І це лише початок

– Їхній робочий день міг як закінчитися раніше, так і бути завалений справами, через що наша зустріч могла не відбутися.

Сказавши це, Оскар повів мене вулицями похмурого містечка. Вигляд Нуарвілля чудово підходив під опис міста з якогось трилера або навіть горрора. Напевно, десь тут є і будинок із привидами, і хатинка баби Яги, і містичне кладовище. Люди люблять прикрашати реальність. Але не всім дано зрозуміти справжню красу готики. І ні, це не тільки чорне і диявольське. Цей стиль передбачає витонченість і велич. Більшість архітектурних деталей здавалися гострими. А шпиль однієї з головних будівель поліції ось-ось наче проткне небеса. Чому ж готику часто асоціюють лише з мороком? Ох, мені варто було б краще це дослідити…

– Генрі! Генрі, ти задумався? Ми вже прийшли, – слова Оскара вирвали мене з безодні роздумів.
– Прошу вибачення, – відповів я.

Містер Прайс лише окинув мене оцінюючим поглядом і зайшов усередину будівлі. Мені залишалося тільки слідувати за ним. Я почувався сталкером. Поліцейські у відділку витріщалися на мене, поки я оглядав усе довкола. Зовні будівля виглядала симпатичніше, ніж усередині. Типовий відділок. Чого я очікував? Я знову поринув у свої думки, але раптово наштовхнувся на спину Оскара. Ніяковості хоч відрами черпай. Він навіть не звернув на це уваги. Та коли я вийшов з-за його спини, той погляд…

– Так це ви, Генрі Янг? Дуже рада знайомству! Я Маргарет Мартінез, – сказала жінка, простягаючи руку. Вона виглядала чарівно. Ймовірно, це і є криміналіст місцевої поліції. Але її зовнішній вигляд трохи здивував мене: яскраво-червоне волосся спадало хвилями на плечі, губи були того ж насиченого кольору, а одяг вирізнявся бездоганним стилем, який, здається, співпадав із моїм смаком. Маргарет повернулася на носочках і, погойдуючи стегнами, заклацала підборами по плитці відділку.

– Ви ж встигли ознайомитися зі справою? Є якісь здогадки?
– Вибач, я зовсім не встиг переглянути документи. Чи не могла б ти коротко ввести нас у суть справи? – відповів Оскар.
– Просто скажи, що тобі було ліньки, – засміялася дівчина, кокетливо озираючись. Маргарет пояснила, не зупиняючись:

– Це справа про вбивство журналіста. Хоч у матеріалах і зазначено самогубство, там і близько ним не пахне. Пахне тільки засобами для глибокого очищення. Я була на місці злочину однією з перших. Фото я прикріпила до справи, але, мабуть, даремно. Вона хмикнула, зупиняючись біля дверей. Діставши ключ, поволі відчинила їх. Двері скрипнули, ніби привітали нас, і відкрили вид на темну кімнату. На корковій дошці перед нами застигли в часі люди, зафіксовані на світлинах. Оскар пройшов до дошки й почав вивчати нотатки Маргарет. Я ж узявся розглядати фото.

– Хлопець виглядає завзятим чистюлею. Не думаєте, що це він сам прибрався в квартирі? – припустив я.
– А потім наклав на себе руки? Нелогічно, –  сміхнулася Маргарет.

– Можливо, прибирання було для нього особливим ритуалом. Інколи це допомагає впоратися з думками й водночас навести лад у голові, – додав я.
– Тоді, може, прибереш у мене в кабінеті? – усміхнулася дівчина.

Оскар невдоволено озирнувся, а я закотив очі. Маргарет лише розсміялася й кокетливо перекинула ногу через ногу.

– Маргарет, ти теж береш участь, – пробурчав Оскар.

Дівчина, підвівшись, зняла піджак і, ледь не танцюючи, почала збирати зіп-пакетики з речовими доказами. Оскар, пом’якшавши, теж долучився. Я, час від часу поглядаючи на їхню дивну парочку, знову повернувся до коркової дошки, розглядаючи фото й нотатки. Раптом Маргарет сіла на стіл і жестом запросила Оскара до себе.
– Я одружений, – хмикнув той.
– Твоя дружина давно мертва, – відповіла вона холодно, але з ледь помітною усмішкою.

Оскар, поправивши краватку, підійшов до неї. Я теж вирішив приєднатися, хоча відчуття, що я тут зайвий, не полишало мене. Оскар, помітивши це, поплескав мене по плечу, ніби заспокоюючи. Маргарет тим часом показала предмет, який виглядав як щось зовсім недоречне для цієї справи. Здавалося, він існував лише для того, щоб збити нас із правильного шляху.