І коли ти все згадаєш

Драко протягнув Герміоні руку.
—Ми будемо аппарувати?— запитала Грейнджер.
—Так, я знаю одне особливе місце, воно на околиці Лондона. Кава і до кави. Хороше місце.

Герміона кивнула, і протягнула руку у відповідь.

Вони приземлилися в темному закаулку.
За інакших умов, Драко притиснув би її до стіни і палко поцілував. Але не сьогодні. Потрібно дозволити Візлі розрушити цей шлюб самому.
Вона була надто близько. Її присутність обеззброювала. Драко не міг згадати, коли з бруднокровки вона стала Герміоною. Коли він побачив в ній те , що так старанно заперечував всі шкільні роки. Коли у нього всередині палало полум’я, при одній лише думці про неї.

” Одного разу я дозволив тобі піти. Я навіть не запитав, чи ти цього хочеш. Тепер я буду боротися за тебе до кінця. Бо знаю що ти маєш бути моєю. І ,навіть, якщо на одну лиш мить. Я готовий віддати всі свої статки, тільки щоб твоя усмішка ніколи не згасала.”

Вони йшли поруч. Ніхто не смів порушувати тишу. Їм і так було добре.

—Ось, ми на місці.— мовив Драко.
—Ого, це що бібліотека?—із захватом запитала Герміона.

— Ну не зовсім. Це кав’ярня-книгарня.—відповів Драко, і згодом додав.— люблю тут бувати.

Будівля була старовинною. З великими вікнами. В яких було видно відвідувачів.
“Book please and coffee” виднілося на вивісці. Заклад був маглівський. І Грейнджер геть не розуміла, звідки йому, лорду чистої магічної крові відомо про таке місце на околиці Лондона. Маглівського Лондона.

Мелфой, прочинив перед Герміоною двері і зайшов слідом за нею. Вони опинилися в просторому холі. Пахло кавою. Чи ні, не кавою — книгами.
Їх було безліч. Величезні стелажі аж до стелі. По краях красувалися маленькі, акуратні столики, як для побачень. З одним або двома мякими стільцями.
Драко провів Герміону вглиб залу. Біля вікна стояв стіл, і сонячне тепле світло посилало на нього свої промені.

“Ось ми знову один навпроти одного. Вже втретє за сьогодні. Так близько, що я можу відчути його запах. Він пахне кавою і цигарками“

—Що ти будеш? Просто офіціантів тут немає, щоб не порушували тишу. Замовлення потрібно робити біля стійки.
І зразу забирати..

” Нічого собі,  Драко Мелфой сам себе обслуговує. Ні, ну це точно якась паралельна реальність” — думала Герміона гортаючи меню, воно було зовсім невелике. Декілька різновидів кави, чаю. Трішки закусок і солодке.

—Я буду флет-вайт і…два, ні три еклери. Малиновий, фісташковий і лимонний.— промовила Грейнджер і закрила меню.

Мелфой глянув на Герміону і припідняв одну брову.

—Що? Ранок був важкий. Я хочу ці еклери, якщо будеш гарно поводитися , то можливо я поділюся з тобою. Але нічого не обіцяю.
Драко усміхнувся кутиком губ.
—Як скажеш. Але я вже хочу відібрати твою половину.—і вийшов зза столу.

“Він що , погодився зі мною? Це точно його двійник“

Герміона вирішила роззирнутися. Тут було стільки книг, що і життя не хватить, щоб всі перечитати. Вона йшла і рукою вела по корінцях книжок. Її це захоплювало. Рука вмить зупинилася. Вона знала її. Книга яку вона зачитала до дир , холодними осінніми вечорами. Вірші про кохання, таке справжнє, що ніби от-от  ти доторкнешся до нього.

“Я готовий влаштовувати на її вулиці страйки,
Лише б бути ближче до її ніжності й люті,
І слухати її постійні байки про те,
З ким вона спить і кого вона любить!

З роздумів її витягнув Мелфой.
—Грейнджер. Еклери чекають. Але про що це я? Найкращу ученицю школи завести в книгарню-кав’ярню, і думати, що вона буде пити каву, я такий наївний.
— А от і помиляєшся. У нас тут зустріч однокурсників, чи як там ти казав. Тому я вся в увазі. Думаю нам є про що поговорити.

—Згоден. Так що там з твоїм сином?
—Він підліток, розумієш, всілякі є компанії, дурний вплив і я дуже за нього переживаю.— поділилася Герміона.— і щоб хоч трішки направити його в правильне русло, хотіла влаштувати його на практику, до нас в міністерство. Але тут ви з Боузом, як сніг на голову. І ще Рон.— на цих словах вона знітилася.
—Я. Я все провалила. Ми не зареєструвалися вчасно і все. Шанс втрачено. Ну на цей рік точно. Та що це я тут зі своїми сімейними драмами. Розкажи краще як ти? Скільки ми не бачилися років 8?
— Сім, Грейнджер. — різко випалив Мелфой. Це було неочікувано для обох.

” Я точно пам’ятаю останню зустріч. Коли я вирішив не потрапляти більше тобі на очі. Ти , здається, була щаслива. І я вирішив поховати в собі почуття до тебе.
Ви з Візлі і малим сиділи і їли морозиво в Флоріана Фортескю. Ні я не помилився, ти точно була щаслива“. — спогад, який виник у голові, Драко заховав у найвіддаленіший кут свідомості.

—Це багато. — кивнула Герміона.— думаю у тебе насичене життя. “Пророк” тільки і знає, що писати про твої досягнення. Ти їм платиш?— засміялася Грейнджер.
— Ця Ріта Скітер, колись і на неї знайдеться антидот.—усміхнувся Драко.— Бачиш, я як відкрита книга, всі знають чим я живу.
—Я схожа на жінку, якій можна вішати оцю локшину на вуха?— хмикнула Герміона.
Мелфой усміхнувся ширше ніж зазвичай.

“Ця жінка ідеальна.”

— Доречі, давай мій обіцяний шматок еклеру.— вирішив перевести розмову в інше русло Драко.

Герміона акуратно відкусила шматочок еклеру. Він був неймовірно смачним.
Зовсім від себе не очікуючи, підсунулася  і піднесла еклер до губ Мелфоя. Вони дивилися один одному у вічі. Не відводячи погляд Драко теж відкусив шматок.
” Мерлін, він навіть жує еротично, а цей погляд , темніший ніж зазвичай, зведе мене в безодню.”
Її дихання пришвидшилося. А погляд був все ще прикутий до нього.

“Грейнджер, що ти зі мною робиш”

Мелфой запив еклер кавою.Щоб хоч якось перебити цю солодку напругу всередині.
Вона відвела погляд. Це була близькість. Не інакше.

Вони багато говорили та згадували.
Герміона ділилася планами на майбутнє, але особисті кордони ніхто не перетинав.
Вона запитувала за Нарцису, і його ельфів. За справи на роботі. Він за міністерство, і її проєкти.
Драко навіть запропонував , щоб Даміан стажувався у них в компанії. На що Герміона погодилася, але спершу вирішила запитати сина.

За розмовами вони втратили плин часу. Сонце вже було низько, а це означало лише одне, Герейнджер потрібно повернутися в міністерство і взяти папери додому.
При виході Драко знову відкрив їй двері і пропустив вперед, його рука ніжно торкнулася її талії.

— Ну от і все, дякую тобі за приємний вечір.— промовила Герміона.
—І тобі. Мені давно не було так весело.— і тут Драко зрозумів, що признався їй— йому сподобалося.

Між ними виникла незручна пауза.

“Як мені хочеться її поцілувати. Щоб вона обвила мене своїми руками , а з її губ зірвався тихий стогін, як тоді в Гоґвортсі”

“Я не хочу прощатися.Хочу гуляти з тобою до світанку. Хочу в твої обійми чуєш?.”

—Ну тоді…пришлеш мені сову.—кашлянув  і враз промовив Драко.
Герміона підняла одну брову , на її обличчі читалося німе запитання.
—Грейнджер! Сову з відповіддю Даміана.
—А…ти про це. Так звісно. Як тільки так зразу. Бувай Мелфой.— після цих слів вона підняла паличку вгору і вихор  аппарації поніс її в буденність.
—Бувай.— тільки промовив Драко.

*****
В  Мелфой Менорі було похмуро. Хоч Драко і зробив ремонт, ця будівля завжди була темною, чи це він не звертав увагу на зміни. Помахом палички він пролевітував до себе графін з вогняним віскі і склянку. Самотність. Оце відчуття всередині, яке переповнювало його. Ще декілька годин тому ,він мило розмовляв з нею, а зараз його розриває на шматки зсередини.
“Чому він тоді її відпустив, чому дозволив кретину Візлі переконати себе, що з ним вона не буде щаслива.”

Спогади виринали в свідомості один за одним.

“Великий зал Гоґвортсу, всі сидять за столом. Третя річниця перемоги. Драко теж там. Після війни, коли його та матір виправдали, їх часто запрошували на такого роду події. Не з’явитися , означало б , що він не радий перемозі. А Драко був ще який радий, ярмо яке він носив, нарешті було знято. Навіть люди, через стільки часу перестали кидати йому прямо в очі “смертежер!” та “вбивця!“.

Всі веселилися. В центрі уваги було “золоте тріо”, переважали гриффіндорці. Зі слізерину був лише він з Блейзом.
Ніхто не дивився на них як ворогів.
Цілий вечір Драко спостерігав. За нею. За його головним болем.
Скільки часу минуло відтоді, як він змінив свою думку про неї.

Все життя йому втлумачували, що маглонароджені це бруд. Він гидував їхнью компанією, зневажав кожну маглонароджену людину. Але Грейнджер змінила все. Така тендітна дівчина, свідчила в залі суду на його користь. Ніби це не він все життя змішував її з багном, ніби це не він не пропускав можливості сказати щось лихе і огидне в її бік.
Промінь доброти в його смердючому світі.
І от вона тут, зовсім близько. Сидить і сумує, поки її друзі купаються в променях слави. Грейнджер ніколи не була такою. Навіть в міністерство її взяли не через бурхливе минуле, а за відмінні знання.

—Чого ти чекаєш? Думаєш вона тебе запросить потанцювати?—саркастично промовив Блейз.
—Кого? Грейнджер? Не мели дурні!
—Драко, ти міг би таке ляпнути кому завгодно, але не мені. Ти ж знаєш, що я тебе наскрізь бачу.—майже проспівав Забіні.—Я ж бачу як ти на неї витріщаєшся.
—Ні на кого я не витріщаюся. —пробував заперечити Мелфой.
—Як скажеш, друже. Але визнай, вона вогонь.

Завжди впевнений в собі Мелфой переживав як дівчисько, поки повільними кроками , непоспішаючи підходив до неї. Ніби залишав собі шанс розвернутися і піти.

—Чому журишся , Грейнджер?
—Мелфой, яка зустріч. Не думала що гідна твоєї уваги.—іронічно мовила Герміона.
—Не гоже сидіти джентльмену і спостерігати за сумуючою пані. —усміхнувся Драко.
—То ти джентльмен? Оце новина.
—Уяви собі. А ще я непогано танцюю.
—Справді? А ну так, у вас аристократів це напевно в жилах тече. Ти напевно зразу завальсував, з перших кроків?— запитала Герміона і припідняла одну брову.
—Грейнджер, ми можемо і далі тут гавкати один на одного, або танець— вибирай.
—Знаєш Мелфой, напевно твоя компанія не найгірший варіант. Лаванда цілий вечір розказує за свого хлопця, ще раз і мене точно знудить.
—Дозволиш?—майже шепотом сказав Драко і протягнув руку.

Музика була повільною. Слова лилися в самісіньке серце і розтікалися по венах, неначе мед.

“Baby, I’m dancing in the dark with you between my arms
Barefoot on the grass, listening to our favourite song
When you said you looked a mess, I whispered underneath my breath
But you heard it, darling, you look perfect tonight”

Вперше в житті вона була так близько. Герміона пахла квітами. Не такими різкими чи солодкими, а ніжними, як вона сама.
Мелфой повільно рухався в такт музиці. Міцно притиснувши її до себе, він відчув її тепло. В момент Грейнджер переставила руки йому на шию. Тіло покрилося мурашками.

—Ти дійсно гарно рухаєшся. Всі з ким я сьогодні танцювала , безжалісно наступали мені на ноги.
—Грейнджер, ти в руках професіонала. Ні одна пара туфель не постраждає. Обіцяю. — слідом він виконав рух, де легенько , але дуже естетично її нахилив. Погляди зустрілися. Він — закоханий телепень. Своїм поглядом себе видасть. І оклюменція тут безсила. Герміона ж дивилася прямо в душу, і сміялася, її посмішка була такою щирою. Що Мелфой ненароком сам усміхнувся
Танець продовжувався, вона ніжно притулила голову до його плеча…

Ковток. Холодна рідина обпікала горло.
“Ти сам вибрав свій шлях”
Драко підпалив сигарету. Вдих. Нікотин розносився по тілу, даючи ту бажану легкість. Видих. Всі турботи розвіюються, як дим.

*****
В міністерстві було порожньо. Герміона похапцем схопила потрібні папери, побажала сторожу надобраніч, і аппарувала додому.
На вулиці вже сутеніло.
“Двері відчинені. Значить хтось є вдома, тільки б Рон на очі не попадався, мене верне від нього”

—Синку, це я.—крикнула Герміона.
З кухні висунулася кучерява голова.
—Класно що ти вже прийшла. Я хотів сказати. Ну це нічого що стажування провалилося. Я спробую сам якось. Он ти з татом яких висот досягли. А я чим гірший.— твердо заявив Даміан.
—Ага. Значить якщо я скажу тобі, що з понеділка ти зможеш стажуватися в  “Malfoy & wizard company” , то це нічого не змінить?— усміхнулася Грейнджер.
—Здуріти можна!  Мам ти серйозно? Як?
Я просто слів не маю. —викрикнув хлопець, і аж присів на стілець.
—Тоді я можу сповістити містера Мелфоя про твою згоду?
—Ти ще й питаєш? Та я хоч сьогодні готовий сісти під дверима і чекати.— вже спокійніше промовив хлопець.
—Тоді я піду, відправлю йому сову. І ще… батько вдома?
—Нєа, Джинні по камінному зв’язку передада, що тато в них. Спить п’янючий. Казала що завтра зранку зайде. Вона спекла пиріг.

“Знаю я ці пироги. Прийде мирити мене з Роном“

—Ну то я пішла. Через 15 хвилин спущуся і приготую вечерю. Маєш якісь побажання?—запитала мати.
—Може замовимо піцу? І щось подивимося— запропонував хлопець.
—Добре, замов будь ласка на свій вибір. Але без кока-коли, ти ж знаєш яка вона шкідлива для зубів.— промовила Герміона виходячи з кімнати.

В спальні було затишно. Без Рона тут було куди спокійніше. Ніде не валялися шкарпетки та інший одяг, всі шафки були закриті. Ліжко заправлене.
Герміона вперше за день зняла підбори, ногами стала на пухнастий коврик.
” Оце блаженне відчуття. Чого ще потрібно для щастя”

Грейнджер знала чого, а точніше кого їй бракувало. Сьогодні він так на неї дивився. А цей момент з еклером. Легкнькі доторки його рук, коли вони заходили в заклад. Герміона мимоволі засміялася.
Тепер коли Даміан буде стажуватися в Мелфоя, можливість їхньої зустрічі доволі висока.

Вона сіла за написання листа. Коли остання крапка була поставлена, Грейнджер видихнула.
Піднялася на горище і вручила лист сові, яка була не дуже взахваті, що її потривожили.
Вона ще десь хвилину дивилася їй вслід. Потім спустилася донизу.
“На мене чекає найдорожчий чоловік, мій син.”

P.S. ну дуже люблю вірші Жадан а, тому уявімо, що в Англії його теж читають)
P.P.S.Пісня Ed Sheeran—Perfect, обов’язкова для слухання, під час моменту з танцем.
PPP.S. Запрошую вас в тік ток(natalliiatopalova), баба Наталя освоює молодіжну платформу і щось там пробує монтувати(дуже гучне слово)!