✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨

Близько двох днів Енджі просиділа у вітальні. Заклинання Акціо за допомогою порад професора зільєваріння дівчинка майже повністю освоїла за цей час, переміщуючи предмети у вітальні з місця на місце, поступово перетворюючи кімнату на звалище. Загальна кімната Пуффендуя здавалася дуже яскравою і живою, домовики непомітно для інших доглядали сотню рослин і квітів. І у вітальні чомусь пахло булочками з корицею. Але навіть у такій обстановці ставало самотньо, лише привид Пуффендуя — Товстий Монах, відвідував її. Це була огрядна і привітна примара, вечорами він розважав її, вилітаючи з найнесподіваніших місць.
Наприкінці другого дня, вночі, голод остаточно скрутив живіт дівчинки, але кухня вже порожнішала — домовикам теж потрібен відпочинок. Енджі тягла до останнього, не виходячи з вітальні, майже параноїдально очікуючи, що за рогом її чекає зільєвар. І якщо з голодом якось виходило давати собі раду, то воду дівчинка, не гидуючи, пила прямо з-під крана. У будь-якому разі, перебувати в чотирьох стінах Енджі ставало вже нудно, і, переборовши страх, вона вирішила по блукати замком, щоб провітритися. Зрештою, дівчинка переконала себе, що рано чи пізно все ж таки доведеться зустрітися з викладачем. Чому бути того не минути.
Та й забирати очки у факультету до початку навчального року все одно безглуздо, а будь-яке покарання здавалося насолодою, порівняно з тортурами самотністю.
Дівчинка розуміла, що Велика Зала в цей момент порожня, але голод уперто гнав її туди. Відчинивши двері, Енджі підняла обличчя назустріч темному нічному небу і вперше побачила, щоб зірки сяяли так яскраво. У великих містах, та й у передмістях такого неба ніколи не бачили і бачити не могли. Але не тільки це сяйво хвилювало пуффендуйку. На столі викладачів лежала золота тарілка, невелика, але глибока, нею гуляло штучне місячне світло, і «місячні зайчики» бігали по стінах Великої Зали.Думка, що, можливо, в глибині тарілки ховається їжа, змусила Енджі буквально кинутися до столу викладачів. Але, не встигнувши до нього добігти, дівчинка почула глухий стукіт. З подібним звуком зачиняються важкі двері.
«Тільки б не професор Снейп, — несвідомо прикусивши нижню губу, повільно розверталася дівчинка до виходу.
— Нехай краще Макґонеґел заточить мене у вітальні до кінця літа…»
Опинившись навпроти дверей Великого Залу, пуффендуйка видала стогін і закрила руками обличчя у розпачі. Їй вкотре не пощастило. Біля зачинених дверей Великої Зали, в тіні бордових портьєр, стояв професор зілля, склавши руки на грудях, не віщуючи нічого доброго. Пройшло кілька секунд, перш ніж Енджі почула стукіт невеликих підборів по кам’яній підлозі, що повільно наближаються до неї.
– Я вже думав, що ви в черговий раз не з’явитеся, Браун. Але, як з’ясувалося, власний добробут таки важливіший за гордість, — голос його був позбавлений емоцій, а сил і хоробрості поглянути на його обличчя в цей момент дівчинка не мала.
— Ще раз щось подібне викинете, і не те, що влітку, а й у навчальний час Хогвартсу не побачите. Вам пощастило, що директор не вирушив особисто до вас у вітальню, щоби притягнути за загальний стіл. Можете дякувати Старому Монаху за те, що він щодня повідомляв, що ви живі, здорові і здатні волочити власні ноги.
— Виходить, що всі ці спільні трапези — лише міра контролю? — вражено пробелькотіла дівчинка.
— А ви розраховували, що викладацький склад дозволить вам безперешкодно розгулювати замком і не доглядатиме вас? — навіть не дивлячись на співрозмовника, Енджі відчувала, як той зло посміхається. – Ви лише дитина, до того ж з Пуффендуя, – зневажливо додав Снейп.
– Я не просила визначати мене в Пуффендуй, – люто кинула дівчинка собі під ноги, і пересиливши власний страх, підвела голову, вдивляючись у чорні очі Северуса Снейпа. — Ви натякаєте на мою дурість? Чи я недостатньо смілива для Гріфіндору і вже зовсім не придатна для вашого великого Слізерина? І навіть у Когтеврані я не потрібна, а всіх марних скидають у Пуффендуй? Ви це хочете сказати?
— Перестаньте витрачати свій запал на одного з деканів, Браун, — попередив професор.
— Викладачі не роблять так, як дозволяєте собі діяти ви! У тому числі й декан Слізерина не має права поводитися так із ученицею. Навіть якщо вона непрохідна дура і безглузда дівчинка..
— Вгамуйте, — примирливо сказав Снейп.
— Я лише хотів показати вам, що ніхто не возитиметься з такою дитиною, як ви.
«Він просто провокує мене!»
— Тоді чому ви пораєтеся?
— На прохання директора, не більше. І безглуздям я вас не вважаю, інакше не став би з вами займатися.
— Значить, подібна честь мені надана від того, що я рідкісне звірятко, на яке кумедно подивитися? — гнівно скреготіла Енджі.
— Я ж казав, що ви не дурні. Як бачите, ви схоплюєте та розумієте майже все на льоту.
– Я не збираюся вислуховувати образи, – прикриваючи очі і намагаючись заспокоїтися, промовила дівчинка і попрямувала до виходу, але двері виявилися замкненими.
– Алохомора, – не вийшло, це не прості чари. – Випустіть мене, – відчуваючи приниження, попросила пуффендуйка.
— Браун, я не можу дозволити своїй підопічній померти з голоду.
– А одного підопічного вам мало? Слідкуйте за тим, щоб Хлопчик, який вижив, не віддав кінці, а я про себе подбаю самостійно. Снейп насупився.
— До речі, ви дуже багато знаєте, — з наростаючою загрозою промовив декан Слізерина.
— Звідки вам відомо про Лілі Еванс?
“Що ж, давай пограємо по-дорослому”, – промайнула думка у пуффендуйки.
— Вперше чую це ім’я, сер, — мило посміхнувшись, заспівала дівчинка. Вона вмить повністю змінила свою позицію, зморшки на лобі розгладилися, губи зігнулися в улесливій усмішці, і лише очі палахкотіли тим самим лютим вогнем.