Її намальований портрет

                 POV Лада:

Я просиділа на підвіконні всю ніч і навіть не помітила як настав ранок, це був певно найгірший ранок у моєму житті, бо на думці був лише Остапенко, я боялась довіряти йому, бо одного разу я вже довірилась так, з тих пір я стала іншою, раптово почувся стукіт у двері, це був доволі неочікуваний гість:

С: — Привіт, Лада..

Л: — Саша.. Господи.. — я побігла її обіймати, бо дійсно була рада її бачити, хоча у мене не було такого почуття давно вже, може це щось означає, і дівчина сама почала розмову:

С: — Ну як ти, я чула про те, що з тобою сталось, після того як я потрапила в аварію

Л: — Не знаю навіть, але мені самотньо зараз, хотілось би хоча б з кимось обговорити черговий поганий день на роботі, чи про що там ще можуть говорити?

С: — Чесно, я розумію тебе.. Але можна спробувати одну божевільну ідею)

Л: — Мені починати боятись? 

С: — Одним словом, тобі потрібно зареєструватися на сайті знайомств

Л: — Ні, це дурня якась — я не хотіла погоджуватись на це, адже боялась того, що настане день, коли я закохаюсь у нього, втім щось мене тоді переконало і я вирішила, а чому б і ні, нові знайомства це на користь, проте тоді я ще не знала, чим це може обернутись для мене:

Л: — Гаразд, я згодна. Нові знайомства це класно і мені пора позбутись цих думок

С: — А про кого твої думки? — дівчина згадала всі спогади з Остапенком, може я даремно це роблю, однак я вирішила позбутись нав’язливих думок, тому сказала:

Л: — Ні про кого, краще давай створимо сторінку

С: — Як ти хочеш, щоб було справжнє ім’я чи ні?

Л: — Ні я не хочу, аби там було моє справжнє ім’я

С: — Я зрозуміла, а скільки вкажемо тобі років?

Л: — 26

С: — Окей, а будеш писати щось про себе?

Л: — Напиши, Поліна, 26 років, дивна дівчина, але любить читати і співати

С: — Дивно трохи, але то твоє бажання, фотографію яку поставимо на аватарку?

Л: — Подивись таку фотографію, щоб ніхто не здогадався що це з інету

С: — А у мене вже є, це моя подруга, тільки вона загинула кілька років тому, проте для цього у самий раз

Л: — Я так не можу, це неправильно

С: — А неправильно бути досі самотньою, краще послухай мене і все буде добре

Л: — Може ти маєш рацію, ну гаразд, роби як хочеш 

С: — Вітаю, тепер ти офіційно зареєстрована як Поліна, ось тепер ти можеш насолоджуватись своїм життям

Л: — Дякую, Саш. А ти випадково не знаєш де Толя?

С: — Я його давно не бачила, тому ні не знаю, а чого ти так, може закохалась

Л: — Тіпун тобі на язик, ні. Просто з’явилась одна ідея на рахунок випуску..

С: — Який випуск, ти ще декілька тижнів точно на роботі не будеш

Л: — Ну все ж таки, я на роботу вийду рано чи пізно

С: — Проте я чесно не знаю де він, хіба що чула розмову Сергія і Толі

Л: — Що там було, скажи!

С: — Я тільки чула про те, щоб Толя дав тобі звістку..

Л: — Коли це було?

С: — Вчора, а що

Л: — Він приходив до мене і був на обличчі були царапини

С: — Тоді чому він казав, що ти закохана у нього?

Л: — Ну що тут приховувати, так це правда, я кохаю Анатолія Остапенка! 

С: — То чому ти йому про це не розповіси?

Л: — А хіба йому потрібна така як я?..

С: — Ну тут я відповіді не знаю, але було б краще якби ти зізналася

Л: — Дякую, але лекцій мені не потрібно, краще ось познайомлюсь з кимось іншим йому на зло!

С: — Може не..

Л: — Ні, нехай поревнує мене

С: — Як хочеш, моє діло порадити

Л: — Я знайшла когось!

С: — Таак, Костя 25 років, психолог, депресивний але добрий, зможу зрозуміти тебе і підтримати, більше нічого

Л: — Підходить, я теж психолог, може порозуміємось хоч

С: — Ні, не треба, це помилка!

Л: — Це не помилка, а просто бажання не бути самотньою!

С: — Ну нехай, втім ти точно про це пошкодуєш! — так і сталось, але не про це, через декілька хвилин він мені написав, з цього і розпочалась гра на два фронти:

К: — Привіт, я бачу ти лайкнула мене, чим я міг сподобатись тобі?

П: — Ну бо ти класний і до речі ми однієї професії 🙂 

К: — То ти теж психолог?

П: — Так, це моя основна робота, а можеш розповісти про себе?

К: — Я Костя, мені 25, у мене декілька років тому помер батько, і я не можу змиритись зі смертю коханої дружини, якби мене поглинула депресія, зараз би мабуть вже не писав тобі..

П: — Я Поліна, мені 26, мене колись ледь не зґвалтували, я встигла втекти від них, але досі боюсь що зі мною щось може трапитись, у мене померла мати від раку і ще я заплуталась у почуттях..

К: — Може розповіси? 

П: — Ну загалом, я закохана у колегу, проте не можу йому у цьому зізнатись, бо боюсь що станеться все так як колись, я швидко закохалась у одного хлопця, а він кожен день бив мене і ґвалтував..

К: — Ти така сильна, як ж ти все переживаєш?

П: — Робота допомогає оговтатись, от і весь секрет

К: — У моєму випадку було так само, я після смерті батька намагався рятувати себе роботою, але зараз я теж закоханий у одну колегу, втім теж не можу зізнатись, бо боюсь що я їй не потрібен

П: — А ти спробував зробити перший крок?

К: — Звісно, проте все складно..

П: — А ти спробуй зробити для неї сюрприз, наприклад, намалюй на асфальті біля будинку там де вона живе щось романтичне, це 100% спрацює

К: — Ти думаєш?

П: — Я знаю, тому бажаю удачі

К: — Дякую, я напишу тобі потім

П: — Чекаю (◜⁠‿⁠◝⁠ )♡ — і Костя зник з мережі, було таке відчуття ніби вони знайомі, але може то лише здалось?..

                          POV Остапенко:

Я вирішив зустрітись з Щербиною, бо було багато приводів поговорити з ним про Ладу і заодно дізнатись як справи у редакції, за півгодини до кав’ярні підійшли Макс і Марта, і недаремно, можливо Марта підкаже щось, все ж таки Лада її подруга:

— Привіт, Толь. Ти як?

— Макс, а як мені іще бути, коли я вже два тижні пропадаю, бо не знаю що робити зі своїми почуттями..

— Знаєш, у мене є одна порада.. Зізнайся, бляха Ладі у почуттях!

— Марта, тобі просто говорити.. У вас з Максом все з першого погляду, а я.. А я повний ідіот..

— Вона права, краще зізнатись про все. А там як піде..

— Та є ще дещо, я познайомився з однією дівчиною, Поліною, а мені здається що я закохався у неї..

— Ти зовсім вже?! Ну я чула все, але сука не можна розірвати почуття, у тебе два варіанти, або зізнання, або живи нове життя, по іншому ніяк

— Знаєш що, порадниця! Легко тобі казати, втім давайте не про це, скажіть краще як ваші стосунки

— Та як бачиш, Толічка, нормально. Ми з Максом офіційно разом. — Макс закохано поглядав на свою дівчину, лише підтверджуючи її слова:

— Воу, вітаю вас. Що там кажуть, щастя, здоров’я, довго років прожити і багато діточок як на небі зірочок

— Толь, дякую звісно. Але ми ж не чоловік і дружина, поки що..

— Ну хто його зна, доля непроста штука.. — поглядаючи кудись в сторону, казав колега:

— Толічка, краще б у своїх почуттях розібрався, а не нас вчив. — говорила дівчина зневажливим тоном до Остапенка:

— А що мені зробити, якщо у мене їх немає! — випаливши до Марти, сказав той:

— А чому ж ти тоді злишся?! Значить точно є щось до Лади.. Просто зізнайся, що ти її кохаєш.

— Я її не кохаю, і чого ти до мене взагалі пристала? Яка вам різниця щодо моїх почуттів, звісно вбивць дружини я знайшов, однак це не впливає на наші стосунки з нею.

— Серйозно? А як же поцілунок з ляпасем?

— Стоп, а звідки ти знаєш про це?

— В той день Лада мені написала про це, тому нічого приховувати і казати, що у тебе немає почуттів до неї

— А ти думаєш, що так просто бляха сказати їй, я кохаю тебе?! Все ж таки, вона колись пережила насилля і не кожному довіриться, тим паче мені..

— Ти бовдур, вона тебе к-о-х-а-є! 

— Так! Ви блять можете обоє замовкнути, а це його особиста справа і яка тобі взагалі різниця до цього?! — крикнув Щербина на свою дівчину, а голови гостей були обернені саме на них: 

— Якщо з Ладою потім ще щось трапиться, то не смій казати, про те, що ти винний у тому, що не зізнався їй у почуттях. А ти Макс, іди знаєш куди. Я як краще хочу, а мене обсирають, ну клас. Дякую, але я не готова терпіти це. Зарано я схоже довірилась тобі, Макс. Арівідерчі! — дівчина вийшла з кафе, а ті були в шоці, хлопці присіли на крісла і сказали:

— Як вона взагалі може влізати у моє особисте життя? У мене з нею нічого немає, лише робота і все.

— Та я теж не розумію її, мабуть не з тої ноги сьогодні встала чи що? Слухай Толь, може повернешся в редакцію, бо у нас вже кидали помідорами і кричали, де Остапенко, поверніть Остапенка.

— Скажи, що я у тимчасовій відпустці. Я хочу просто відпочити і подумати що мені робити з почуттями до Лади. Але у мене ще з’явилась нова подруга..

— Так, а от це детальніше, Толь.

— Та лайкнула мене якась дівчина одним словом, а у мене ж ще досі та фейкова сторінка, пам’ятаєш?

— Та як ж це забути, Костянтин Грищенко, психолог і таке інше. Толь, може краще б було просто зізнатись, там би і дізнався, а не тягнути кота за хвіст..

— Макс і ти туди ж?! Я поки не збираюсь їй зізнаватись у почуттях, та і скоріш за все, це не буде взаємно..

— Ну ти і впертий, краще б вже зізнався про все. А там чи будуть почуття, чи не будуть, це неважливо, нехай вона знає, що ти її кохаєш.

— Я подумаю над цим, а зараз мені вже пора.

— Якщо що, пиши хоч якусь звісточку, бо і збожеволіти можна.

— Окей, Макс. — чоловік вийшовши з кафе, злився на себе, бо дійсно зараз би міг, то приїхав би в лікарню з квітами і про все б зізнався їй, але чи потрібен я їй, тим паче це ж дійсно лише робота для неї, а я бовдур закохався у неї, тому вперше за ці роки, я зайшов до випадкового магазинчику і взяв пачку цигарок, прямо на лавці почавши курити, мені навіть було пофіг на знак, що у цьому місці заборонено курити, але Лада, схоже це було початком тих божевільних вчинків, на які я готовий заради неї, але чи їй це потрібно, я не був впевнений, однак все ж вирішив скористатись порадою Поліни і купивши балончики з фарбою, він поїхав до лікарні, бо потрібно було або зараз, або краще вже понести цю таємницю з собою в могилу, тому через 15 хвилин незважаючи на київські затори, я приїхав до лікарні, де зараз була Лада, але краще б я все сказав прямо в обличчя, тоді не довелось би ламати голову, а що казати і таке інше, вийшовши з автомобілю, я підійшов до вікон палати, де вона зараз була тимчасово і як сказала Поліна:

“А ти спробуй зробити для неї сюрприз, наприклад, намалюй на асфальті біля будинку там де вона живе щось романтичне, це 100% спрацює” — тому в 17-градусний мороз, той ставши під вікном, де приблизно знаходилась її палата, я почав малювати її портрет, спочатку голова, потім каштанове волосся, рожеві губи, блакитні очі, нерівний ніс та її бежеві вуха, це зайняло час аж до 3 години ночі, а до її портрету я дописав:

“Кохаю тебе, моя Джульєтта. З любов’ю, той хто любить тіктонік” — дописавши це до портрету своєї колеги, Толя поїхав на автомобілі за місто, аби не мучити себе думками про неї ще більше

                            POV Лада:

Настав ранок, вчорашній день був тяжким днем для мене, бо я мучила себе думками про нього, я думала, а можливо потрібно зізнатись йому про все, тільки от чи любить він мене, бо дійсно він правий, після того як ми закінчили розслідування, у нас більше нічого не має бути один між одним, хоча хто його зна, бо я відчуваю щось до Толі, може мені потрібно нарешті змиритись з думками, що я кохаю його, але цього для мене не могло бути, бо він і я, це було дуже різне і я не хотіла зближатися з ним, просто боялась, що може трапитись як з Олегом, хоча можливо я накручувала себе, але на той момент я не могла отак взяти і сказати про це йому в очі, тому вирішила підійти до вікна, поглядаючи на київські висотки, які висвітлювалися від сонця та на росу яка була на траві, раптом Лада побачила під вікном лікарні її великий намальований портрет і напис поряд: “Кохаю тебе, моя Джульєтта. З любов’ю, той хто любить тіктонік” — я ледь не розплакалась прямо у палаті, це було мило і хто би це не був, це було відносно неважливо, але це був точно не Толя, бо він поїхав за місто і оговтується після розслідування вбивства його дружини, хоча я його цілком розумію, бо я після смерті матері від раку, теж на деякий час зникла, тому тут просто потрібен час аби відновитись, я сподіваюся, що скоро почую його голос у офісі і обійму його міцно як тільки зможу, відкривши комп’ютер, я побачила повідомлення від Кості і неабияк цьому зраділа, тому повільно я почала його читати:

“Ну що ж, привіт, як ти? Я зрештою скористався твоєю порадою і вирішив намалювати портрет дівчини під її будинком і написав:

“Кохаю тебе, моя Мадонна. З любов’ю, Ко.”

Тому я сподіваюсь, що вона оцінить мої старання, бо якщо чесно, вона хотіла б аби ми з нею були ворогами одне для одного. А я цього не хочу, бо кохаю її, тільки я не впевнений, що це взаємно” — дівчина вирішила підтримати свого друга і підтримати його хоч якось, тому та почала писати повідомлення:

“Я рада, що ти вирішив скористатись моєю порадою. Сподіваюсь, що їй це буде приємно. А от на рахунок взаємності, то краще спробуй підготуватись якось і скажи їй це прямо в очі, тоді і побачиш, чи це буде взаємно або ні. Бажаю удачі в цьому, Кость” — відписавши повідомлення, вона засмутилась, адже її друг, хоч трішки сміливий ніж сама Поліна, а та не може наважитись хоча б на якийсь перший крок, хоч це звучить наївно, але так треба теж робити якісь кроки зі своєї сторони, це тупо, але все ж таки, по іншому тут ніяк, тому в роздумах дівчина і заснула біля вікна, поглинаючись у сон, бо останнім часом Лада не спить цілу ніч, для здоров’я це не добре, однак її кохання зараз було не поруч і вона дуже шкодувала, що тоді позавчора по-дурному себе з ним повела, бо у неї в душі був тригер, а раптом коли вона зближеться, то він опиниться таким же покидьком як і її колишній, який ґвалтував її і бив, так буває, люди заплутаються у своїх почуттях, але один вчинок чи якийсь наївний крок, може змінити все на 360 градусів і у цьому випадку, невдовзі так і трапиться

       Кілька годин потому:

Уся команда, в тому числі і Лада, обговорювали якісь чергові ідеї для відео, у когось були суперові ідеї, у когось не дуже, таке буває і тут за це ніхто не засуджує, аж раптом, до офісу приходить Толя, в шапці і з помітними вусами, як це все трапилось, а це вже нехай буде у наступній частині, там я все і розповім..