Сад для Шуги

— ❦ —

Юнгі ніжився у ліжку, вперто відмовляючись розплющувати очі. Будильник іще не дзвонив, а отже прокидатись ще зарано. Сподіваючись повернутись до сну, хлопець вмостився зручніше. З відчиненого вікна долинав шум ранкового міста і запах землі зі свіжозрізаним листям.
– Садівник уже, напевно, взявся до роботи, – подумав Юнгі. – Управитель казав, що сьогодні пан Чой приїде з помічником… Е-е-е.. а вони попередили охорону? Напевно, що так, оскільки вони досі не здійняли галасу – заспокоївся він.
– Та що це за звук? – він ліниво всівся на ліжку і прислухався, знадвору долинав тихенький наспів. – Та це ж наша Spring Day! – підхопившись, він підійшов до вікна. Ранкове сонце засліплювало, ще сонні очі, тому знадобився час, щоб роздивитись постать, що поралась у клумбі.
На землі сиділа дівчина і розподіляла якусь суміш по землі між квітами. ЇЇ вправні руки ніжно погладжували клумбу. Шузі здавалось, що він відчував як запах землі змішується з запахом її шкіри та прихопивши аромат троянд долітає до нього крізь вікно. Спиною пробігли мурашки. Дівчина підвела голову та оцінююче глянула на сонце, волосся, що розтріпалось під час роботи, засвітилось у ранкових променях. Перевівши погляд на вікно спальні дівчина здригнулась і випадково зачепила стебло найближчої троянди. Юнгі не бачив крові з цієї відстані та його сон зняло мов рукою, коли вона припала вустами до подряпаного місця. Хвиля тепла прокотилась усім його тілом, а серце затріпотіло у грудях, мов щойно спіймана пташка в клітці.
“Вона мене побачила?”- майнуло в голові Шуги. Він примусив себе відійти від вікна та всівся на ліжко намагаючись заспокоїтись.

— ❦ —

“Скоро сонце підніметься вище і з трояндами вже не попрацюєш” – подумала ти, зализуючи ранку. -“Треба поспішати з цією клумбою”- перевівши погляд на дідуся, що підрізав дерево неподалік, ти побачила як він теж вказує на сонце. Кивнувши, ти повернулась до роботи.
– Це було вікно хазяйської спальні, над клумбою з трояндами? – запитала ти дідуся застрибуючи у фургончик.
– Так. Ти бачила пана Міна? – дідусь насупився – Він не любить коли його рано будять! Сподіваюсь ти там не шуміла?
– Не думаю, що я могла його розбудити.
Твій дідусь завжди дбав не лише про рослини, а й про комфорт його клієнтів, його несхильність до балачок і вихваляння дозволяла йому отримувати роботу у знаменитостей, серед яких і Мін Юнгі.
Сьогодні, працюючи з трояндами ти краєм ока побачила його у вікні – сонний та пом’ятий, він був схожий на кота який щойно виліз з лежанки. Навіть волосся стирчало у різні боки, наче котячі вуха. Відколи ти вперше почула пісні BTS, Шуга завжди виділявся для тебе з поміж інших учасників. Та важко було сказати, що конкретно в ньому було таким привабливим. Можливо, то була його жива зовнішність, він не був схожий на “типового” красунчика як Ві чи Чонгук. Можливо його тепла посмішка – вона не засліплювала як посмішка Хобі, але коли усміхався Шуга – на душі ставало затишно й спокійно. Можливо поєднання холодної стриманості та хлопчачого бешкетства у його поведінці приваблювало. Та ти не здивувалась коли коментар “Yoongi marry me” став найпопулярнішим мемом. Можливо сполучення усіх його чарівних та часом суперечливих рис зробило Шугу особливим. Адже тобі добре було відомо як не просто коли всередині намагаються співіснувати лід і полум’я.

— ❦ —

– Чому садівник приїжджає так рідко? – Юнгі намотував кола навколо управителя.
– Це його звичайний графік о цій порі року – спантеличено відповідав той – Ви незадоволені станом саду? Передати якісь побажання чи знайти іншого садівника?
– Ні, ні, ні – аж підстрибнув Юн – Я просто хотів сказати дещо особисто.
– Але ж він приїздить рано вранці! – управитель скептично покосився на хазяїна знаючи як той любить поспати.
– Ти хочеш сказати, що я занадто довго сплю? – підняв брови Шуга.
– Звичайно ні, – Ви старанно працюєте і Вам необхідний хороший відпочинок. Я більш за всіх задоволений коли Ви дбаєте не лише про музику, а й про себе. – управитель вклонився збираючись іти.
– То пан Чой приїде наступного тижня?
– Так, якщо з рослинами все добре. Але якщо він сьогодні побачив необхідність, то може з’явитись під кінець цього тижня. Думаю з помічницею він встиг впоратися з усім і не матиме необхідності у додатковому візиті. Ви наче схвильовані?
– Ні. Тобі здалося – очі Юнгі нервово забігали.
Управитель злегка усміхнувся та мовчки вийшов.

Наступного тижня у день приїзду садівника, Шуга вже чатував біля вікна, що виходило у сад, одягнений і зачесаний. Забувши, що має зберігати максимально домашній вигляд він ледь не перестарався вибираючи одяг. Насправді йому самому було дискомфортно від цього незвичного стану та ніякі логічні аргументи не діяли на почуття, що поволі розпалювались. Він сходив не одне коло будинком, доки не почув звук фургончика садівника. Юнгі перевірив усі вікна, щоб дізнатись з яких видно яку частину саду і тепер сховатись від нього можна було лише покидаючи двір.
– Перевір як там троянди з якими ти працювала минулого разу і берись до дальніх клумб біля паркана. – гукнув дідусь вивантажуючи інструмент. Махнувши йому у відповідь ти витягнула кошик з написом “для клумб” і попрямувала до троянд.
Юнгі ховався за вікном спостерігаючи як ти перевіряєш квіти. Та він аж здригнувся побачивши, що ти підвела очі до вікна спальні.
– Вона таки мене бачила того разу! – від цієї думки у вухах загупало. Він машинально поправив волосся згадуючи який безлад був на голові того ранку.

Троянди були в порядку, а отже можна було братись до інших клумб. Щоб дістатись до них потрібно було зійти з бетонної доріжки на газон. Не бажаючи пошкодити траву, ти зняла балетки й ще раз озирнувшись, щоб переконатись, що тебе ніхто не бачить попрямувала до цілі босоніж.
Спостерігаючи за тобою Шуга намагався переконати себе припинити це зайняття. Він нагадував собі сталкера чи одного з саесангів, що не раз шпигували й за ним. Побачивши як ти роззувшись попростувала через двір, залишивши взуття на доріжці, він відчув як волосся на руках підіймається дибки. І хоча ніколи не помічав за собою схильності до фут-фетишизму, та коли ти всілась біля клумб, сяйнувши рожевими п’яточками, йому довелось схопитись рукою за найближчу полицю, щоб втримати рівновагу.
– Що зі мною коїться? – запитував себе Шуга, намагаючись заспокоїти дихання – Я навіть словом не перекинувся з цією дівчиною, але втрачаю контроль від вигляду її ніг! Це збочення! Чи, можливо, шизофренія? – він обережно глянув у твій бік. Ти так само сиділа біля квітів і щось наспівувала та цього разу розчути мелодію йому заважало шалене гупання власного серця. Трохи заспокоївшись Юн тихенько відчинив двері та вислизнув у двір. Підійшовши до взуття, що самотньо стояло на доріжці, його губ торкнулась посмішка, бо його власний кросівок виглядав неприродно великим поряд з твоїми капцями. Він нахилився та торкнувся пальцями м’якої устілки.
– Що тут відбувається? – вигукнув Шуга випроставшись і намагаючись зберігати байдужий вираз обличчя.
Ти аж підскочила з несподіванки й обернувшись побачила Мін Юнгі, що стояв поряд з твоїм взуттям.
– Ой, – ти поспішила до нього – пане Мін, перепрошую. Я не хотіла пошкодити траву.. тобто… так.. – затинаючись ти згадала, що він не в курсі хто ти й, що тут робиш – еее… я помічниця Вашого садівника! Вибачте, що порушила Ваш ранковий відпочинок. Під пронизливим поглядом його лисячих очей стало дискомфортно і ти опустила очі.
– Мій відпочинок не постраждав, – підняв брови Юнгі, – та було несподіванкою знайти босоногу дівчину на власному подвір’ї. – його голос пом’якшав. Він поставив кілька питань стосовно саду, здивувався дізнавшись, що ти онучка садівника та дозволивши тобі повернутись до роботи сам зник у середині будинку.
Повернулась до клумб ти з дивним відчуттям, ніби щось було не так у вигляді Шуги. Минулого разу ти бачила його у вікні заспаного і розпелеханого. А сьогодні його зачіска була в ідеальному порядку, на обличчі жодного сліду від сну та одягнений він був як для виходу, а не відпочинку вдома. Це було тим дивніше, що ви приїхали набагато раніше ніж минулого разу. Ця невідповідність бентежила. Намагаючись відігнати шалені фантазії, про те, що він міг так причепуритись саме до твого приїзду, ти занурилась у роботу.

Зачинивши двері Юнгі сповз по стіні з голосним видихом. Кінчики вух горіли вогнем, а пальці, що ними він торкнувся твого взуття пульсували ніби уся кров прилили до них. Він сподівався, що ти розчаруєш його дивною поведінкою чи неприємною манерою спілкування, але твоя ввічливість і мила розгубленість перед ним, справила протилежний ефект. Мелодійний голос, сором’язливість, легке затинання… те як ти нервово підтискала пальці ніг, наче кицька… Юну коштувало великих зусиль зберігати спокій та підтримувати невимушену бесіду.

– Я бачив ти говорила з паном Міном – суворо зауважив дідусь. – Не турбуй його без необхідності!
– Та я його не чіпала! – надулась ти – це він ледь не довів мене до інфаркту, коли крикнув на пів двору!! – Звичайно ж Юнгі не кричав, та в той момент, тобі здалось, що він гукнув тобі у самісіньке вухо крізь гучномовець.
– Добре, добре – засміявся дідусь, – просто не забувай про ввічливість, бо я тебе знаю!
– Одягнути наступного разу краватку для більшої офіційності? – запитала ти поправляючи уявну краватку на шиї.
– Твій гострий язик доведе до біди, колись – похитав головою старий та натиснув на газ виїжджаючи з двору.

— ❦ —

Ранкове сонце заливало подвір’я, Юн сидів на шезлонгу спостерігаючи як ти бігаєш серед працюючих розбризкувачів одягнена в його сорочку.
– Юнгі-і-і-і! Іди сюди! – махаючи йому ти мружилась від сонячних променів і бризок. Сорочка намокла й місцями прилипла до шкіри натякаючи на твої спокусливі вигини під нею. Він похитав головою жестом кличучи тебе до себе. Підбігши ти всілась на його коліна. Шуга обійняв тебе і торкнувся губами вовчої ямки, глибоко вдихаючи запах вологої шкіри. Ти засміялась від лоскітного дотику його волосся до шиї.
– Замерзла?
– Ні, чого ти так вирішив?
– Через це – він м’яко потер один з сосків що випинали під мокрою тканиною.
Твої пальці стиснули його плече, та підібгавши ноги від задоволення ти виправдально зашепотіла:
– Це все через воду…
– Тоді знімай цю мокру сорочку – Юнгі почав розстібати ґудзики.
– Ей, ми ж на дворі! Ти чого?
– Паркан бачиш? Він висо-о-окий! Нас ніхто не побачить – він продовжував розстібати ґудзики, відводячи твої руки, що намагались йому завадити. – Я ж теж без сорочки, хіба ні?
– Ти не дівчина! І на тобі хоча б є штани! А на мені … лише ця сорочка… – останні слова ти майже прошепотіла, бо закінчивши з ґудзиками він стягнув сорочку з твоїх плечей і пригорнув до свого теплого оголеного торса. Ти машинально облизнулась опинившись так близько біля його губ, помітивши це Шуга злегка усміхнувся та спіймав твої губи у поцілунок. Його довгі пальці опинились на твоїх сідницях нетерпляче стискаючи м’яку шкіру. Застогнавши ти обвила його шию руками не розриваючи поцілунку. Юнгі закотив очі насолоджуючись дотиком твоєї вологої шкіри до його тіла.

Повітря розірвав набридливий звук будильника. Юн розчаровано зітхнув розплющивши очі. Сон збудив і без того напружене вранішньою ерекцією тіло. Хлопець скривився від неприємного відчуття перевертаючись на бік.
– Ну… сьогодні хоч не забруднив постіль – зітхнув він поправляючи піжаму з принтом ведмедиків по дорозі до ванної кімнати.

— ❦ —

Скоро БТС мали вирушати у тур Америкою і Шуга сподівався, що заклопотаність і поїздки позбавлять його від думок про тебе. Та до того він не міг відмовитись від задоволення спостерігати за тобою у саду. Несподівано для себе Юнгі зрозумів, що хоче бачити тебе і після повернення з туру. Він почав підозрювати “найстрашніше”.
– Перепрошую, пане Мін, я не дуже зрозуміла, що Ви хочете? – ти здивовано кліпала на хлопця.
– Я хочу трохи оновити сад. Ти могла б підібрати рослини, що пасуватимуть тут, а я виберу які з них мені подобаються. І до речі, можеш називати мене Юнгі.
– Е-м-м-м… може краще з цим питанням до дідуся звернутись? – невпевнено засміялась ти.
– Хіба він тебе не навчив цього?
– Навчив, але…
– Отже? Я можу на тебе розраховувати? До того ж твій дідусь вже достатньо поважного віку я б не хотів навантажувати його додатковою роботою.
– Ну… добре, я це зроблю. У Вас є якісь побажання?
– Ні, я виберу з того, що ти запропонуєш. Два дні тобі вистачить на підготовку?
– Так, але ж ми приїдемо аж через тиждень.
– Я скоро поїду в тур Америкою, тому хотів би з цим розібратись до від’їзду.
Тобі стало сумно від думки, що він скоро поїде, та підозри, що це оновлення він придумав навмисне, щоб зустрітись з тобою наодинці, запалили грайливі вогники у твоїх очах. Кілька секунд ти вдивлялась в очі Юнгі, аж поки він не витримав і не відвів погляд. Вдоволено хмикнувши ти сказала:
– Добре пане Мін, я підготую матеріали якнайшвидше.

За два дні ти сиділа у вітальні, очікуючи поки Шуга закінчить телефонну розмову. Тримаючи на колінах стос садівничих каталогів ти нервово перебирала пальцями ніг, роздивляючись інтер’єр. Нарешті він всівся поруч, відклавши телефон, його коліно торкнулось до твого.
– Показуй, що ти знайшла для мене – жартівливо скомандував він.
– Ось погляньте, ці для початку – ти поклала йому на коліна розгорнутий каталог – ці та ці рослини підходять для Вашої ділянки, ще ось тут – перегорнувши сторінку, вказала на іншу квітку – я відмітила усе наліпками, якщо щось сподобається кажіть. Розклавши каталоги перед ним, останній залишила на своїх колінах і завмерла в очікуванні, тримаючи наготові блокнот для нотаток. Шуга надягнув окуляри у тонкій вишуканій оправі. Тобі перехопило дихання від вигляду його чуттєвого профілю. Кашлянувши, ти відвела очі усвідомлюючи, що обличчя залило рум’янцем. Юн пильно подивився на тебе поверх окулярів, та зрозумівши, що ти не в змозі зустрітись з ним поглядом повернувся до каталогу, задоволено усміхаючись.
– Вибравши більше квітучих рослин можна буде робити з них свіжі букети для будинку. Якщо у Вас немає алергії звичайно. Або додати рослини у горщиках якщо не любите зрізані квіти.
– А тобі що подобається?
– На мій смак не можна покладатись – засміялась ти – дідусь каже, що дай мені волю і я перетворю й найменшу квартиру на ліс.
Шуга усміхнувся. Від цієї посмішки запаморочилося в голові. Задивившись на його губи ти ненароком прикусила власну.
– Відміть ось ці та ці квіти й той кущ – вирвав тебе з думок голос Шуги – Ось цю рослину можна посадити на клумбі з трояндами?
– Можливо. Ви хочете її ближче до будинку?
– Так, вона така гарна, – він лагідно торкнувся сторінки каталогу, що лежав на твоїх колінах.
– Незвичний вибір. Її рідко обирають, – на сторінці була зображена Лунарія. Тобі теж вона подобалась та клієнти рідко хотіли висаджувати її через скромний зовнішній вигляд. Рука Шуги все ще лежала на журналі та по суті на твоєму коліні, він схилився ближче до тебе, щоб роздивитись зображення і ти відчула легкий аромат його парфумів.
– Стосовно розташування, вирішуй сама, тільки цю Лунарію десь поближче, якщо можливо.
– Так я додам до списку – ти струснула головою, щоб позбутись млосного стану. Він обрав ще кілька рослин, звіряючись з твоєю думкою.
– Здається це все – Юн зняв окуляри та потер перенісся – І я б хотів поговорити з твоїм дідусем наступного разу. Ідемо, я відвезу тебе додому.
– Ні, ні, що Ви! Я сама доберусь.
– Це було не запитання – він забрав каталоги злегка торкнувшись твоїх колін пальцями. Від його дотику тілом ніби пробіг розряд струму.

Після цієї зустрічі Шуга відчув надзвичайне піднесення. Йому було приємно помічати як ти випадала з реальності спостерігаючи за ним, як легенько здригалась коли він нахилявся ближче. Та коли ти закашлялась побачивши його в окулярах Шугу врятувало лише його довге волосся, що прикривало зрадницьки червоні вуха. Всівшись за кермо він помітив, що ти загубилась у власних думках і забула пристебнутись, затамувавши подих він потягнувся до паска безпеки та ледь стримав посмішку побачивши реакцію. Втиснувшись у сидіння і ховаючи очі ти намагалась удавати, що нічого не відбувається. Легкий рум’янець на щоках ставав дедалі яскравішим. Крізь тонку шкіру було видно як пульсує сонна артерія на шиї. Юн стиснув губи намагаючись вгамувати бажання вкрити поцілунками усе до чого зможе дотягнутись. Клацнув замок паска, та він не зрушив з місця. Погляд був прикутий до злегка розтулених губ та твоє важке дихання було єдиним звуком який він зараз чув. Втративши контроль Юнгі подався вперед. Та щось змінилось, ти розвернулась і вп’ялась в нього прямим і задирливим поглядом. Наче облитий струменем крижаної води він майже відстрибнув на своє сидіння та приголомшено завмер на кілька секунд.
– Куди їдемо? – спитав Шуга тяжко дихаючи.
– Додому – грайливо відповіла ти.
Хлопець за кермом порснув від сміху, напруження, що витало у салоні зникло.
– Точніші координати штурмане! – спрямовані на тебе очі замерехтіли бешкетливими вогниками. Почувши місце призначення Шуга налаштував навігатор і машина рушила з місця. Він зосереджено слідкував за дорогою їдучи невідомим маршрутом, що давало тобі можливість роздивлятись його досхочу. Хвиля збудження яка накрила тебе коли він застібав пасок досі блукала тілом, мов брижі по воді. Сьогодні ти остаточно зрозуміла, що хвилюєш його так само як і він тебе. Якийсь неосяжний зв’язок був між вами. Та попри тяжіння, що виникло, ви не могли просто впасти в обійми одне одного. Та була навіть якась дивна насолода у цьому смакуванні передчуттям. Ви ніби кружляли одне навколо одного чекаючи хто перший зірветься і зробить перший крок.
– Може увімкнути музику? – Юнгі зиркнув на твоє розпашіле обличчя.
Ти кивнула і заплющила очі почувши розслабляючі звуки з колонок.

— ❦ —

Коли машина зупинилась біля твого дому Шуга обережно відстебнув пасок і наблизився до тебе. Перевіряючи чи ти спиш, він торкнувся щоки кінчиками пальців. Не побачивши реакції – припав губами до шиї. Притулившись головю до плеча він роздивлявся тебе у світлі вечірнього сонця, а тоді піднявся і залишив слід від вологого поцілунку на шкірі за вушком, на вилиці, на щоці та майже торкнувся губ коли помітив, що з воріт вийшов дідусь. Шуга поспіхом вийшов з машини.
– Добрий вечір, пан Чой – привітався Шуга, замикаючи двері.
– Вітаю, пане Мін. Щось сталось, що Ви особисто привезли мою онуку додому? – старий стривожено подивився на машину.
– Ні. Все гаразд, вона заснула, нехай ще подрімає. А я маю до Вас розмову.
– Ну тоді заходьте – дідусь запросив Юнгі в дім.

Ти прокинулась у порожній машині. Роззирнувшись і побачивши, що знаходишся біля свого дому – набрала номер дідуся.
– Привіт, якщо ви з паном Міном вже випили усе твоє колекційне соджу, може випустите мене з машини?
– Хто спить, той соджу не п’є, тому не заздри – засміявся дідусь – зараз ідемо.
Невдовзі з воріт вийшли дві фігури. Юнгі відчинив дверцята і подав тобі руку. Трохи повагавшись ти таки взялась за його теплу долоню.
– Дякую, що підвезли мене, – ти спробувала вклонитись, але він не відпустив твоєї руки. Шуга потягнув тебе, змушуючи зробити крок назустріч.
– Ви ж не пили з дідусем? Вам можна за кермо? – ти занепокоєно роздивлялась його обличчя.
– Ні не пили – Юн поплескав по кишені з якої виднілась подарункова пляшка. – До зустрічі! – прошепотів він, схилившись майже впритул до твого вуха та відпустив руку.
Вклонившись ще раз ти поспішила за дідусем. Та біля самих воріт обернулась – Юнгі стояв спершись на машину і дивився на тебе. Дуже закортіло подражнити його наостанок коли він вже ніяк не зможе відповісти. Не зводячи з нього очей, ти торкнулась пальцями місць де він тебе цілував і похитала головою. Юн ошелешено завмер, як злодій спійманий на гарячому. А тоді розплився у широкій посмішці знизавши плечима. Ви обоє розсміялись.

Коли ти зникла за брамою Шуга ще деякий час замислено стояв біля машини. Викриття того, що він крадькома цілував тебе застало його зненацька, та факт, що ти дозволила це, змушував серце битись швидше. Сівши в машину він пригадав слова твого дідуся:
– Пане Мін, це погана ідея – молодій дівчині жити у Вас вдома… Беручи до уваги Вашу популярність… усі ці фанати довкола.
– Я потурбуюсь про належні заходи безпеки, пане Чой! До того ж я прошу цього на час нашого туру. Мене не буде вдома, а отже фанати теж не стовбичитимуть там.
– Все одно це виглядає недобре – впирався дідусь.
– Вона ж сказала про оновлення? Я думаю буде простіше – мати можливість слідкувати за новими рослинами щодня не їздячи туди-сюди. Хіба ні?
– Так то воно так, але пане Мін… я маю Вас спитати відверто. Це все тільки заради саду? – старий вдивлявся в лице Юнгі ніби бачачи його наскрізь.
Юн підняв очі та зустрівши погляд дідуся заперечливо похитав головою. Так і не спромігшись видобути з себе слова.
– Я розумію – пан Чой відвернувся, – я маю поговорити з онучкою.
– Ви б могли… не казати, що це я попросив? – щоки Юнгі почервоніли під пильним поглядом старого. Та він нічого не відповів.

Почалась підготовка до туру і за весь час вам з Шугою вдалось побачитись лише раз і то у присутності дідуся. Хоча ти й погодилась пожити в його будинку, щоб доглядати рослини та ви обоє почувались ніяково і тривалої розмови не вийшло. Натомість довелося детально поспілкуватись про переїзд з управителем, якому Шуга доручив цю справу.
Проводячи тебе будинком управитель зауважив:
– Це спальня пана Міна, а це студія, сюди бажано не заходити без потреби.
Ти кивнула. Далі ви пройшли вітальню, де ти вже побувала, кухню, та дістались до твоєї кімнати.
– Це гостьова спальня, – усміхнувся управитель помітивши твій запитальний погляд. – тут є окрема ванна кімната – він прочинив приховані двері. – Я підготував все необхідне для Вас та якщо чогось бракуватиме – звертайтесь.
– Спальня Юнгі знаходиться над цією кімнатою – прошепотіла ти дивлячись на трояндову клумбу за вікном. Усвідомивши, що сказала це вголос, обережно глянула на управителя. Той вдав, що нічого не чув і також подивився у вікно.
– Тобто, я хотіла сказати – дякую.
– Пан Мін не казав коли саме Ви переїдете тож просто повідомте як будете готові.
– А коли він їде в тур?
– Хочете перебратись коли він поїде? Я б не радив, думаю пан Мін захоче переконатись, що Ви добре влаштувались. – управитель з розумінням усміхнувся, отже він здогадувався про симпатію між тобою і Шугою.
– Я постараюсь зібратись якнайшвидше – ти відвела очі відчуваючи, що червонієш.

За тиждень до відїзду Юнгі, дідусь перевіз твої речі в будинок.
– Нові саджанці привезу тобі наступного тижня. Ти нічого не забула коли робила замовлення?
– Дідусю!
– Що? Ти не дуже уважна останнім часом. Це через переїзд? Може не варто було…
– Так буде краще в першу чергу для рослин, та й мені зручніше. І тобі не доведеться їздити сюди, поки я доглядатиму сад. Але привези мені запасний набір інструментів.
– Дзвони мені – губи дідуся затремтіли.
– Ну чого ти! – обійняла ти старого – сьогодні я ще їду з тобою додому, та й все одно повернусь як тільки укоріняться нові рослини.
Дідусь глянув на тебе якось занадто сумно та нічого не сказавши вийшов.
Закинувши пару сумок у шафу ти роззирнулась шукаючи місце де можна буде скласти інструменти, такий розкішний особняк навряд передбачав зберігання садового начиння в середині.
– Треба спитати управителя, можливо знайдеться місце десь у комірчині – ти розвернулась, щоб піти на пошуки та врізалась у груди Юнгі, що саме увійшов до кімнати. Він зловив тебе в обійми не даючи впасти. Ви так і застигли дивлячись одне на одного. Першим отямився Юн і відпустивши тебе роззирнувся по кімнаті:
– Ти вже облаштувалась?
– Ні, лише привезла речі. Я хотіла запитати, може краще переїхати після Вашого від’їзду в тур? Щоб не заважати.
– Ти не будеш заважати – зітхнув хлопець, – насправді мене майже не буде вдома у ці дні. Перед від’їздом навіть ночувати не завжди вдається вдома.

Юнгі сказав правду, до дня від’їзду ви майже не бачились. Дідусь привіз запасні інструменти та частину замовлених саджанців раніше. Тож ти майже весь день проводила у саду. Кілька разів забігала до місцевих крамниць, та ціни у цьому районі були захмарними. Тож після роботи в саду ти почала досліджувати околиці. Управитель наполягав, що про покупки подбає сам, але тобі було дискомфортно, тож ви дійшли компромісу – він дбав про продукти – все інше ти купувала сама.

Пізно ввечері, перед від’їздом, у кімнату тихенько постукали – це був Шуга. Впустивши його до кімнати ти занепокоєно запитала:
– Щось сталось пане Мін?
– Дай мені свій номер – прошепотів він ховаючи очі.
– Навіщо? – ти спантеличено нахилила голову на бік.
– Буду надсилати dick-піки звичайно ж – уїдливо зауважив Шуга. – Вимагатиму фоток оновленого саду, що ж іще! Ти ж сама не надішлеш, хіба ні? – він сердито зиркнув на тебе.
– Добре, добре – відшукавши аркуш паперу на тумбочці ти наспіх записала номер та розвернувшись побачила, що Юнгі витріщається на тебе з відкритим ротом.
За секунду до тебе дійшло – на тобі була лише нічна сорочка, тому він весь час відводив погляд. І попри пристойну довжину, зараз, лампа за спиною просвічувала тонку тканину наскрізь. Збагнувши ситуацію ти буквально відскочила від джерела світла і простягнула папір Юну. Забравши номер він уже зібрався виходити та в останній момент розвернувся і схопивши тебе за руки притиснув усім тілом до стіни. Його очі небезпечно зблиснули.
– Пане Мін, відпустіть!
– Якщо зібралась спокусити мене, то будь готова до наслідків – він притулився до шиї, голосно вдихаючи запах твого тіла.
– Я не збиралась нічого такого робити – ти спробувала звільнити руки та Шуга виявився сильнішим ніж ти думала. А можливо сили полишили тебе через його гарячий подих, що лоскотав шкіру.
Він наблизився впритул до твого лиця:
– Справді? Не збиралась?
Ваші дихання злилися в одне. Через нестерпну близькість його запах огорнув тебе, коліна почали підкошуватись, дихати ставало все важче.
– Пане Мін, будь ласка,.. – ледь чутно зітхнула ти.
– Я просив називати мене Юнгі!? Якщо ти так хочеш, щоб я тебе відпустив скажи це!
– Що саме?
– Скажи: “Юнгі відпусти мене, будь ласка”! – він провів губами по шиї піднімаючись до скроні та притулившись щокою зашепотів прямо у вухо:
– Ну?.. Я чекаю. Чи ти вже перехотіла звільнитись?
При спробі заговорити з рота вирвався лише нерозбірливий хрип. Юн беззвучно засміявся здригаючись всім тілом.
– Спробуй ще раз – він м’яко прикусив кінчик твого вуха.
– Ні.. – застогнала ти та сконцентрувавшись спробувала промовити “чарівні” слова.
– Я майже почув. Голосніше! – Юн вдивлявся своїми чорними мов ніч очима у твої.
– Юнгі! Прошу… відпусти мене, будь ласка!
Задоволено усміхаючись він відпустив тебе:
– Ти ба, навіть перевиконала план на одне слово. Молодець. – дмухнувши тобі у вухо він зник за дверима.
Подолавши заціпеніння ти спробувала зробити крок, але впала на коліна. Тіло відмовлялось слухатись, голова гуділа, а кінцівки тремтіли. Десь внизу живота згорнувся і пульсував гарячий клубок бажання. Ти розтягнулась на підлозі чекаючи поки заспокоїшся та сліди його дотиків палили вогнем шкіру. Хвиля млості від перерваного задоволення прокотилась тілом скорочуючи м’язи та змушуючи тебе вигнутись дугою. Поступово м’язи розслабились і дозволили тобі встати та лише для того, щоб дійти до ліжка і, погасивши світло, знесилено впасти в нього.
Шуга притискався до стіни за твоїм вікном. Коли він вийшов з твоєї кімнати, то прожогом кинувся надвір щоб прослідкувати за твоєю реакцією. Та побачивши як ти впала і затремтіла на підлозі, він злякався й уже хотів повернутись – переконатись чи все гаразд. Але його власне тіло зрозуміло, що відбувається раніше за його розум. Хоч і з запізненням, але Шуга й сам затремтів відчувши хвилю збудження, вхопившись за стіну він усвідомив що ти здригалась не від якогось нападу, а від екстазу. Зібравши усю свою волю в кулак хлопцю вдалось вгамувати бажання увірватись до гостьової спальні та заволодіти тобою прямо там, на підлозі. І він повернувся у свою спальню.

Зранку по нього приїхала машина. Стоячи позаду управителя ти спостерігала за від’їздом. Відчинивши дверцята Шуга обернувся і дивлячись на тебе потер своє вухо там де вчора вкусив твоє. Знаходячись на безпечній від нього відстані та почуваючись впевненіше ніж учора, ти висунула кінчик язика і зухвало облизнула губи. Помітивши це Юн занурив пальці у волосся відкинувши його назад і вдоволено посміхаючись зник в машині. Управитель помітив цю посмішку та запитально глянув на тебе. Загадково знизавши плечима ти пішла у будинок.

Саджанці, які привіз дідусь, успішно вкорінились та пішли у ріст. І ти навіть відпросилась в управителя додому, на кілька днів. Як і казав, Шуга просив фото саду ледь не щодня та натомість надсилав фото з міст де вони виступали. Загалом, переписка з ним виявилась дуже приємною. Він поводився приязно та мило, за умови, що ти не називала його “паном Міном”. Про інцидент, що стався між вами в останній вечір ніхто не згадував. Можна було навіть сказати, що тобі було легше спілкуватись з ним на відстані. Одного дня, коли ти була вдома, знайшла незнайомі ліки в аптечці. Дідусь відбріхувався, що то снодійне, але погугливши назву ти дізналась, що це сильне знеболювальне яке ще й продають виключно за рецептом. Не на жарт стривожившись ти подзвонила дідусевому лікарю, та той відмовився розповідати будь-що посилаючись на лікарську таємницю і побажання самого дідуся. Вкрай набриднувши своїми розпитуваннями дідусю ти домоглась обіцянки, що він розповість усе, коли повернешся додому.

— ❦ —

Для Шуги тур минав дуже напружено. І хоча він намагався тримати себе в руках та відчував незвичне виснаження. Поза сценою він поводився тихо і відсторонено й коли Джин звернув на це увагу, Юнгі назвичайно бурхливо відреагував і полишивши друзів усамітнився у номері. Діставши телефон він передивлявся фото саду, що ти йому надсилала та найбільше йому подобались фотографії де попадали у кадр твої руки або ноги. Погортавши переписку Юн знайшов відео, яке змусив тебе записати, та він не милувався новими квітами, а поклавши телефон поруч, слухав твій голос.

– Ти напевно втомилась? – Шуга дивився як ти розминаєш ноги сидячи на шезлонзі.
– Зовсім трохи, це все через плоскостопість.
– Через що? – здивувався він.
– Зніми взуття я покажу. Став ногу сюди.
Шуга поставив ногу на гладку бетонну плиту. Поставивши свою ногу поруч ти провела пальцем по його ідеально вигнутій арці підйому:
– Бачиш, в тебе є вигин ось тут, а в мене немає. Через це мої ноги швидше втомлюються… і схожі на ласти тюленя – тихенько додала ти.
Юнгі розсміявся і всівся поруч:
– Давай сюди свої “ласти”, зроблю тобі масаж.
– Не треба, я ж ходила боса – ноги брудні. Е-е-еййй!
Та було вже пізно, він спіймав тебе за кісточки й вклав їх собі на коліна.
– Відпусти! – спробувала вирватись ти.
– Заспокойся, буде швидше якщо ти не опиратимешся. – Юн почав погладжувати стопи.
Його довгі спритні пальці вправно розминали кожен сантиметр ніг. Стверджувати, ще це не було приємно, особливо після важкого дня, було б безумством. Ти спіймала себе на тому, що воркочеш від задоволення. Пропрацьовуючи глибші шари м’язів Юнгі змусив тебе майже стогнати.
– Я не очікував від тебе таких відвертих звуків – посміхався він.
– Припини свій масаж і позбудешся цих звуків – бурчала ти не маючи сил опиратись.
– Нізащо, мені подобається – дражнячись він змусив тебе ледь не скрикнути, натиснувши на якусь таємну точку, відому лише йому.
– М-м-м… де ти цього навчився?
– Спостерігав за нашими масажистами на виступах. – закінчивши зі стопами його руки піднялись вище розминаючи гомілки.
– О Боже!
Він знайшов ще одне чутливе місце. І масажуючи ноги пильно вдивлявся у твоє лице.
– Не дивись так на мене! – ти прикусила губу стримуючи зітхання.
– Чому?
– Я почуваюсь ніяково…
– Тоді заплющ очі.
Прислухавшись до поради ти відчула його поцілунки.
– Ти що виробляєш? – спробувавши висмикнути ноги ти ледь не вдарила його. – Ой!
– Я ж казав, не опирайся – його язик залишив вологий слід на твоєму коліні. Руки поповзли вище під спідницю. Пальцями він підчепив трусики та потягнув їх вниз.
– Юнгі! – ти звела стегна заважаючи йому здійснити задум.
– Не галасуй – м’яко розвівши твої коліна, він повернувся до білизни – я якраз хочу дати тобі привід погаласувати тільки на інший лад – трусики полетіли на землю, а Юн взявся цілувати внутрішню поверхню стегна закинувши твою ногу собі на плече.

Від голосного стуку у двері Шуга смикнувся і ледь не впав з ліжка. Джин зайшов у номер:
– З тобою все гаразд? Ти якось дивно поводишся останнім часом. – Він зміряв друга поглядом та підозріло зіщулився помітивши наслідки сну про тебе. – Чим ти тут займався? – Джин роззирнувся по номеру шукаючи причину збудження Юна.
– Стули пельку, – Юнгі жбурнув нього диванною подушкою. – Чого приперся?
– Їдемо вечеряти! Переодягайся і зустрінемось в холі. – Джин кинув подушку на місце і вийшов.

Під час вечері, спогади про сон ніяк не йшли з голови Юнгі. Йому стало цікаво чи сподобався б тобі масаж ніг, та навіть замислився над тим щоб навчитись його робити, бо, на відміну від сну, у реальності не вмів цього. Раптом телефон завібрував.
– “Привіт, як минув концерт? Що робиш?” – повідомлення було від тебе.
Юн залився рум’янцем і усміхнувся до телефона. Хлопці за столом перезирнулись.
– Хьон, ти знов роздивляєшся свої квіти, – дражнив його Ві.
– Відколи це в тобі прокинулась така любов до рослин? – приєднався Хобі.
Мембери ще на початку туру помітили як Шуга, ледь не щодня, розглядає фото рослин. Він відбріхувався тим, що оновлює сад і отримує фотозвіти, але ніхто не повірив, бо така любов до флори не була йому притаманна.
Відмахнувшись від них Юн зробив фото столу з вечерею і надіслав тобі.
– “А як щодо селфі?”
Від несподіваного прохання він зблід, потім почервонів, міняючи забарвлення мов хамелеон.
– Що сталось? – Джин торкнув друга за плече.
– Вибачте, мені треба відійти – випалив Шуга і прожогом вискочив з-за столу.
– Хтось знає, що відбувається з ним? – запитально озирнувся РМ. Хлопці лише похитали головами.

Ти ще ніколи не просила надіслати його фото, тому Юн не на жарт розхвилювався. Знайшовши невеличкий балкон, хлопець вийшов подихати прохолодним нічним повітрям. Погляд повернувся до телефону, нових повідомлень не було, отже ти чекала відповідь. Втамувавши тремтіння в руці він зробив селфі та надіслав. Момент очікування розтягнувся майже у вічність для нього.
– “Виглядаєш втомленим. Добре відпочинь сьогодні”
– А як же, тепер точно “відпочину”! – подумав Шуга – пощастить якщо засну.
Його завжди злегка пересмикувало від таких турботливих повідомлень. Тобто фанати постійно писали щось подібне, але то було інакше. Схвильовано тицяючи по екрані він набрав повідомлення: “Селфі в обмін на селфі!” відповідь прилетіла швидко і Юн усміхнувся до смішно скривленої пички на екрані.
– Хто це? – пролунав за спиною голос Намджуна.
Ледь не впустивши телефон, хлопець розвернувся:
– Вона займається моїм садом – захоплений зненацька, Шуга не встиг придумати відмазку й змушений був сказати правду.
РМ підняв брови:
– Отже, садом займається кажеш?
– Я не хочу про це говорити – відвернувся Юн.
– Слухай – Джун пильно глянув на нього. – Твоя дивна поведінка змушує всіх хвилюватись! Що б там не було між тобою і цією “садівницею” опануй себе поки ми в турі! Це важливо.
Шуга підвів очі зо зірок:
– Добре. Я зрозумів.
Разом з РМом вони повернулись до столу.

На виході з ресторану зібрався натовп шанувальниць.
– Ві! Ти не міг опублікувати фото ПІСЛЯ того, як ми поїдемо звідси? – Намджун нервово тер перенісся.
Техьон лише манірно знизав плечима.
Натовп голосно загудів коли хлопці вийшли з будівлі, усміхаючись та вітаючи прихильників, вони майже дістались до машини, коли Шузі на очі потрапила табличка з написом “Yoongi Marry Me” – він застиг на місці. І раптом пазл склався в голові – ці слова, саме ці, які безліч разів писали йому фанати – тепер повинен сказати він, і сказати їх треба лише одній людині!
“Написати їй негайно? Ні, хто ж таке пише у повідомленні. Треба подзвонити! Чи краще почекати повернення? Потрібна каблучка! А розмір?!” – згадуючи як тримав тебе за руку Юн силкувався визначити розмір пальців за відчуттями. Вихор думок, здійнятий цим несподіваним та таким очевидним рішенням, кружляв у голові. Один з охоронців обережно торкнув його за лікоть:
– Пане Мін, машина чекає.
– А? – отямившись, він застрибнув у машину. “Пане Мін” – відлунило в голові – “Пан Чой! Звичайно, треба поговорити з її дідусем!”

— ❦ —

Ти ходила туди-сюди по кімнаті, дідусь не відповідав на дзвінки вже годину.
– Щось точно сталось! Він завжди відповідає на дзвінки!
– Можливо телефон десь забув? Чи не чує. – управитель намагався тебе заспокоїти.
Недовірливо глянувши на нього ти знов набрала номер – відповіді не було.
– Не треба було сюди переїжджати! Не треба було залишати його самого!
– Я Вас відвезу додому – запропонував управитель.

В будинку було тихо й темно. В паніці ти побігла до сусідки. Виявилось, що годину тому дідуся забрали до лікарні, ви стрімголов помчали туди. Пан Чой лежав під крапельницею непритомний, ти хотіла побігти шукати його лікаря та управитель порадив залишитися у палаті і вирушив на пошуки сам. Дивлячись на бліде обличчя дідуся ти розплакалась. Здавалось, що минула ціла вічність поки на порозі не з’явився лікар.
– Що сталося? Що з ним? – кинулась ти до нього.
– У Вашого дідуся був серцевий напад, дуже важкий, – лікар зітхнув – тепер я мушу пояснити ситуацію, навіть попри його заборону.
– Ситуацію? – ти відсахнулась – Ті ліки! То не було снодійне, як він казав, я так і знала! Розкажіть мені усе, лікарю!
Всадивши тебе на канапу лікар розповів, що дідусь ще з молодості мав проблеми з серцем, через удар струмом. Та з віком симптоми загострювались, почали ставатись мікронапади. З’явився хронічний біль (знайдені пігулки були від цього). Ситуація погіршувалась з кожним роком. Могла б допомогти трансплантація, але знайти серце для людини його віку було дуже важко, адже був великий ризик, що він не перенесе операцію.
– А моє, серце? Якщо я віддам своє серце? – в паніці ти схопилась за рукав лікаря.
– Ви самі знаєте, що воно не підійде. І забирати серце у живої людини – незаконно.
– Що ж робити?
Після останнього обстеження я говорив Вашому дідусю, що часу мало. Але після цього нападу…
– Скільки? – прошепотіла ти, дивлячись на дідуся.
Лікар підвівся, перевірив крапельницю і показники на моніторах:
– Якщо він отямиться, то можливо ще місяць або два… але він може вже не…
– Мовчіть! – скрикнула ти.
– Я зайду пізніше – кивнув лікар з розумінням.
Ти сиділа розгойдуючись на стільці біля дідуся дивлячись у порожнечу, коли управитель увійшов до палати. Він торкнувся твого плеча та ти не реагувала:
– Завтра повертається пан Мін, я мушу повернутись назад – він сподівався, що хоча б підсвідомо ти його чуєш. – Зранку надішлю до Вас когось з речами й усім необхідним – так і не дочекавшись відповіді він вийшов.
Ніч ти провела в лікарні. Зрештою твій ступор минув, а можливо подіяло заспокійливе, що тобі вкололи, та ти вже могла адекватно сприймати оточуючих і навіть допомагати медсестрам.

Юнгі випухнув з машини мов на крилах, в кишені куртки лежав оксамитовий футляр з каблучкою, який він дістав з валізи ще перед вильотом, ледь не спалившись перед менеджером і РМом.
– З поверненням пане Мін! – вклонився управитель – Як минула Ваша подорож?
– Подорож минула і добре і погано. Та найкраще, що вона все ж закінчилась – усміхнувся Юнгі. Ледь не підстрибуючи він попрямував до твоєї кімнати.
Управитель залишився у вітальні намагаючись підібрати слова, щоб пояснити ситуацію.
– Де вона? – насупився Юн не знайшовши тебе.
– Пане Мін, вчора виникла непередбачувана ситуація і я відвіз її до лікарні.
– Що з нею? – позадкував Шуга.
– З онучкою пана Чоя все добре, але він сам у поганому стані. Вона залишилась з ним у лікарні.
– Відвези мене до них!

Шуга обережно зазирнув у палату, ти сиділа біля дідуся тримаючи його руку, за цей час він так і не отямився, хоча стан залишався стабільним.
– Перепрошую, можна увійти – озвався хлопець.
Мигцем глянувши на нього ти кивнула, навіть не привітавшись і не вклонившись, як того вимагала ввічливість.
– Що з паном Чоєм? – наблизився Юн.
Ти переказала слова лікаря і якось гнівно зиркнула на нього.
– Я можу чимось допомогти – він спробував торкнутись твоєї руки, та ти відштовхнула його й відійшла до вікна.
– Це все через тебе – прошепотіла ти.
– Що?? – Юнгі ошаліло витріщив очі.
– Я кажу, що це все через Тебе!! – викрикнула ти забувши про етикет і лікарняні правила.
– Я ж тут ні до чого… – хлопець розгублено кліпав.
– Це ти захотів оновити сад! І переїзд був твоєю ідеєю, хіба ні?! Через це дідусь лишився без нагляду! – кожне твоє слово було мовк ляпас – Чим я думала? Як я взагалі могла погодитись на це? – на очі навернулись сльози – Якби я була вдома, все було б гаразд!
Оговтавшись Юнгі міцно обійняв тебе.
– Відпусти! – закричала ти вдаряючи його кулаками в груди – Через тебе я вбила дідуся!
Він здригався від ударів та продовжував тримати тебе в обіймах, доки ти не припинила битись і розридавшись знесилено припала до нього.
– Що це за ґвалт тут відбувається? – почувся слабкий голос.
– Дідусю-ю-ю! – вискочивши з рук Шуги ти кинулась до старого.
– Ей обережніше! Ти мене задушиш! От навіжена дівчина. Пане Мін?
– Пане Чой – він вклонився – Дізнався, що Ви погано почуваєтесь і приїхав Вас навідати, вибачте, що без гостинців я щойно з аеропорту.
– Мене навідати? – дідусь гладив твою спину і посміхався – Може покличеш лікаря? – звернувся він до тебе.
– Ой! Так, звісно! – ти підскочила й вибігла у коридор.
– Отже, пане Мін, я бачу Ви до мене у справі?
– Вірно – Юнгі ніяково усміхнувся і поклав до рук старого маленький футляр.
– Я трохи застарий для Вас, чи не так? – усміхнувся дідусь, побачивши каблучку в середині.
– Можемо розглянути варіанти – примружився Шуга.
Обоє розсміялись.
– Поки сховайте, бо ця дзиґа увірветься сюди з хвилини на хвилину. Ми не зможемо поговорити поки не спровадимо її з лікарні.
– Пане Чой – обличчя Юнгі спохмурніло – боюсь вона не погодиться тепер, зважаючи на стан Вашого здоров’я.
Старий лукаво підморгнув:
– Ви не дізнаєтесь поки не запитаєте. Та якщо питання буде лише в мені, я це залагоджу – він перевів погляд на двері палати з-за яких вже чулись тупіт і метушня – Боже, вона поставила на вуха всю лікарню – зітхнув старий.
Тебе силоміць відправили додому по речі дідуся.

Коли ти повернулась до лікарні Юнгі вже не було там. Але наразі було не до нього. Закінчивши допомагати медсестрам з вечірніми процедурами ти звернулась до дідуся:
– Не треба було мені їхати з дому.
– Залишилась би ти вдома чи ні – це б нічого не змінило – старий взяв твою руку я маю до тебе прохання та вислухай не перебиваючи.
Зітхнувши ти сіла на край ліжка. Дідусь перебирав твої пальці, його голос лунав спокійно та впевнено:
– Лікар вже розповів тобі, що в мене не так багато часу. Тому я б хотів бути впевнений, що коли я піду, ти будеш у безпеці та матимеш того хто подбає за тебе.
– Але крім тебе в мене нікого немає! – заперечила ти.
– Я ж просив! Не перебивати! Отже. Я бачу, що ви гарно ладнаєте з паном Міном…
Ти було відкрила рота, щоб висловити своє обурення недоречністю цього зауваження, та згадавши, що не повинна перебивати, лише закотила очі.
– Не заперечуй! – усміхнувся дід – Я старий, але не дурний. І хочу спитати тебе – якби я не був хворий і ви двоє мали б більше часу… ти б хотіла стати його дружиною?
Ти бачила куди веде дідусь й тобі не подобались обставини в яких у нього виникла ця ідея. Та не зважаючи на те, що власноруч побила Юнгі звинувачуючи ледь не в усіх смертних гріхах, мусила визнати – він був хорошою людиною і подобався тобі набагато більше ніж було доречно.
Дідусь мовчки чекав, зауважуючи як розширились твої зіниці та почервоніли щоки при згадці про Шугу, але хотів почути відповідь на власні вуха. Ти відвернулась намагаючись приховати хвилювання.
– Люба моя, я й так усе бачу та зараз я хочу почути від тебе відповідь.
– Так – винувато глянула ти на діда.
– Не картай себе – усміхнувся той – любов не знає слушних чи недоречних моментів. Гаразд, якщо так, то я хочу, щоб ви одружились поки я ще живий.
Ти подумала, що дідусь трохи схибився:
– Мушу нагадати, поки ти не побіг по весільну сукню – ти показала на себе – Садівниця! – показала на порожній стілець де сидів уявний Юнгі – Шуга з БТС, світова зірка, талановитий автор, репер, мрія мільйонів дівчат. Про який шлюб ти говориш?!
– Дивно, а от пана Міна не хвилювала різниця у соціальному становищі – замислено потягнув старий позираючи на тебе.
– Що???! Дідусю ти просив його одружитись зі мною? – ти закрила лице руками – Що ти наробив? Як я тепер йому в очі дивитимусь?
– А якщо я скажу, що це він просив твоєї руки?
– якщо… То я тобі не повірю звичайно ж! – ти здивовано дивилась на дідуся чекаючи, що він засміється перевівши цю всю розмову у жарт. Та обличчя старого лишалось серйозним.
– Не може бути…
– Хочеш розкажу як виглядає твоя каблучка? – підморгнув дідусь.
– Каблучка? В нього вже є каблучка?
– Вона була у нього, коли пан Мін приїхав минулого разу. І якщо він лише повернувся, то, думаю, вона приїхала із ним з туру.
– Це все якась маячня – захитала головою ти – тобі це наснилось?
– Ні… Він би зробив пропозицію якби я не потрапив до лікарні – дідусь стиснув твою руку – Тому я хочу, щоб ви побрались поки я ще тут. Щоб у тебе не було можливості відмовити йому через дурні комплекси та забобони. Подзвони пану Міну і попроси прийти.

— ❦ —

Юнгі увірвався до палати без стуку з величезним букетом квітів. Ви обоє завмерли дивлячись одне на одного. Дідусь з цікавістю переводив погляд з тебе на Юна і назад. Мовчання затягнулось.
– Кхм – кашлянув старий – пане Мін, доброго вечора.
Шуга спам’ятався та вклонився:
– Це для Вас – усміхнувся він простягаючи квіти.
– Люба, забери букет у гостя – дідусь підштовхнув тебе.
– Як почуваєтесь? – Шуга здригнувся коли ти торкнулась його рук беручи квіти. Та говорячи з дідусем не міг відвести від тебе погляд поки ти поралась з букетом.
– Пане Міне присядьте, – старий ледь стримав смішок спостерігаючи за вами. – Залиш нас ненадовго – звернувся він до тебе.

– Доброго вечора, Ви привезли пана Міна? – привіталась ти з управителем, що чекав у коридорі.
– Так, в такому стані він не міг вести машину.
– В “такому стані”? – стурбовано глянувши на двері палати ти поцікавилась – Щось сталось?
– Трохи перехвилювався – усміхнувся управитель пильно роздивляючись тебе.
– Ви вечеряли? Тут неподалік є дуже мила кав’ярня – він вказав на двері – Думаю їм потрібно трохи часу.
– Напевно…

Коли ви повернулись, дідусь і Шуга весело сміялись над чимось.
– О! Ти повернулась! Ми вже вирішили, що ти втекла.
– Це моя провина. Я подумав, що пані захоче перекусити – вклонився управитель.
– Чудова ідея – засміявся дідусь – місцева їжа жахлива!
– Нічого подібного – обурилась ти – просто декому, після нападу, не все можна їсти!
– Добре, нам уже пора, піджени машину – звернувся до управителя Юнгі піднімаючись.
– Проведи пана Міна, люба.
Виходячи з палати слідом за Юном ти озирнулась, дідусь змовницьки підморгнув махаючи, щоб ти йшла.
– Тут невеличкий сквер поруч, приділиш мені трохи часу? – голос Юнгі незвично коливався.
Твоє серце шалено закалатало, якщо дідусь не нафантазував, то зараз Юн зробить тобі пропозицію.
Після писку медичного устаткування та запаху антисептиків було так приємно знов почути шелест листя та вдихнути свіже повітря. Вмостившись на лавку ти підвела очі на Шугу, що м’явся поруч переступаючи з ноги на ногу.
– Юнгі…
– Ні, зачекай! Дай мені хвилинку.
Нервово походжаючи він щось шепотів собі під ніс. Стримавши посмішку ти відвела погляд, щоб не нервувати його ще більше. Було дивно бачити його таким, адже про його стриманість і впевненість фанати ледь не легенди складали. Нарешті він голосно видихнув і опустився на коліно перед тобою.
– Слухай, я знаю, що зараз не найкращий момент, твій дідусь хворіє і прогнози погані. Ми знайомі зовсім недавно, ну кілька місяців це ніби й не мало… тобто я не про те – він нервово посмикував край спіднички на твоєму коліні.
Намагаючись хоч якось його заспокоїти ти взяла його тремтячу руку.
– Так… От. Я хотів сказати… Я буду зразковим… Кхм… Я дбатиму про тебе, дам тобі усе, що потрібно, усе що забажаєш… – він затнувся – Will you marry me?
– Ти вирішив використати мем за допомогою якого фанати просять тебе одружитись з ними?
Шуга кивнув та незграбно посміхнувся. Рум’янець поступово заливав його обличчя. Він очікувально дивився на тебе з під лоба, але його прекрасні очі затуляло неслухняне пасмо, що впало на чоло, ти лагідно прибрала його за вухо:
– Так… сто тисяч разів скажу – так.
Він полегшено зітхнув і вклав голову на коліна обіймаючи твої ноги. Ти сиділа з посмішкою на вустах зануривши пальці у його волосся, на цей короткий момент усі проблеми та тривоги раптом розчинились і у всьому світі існували лише ви двоє.
– Ой – підхопився Юнгі, – ледь не забув – він витягнув каблучку з футляра і надягнув тобі на палець.
– Як ти вгадав розмір? – здивувалась ти, виявивши, що перстень ідеально підійшов.
– Поцілувавши твою руку він усміхнувся:
– Це секрет – зараз йому зовсім не хотілось зізнаватись, що довелось перетримати руки усіх працівниць ювелірного і навіть кількох відвідувачок, щоб віднайти твій розмір по відчуттях.
Ви вже збирались іти до машини коли Юн спіймав тебе у раптовий пристрасний поцілунок.
– Треба йти – прошепотів він не припиняючи цілуватись.
– Так.. ммм.. нас побачать … ммм.. Мені теж пора… до дідуся… Ох Юнгі… припиняй… – його поцілунки заважали нормально говорити.
– Не можу зупинитись – поцілувавши тебе у скроню Юн притулився до неї щокою стискаючи тебе в обіймах так, що стало важко дихати.
– Нас почнуть шукати – ти зловила кінчик його вуха губами, як колись робив він та почула тихеньке муркотіння.
– Я не хочу йти – жалібно потягнув Шуга.
– Ти ще повернешся.

Весілля як такого не було – вас розписали у дідуся в палаті, бо лікар заборонив йому залишати лікарню ще як мінімум три тижні. Це було дивне відчуття бути одруженою з Юнгі та ніяковіти кожен раз при зустрічі. Кілька разів вам вдалося побути удвох у тому ж сквері, він ледь не задушив тебе в обіймах і ти ледь змогла його спинити. Та ваші зустрічі ставали все коротші, бо стан дідуся погіршувався. За два тижні він помер. Ти повернулась у дім Юнгі не в змозі перебувати вдома де все нагадувало про дідуся. Не зважаючи на всі намагання Шуги розвіяти твій смуток, удар виявився занадто сильним і ти впала в апатію на тижні. Та одного дня гуляючи садом ти помітила як змарніли Лунарії, що ти висадила для Юна на клумбі й ніби спам’ятавшись взялась до роботи в саду. Це допомогло, потихеньку ти знов почала розмовляти та реагувати на оточуючих.

Шуга прокинувся посеред ночі. Неспокій наповнив його серце й заважав заснути. Вмившись він вийшов на подвір’я. Ночі вже починали ставати прохолоднішими, десь вдалині чувся шум машин – нічне місто вирувало. Вкрившись гусячою шкірою від холодного вітерцю Юн глянув на твоє вікно, у грудях засаднило. Він штовхнув двері та зайшов у спальню, ти тихенько сопіла на ліжку.
– Ти спиш? – переконавшись, що не розбудив тебе він зашепотів – Я хвилююсь за тебе, знаю, що це все через смерть дідуся та ти немов живий труп і можливо це дуже егоїстично з мого боку, та я сумую за твоєю посмішкою… По суті я маю таку прекрасну дружину і навіть не можу її торкнутись – це наче тортури.
Шуга обережно влігся на ліжко намагаючись розгледіти твоє обличчя у напівтемряві кімнати. Чи відчувши його присутність, чи тобі снився сон саме в цей момент, та ти протягнула руку обіймаючи його за талію і сонно зітхнула: “Юнгііі”. Нетямлячись від щастя він пригорнувся ближче легенько обійнявши тебе та заспокоєний звуком твого серцебиття заснув.

Вранці ти прокинулась в ліжку одна. Привівши себе до ладу пішла оглянути сад, як робила це кожного ранку. Та з голови не йшла думка про нічний візит, ти не могла зрозуміти чи це тобі наснилось, чи це було насправді, але одне було очевидно – в обіймах Юнгі тобі ставало набагато легше, навіть якщо вони були лише сном.
Відтоді Юн приходив у твою спальню ледь не щовечора. І в одну з таких ночей ти прокинулась коли він ще спав поряд, так і зрозуміла, що ці візити тобі не наснились і ще зрозуміла як йому самотньо, та вирішила виправити ситуацію.
Наступного вечора Юн мовчки влігся поруч прислухаючись до твого дихання:
– Юнгі – ти часто кликала його уві сні, але сьогодні це звучало інакше. – Юнгі, я не сплю.
Він схопився ледь не впавши з ліжка:
– Вибач я тут просто… цей … зайшов перевірити чи все гаразд – він хотів встати та ти спіймала його руку.
– Не йди! – потягнувшись ближче обійняла його за шию вклавши голову собі на груди. Шуга голосно зітхнув, майже застогнав, обіймаючи тебе у відповідь.
– Я не повинна була лишати тебе самого так на довго – ти гладила його чорне мов воронове крило волосся.
– Твій дідусь помер, – прошепотів Шуга відчуваючи як по тілу біжать мурахи, – це нормальна реакція, я все розумію.
– Ти занадто добрий – усміхнулась ти торкнувшись його щоки, – та знаєш… пан Чой не був моїм рідним дідусем.
Юн здивовано підвів голову:
– Як це не був?
– Ну це дуже довга історія. Якщо коротко, то батьки залишили мене під його опікою, але він не доводився родичем нікому з них, а просто жив по сусідству.
– Чекай – труснув головою Юн, – а де ж твої батьки зараз?
– Я не знаю, можливо, їх уже немає в живих. Дідусь Чой був єдиною людиною, що піклувалась про мене.
Шуга вклав голову назад і стиснув тебе в обіймах міцніше:
– Тепер у тебе є я.
Тоді ви проговорили до самого ранку й поснули в обіймах одне одного і зранку коли ти прокинулась він був поруч.

— ❦ —

Як кажуть, час – найкращий лікар. Після тієї розмови ви почали спілкуватись більше, снідали разом. Через роботу він міг пропустити обід чи спізнитись на вечерю, та сніданок залишався лише для вас двох. Він нарешті зміг познайомити тебе з іншими учасниками та з власними батьками. Ти все ще спала у гостьовій спальні. І хоча Юн постійно приходив до тебе та зазвичай ви просто розмовляли та засинали обіймаючись. Йому було все важче й важче приховувати свої бажання. Щоб переночувати у твоїй спальні доводилось приймати холодний душ перед тим як іти до тебе, а іноді він повторював процедуру й після того, як ти засинала. Ти теж почала помічати його жадібні погляди та відчувала як напружується усе його тіло коли він торкається тебе.

– “Я сьогодні буду на студії допізна, не чекай мене. Солодких снів” – прийшло повідомлення від Юнгі.
Відправивши йому кілька сердечок у відповідь ти пішла готуватись до сну.
Ніч була надзвичайно ясною, повний місяць, що зазирав у вікно, заливав кімнату білим сяйвом. Власне через це ти довго не могла заснути та навіть подумувала взятись за книгу і таки дочекатись Юна, але все ж сон тебе здолав.

Юнгі повернувся пізно вночі, розслаблений після гарячого душу, він вже було влігся у ліжко, та йому закортіло побачити тебе. Через втому після довгого робочого дня він знехтував традиційним холодним душем, не бачачи у ньому необхідності. Уві сні ковдра сповзла з тебе й місячні промені що падали на молочно білу шкіру змушували її світитися. Шуга засумнівався у своєму рішенні відчуваючи як тілом пробігла млосна хвиля.
– Я лише трохи полежу поруч і повернуся до себе – він звично вмостився на ліжко сором’язливо прикривши халатом піжамні шорти з малюнком ведмедиків. Бачачи сон ти якось невдало розвернулась лицем до нього так, що одна рука опинилась на його талії, а друга випадково торкнулась його паху – тіло відреагувало майже миттєво. Стегна, всупереч планам їх власника, притиснулись до твоєї руки, в голові запаморочилось. Шуга відчув як поволі напинаються шорти, ледь опанувавши себе він скотився з ліжка на підлогу і сів закинувши голову на край. Замість “просто полежати поруч” він дістав залізобетонну ерекцію. Розриваючись між бажанням бути чуйним чоловіком і дочекатись коли ти будеш готова до цього, та бажанням зайнятись з тобою коханням тут і негайно, Юн поволі втрачав контроль. Кусаючи губи та проклинаючи своє рішення зайти до тебе він ковзнув рукою під шорти не бачачи іншого виходу.
Ти прокинулась від дивних звуків і у світлі місяця помітила Юнгі, що сидів біля ліжка, він тяжко дихав та якось дивно здригався. Перш ніж ти зрозуміла, що відбувається він застогнав затуляючи рот рукою. Шок від того за чим ти застала його змінився обуренням. Але трохи подумавши ти підрахувала як довго ви вже живете в одному домі, пригадала які відверті погляди не раз ловила на собі, пригадала, що ви ж таки одружені та зокрема ти й сама відчувала тремтіння щоразу як він торкався тебе. Беручи до уваги, що жоден з вас не наважувався на перший крок, вже не було дивним, що хлопець не витримав.
Ти тихенько підкралась по ліжку до Юнгі та переконавшись, що він закінчив ніжно обвила його плечі та груди руками. Скрикнувши від несподіванки він обернувся:
– Т-т.. Ти не спиш?
– Я лиш прокинулась.
– Як давно?
– Не так давно щоб застати початок, але я встигла на фінал.
Юн відвернувся і схиливши голову закрив обличчя чистою рукою:
– Вибач, я не розрахував…
Поцілувавши його плече ти мовчки встала і потягла його за зап’ястя у ванну.
Підставивши забруднену руку під теплу воду змила липку рідину, та вкрила долоню запашною мильною піною. Старанно намилюючи кожен його пальчик ти підняла очі – Юнгі поклав підборіддя на плече та притиснувшись до тебе всім тілом, пильно роздивлявся тебе у дзеркалі. Закінчивши з рукою ти розвернулась до нього обличчям і не відводячи погляду підчепила пальчиком резинку на шортах.
– Далі впораєшся сам чи теж допомогти?
– Я сам – шоковано випалив хлопець і виставив тебе за двері.

Ти милувалась садом стоячи біля вікна коли Юнгі вийшов з ванної кімнати. Він лагідно обійняв тебе ззаду занурюючи лице у волосся.
– Як почуваєшся? – ти обернула до нього голову.
– Ніяково почуваюсь і спантеличено, я очікував іншої реакції, думав ти будеш обурена чи щось таке…
Ти пропустила цю фразу попри вуха, натомість вказавши на клумбу:
– Дивись.
Серед троянд гойдались стрільчасті пагони з дрібними квітами.
– Це лунарія? – витягнув шию Юн – Ти не забула!
– Звичайно ж не забула, це замовлення улюбленого клієнта. А тепер… відчуваєш запах?
– Так. Що це?
– Нічні фіалки. Їх аромат можна відчути лише вночі.
– Я їх вибирав? Не пам’ятаю.
– Не вибирав, це сюрприз. Щось на кшталт компліменту від шеф-кухаря, тільки від садівника. Цікаво їх запах чути у твоїй спальні?
– Хочеш перевірити? – понизивши голос Юн поцілував твою шию.
– Ні, не зараз – розвернувшись у його обіймах ти поцілувала його кадик і опустивши руки поволі розв’язала пасок халата.
– Ти дражниш мене? – засопів він цілуючи твою скроню.
– Зовсім трішки, ти ж вже зняв напругу як я розумію – скинувши халат з його плечей твої пальці відчули м’яку тканину рушника на стегнах. – А це тобі навіщо? – ти потягнула за кутик і рушник впав додолу.
– Може закриємо штори? – раптом зніяковів він.
Ти похитала головою:
– Ні, я хочу тебе бачити.
Юнгі по черзі стягнув бретельки нічної сорочки цілуючи сліди від них на твоїй шкірі, залишившись без опори тканина з шелестом впала на підлогу. Ваші оголені тіла залиті місячним світлом сплелись в обіймах. Піднявшись навшпиньки ти зловила його губи затягуючи у пристрасний поцілунок.
– Зачекай – Юн розірвав поцілунок – ти впевнена?
– Я хочу тебе – ти залишила поцілунок на його грудях – але якщо ти втомився… – і ще один на ключиці – то нічого – прикусивши губу ти глянула на нього знизу вверх.
– О Боже! Ти мене з розуму зведеш, – він підхопив тебе на руки та вклав у ліжко. Нависаючи зверху Юнгі впився у губи змушуючи тебе прийняти його язик. Вільною рукою він досліджував твоє тіло. Тепла долоня мандрувала від грудей до живота і далі донизу.
– Що ти робиш? – скрикнула ти прикрившись руками коли він спустився занадто низько.
Він мовчки піднявся і спіймав твої зап’ястя однією рукою зафіксувавши їх над головою. Завадивши тобі звести ноги своїм коліном він повернув вільну руку туди де ти його спинила й продовживши пошуки таки дістався цілі – ти смикнулась намагаючись вирватись. Масуючи чутливу точку Юнгі вкривав поцілунками твої груди та шию. Ти звивалась і стогнала від насолоди не в змозі звільнитись з його міцної хватки, коли відчула, що Юн змінив положення пальців і занурив їх у тебе. Почувши як ти скрикнула він почав ними рухати. Божеволіючи через ці довгі спритні пальці ти несподівано для себе простогнала:
– Візьми мене…. Не-е-е пальцями… Прошу-у…
– Так сильно хочеш мене? – шепотів він притискаючись усім тілом до тебе та пришвидшуючи рух рукою.
Щось тверде та гаряче вперлось у твоє стегно.
– Юнгі-і-і – благала ти – не… не пальцями.
Юн припинив цілувати груди та повільно витягнув пальці. Наблизившись до обличчя він лизнув твої пересохлі від гарячого дихання губи.
– Не пальцями? Я добре почув? – він дражнячи вигнув брови. Та ти не змогла відповісти, бо закривши рот поцілунком він притиснув тебе всім тілом і розвівши твої ноги почав проникати в лоно.
Юнгі піднявся на руках і зосереджено спостерігав за твоєю реакцією. Вигнувшись ти застогнала і подалась назустріч хапаючись за його плечі. Дійшовши до кінця Він опустився, щоб поцілувати тебе і впершись на лікті почав рухатись у зворотному напрямку так само повільно, ніби намацував шлях у темряві. Та коли ти відчула, що майже позбавилась його плоті, він різко увійшов до кінця. Не в змозі стриматись, ти скрикнула, а він почав рухатись прискорюючись. Невдовзі його швидкість стала солодко-нестерпною, в екстазі ти зірвалась на крик, радіючи що керуючи й не ночує в будинку.
– Юнгі-і-і-і-і-і – простогнала ти, ледь не втрачаючи свідомість – повільніше… м-м-м.. повільніше-е-е-е.
– Як я можу сповільнитись коли ти так солодко стогнеш піді мною? – він пришвидшився ще, спершись на витягнуті руки.
Від задоволення ти закричала й забила ногами по ліжку. Завдяки занадто сильному поштовху тобі вдалось вислизнути з під нього. Намагаючись перевести дихання ти перевернулась на живіт і спробувала відповзти та Юн спіймав тебе та припавши губами до спини залишив на шкірі червону мітку. Доки ти не оговталась він припідняв твої стегна та увійшов на усю довжину. Від несподіваного поштовху ти впала грудьми на постіль схопившись за тонку тканину простирадла та знов голосно застогнала. Не контролюючи себе, в екстазі, що от-от мав сягнути свого піка ти закричала:
– Юнгі-і-і ще-е-е!!!
Ошелешений твоїм проханням він зупинився на кілька секунд та швидко спам’ятавшись буквально втиснув тебе у ліжко не даючи рухатись. Ти почула приглушене гарчання за спиною, його гаряча плоть, що рухалась всередині ніби почала збільшуватись приносячи шалене задоволення. Твій крик і стогін Юнгі злились в один звук що заповнив, здавалось, весь будинок, приємне тепло розлилося всередині тіла. Він знесилено впав на тебе, цілуючи плечі.
– Юн-н-н, злізь з мене… ва-а-ажко-о.
Хлопець перевернувся на спину обернувшись до тебе обличчям та тяжко дихаючи, усе тіло блищало від вологи, чорне волосся прилипло до щік і шиї. Ти занурила пальці у мокрі пасма прибираючи їх з лиця. Юн обхопив тебе рукою і притягнув ближче до себе:
– Ти така гарна.. – прошепотів він цілуючи тебе у ніс.
– Жартуєш? Мокра, розпатлана із червоним обличчям.. і гарна? – порснула ти від сміху.
Ясні очі пильно роздивлялись тебе.
– Надзвичайно гарна – кивнув Юнгі та припіднявшись знов уп’явся у твої губи – Я кохаю тебе – шепотів він між поцілунками.
У твоїх грудях ніби вибухнули тисячі феєрверків водночас:
– І я тебе кохаю – відповіла ти ловлячись пальцям за його шию.

Спати на мокрому ліжку було вже неможливо, тому прийнявши душ ви піднялись у його спальню.
– Як зручно мати два ліжка – зауважила ти лежачи на його грудях у сухій постелі.
Шуга засміявся лоскочучи твоє вушко пасмом волосся:
– Може тоді поставити ще третє?
– Знущаєшся? – підвела на нього очі ти – Я після одного разу не певна, що зможу рухатись протягом кількох наступних… тижнів!
– Ну-у-у – потягнув він – ти сама просила “ще”.
Сховавши лице, щоб він не бачив твоїх очей ти прошепотіла:
– Наступного разу я буду зверху – ти стомлено зітхнувши заплющила очі.
– Як скажеш – сонно погодився Шуга і теж провалився в сон.