Ґайя

Розрядка наздогнала мене раптово і примусила вигнути спину, притиснувшись ще сильніше до Іґнісової долоні. Здається, я просто не змогла б більше витримати цих повільних погладжувань, ніжних поцілунків і того, як кінчики його кіс лоскотали мені живіт і стегна

Іґніс обережно дістав пальці, і ця пустота всередині відчувалася майже як відчай. Він переніс вагу на свої лікті, і я потягнулася до його губ, все ще трохи засліплена насолодою, спочатку цілуючи тоненьку смужку, що розділяла його нижню губу, потім верхню, потім їх цілком і впивалась пʼянким відчуттям єдності.

Його губи були неймовірно солодко гарячими, безмежно гарячими були долоні, і весь Іґніс був наче з вогню, опалюючи її своєю ніжністю і теплом. Я теж горіла, і на якусь мить мені здалося, що це він силою Духа Вогню наповнює мою кров. І я вже готова була просити його про більше; мені так потрібно було ще цього вогню, ще тертя і наповненості, цілісності з ним.

Стихія палає під його гладкою шкірою, перетікає разом із силою, виступає рельєфом тонких вен на руках. Як би він відреагував, якби я прослудкувала по кожній з них — доріжкою цілунків, від гострих плечей і закінчуючи довгими, тонкими пальцями, що зводять мене з розуму?

Я відчайдушно прогнулася в спині, втискаючись в нього в палкому бажанні відчути його збудження, впевнитись що він жадає мене так само шалено.

Він такий чуттєвий, занадто відкритий і так гостро реагує на мене, що мені одразу хочеться знову відчути його руку між стегон. Відчути його. Пестливий, палкий Іґніс усе робить правильно, повільно і стримано, і мені важко навіть уявити, чого це йому вартує.

На мить він відсунувся від мене, і розчарування охоплює мене до кінчиків пальців. Як же холодно в кімнаті без його доторків!

— Що ти?… — Невже це все? Розгублено ловлю його погляд.

— Слава Духам. — За мить я знову відчула його губи поруч зі своїми. — Потрібно… буде… подякувати… Стрею… — Іґніс чергує кожне слово з пестливим цілунком, і я нарешті розумію, що він мав на увазі. Захист. Звісно, старший брат знав, що такі непередбачувані ситуації трапляються, і подбав, щоб Іґніс був готовий і знав, що до чого.

— Слава Стрею! — Палко видихаю прямо в уста Іґніса і відчуваю плавний, любовний поштовх. Ще один. І ще.

— Ще, Іґнісе! — Таврую цілунками все, до чого можу дотягнутися, та знову і знову повертаюся губами до губ, не можу насититися.І Іґніс підкорюється, зовсім втрачає себе в рухах, і за мить моє ім’я зривається шепотом, покликом з його губ, перш ніж його видих стає моїм вдихом, перш ніж його пальці судомно стискають мої стегна, гарячкова хвиля перекочується від нього до мене. Яскраво, до спалахів під повіками, зводячи з розуму необхідністю притиснутися ближче, здригаючись усім тілом.

Пізніше, за тисячі ударів серця, ми лежимо розхристані в обіймах, і я не знаю, де починається Іґніс і де закінчуюсь я. Його долоні ледь чутно ковзають гарячим шовком по моїх ребрах, заколисують ніжністю. І коли я вже майже провалююся в солодку втомлену дрімоту, чую його хрипкий шепіт.

— Залишайся зі мною, — дихання Іґніса лоскоче кінчик мого вуха. — Залишайся назавжди.