І коли ти все згадаєш

13:45

 

Після бурхливого примирення, трохи втомлені та зголоднівші Драко і Герміона увійшли в їдальню Мелфой Менору.

 

Ельфи вже накрили пишний стіл з безліччю смачних страв . Тут був і гарячий гарбузовий суп з грінками, і маленькі канапе з хамоном і динею, і зпечене курча з овочами. Навіть солодкий яблучний пиріг на десерт.

 

Герміоні було дуже незвично бачити стільки всього на обід. Вона звикла до, куди простішої їжі, яку зазвичай брала у їдальні міністерства.

Коли тарілки були порожні, Драко все ж таки вирішив запитати.

 

—Я планував відпочинок з вами, ще до тих всіх подій. Тому якщо  хочеш, вже сьогодні ввечері ми можемо пити коктейлі на морському узбережжі.

 

Ґрейнджер здивовано глянула на нього.

 

Останні декілька місяців вона хотіла втекти від метушні великого міста. Перезагрузити свої думки, насолодитися морем та сонцем. От тільки Драко тоді ще в її житті не було, і поїздку вона планувала лише на двох. На себе і свого сина.

 

—Так неочікувано. І куди ж?

—А це сюрприз.Я хочу вас здивувати. Лети- ключ активовується о 20:00. Вам з Даміаном буде достатньо часу, щоб зібратися?

Герміона по-дитячому, радісно підбігла до Драко і міцно стиснула його в своїх обіймах.

 

“От він, справжній чоловік, який не чекає від тебе тисячу і одного нагадування. Йому не потрібні натяки. Він просто діє. Робить тебе щасливою, і дозволяє бути слабкою. І це не та слабкість, від якої соромно. Це та, від якої підкошуються ноги, як від дорогого вина. Тебе огортає відчуття безпеки і спокою. Ось такі відчуття викликає Драко Мелфой.”

 

—Звісно хватить. Може прийдеш швидше і ми разом повечеряємо?—запитала Герміона.

 

Драко сильніше її обійняв та поцілував у скроню.

 

“Щасливий! Чуєш всесвіт?! Я— щасливий!”

 

*****

 

15:00

 

В будинку було тихо. Тому Ґрейнджер голосно гукнула сина. Хвильку зачекавши, та  не отримавши відповіді, вона неспішно почала підніматися сходами до його кімнати.

 

Двері різко відчинилися і звідти вискочив захеканий Даміан. Його волосся було розпатлане, сорочка була не до кінця  заправлена в штани. Герміоні на мить здалося, що вона невчасно прийшла.

 

—Мама, ти так швидко? Як там справи з Драко?—промовив Даміан і направив її в сторону спальні.

—Син, у тебе там хтось є?— з недовірою промовила мати. Ця вся ситуація була дивною. Поведінка Даміана, його швидкі запитання, відведення очей, не інакше.

 

—Ч..чому ти так вирішила?— округлив очі малий. —Нікого там нема.

 

І тут Герміоні стало все зрозуміло.

 

” В нього там дівчина. Голову можу дати на відсіч.

Це нормально, він підліток. Це його особистий простір. Його життя. Він в мене розумний хлопчик. А я— розумна мати. Не будемо ускладнювати цю ситуацію. Дихай, Герміона. Дихай…”

 

—Знаєш, справді. Напевно, здадося. — хитро перевела тему Ґрейнджер. — У мене пречудові новини. Ми сьогодні відправляємося на відпочинок. Я ти і Драко. Буде хороша нагода, спробувати все надолужити.

 

—Ов, ну це добре. Я радий, що ви все вирішили.—Усміхнувся хлопець.— Ну то я піду збирати ввлізу?

 

—Іди. І до слова. Я буду у спальні. —Підморгнула Герміона.—Довго буду у спальні.—

 

Даміан широко усміхнувся.

 

—Добре, мамо.

—Ну ти зрозумів, що я не буду виходити ні в коридор, ні за межі цієї кімнати ще д.о.в.г.о?—останнє слово жінка розтягнула по буквах, чим викликала щирий сміх у хлопця. Все що він спромігся відповісти, це ледь чутне.

 

—Дякую.

 

17:00

 

Вкотре Ґрейнджер була вдячна, що її тіло наділене магією. Процес пакування речей ставав в рази приємнішим, якщо ти сидиш на канапі, та сьорбаєш улюблену каву.

 

Легкі сукні, коротенькі топи, відверті купальники, з легкістю левітували у невелику сумку, на яку було накладено заклинання розширення.

 

Герміона, вкотре, перечитала весь список, та впевнилася, що нічого не забула.

З неймовірною легкістю вона спускалася на кухню готувати вечерю. Краєм ока, побачила, що синової гості і слід остигнув.

 

“Напевно, я все зробила правильно”.

 

*****

 

15:00

 

Драко дивився у вікно, тіло було напружене, у руках він тримав склянку з янтарною рідиною та ледве стримував свої емоції.

 

Що говорити, коли слів ,зовсім, не залишилося?

Це могло статися з будь-ким, тільки не з Блейзом. Він так чекав на свого сина.

На свого спадкоємця. Як можна вірити в щастя, коли з хорошими людьми трапляється таке лайно?

Не так Мелфой собі уявляв продовження цього дня. Все мало бути не так!

Та лист від найкращого друга повністю змінив його плани. Він миттю переступив камін та зник у зеленому полум’ї .

 

Окрім Драко, вже були присутні Асторія та її батьки.

 

Саме вони розказали йому, що Дафна втратила дитину.

 

Мелфой миттю прикликав до себе графін з віскі та наповнив склянку.

Ніхто не розмовляв. Всі були в своїх думках та переживаннях.

 

Цей дім окутав смуток. Не було чутно дитячого сміху, не пахнуло смачними наїдками, не лунали жарти Блейза.

В один день все змінилося. Драко, дійсно не розумів, чому саме вони. Такі добрі, щасливі, ідеальні. В таких пар має бути все добре, а не оце от все.

 

Здавалося, що все хороше звідси кудись поділося. Блейз сидів біля своєї дружини, тримав її за руку та тихо плакав. Беззвучно, щоб не потривожити її сон.

Дафна після всіх маніпуляцій спала, напевно, під дією якогось зілля.

 

Драко поклав свою долоню другу на плече, та легенько постукав. Цього було достатньо. За стільки років дружби, вони розуміли один одного без слів. В цьому, здавалося б, простому жесті будо все.

 

“Мені так шкода”

 

“Тримайся, друже, ти сильний”

 

“Я поряд”

 

“Ти завжди можеш покластися на мене”

 

Слова, дійсно, були зайві.

 

*****

 

19:00

 

Драко вже збирався покинути маєток Забіні, як до нього підійшла Асторія.

Вона була втомленою, і розбитою. Як і всі присутні тут. Але це, всерівно не псувало її вроди. Красива, молода жінка, у якої ніяк не  складається особисте життя.

 

Мелфою було її шкода. Не дивлячись на все, вона теж була йому, доволі, близькою людиною. Вони мали колись побратися. Так хотів його батько, проте Драко мав інші плани.

 

—Ти вже йдеш?— коротко запитала Асторія.

—Так, маю деякі справи.

—Я хотіла у тебе дещо попросити.—промовила жінка, та отримавши кивок , продовжила.—У вашій бібліотеці є рідкісна книга. Ти не подумай, я довіряю спеціалістам з Мунґо, але я колись говорила з твоєю матір’ю. Вона розказувала, що свого часу їй ті практики дуже допомогли. — на мить жінка затнулася.—Коли вона втратила дитину.

 

Драко не любив згадувати цей момент свого життя. Йому було шість, він був найщасливішою дитиною на всьому білому світі. Кожного дня маленький Мелфой тренувався бути старшим братом. Він навіть склав список чого він має навчити малюка. Разом з матір’ю він читав животику казки, рахував дні до зустрічі, і  навіть малював малюнки.

 

Проте не всі казки мають щасливий кінець. І ця також не в їхньому числі.

Сім’я Мелфоїв важко перенесла втрату дитини, та всі рани мають властивість стягуватися. Навіть ті, які , здається, ніколи не перестануть кровити.

 

—Звісно, можемо хоч зараз перенестися в Менор. Якщо це допоможе Дафні, я буду радий.

 

*****

Годинник прказував 19:30.

 

Герміоні набридло чекати. Її валізи були вже давно складені, а вечеря вже давно охолола. Ґрейнджер знала, що у нього можуть бути важливі справи в офісі, перед відпусткою, але все ж таки, вона вирішила поквапити його.

 

Часу залишалося не так багато, тому промовивши, коротке

—Мелфой-Менор.— її вмить охопило зелене полум’я.

 

У вітальні чулися голоси, Герміона поспіхом вийшла з каміну та застигла на місці.

 

Серце на мить, перестало тріпотіти у грудях, а повітря, здавалося, от-от закінчиться.

 

Драко цілував Асторію Ґрінґрас.

 

*****

 

19:25

 

Бібліотека в Менорі була величезною. Незліченна кількість книг. Століттями його предки збирали та передавали з покоління в покоління цінні екземпляри. Рідкісні, та і взагалі заборонені книжки.

 

Попри всі багатства, Драко найбільше цінував свою бібліотеку.

Йому не потрібно було довго шукати. Він знав де знаходиться книжка. Та взагалі, варто було лише подумати, і якимось, магічним чином ти зразу знав де знаходиться те, що тобі потрібно.

 

Старенька, пошарпана книга левітувала до рук Мелфоя з останньої полиці стелажа.

 

Він обережно передав її Асторії та легким помахом руки вказав на вихід.

 

—Я справді надіюся,  що це допоможе.— промовила жінка, відчуваючи недовіру з боку Драко.

—Торі, ти ж розумієш, що має пройти трохи часу, перш ніж, вони оговтаються? Не все так швидко.

—Так, але я хочу їм допомогти, вони— все що у мене є.— відповіла Асторія зі сльозами на очах.

 

Драко розумів, що цей жест зайвий, але всерівно обійняв давню подругу. Йому теж боліло. І цей біль могла заглушити лише одна жінка.

 

Він був повністю в своїх думках, як в мить його губ торкнувся поцілунок. Такий ніжний , майже невинний. Але цього було достатньо, щоб Мелфой різко відійшов від жінки.

 

—Тобі пора, Асторія.— промовив Драко та вийшов з вітальні.

 

__________

 

Я вже хотіла писати епілог,чесно, після минулого розділу.

Але зрозуміла— щось мені занадто солодко🤔

 

Охх, що там собі Герміона вже надумала, матирідна😱

І я разом з нею…

 

Тому чекаю на ваші враження від розділу)