбіг до тіла свого коханого у плачі, та впав перед ним на коліна.

– Йонджун! Прошу не покидай мене. – хлопець виймає з його живота гострий кинджал і прикриває дірку своїми ручками. – Я ж тебе люблю.

– Мої останні секунди з тобою, мій принце. – вікна розриваються і уламки летять на всі боки. – біжи, поки мій батько і тобі не вбив.

– Не кажи нічого. Бережи свої сили. – Бомґю голосно плаче. Де всі лікарі, коли вони такі потрібні? – Я донесу тобі до лікаря. Ти житимеш.

– Житиму. – Останні слова Йонджуна дуже тихі. – Але лише у твоєму серці.

За фортецею всі рятуються, біжать хто куди. Чужі війська стріляють пушками прямісінько у вежу. Та час завмер для Бомґю та його коханому. Він тримає в руках тіло свого принца, доки його серце вмирає у гучних сльозах. Не все кохання як казках – солодка. Особливо у принців.