Їх історія тільки починається.

Ви коли-небудь замислювалися, як це бути шанованою особистістю? Відомим спортсменом, моделлю або актором? 

 Довічна увага з боку преси та папараці, участь у змаганнях або виснажливих зйомках, тренування і безсонні ночі, проведені за переживаннями чи вдасться здійснити задуману мрію. У вас не буде абсолютно ніякого особистого життя та простору, вас упізнають на будь-якому континенті,  кожен вихід у люди без так званого “маскування” закінчується домаганням або фотографіями за спиною. Іноді буває й таке що й виходити одному моторошно. 

У медалі завжди є зворотний бік, популярність вимагала певних жертв. І як би сильно ви не любили зайву увагу, рано чи пізно ви теж від неї втомитеся. Хоча… можливо кругленькі суми за кожне вигране змагання, вдало зняте кіно чи показ зможуть пом’якшити ваше тяжке зіркове життя.

“Пасажири рейсу під номером AF 1561 “Лос-Анджелес – Нью-Йорк” запрошуються на посадку біля виходу номер сорок сім.”

У гучномовець почулося чергове настирливе оголошення завершення посадки на рейс. Навколо метушливо вешталися люди зі своїм багажем, віддалено чулися тихі звуки різних приладів.

Попри ранній час аеропорт був наповнений життям. Хтось встиг посваритися біля стійки реєстрації, у когось порпалися в багажі й відбирали речі з ручної поклажі які не підходять під вимоги, хтось відходив від цін у Дьюті фрі. Чого навколо тільки не відбувалося.

Санемі встиг раз десять пошкодувати про те що погодився на цю чортову роботу, знервовано озираючись навколо себе намагаючись зорієнтуватися в цьому сраному мурашнику і водночас стежити за своєю «торбою з дустом» що стояла позаду нього зі своїм вічним стоїчно-дратівливим виглядом.

Коли він підписував контракт  то вже міг здогадуватися що на посаді охоронця знаменитого на весь світ актора йому буде зовсім не солодко, але не настільки ж! Ґію зовсім не робив його роботу простішою. Іноді виникало відчуття, ніби він більше був його нянькою, ніж грізним охоронцем.

Якщо говорити простіше, то його “Клієнт”, м’яко кажучи, йому не подобався. Спілкування у них не склалося ще з першого дня. Томіока був тихеньким і зовсім не балакучи! Іноді Шинадзугаві здавалося немов він розмовляв з глухою стінкою, а не зі знаменитою персоною від якої всі ледь не вистрибували зі штанів. Навіть нещасні папірці заради яких він на цю авантюру й підписався тішили вже не так і сильно. Вони знайомі щонайбільше тиждень, а його запальна натура проявлялася ледь не з кожною спробою змусити цього телепня сказати хоч одне зайве слово.

Що сказати про самого Ґію, то його новий «сторож» з його доволі… цікавеньким характером цілком і повністю його влаштовував. Навіть більше, його тішила ця надмірна агресія і лайка мало не через кожне слово, хоч і показувати він того особливо не поспішав. Сам він як особистість за межами знімального майданчика був доволі відсторонений, неконфліктний, а його вічний спокій і фасад байдужості з якоїсь причини зводив Санемі з розуму.

«– … Щоб тобі серуну повилазило!! Скільки ще разів я маю виловлювати твою ліниву дупу в цій дірі?! Мені тебе як дитину за собою хвостиком вести та по голівці чухати?»

Крізь зуби процідив Білявий, перемкнувши свою дорогоцінну увагу на сонного Томіоку, що спирався на свою валізу і солодко куняв. За двадцять бісових хвилин їхнього перебування в цьому проклятому місці Санемі встиг загубити його з поля зору понад трьох разів так точно.

Щоб уникнути зайвої уваги, Ґію доводилося ходити з накинутим каптуром. Хоч  і чесно кажучи особливо це діло не допомагало, а неслухняні пасма пухнастого темного волосся вільно спадали йому на обличчя та трохи дратували. Докори Шинадзугави він немов і зовсім крізь вуха пропустив, вдало зробивши вигляд що оглох.

Через тривалі перельоти обидва були сонні й виснажені, а Санемі з цієї причини лаявся на нього більше ніж зазвичай…

Спрямувавши більше своєї ваги на нестійкий багаж, Томіока майже втрачає рівновагу, в останню мить встигаючи зреагувати та розчаровано вирівнятися під роздратоване зітхання його “товариша.»

“– Щойно ми здамо майно зможеш давати хропака скільки душа твоя бісова схоче, але зараз май хоч краплю совісті якщо вона в тебе є та реагуй на те що я тобі гівнюку кажу.

Просрешся ще раз і залишишся тут ночувати, не маю наміру більше за тобою бігати. Я дупу твою невдячну повинен стерегти, а не ганяти за тобою як навіжений.”

Грубо схопивши його за зап’ястя, Санемі потягнув його на стійку реєстрації, водночас стежачи за тим щоб сонне розчарування позаду нього не згубило їхні документи та паспорти по дорозі. Єдина користь від Ґію в їхній ситуації був його шанований статус що давав змогу обом з легкістю уникнути штовханини й пройти окремо від інших без зайвого очікування під грізні погляди тих хто стояв у довгій черзі. Хоч якось цей паскудник допоміг і на тому спасибі.

Отримати такі жадані посадкові талони в черговий салон Бізнес-класу і позбутися багажу стало справжньою перемогою, якась частина їхніх мук залишилася позаду. Тепер лишилося тільки дочекатися посадки на рейс і видихнути ще на якийсь час.

Простягнувши доброзичливій дамочці в уніформі яку вони бачили вперше й востаннє чергові клубні картки з відкритим натяком про їхній VIP-статус на їх превелике щастя їх радісно пропустили до відокремленої лаунж-зони де до ни ніхто не дістанеться найближчу годину або дві.

Обравши перше-ліпше відсторонене місце біля панорамного вікна з чарівним краєвидом на злітну смугу яка їх зовсім не цікавила можна було нарешті відчути швидкоплинне полегшення. Ура, була б не така рань, то Шинадзугава б без вагань за це випив. Яке щастя, нарешті йому не доведеться витягувати цього бздюха з якоїсь срачки цілих пару годин! 

Відкинувшись на мʼякенький диванчик та стягнувши з себе каптур Ґію ліниво оглянув приміщення з при заплющеними  від втоми очима, сподіваюсь що тепер на горіхи йому буде припадати хочаб трошки менше ніж пару хвилин тому. Звісно, на його б місці та статусом навряд чи хтось би дозволяв відноситися до себе з такою надмірною неповагою або був би цим задоволений, але чого ще можна було очікувати від того хто отримував задоволення товкти іншим пики? Може Шинадзугава іноді й перегинав, але ж роботу свою виконував як треба. Та й з усіх потенційних кандидатів він сподобався йому найбільше якщо бути відвертим. Можливо, тому що здався йому симпатичним, або ж тому, що білявчик відкрито нагрубіянив йому на так званій «співбесіді» та навіть не намагався йому сподобатися. Це ж було куди цікавіше на фоні іншої сірої маси!

Заплющивши очі він і не помітив як його ходячий збірник непристойного лексикону повернувся з омріяною кавою, всунувши один з гарячих пластикових стаканчиків йому до рук без попередження та ввалившись поряд мертвим вантажем.

« –Я б настійно радив тобі це випити. Виглядаєш як ходячий труп, а тягнути тебе до літака я не буду.» – Звісно він це несерйозно, але виглядав він так наче жартувати не збирався. Якщо взбісити, то може й дійсно покинув би його самого не оглядаючись. Хай там як, а краще цього не перевіряти.

«–Дякую, дуже дбайливо з твого боку.» – Пробубнів йому Томіока, сьорбнувши тонізуючої рідини й невдоволено поморщившись від надмірного присмаку гіркоти. Навіть цукру не додав, паразит, знає ж що воно йому не смачне. Сумно тут було навіть не через це, а через той факт що Ґію навіть не до кінця розумів чим йому так не догодив.

Понишпоривши в кишені штанів в пошуках смартфону та успішно його не знайшовши стало трохи не по собі. Куди він вже його подів? Не міг же він забути його під час обшуку, чи не так?…

Не помінявшись в обличчі та відчуваючи на собі пронизливий погляд було зрозуміло що якщо він зараз зізнається що загубив чортів телефон його точно пришебуть на місці й оком не сіпнуть…

Тихенько втюпившись в підлогу та уникаючи зорового контакту в спробах згадати де бачив свій гаджет востаннє почувся тихий терпкий смішок.

«– Що таке, голубчику? Чого це ти балухи вилупив? Тебе наче на шибениці підвішувати зібрались. Не це часом шукаєш?» – З явним самоводоволенням протягнув Білявчик, витягнувши його смартфон та демонстративно покручуючи перед його носом. – «Дякуй за те що я змилувався й забрав, міг залишити комусь від тебе як щедрий подарунок.»

Що ж, іноді Санемі все ж був нестерпний навіть для нього…

Бадьорим Томіока залишався не довго, від кави його здавалося зморило тільки більше. Зате Шинадзугава виглядав більш свіженьким, з відкритою нудьгою споглядаючи соцмережі й не звертаючи на нього вже ніякої уваги.

Приглушено позіхнувши в долоню, Ґію сам того не розуміючи знов почав куняти,  схилившись голову й потираючи перенісся без ніякого бажання й далі дивитись в набридливий єкран. Дійшло до того що в стані втоми він неусвідомлено вмостив голову на чужому плечі для власного ж комфорту, ледь не спираючись на сидячого поряд.

Якщо ви зараз думали що буде романтично, то ні.

Невдоволено хмикнувши від такої непрофесійної близькості, Санемі різко відсунувся від нього на інший бік дивану, з усмішкою споглядаючи як Ґію ледь не звалився на підлогу від різкої втрати своєї «опори.»

«– Я тобі не подушка, ще не вистачало що б ти мені шмотки заслюнявив. Не спати, Томіока, на тому світі будеш хиркати.» – Зі знущанням в голосі промурчав він, спершись на лікоть перевальцем. Ця його звичка сидіти як завгодно але не по людськи… – «Заснеш і я тобі гарантую що сфоткаю тебе страшного та викладу в свій Інстарграм. Чудовий контраст на фоні всіх твоїх «єстетичних» образів, як гадаєш? Фанатам сподобається.»

Він би з великим бажанням ще б подражнив його сонну розчаровану пику, але по гучномовцю почали оголошувати посадку на їх рейс та обірвали всі його казкові плани.

«– Підіймайся та пішли, скоріше вже б тебе нещастя здихатися. Я буду чекати премію за всі ці клопоти.»

Не встигла заспана знаменитість й рота відкрити, як її вже потягнули до виходу й слова не давши вставити. Вже було таке передчуття що їм обом буде настільки весело що сказитись можна та в вікно стрибати.