№1
від KaleriaТишу цього вечора тривожили лишень шепіт вікових дерев, та гра вітру з очеретом. На небі повільно збиралися хмари, явно натякаючи на те, що скоро, з’явиться ще один порушник цього спокою – дощ.
В будинку було так само тихо, як і в лісі що оточував його щільним кільцем. Темряву у вітальні розганяв лишень не сильний вогонь, який тихо потріскував деревом в каміні. Яскраві сполахи, дали можливість побачити, що приміщення не було порожнім. Перед полум’ям сиділи двоє. Недалеко від них на журнальному столику стояли два келихи червоного вина. Вона все сильніше притискалася до нього і ледь помітно тремтіла, кожного разу як чула все ближче й ближче гуркіт грому. Він обійняв її за плечі однією рукою, ніжно провівши по неприкритій шкірі, й підняв впавший на підлогу плед, що оголив її тендітний стан. А вона лише ближче притискалася до його тіла. Він неквапливо перегорнув сторінку ветхої збірки її улюблених віршів. Його лагідний злегка хриплий голос, порушив, але не знищив їх дивного й рідкого усамітнення. Він знову читав їй поезію, а вона ніби вперше дивилася на нього зачарованим поглядом, ловила кожне його слово, кожен рух, так начебто вони тільки-но зустрілися. Вона поглянула у вікно й побачила як важкі краплі розбивалися об землю, й розліталися бризками. Цей вид нагадав їй про їх перший поцілунок, і легка грайлива усмішка з’явилася на її вустах. Перевівши погляд на пейзаж за вікном він зрозумів, про що саме подумала Вона, й віддзеркалив її усмішку. Це було так дивно й незвично для інших, що вони розуміли один одного без слів, їм двом достатньо було одного дотики, єдиного погляду, щоб зрозуміти що на душі в партнера, його думки.
Вона підняла свій погляд на нього, й потягнулася за поцілунком. Він лише тихесенько усміхнувся й піддався її бажанню, забравши в полон її губи своїми. Декілька хвилин стояла повна тиша, аж поки їх важке дихання не заполонило її. Вони сиділи навпроти торкаючись чолом один одного. Й жадібно ковтали повітря.
Вирівнявши дихання, вона зручніше вмостилася біля нього. Взявши її за руку і з ніжністю погладжуючи своїми пальцями. Він обійняв її, щільніше притиснувши до себе. Через декілька хвилин можна було почути його голос, який читав їй улюблені вірші. Дощ за вікном набирав силу, й сховав від інших їх маленький світ, якій ніщо не зможе зіпсувати, адже він належить їм.
0 Коментарів