~♀️+♂️ PG-13 ~ Зміна третя

***

   Як поводить себе будь-яка голодна істота? Спершу нервово — організм розуміє, що чогось не вистачає; потім злісно — організм зрозумів, чого саме не вистачає і хоче це щось отримати; наприкінці в’яло — сил в організмі майже не лишилось, тому, щоб збільшити шанси дочекатись їжі, організм ніби лягає у сплячку; та врешті решт божевільно — сплячка організму не допомогла, і якщо зар не використати останні сили на здобуття їжі, то організм помре.

Після 30 днів голодної дієти, Аманда досягла першої стадії. Її нервували дзвінки від роботодавця, запахи з надвору, а найбільше — маленька співмешканка, яка радісно ошивалася дома. Ні, Фенікс насправді не завдавала проблем, вона допомагала з приготуванням їжі, з прибиранням, не вимагала до себе уваги, старалась бути непомітною. Однак… Однак вона була поряд і це вже нервувало.

На 33 день вампірка досягла другої стадії. Їй хотілось просто накричати на дитину, чи ж нарешті випити її крові. Щоб протриматись довше та не піддатись спокусі, Аманда частіше виходила на прогулянки в парк, де нікого не було, де ніхто не дратував та не спокушав.

З приходом 36 дня, настала третя стадія — “сплячка”. Господарка дому нарешті могла лишитися в своєму ліжку і просто нічого не робити, тепер вона не реагувала на Фенікс зовсім. Проте Фернсбі добре знала: “Три речі ніколи не повертаються назад — час, слово, можливість. Тому: не гай часу, вибирай слова, не втрачай можливості”. В її випадку це означало, що не можна чекати божевілля, вона вже там була, і не хоче повертатись. Не можна себе видати ще більше перед дитиною різкими словами, але треба й діяти. Бо саме для годівлі вона насамперед дала притулок дівчінці.

В двері спальні тихенько постукали:

— Що? — в’яло відповіла Аманда.

— Як ви себе почуваєте? Ви сьогодні взагалі не виходили з кімнати. Вам щось потрібно?

— Ні, все добре! Скоро минеться.

Якщо проаналізувати її минулі голодовки, то до післязавтра вона буде не небезпечною, однак краще діяти скоро.

Вночі Фернсбі спостерігала коли Фенікс ляже спати, потім дочекалася другої години ночі і підійшла до своєї здобичі.

— Вам не спиться? — потираючи очі, запитало дитя.

— Так, але ти спи! Бо не виростеш!

Спроба тихо поїсти провалилась. А тому наступного дня Аманда пішла до аптеки, щоб придбати снодійне та щось від анемії. Також вона купила улюблених цукерок Фенікс, гранатовий сік, та деякі фрукти.

Вампірка цілий день відпочивала, але все ж приготувала смачну вечерю та сік зі снодійним. Так усім буде проще.

Так і сталося. Дівчинка солодко спала коли Аманда прокушувала гладеньку шкіру. Цього разу не було грязі, не було неприємних запахів, а лише свіжа та запашна кров. Чи легкість, з якою проходила ця трапеза, чи ж вік донора, але блаженство, якого досягла вампірка не було з чим зрівняти. Якби не завзяті вигуки розуму, що треба вчасно зупинитись, Аманда б випила невинну істоту перед собою до останньої краплі.

Бадьора Фернсбі наспівуючи готувала ситий сніданок для Фенікс. Якщо дитина нормально сприйме нічну пригоду, то це означатиме, що вампірка зірвала великий куш. Якийсь період їй не доведеться ночами шукати смердючих бездомних; не доведеться переїжджати, як це траплялось, коли доводилось вбивати неочікуваних свідків її полювання; не доведеться боятися мисливців на нечисть, що століттями винищують не тільки вампірів, а й інших нелюдів; не доведеться днями, місяцями проводити час наодинці. Але все це зараз залежить від реакції десятирічної дівчинки. Лише від неї.

Сьогодні дитя прокинулося пізніше звичного. Фенікс спочатку пішла в туалет, а вже потім з’явилася на кухні і привіталася:

— Доброго ранку, Амандо!

— Доброго! Як спалося?

— Добре…, — і дівчина маленькою долонею прикрила ранку на шиї.

— Якщо є що сказати, то просто кажи.

— Чому цього разу я не відчула нічого?

— Це єдине, що тебе цікавить? — дівчина кивнула і Аманду це здивувало. Господарка дому не знала чи варто говорити правду, однак вкотре в своєму житті брехати не хотілося. — Я дала тобі снодійне.

— …, — здивовано дивилася дитина.

— Є ще питання?

— Ні…, але є прозьба. Якщо дозволите.

— І?

— Чи не могли б ви більше цього не робити? — ну от, а все так обнадійливо почалось для Аманди.

— Добре, я не буду тебе заставляти. Наша угода більше не дійсна! Але про те, що сталося тобі б краще мовчати.

— Що? Чому не дійсна?

— Ти ж сама щойно попросила припинити, — інколи з дітьми так складно.

— Але ви раніше не говорили про снодійне, я такого не пам’ятаю.

— Стоп, то ти не проти укуса, але проти снодійного? — вирішила конкретизувати питання вампірка, на що дівча кивнуло. — Ти ж тоді відчуватимеш біль.

— Не так воно вже й болить, а от бути ніби сплячою лялькою я не хочу.

— Добре, наступного разу я не буду тебе присипляти.

— То мені можна лишитися з вами?

— Буду цьому рада, — усміхнулась Аманда.

Почалися чергові, сповнені подій дні. Фернсбі навіть придбала телевізор, якого так довго оминала. А тепер вона дивилася та обговорювала з Фенікс фільми, телепередачі, новини. Тут же загострилася увага на тому, що дівчинка не вміє читати. Та й в школу б не мішало її відправити, про це й заговорила вампірка з дитиною:

— В школі ти зможеш пізнати багато корисних речей, та й поспілкуватися з іншими дітьми буде корисно.

— Якщо ви так думаєте, то я згодна.

— Чудово, треба лише тебе оформити. Але й читанню та азам письма таки непогано було б навчити. Думаю з цим я впораюсь якось. Ти ж така кмітлива дівчинка.

— Для зарахування в школу потрібні мої документи?

— А вони в тебе є?

— … ні. Немає.

— Шкода звичайно, але в мене є потрібні знайомі для вирішення цього питання. Є якісь побажання щодо прізвища?

— А можна таке ж як у вас?

— Хмм, чому б і ні. Ми й так удаємо з себе родичів.

Цього вечора Аманда згадала, чому не купувала телевізор раніше. Бо інколи вигадані історії людей, що кольоровими картинками бликають на екрані, можуть розворушити власні душевні рани, освіжити так старанно забуті події минулого, чи ж просто тицьнути в недоліки теперішньго життя.

Разом з Фенікс вони, як і кожного дня, сіли за перегляд фільму після вечері. Виявилось, що фільм був про вампірів. І змінити канал, чи вимкнути гучну коробку не наважився ніхто. Навіть під час реклами вони сиділи мовчки та нерухомо. Кінострічка виявилась досить реалістичною, в плані зображення кровожерливості та жорстокості голодного нелюда.

— То ви вампір? — тихо запитала дівчинка після того як побачила напис “Кінець” на екрані.

— Так.

—І ви не просто кусаєте мене, а п’єте кров?

— Так.

— Тому ви не їсте зі мною звичайну їжу?

— Так.

— …

— Тепер тобі стало страшно? Хочеш від мене піти?

— Ні, ви зовсім не страшна. І я не хочу нікуди йти.

Аманді було важко повірити в ці слова, але так хотілося…