Їжак, який царапає долоню

– Хьонджін, ти впевнений, що готовий до цього? – запитала дівчина, яка проводила сеанси з Джінні.

– Я вже три роки лікуюсь. Думаю, що я став достатньо зрілим, щоб зробити це. Я вже все розрахував, запитав, тому думаю, все чудово.

– Я рахую, що ти молодець. Мені подобається з тобою працювати. Ось знаєш, я ціную в тобі те, що ти не забив на свої проблеми, а прийшов з ними розбиратися. Я щаслива, що змогла якось тобі допомогти, – вона взяла руки Джінні в свої. – Будь ласка, зроби правильний вибір.

– Дякую, Ліа.

Запис камери

Хьонджін сів на стілець та провів рукою по голові. Він не знав з чого розпочати. Дуже багато думок крутилось, але зібрати їх до кучі було нереально. Хлопець нарешті наважився та поглянув в об’єктив камери.

– Привіт, це я – Джінні, – розпочав той, усміхаючись. – Чесно кажучи, я не знаю з чого розпочати. Але я буду намагатися. Це відео мені сказала записати психологиня. Скоріше воно для старого мене, ніж для тебе. Перше, що хочу сказати, я дуже змінився. Немає сліду моєму довгому волоссі, з яким я ходив все життя, тепер я такий їжачок, – юнак погладив рукою по голові, де було волосся, яке відросло на міліметри три-чотири. – Виглядаю дивно, хах. Але це вже прогрес! Я був лисим два місяці, проте моє волосся вже відростає і я дуже щасливий цьому. Моє ментальне та фізичне здоров’я значно покращилось. В тебе напевно виникає запитання, що було з фізичним. Ну…

Хьонджін замовчав та постарався сказати, як можна м’якше. Це була тяжка тема, але він вже справився з усім і воно вже позаду.

– На минулому тижні я закінчив курс хіміотерапії… – він замовчав. На очах почали блистіти сльози. Хван змахнув їх рукою і продовжив, усміхаючись. – Вибач, я обіцяв собі не плакати. Зараз я повністю здоровий та переміг рак! Його виявили півроку тому, коли я здавав аналізи, аби мати змогу тренерувати людей. Сказали, що мені дуже пощастило, і це не затягнулось до останньої стадії. Ти би знав, який я щасливий знову жити. Саме півроку тому я зрозумів, що не хочу помирати, мені всього 27, куди? Тому я проводив свій час, ніби в останнє. Для таких, як я влаштовували різні заходи, які були дуже цікаві. Там було стільки всього! Я нарешті відвідав аквапарк! Як ми і мріяли! Але в ньому не було тебе…

Весь монолог він плакав, не стримуючись, а сльози стирав рукавом. Все таки він не здержав своє слово. Говорити стало легше. Хван взяв пляшку з чаєм та трохи надпив.

– Я став залежним від холодного чаю, ахаха. Він справді дуже смачний. Якщо по правді, мені заборонили пити каву. Ще я переїхав з Пусану. Я не зміг там жити нормально. Кожне місце здавалось нагадувало про тебе… А квартира тим більше. В загальному мені вдалось прожити там не більше півроку. І так, моя мрія збулась. Тепер я живу в Сеулі та ставлю хореографії айдолам. Мені це дуже подобається і я щасливий, що мені вдалось зробити цей важливий крок. Ще відбулась одна зміна. Я живу не один і я не одинокий, як думав.

Він пішов за камеру і повернувся вже не один.

– Знайомся – це Ноккі, – він підніс песика ближче до камери, а той почав гавкати. Хван посадив його на коліна та погладив по голові, говорячи щось миле до собачки. – Він прийшов в моє життя два роки тому, тоді мені було дуже одиноко і психологиня сказала, що варто завести домашню тварину. І от, він зі мною. Ноккі врятував мене від депресії, яка почала в мене розвиватися.

Хлопець повернув до себе песика та почав з ним сюсюкатись та цілувати в носик. Пізніше він відпустив його, бо згадав про запис.

– Так багато часу пройшло, Зіронько… Я намагався тебе забути, а ти засів в моїй голові, як паразит. Як та опухоль, яку мені видалили, а психологиня скільки намагалась, не змогла. Вибач, – він піднявся та відійшов за камеру.

Дуже тяжко було продовжувати. Тяжко згадувати минуле, яке напряму впливало на теперішнє та майбутнє. Але він звик жити стримуючи пориви, коли хотів все обірвати. Хван намагався контролювати свої емоції та почуття, пробував почати нові стосунки, але все закінчувалось тим, що він порівнював партнерів з Феліксом, хоча відбувалось це не усвідомлено. Йому це швидко набридло і він більше не намагався шукати стосунки. Він не хотів давати хибні надії хорошій людині, аби потім сказати: «Вибач, ти мені насправді не подобаєшся, просто я шукаю заміну колишньому, а ще зрівнюю вас у всьому, тому що досі його кохаю». Саме тому він більше віддавався роботі, а вдома проводив час з Ноккі. Так жити було легше.

Фелікс сидів і листав стрічку тік току, як завжди, від того, що зайнятися не було чим. Він почав робити так завжди, аби збити трохи часу, якого не було куди потратити. Всі заняття з учнями закінчились, тому зараз був відпочинок. В планах було знову піти до клубу та напитися. Він не робив цього місяць, тому сьогодні міг собі позволити. До відкриття закладу було ще три години, тому він не спішив.

Йому прийшло повідомлення від невідомого. Може хтось хоче записатися на заняття. Він поглянув, що надіслали. Якийсь великий файл. Здається, відео.

– Розсилка, точно.

Лікс хотів відкласти телефон, але прийшло ще одне повідомлення. Під відео з’явився текст: «Подививсь, будь ласка». А де повага? Якось не ввічливо. Мало того, що невідомий, ще й файл великий, та і без привітання. Спочатку Фелікс хотів видалити чат і піти назад в тік ток, але цікавість взяла своє, і він поставив файл на загрузку в ноутбуці. Поки Лі робив чай, відео майже скачалось. Було цікаво дізнатися, хто цей нахаб, і що прислав.

Він відкрив файл. На фоні з’явився хлопець. Через секунду до його дійшло хто це. Сльози самі потекли з його очей. Здавалось, його душу забрали з закритого сховища і вона гола та немає чим захиститися. Коли хлопець на екрані заговорив, Фелікс не міг триматися і заридав. Як же довго він його не бачив. Як же Хван змінився. Це вже не його маленький Джінні, який засинав в його обіймах, тепер він виглядав дуже дорослим і зрілим, роки тут постарались.

Лікс не міг просто дивитися. Хвиля ностальгії нахлинула до його, що він розридався та не бачив нічого. Поставивши на паузу, юнак пішов до раковини та вмив обличчя. Через декілька хвилин, заспокоївшись, він повернувся. Лі уважно слухав кожне слово. Коли тема зайшла за рак, Фелікса ніби холодною водою облили. Як Джінні сам справився з такою ношею. Лі повинен був бути з ним, але сам винен, чому не був. Може Хван мав того, хто піклувався про його. Ця думка розривала серце Лікса.

Момент, коли його колишній сказав, що був весь час не один, розбив Фелікса та викликав новий потік сліз. Всі ці роки хлопець тішив себе думками, що Хван все ще кохає його та повернеться згодом. Та роки йшли, а від його чуток не було, Єджі говорила, що той переїхав у нове місто, але сказала, що під дулом пістолету не скаже куди. Лікс і не намагався дізнатися. Вже через рік він змирився, що буде один, а ще через два навіть і не знав, як і де його шукати, бо втратив зв’язок не лише з Хваном, а і з усіма, хто спілкувався з ним. Зараз, коли Хьонджін з’явився так неочікувано, Фелікс лише міг здогадуватися про причини.

На екрані з’явився хлопець з собачкою на руках.

– Фух, я думав в мене серце зупиниться, – сказав Лікс в голос.

Ще через мить він почув ті слова, яких чекав вже 3 роки. Серце почало працювати з новою силою. Фелікс не знав чи добре це.

«Може я дурник, який надіється, що ти змінився. Але Лікс, я вірю, що так і є. Я так давно не був в твоїх обіймах, не відчував твого запаху. Я забув, що це таке. Після розлучення я закинув всі наші і твої фото в приховану папку, щоб не так страждати. На днях я її відкрив. Я зрозумів, що чим довше я в собі намагаюсь погасити свої почуття, тим більше вони давлять на моє життя. Це жахливе відчуття. Зараз я розриваюсь між тим, що думаю, хотів би я, щоб таке було в тебе, чи ні. Єджі казала, що в тебе нікого не було. Це дає мені надію.»

– Що? Яку надію? Тобто це відео, щоб сказати, що хоче бути зі мною? Чи…

«Ліксі, як би довго я не лікувався, я не можу вилікуватися від почуттів до тебе. Ти став моїм холодним січнем, який я згадую кожного дня. Я відчуваю, що кожен раз потрапляю в той день і на те місце. Проте я вже навчився жити. Дивовижно, я покохав тебе в морозному грудні, через роки вже теплий травень, а я все ще кохаю тебе…»

Фелікс думав, що йому все сниться. Не може бути такого в реальному житті. Вони розійшлись і Хван сказав, що ніколи до його не повернеться. Хоча може тут і працює правило: «Ніколи не кажи ніколи».

«Я не маю права тобі щось вказувати, або прохати, але якщо ти досі щирий в своїх почуттях і зрозумів свою помилку, то для тебе є пропозиція. Я щиро вірю, що те що я зараз скажу мені не зробить боляче знову.»

– Ну і що ти скажеш? Нумо, Соні! – не міг терпіти Фелікс. Він стер всі сльози, зробив голосніше, аби точно добре бачити і чути хлопця.

« Приїжджай до мене. Я досі в тобі потребую. В кінці відео буде адрес, тому… Не приїжджай, якщо знову зробиш боляче. Я і так багато чого віддав заради цього кроку, прошу».

Фелікс сидів з відкритою щелепою. Він справді не очікував. Ця пропозиція була такою негаданою, але здається такою бажаною, що хлопець не думаючи підірвався збирати речі. Він не думав про майбутнє, як це повпливає на його життя, які будуть наслідки. Лікс робив це тому, що там буде його коханий. Він не може прогавити такий шанс. Краще вже він втратить все що має, але буде з Хваном. В Лікса не буде більше такої пропозиції, здається, така дається один раз на життя.

Хьонджін читав книгу, лежачи на дивані, та слухав музику в навушниках. Новий світ так захопив його, що хлопець не чув реального. А саме він мав дізнатися про дзвінок в двері, який звучав вже пару хвилин. Хван не розумів, що його відволікає, а коли зняв навушники та прислухався, то почув набридливий звук домофона.

– Аааа, що вам від мене треба, – він тяжко протягнув та встав з дивану, та лениво поплівся до дверей. – Йдууу. – вигукнув він, щоб йому не виламували двері.

Біля дверей він поглянув в домофон, щоб зрозуміти, хто йому цим вечором набридає. Він побачив того, кого не очікував побачити. Обличчя, яке хотів забути та лікувався від любові до нього. Всі почуття, які лежали під замком, вирішили вийти у світ. Хван вже і не думав, що він приїде. Минуло п’ять днів з того часу, коли він відправив те відео.

В голову почали лізти думки про те, що він виглядає надто по домашньому, не в такому виді, якому б хотів його зустріти. Подумавши, що за дверима очікують, поки він відкриє, Хьонджін послав думки і відчинив.

Він змінився. Волосся було чорне та довге, а одяг з яскравого, яке привертало увагу змінився до такого, який був у всіх звичайних людей. Декілька секунд вони просто дивились один на одного. Очі Лікса почали блистіти.

– Соні, – тихо сказав Фелікс, і Хван не міг здержатися. Джінні не чув цього звертання три роки. Сльози самі почали капати. Він закрив очі, зажмурив, а тоді відкрив і все ще бачив Лі. Не ілюзія. Емоції накрили його.

– Заходь в квартиру, – перше що він сказав, даючи пройти хлопцю, щоб не стояти ось так на порозі. Він допоміг йому занести чемодани. Речей було багато, значить він надовго. Хван усміхнувся цьому.

Хьонджін витер сльози і запросив Лікса в гостинну, там обстановка, йому здавалась, – краще. Джінні не знав, що казати. Він уявляв цю зустріч, думав, які слова скаже, мав заучені фрази. Все це зараз зникло з його голови. Вони обоє не знали з чого почати. Надто довго були окремо, тому і знаходитися разом було тяжкою

– Ти ж не хочеш бути моїм другом? – обережно запитав Лікс, коли Хван сів на диван.

Хьонджін закрив очі та похитав головою. Він боявся цього сказати, тому і зробив це так сором’язливо. Він ніколи не зможе бути з ним друзями.

Лікс вчинив так швидко, що Джінні не встиг зреагувати. Відкрив він очі тоді, коли обличчя Лі було перед його і його вуста ледь-ледь торкались губ Хьонджіна. Емоції накрили обох з головою. Чи було це реально? Обоє б точно відповіли, що ні. Але вони і не хотіли, щоб цей момент закінчувався. Надто довга розлука була та надто тяжка для їх.

Поцілунок став новим диханням для хлопців. Вони зрозуміли, що їх почуття все такі ж справжні і щирі. Хван не міг повірити, що знову має змогу цілувати ці неперевершені губи. Здавалось, що це було вперше. Що вони як дурні підлітки, які вперше закохались, пробують нові відчуття, котрі їх накривають з головою. Теплі та м’які вуста Лікса були створені для Хьонджіна і належали лише йому. Хван забув всі негаразди, які були позаду, та почав цілувати відчайдушно, але дуже ніжно. Фелікс розслабився та не помітив, як сів на коліна свого колишнього, а потім положив руку на їжака на голові хлопця, який поколював долоню. Зовсім не ті відчуття, які були раніше.

– Пробач мені, – в перерві між поцілунками сказав Лікс. – Прошу, вибач.

Він продовжував вибачатися, поки цілував його. Ці слова перетворились в молитву. Він прохав Хвана, щоб той пробачив йому все і прийняв назад, а Хвану вже і не потрібні були ті вибачання.

– Пробачив я, пробачив, – відірвавшись сказав він. – Досить.

Ніхто згадати не може, як вони відірвались один від одного, адже здавалось це тривало вічно. Говорити обом стало легше, тому вони і почали обговорювати все. Хьонджін мав тепер усвідомити чи справді щирий до його Лікс.

– Боже, Джінні, пробач мені за все. Пробач, прохаю. Це було помилкою. Я зрозумів це, коли втратив тебе, мені так жаль, – щиро говорив Фелікс, лежачи на колінах у Хвана. – Вибач за все. За те, що зраджував, за те що втратив тебе, за те що не цінував тебе, за те що не був з тобою в тяжкий період твого життя.

Хьонджін слухав і не мав слів, щоб щось сказати. Він лише гладив темні прядки волосся хлопця та думав, як бути далі.

– В той вечір… Я був в готелі. Я його кинув зразу, ти ж мені віриш? Хоча ні, не кинув. Ми і не були разом…

– Давай не згадувати минуле? – попрохав Хьонджін, зрозумівши, що Лікс точно хоче бути з ним знову.

– Дякую.

Вони посиділи якусь мить в тиші, поки Хван не почав говорити.

– Останній раз, коли ти телефонував п’яний. Ти пам’ятаєш? – Фелікс покивав. – Тоді я сказав фразу, яку ти не почув вірогідно.

Лі зацікавився, що він не міг не почути. Хоч і був напідпитку, але пам’ятав все з того дня, хоча минуло три роки.

– Ну і що ти сказав? – він уважно глянув на Джінні.

– Що я тебе кохаю…

Настала тиша. Лікс не знав, що сказати. Він і справді не пам’ятає цього.

– А зараз? – тихо запитав він.

– Що зараз?

– Ну… Ти ще кохаєш мене?

– А по мені не видно? – Хван не хотів прямо говорити слова кохання.

– Я хочу чути фразу.

– Я тебе все ще кохаю тебе, – все таки сказав Хьонджін та усміхнувся.

Фелікс підняв голову з його колін та сів навпроти.

– Якщо я буду твоїм хлопцем, ти зможеш мене поцілувати? – обережно запитав він, згадуючи початок їх стосунків. Він не був впевнений, що мав право це казати. Може його взагалі зараз Хьонджін з квартири вижене за це.

Хван кивнув, а потім знову поцілував його.

Річ, яку усвідомив Фелікс, поки був наодинці і страждав, це те, що кохання до Хвана ніколи не було фейковим. В момент, коли йому чогось не вистачало, йому потрібно було підійти і поговорити про це зі своїм хлопцем, а не шукати цього в іншому. На щастя, його історія отримала щасливий кінець, але через які страждання, що прийшлось перенести обом.